<<
>>

Глава 3. Фінансова політика і фінансовий механізм

Що слід розуміти під державною фінансовою політикою?

Політика - це сфера людської діяльності, форма суспільної життєдіяльності. Вона виникла внаслідок необхідності узгодження приватних та групових інтересів більш загальному інтересу - суспільному.

Поняття «фінансова політика» поєднує в собі категорії - «фінанси» та «політика».

Фінансова політика часто розглядається як певна діяльність державних органів, пов’язана з використанням фінансових відносин для виконання державою своїх функцій.

Таке трактування містить у собі ряд недоліків. Річ у тому, що функції і завдання держави трансформуються відповідно до існуючих у суспільстві уявлень про роль держави в розвитку суспільства. Так, наприклад, питання державного втручання в економіку України, вирівнювання соціально- економічних умов життєдіяльності населення і багато інших питань, що визначають функції і завдання держави дотепер залишаються дискусійними.

Інший аргумент. Використання фінансової політики тільки як засобу (інструменту) виконання функцій держави неминуче веде до конфлікту інтересів державних органів влади, органів місцевого самоврядування з господарюючими суб’єктами і населенням країни, свідками чого ми і є.

Так, наприклад, багатьма фахівцями, включаючи представників органів державної влади, переконливо обґрунтовувалася неефективність існуючої податкової системи, а для ряду сфер бізнесу - її згубність. Тим не менше вона довго залишалася без змін, а те, що проводяться в даний час так звані реформи податкової системи, за великим рахунком не міняють її суті. В даному випадку державна фінансова політика де-факто трансформувалася у фінансову політику окремої групи осіб, яку активно реалізовують в життя відповідні органи державної влади.

З викладеного вище можна зробити принаймні три висновки. По-перше, державна фінансова політика повинна виступати засобом вирішення соціально- економічних завдань суспільства, а не бути інструментом досягнення цілей тих або інших органів влади, переслідуючи власні інтереси.

По-друге, фінансова політика держави повинна враховувати інтереси всіх суб’єктів фінансової системи, а не тільки органів державної влади. По-третє, слід розрізняти державну фінансову політику і фінансову політику державних органів влади.

Отже, державну фінансову політику слід розглядати як частину соціально-економічної політики держави з забезпечення збалансованого зростання фінансових ресурсів у всіх ланках фінансової системи країни, що в кінцевому результаті призведе до покращання соціального та матеріального добробуту суспільства.

Ігнорування необхідності збалансованого зростання фінансових ресурсів, як показує світовий досвід, веде до деградації самої фінансової системи, занепаду і розвалу економіки. В разі незмінності стратегії фінансової політики України ми будемо мати змогу спостерігати такий процес і в нашій країні.

Яка мета державної фінансової політики?

На думку С. Вітте, ключова особливість фінансової політики полягає у тому, що вона «... повинна бути направлена на всесвітнє сприяння економічним успіхам і розвитку продуктивних сил країни. Така політика може дати якнайкращі результати і відносно фінансового господарства, підносячись разом з народним добробутом, платоспроможною силою населення і примножуючи джерела державних доходів»10.

Дотримуючись даного погляду на спрямованість фінансової політики, в якості її головної мети слід вважати створення фінансових умов для соціально- економічного розвитку суспільства, підвищення рівня і якості життя нації.

Які етапи проведення фінансової політики?

Реалізація фінансової політики проводиться в три етапи:

Розробка науково обґрунтованих концепцій розвитку фінансів. Формується на основі вивчення вимог економічних законів, усестороннього аналізу перспектив вдосконалення виробництва і стану потреб населення.

Визначення основних напрямів використання фінансів на перспективу і поточний період, тобто вироблення стратегії і тактики фінансової політики. Тут, виходячи з поставлених цілей, враховують можливості зростання і падіння фінансових ресурсів, а також зовнішні і внутрішні політико-економічні чинники.

Здійснення практичних дій, направлених на досягнення поставлених

цілей.

Природно, що прямий вплив фінансової політики на економіку розпочинається лише на третьому етапі, але визначається він змістом двох попередніх етапів.

Які існують рівні фінансової політики та які фактори впливають на її проведення?

