Питання 3. Правовий статус громадянина як суб’єкта господарювання.

Відповідно до ст. 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Вказана форма підприємництва не передбачає створення юридичної особи, проте громадянин набуває статусу підприємця з моменту державної реєстрації.

Аналіз норм ГК України доводить, що підприємцями можуть бути громадяни України, іноземці, особи без громадянства, не обмежені законом у правоздатності або дієздатності.

Порядок реєстрації підприємців визначений ст. 58 Господарського кодексу України (див. коментар до ст. 58 ГК України) та Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань".

Частина 3 статті 128 ГК встановлює правомочності громадянина-підприємця при здійсненні підприємницької діяльності: здійснювати її безпосередньо як підприємець або через приватне підприємство, що ним створюється; із залученням або без залучення найманої праці; самостійно або спільно з іншими особами.

Громадянин-підприємець може займатися господарською діяльністю самостійно або разом з іншими громадянами, а також залучати найманих працівників. Здійснювати управління створеним приватним підприємством фізична особа може самостійно або через керівника, який наймається за підставі трудового договору (контракту) у відповідності до законодавства України про працю.

Відповідно до ч. 5 статті 128 ГК громадянин-підприємець здійснює свою діяльність на засадах свободи підприємництва та відповідно до принципів, передбачених у статті 44 ГК України. Частина 6 статті 128 ГК визначає основні обов'язки громадянина-підприємця у сфері господарювання. Громадянин-підприємець зобов'язаний додержуватися вимог, передбачених статтями 46 і 49 ГК України а також іншими законодавчими актами, і несе майнову та іншу встановлену законом відповідальність за завдані ним шкоду і збитки

Особливістю правосуб'єктності фізичних осіб — підприємців є обсяг майнової відповідальності таких осіб, оскільки вони відповідають не тільки тим майном, яке використовується ними для здійснення підприємництва, але і всім іншим майном, що належить їм на праві приватної власності (включаючи частку в спільній сумісній власності подружжя), окрім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернене стягнення (ч. 1 ст. 52, ст. 366 ГК України).