В найбільш загальному вигляді можна дати таке визначення фінансової політики - це спосіб організації і використання фінансових відносин. Причому, фінансову політику доцільно розглядати на наступних рівнях:

Z світовому;

макроекономічному;

мікроекономічному.

Кожному рівню фінансової політики відповідає своя мета. Так, на макроекономічному рівні мета фінансової політики полягає в оптимальному розподілі і перерозподілі ВВП між галузями економіки, соціальними групами населення, територіями, що і є основною метою фінансової політики. На мікроекономічному рівні - в оптимальному розподілі і перерозподілі грошових коштів і фінансових ресурсів.

На цій основі має забезпечуватися стійке зростання економіки, удосконалення її структури, створення умов для розвитку господарських одиниць різних форм власності спільних з іноземним капіталом, акціонерних товариств, орендних і комерційних підприємств. В цих умовах важливе значення має також створення надійних соціальних гарантій населенню.

Фінансова політика держави залежить від багатьох як зовнішніх, так і внутрішніх факторів.

До зовнішніх слід віднести залежність держави від економічних взаємовідносин з іншими державами щодо поставок сировини, матеріалів, інших видів ресурсів, обміну технологіями, експортних можливостей самої держави, її інтеграції з світовими економічними системами тощо.

Внутрішні фактори, які суттєво впливають на фінансову політику, - це форма власності на основні засоби виробництва, структура економіки, соціальний склад населення, рівень добробуту населення, його інтелектуальний рівень, стан розвитку економіки і організація грошового обігу, стабільність грошової одиниці, розвиток форм кредитування тощо.

На фінансову політику держави впливають також інші фактори, що диктують економічні умови, які склалися на цьому етапі господарського розвитку. У зв’язку з цим фінансова політика - це динамічний процес, що змінюється, коригується з урахуванням практичної необхідності.

Природно, що реалізація фінансової політики повинна відповідати певному призначенню й меті та відбувається в конкретному механізмі функціонування і базується на певних принципах, адекватних економічному стану держави, підприємства.

Які види фінансової політики існують на практиці?

Фінансова політика держави, як мистецтво управління фінансами, включає в себе стратегію і тактику.

Фінансова стратегія визначає загальні напрямки та способи використання фінансових ресурсів для досягнення поставлених цілей. Вона направлена на вироблення фінансових концепцій та програм. Іншими словами, фінансова стратегія - це довгостроковий курс фінансової політики, розрахований на перспективу для вирішення масштабних завдань.

Фінансова тактика включає в себе конкретні методи, прийоми досягнення поставлених цілей в конкретних умовах. Вона визначає найбільш оптимальні варіанти вирішення проблеми в конкретній господарській ситуації.

Сучасна фінансова практика виробила два типи фінансової політики:

а) дискреційна політика або політика, що проводиться безпосередньо урядом;

б) недискреційна фінансова політика, тобто політика, яка функціонує автономно, на основі вбудованих стабілізаторів (податки (в період спаду економіки знижуються доходи підприємств і населення, що автоматично призводить до зменшення податків, що і потрібно державі), соціальні виплати (в період економічного росту збільшуються і резерви на соціальні виплати, в період спаду ці резерви «вливаються» в економіку), дотації сільського господарства (закупівля зерна в Україні)).

В залежності від терміну дії фінансова політика держави поділяється на поточну і довготермінову.

Сутність поточної фінансової політики полягає в оперативному регулюванні фінансової системи і її ланок, в забезпеченні нормального функціонування фінансового механізму, в підтримці збалансованої рівноваги між ланками фінансової системи.

Довготермінова фінансова політика направлена на вирішення широкомасштабних економічних завдань, які потребують великих затрат часу і капіталу. Вона діє довгий період часу і призводить до кардинальних змін в фінансовій системі та фінансовому механізмі.

Залежно від способів та прийомів регулювання фінансових відносин фінансову політику можна поділити на дефляційну і рефляційну.

Дефляційна фінансова політика являє собою комплекс заходів, направлених на стримування інфляції шляхом зменшення ділової активності і темпів економічного розвитку. Проводиться шляхом збільшення податків при одночасному зменшенні державних витрат; збільшення облікової ставки і т.д.

Рефляційна фінансова політика - це комплекс заходів, направлених на підвищення ділової активності та прискорення економічного розвитку. Проводиться шляхом збільшення державних витрат при одночасному зменшенні податків; зниження облікової ставки і т.д.

Які існують напрями фінансової політики держави?

Найважливішими напрямами державної фінансової політики виступають: бюджетна, податкова, інвестиційна, соціальна, митна політика (див. рис. 3.1).

Бюджетна політика - це сукупність заходів щодо здійснення взаємодії бюджетів різних рівнів. Бюджетна політика виражається в структурі видаткової частини бюджету, в розподілі витрат між бюджетами різних рівнів, в джерелах і способах покриття бюджетного дефіциту, у формах і методах управління державним боргом. Від характеру вирішення цих питань залежить соціально- економічна спрямованість бюджетної політики, тип побудови моделі бюджетного федералізму в державах з федеральним устроєм.

Податкова політика виступає діяльністю органів державної влади та місцевого самоврядування з обов’язкового вилучення частини доходів, одержуваних економічними суб’єктами і населенням, з метою формування дохідної частини відповідних бюджетів. Податкова політика знаходить своє втілення в побудові тієї чи іншої податкової системи. Податкові системи в розвинених країнах світу характеризуються різноманітністю видів податків і об’єктів оподаткування, а також характером взаємовідносин платників податків з податковими органами.

Проте світовою практикою вироблені певні принципи і підходи до побудови податкової системи; виявлені негативні наслідки введення певних елементів податків, систем оподаткування.

Інвестиційна політика представляє собою комплекс заходів щодо створення умов для залучення вітчизняних і іноземних інвестицій, перш за все в реальний сектор економіки. Інвестиційна політика як частина фінансової політики реалізується на різних рівнях державного управління і управління фінансами господарюючих суб’єктів. Головна мета цієї політики полягає в створенні умов для економічно вигідного вкладання інвесторами коштів в економіку України, щоб великі капітали не «тікали» з України, а навпаки, щоб відбувався приплив іноземного капіталу.

Облікова політика (грошово-кредитна/монетарна) є складовою фінансової політики та одним із методів грошово-кредитного і валютного регулювання. Вона проводиться Національним (центральним) банком шляхом маніпулювання (збільшення, зменшення) обліковою ставкою. Обліковій політиці властиві дві функції: внутрішня і зовнішня. Внутрішня функція - регулювання центральним банком об’єму грошової маси в обігу і темпів інфляції. Зменшення облікової ставки призводить до здешевлення кредитних ресурсів та збільшення їх пропозиції на ринку (мета - пожвавлення інвестиційної діяльності і стимулювання економічного росту), а її збільшення - до зменшення грошової маси, зменшенню темпів інфляції та скорочення інвестицій. Зовнішня функція - залучення іноземного капіталу та підвищення курсу національної валюти.

Соціальна фінансова політика пов’язана перш за все з вирішенням завдань фінансового забезпечення прав громадян України, встановлених у Конституції. В даний час соціальна фінансова політика охоплює пенсійну, еміграційну політики, політику фінансової допомоги окремим соціальним групам населення тощо.

Митна політика є симбіоз податкової і цінової політики, обмежуючи або розширюючи доступ на внутрішній ринок товарів і послуг та заохочуючи або стримуючи цим самим експорт товарів і послуг з країни. Таким чином, митна політика багато в чому зумовлює розподільчі процеси не тільки між господарюючими суб’єктами і державою, але і між господарюючими суб’єктами, галузями, регіонами. Митна політика України в даний час багато в чому залежить від бюджетної політики, направленої на збільшення збору митних податків і платежів.

Які типи фінансової політики сформувалися історично?

Тип фінансової політики визначається особливостями поточного етапу розвитку економіки та соціальної сфери, інтересами правлячих партій, а також теоретичними концепціями, що впливають на економічний і політичний курс держави. Історично виділяють три типи фінансової політики: класичний, регулюючий, планово-директивний.

Класичний тип фінансової політики був характерним до 20-х років XX ст. Класичними представниками цього типу були класики політичної економії Адам Сміт і Давід Рікардо.

Основою класичної фінансової політики є невтручання держави в економіку, збереження вільної конкуренції, використання ринкового механізму як головного регулятора господарських процесів. Така політика привела до обмеження державних витрат і податків, забезпечення умов для формування і виконання збалансованого бюджету. Державні видатки виступали переважно у вигляді військових витрат, виплат відсотків за державним боргом, його погашенням. Система податків включала найпростіші й найефективніші з погляду стягування непрямі й прямі податки. Управління фінансовою діяльністю в державі зосереджувалося в одному органі - Міністерстві фінансів (казначействі).

Перехід до регулюючої фінансової політики пов’язаний із загостренням економічних, політичних, соціальних проблем у 20-х роках XX ст. Вона дала змогу протягом 30-60-х років забезпечити стабільне економічне зростання, високий рівень зайнятості, достатнє фінансування соціальних видатків у більшості європейських держав.

В основу регулюючої фінансової політики покладена економічна теорія Дж. Кейнса (1883-1946) про необхідність втручання і регулювання державою циклічного розвитку економіки і соціальних відносин з метою забезпечення повної зайнятості населення. Основними важелями втручання держави в економіку стають державні видатки, що формують додатковий попит. В остаточному підсумку забезпечується пожвавлення підприємницької діяльності, створення нових робочих місць, зростання національного доходу і скорочення безробіття.

На відміну від класичної фінансової політики, головним механізмом податкового регулювання стає прибуткове оподаткування. Воно забезпечує вилучення через прогресивні ставки в суб’єктів господарювання частини національного доходу. Такий підхід дає змогу створити збалансованість державного бюджету при високому рівні доходів. Дефіцит бюджету використовується для регулювання економіки. Зростає роль ринку позикових капіталів як джерела доходів бюджету. Проводиться широкомасштабна політика дефіцитного фінансування, коли держава активно використовує середньо- і довгострокові позики.

У сімдесяті роки XX століття на основі неокласичного напряму економічної теорії регулююча фінансова політика одержала подальший розвиток. У результаті цього регулювання економіки стає багатоцільовим, тобто, крім економічного зростання і зайнятості, держава регулює грошовий обіг, валютний курс, соціальну сферу, структурну перебудову економіки. Г оловною метою стає скорочення обсягу національного доходу, що перерозподіляється через фінансову систему; зниження бюджетного дефіциту; стимулювання зростання обсягів заощаджень; зниження податкового навантаження.

У країнах з адміністративно-командною системою проводиться плановодирективна фінансова політика. Яскравим прикладом здійснення такої політики був СРСР.

Планово-директивна фінансова політика засвідчила свою високу ефективність у роки Другої світової війни, післявоєнної відбудови національної економіки. У цей період була потрібна максимальна концентрація фінансових ресурсів для фінансування надзвичайних витрат держави.

Планова система управління, заснована на державній формі власності, давала змогу здійснювати пряме директивне управління всією економікою, у тому числі й фінансами. Г оловна мета такої фінансової політики - досягнення максимальної концентрації фінансових ресурсів держави в руках центральних органів влади. Подальший перерозподіл здійснювався відповідно до основних напрямів державного плану. Характерним було непродуктивне використання коштів державного бюджету. Значні ресурси йшли на фінансування оборонних галузей, військові витрати. Мав місце залишковий принцип фінансування соціальної сфери. Держава повністю регулювала фінансову діяльність підприємств через вилучення чистого доходу за допомогою податку з обороту і наступних індивідуальних відрахувань з прибутку. Визначався граничний розмір усіх витрат, і надлишки прибутку вилучалися в бюджет. Іноді в бюджет надходило до 80% чистого доходу підприємства.

Бюджети місцевих органів влади перебували в залежності від обсягів, які виділялися їм із бюджетів вищого рівня у порядку бюджетного регулювання. Самостійні джерела наповнення місцевих бюджетів обмежувалися і, як правило, не перевищували 10-15% від загальної суми доходів.

Використання планово-директивної фінансової політики в умовах нормального функціонування економіки призводить до негативних наслідків. Як переконує досвід практично всіх колишніх соціалістичних країн, результатами проведення такої політики було зниження ефективності виробництва, уповільнення розвитку соціальної сфери, різке погіршення фінансового стану держави.

Які існують напрями фінансової політики держави?

В державі, побудованій на демократичних засадах, основним завданням фінансової політики є забезпечення фінансової стабільності в державі і на цій основі - досягнення невпевненого збільшення темпів економічного розвитку основного джерела підвищення суспільного добробуту.

Можна виділити три основні напрями фінансової політики держави:

мобілізація й використання фінансових ресурсів для забезпечення

соціальних              гарантій. До таких соціальних гарантій належать освіта, оборона,

охорона здоров’я, культура, державне управління, єдині енергетичні та комунікаційні системи тощо;

досягнення підвищення суспільного добробуту (сприяння зростанню ефективності виробництва, підвищення продуктивності праці, впровадження матеріально- та ресурсозберігаючих технологій, побудова раціональної структури економіки тощо);

запровадження такого фінансового механізму, який зумовлює раціональне використання природних ресурсів, заборону технологій, що загрожують здоров’ю людини. Для цього держава, з одного боку, домагається від виробничих структур аби вони несли витрати з відшкодування й відновлення довкілля, а, з іншого боку, держава, використовуючи фінансові інструменти (податки, штрафи й інші санкції) домагається закриття шкідливих виробництв і впровадження передових ресурсозберігаючих технологій.

Крім цього, фінансова політика повинна забезпечувати відповідними фінансовими ресурсами реалізацію тієї чи іншої державної програми економічного і соціального розвитку, зовнішньоекономічної діяльності і формування максимального обсягу фінансових ресурсів держави як єдиної матеріальної бази всіх державних перетворень.

Отже, фінансова політика держави має бути спрямована на забезпечення гідного життя людини в умовах чистого навколишнього середовища, достатку й інших сприятливих соціально-економічних умов. На жаль, ці права людини постійно порушуються і за планової, і за ринкової економіки.

Які цілі фінансової політики підприємств?

Фінансова політика підприємств є цілеспрямованою діяльністю фінансових менеджерів для досягнення цілей ведення бізнесу. Цілями фінансової політики підприємства можуть бути:

виживання підприємства в умовах конкурентної боротьби;

уникнення банкрутства і масштабних фінансових негараздів;

лідерство в боротьбі з конкурентами;

максимізація ринкової вартості підприємства;

стійкі темпи зростання економічного потенціалу підприємства;

зростання обсягів виробництва та реалізації продукції, робіт, послуг;

максимізація прибутку підприємства;

мінімізація витрат підприємства;

забезпечення рентабельності продукції і підприємства в цілому тощо11.

Пріоритетність тієї чи іншої мети фінансової політики підприємства зумовлюється перш за все цілями ведення бізнесу. Для досягнення поставленої мети використовується відповідний фінансовий механізм.

Які особливості фінансової політики України в 90-ті роки XX сторіччя?

Державна фінансова політика останнього десятиліття XX ст. в Україні була «відірвана» від вирішення завдань соціально-економічного розвитку суспільства, часто носила самодостатній характер. Прийняті як пріоритетні цілі фінансової політики України «входження в світову фінансову систему», «недопущення бюджетного дефіциту», «здійснення фінансової стабілізації» можна розглядати як засоби вирішення певних соціально-економічних завдань суспільства.

Насправді фінансова політика останнього десятиліття була направлена на швидку зміну соціального устрою суспільства. Ця мета, в основному, досягнута. Повернення до централізовано-розподільної системи вже неможливе.

Які основні завдання бюджетно-фінансової політики України в 2005 році?

Відповідно до бюджетної резолюції та проекту Державного бюджету України на 2007 рік, зважаючи на економічну ситуацію, темпи розвитку економіки, визначено наступні завдання бюджетно-фінансової політики:

забезпечення реальної збалансованості бюджету;

виконання програм енергозбереження;

сприяння розвитку підприємницької діяльності;

удосконалення механізмів соціального страхування;

забезпечення реалізації соціальних гарантій та соціального захисту

вразливих верств населення.

Пріоритетними завданнями та головними параметрами фінансової політики є:

створення рівних умов для розвитку реального сектору економіки та досягнення макроекономічної стабільності:

визначення дефіциту Державного бюджету України на 2007 рік на рівні, що не перевищує 2 відсотків ВВП, який фінансуватиметься переважно за рахунок джерел, не пов’язаних з внутрішніми та зовнішніми запозиченнями (надходжень від приватизації);

утримання обсягу державного боргу відносно ВВП на економічно безпечному рівні - не вищому, ніж у 2006 році;

інвестицій, у тому числі через приватизацію підприємств вугільної промисловості;

Z законодавче вирішення питань щодо внесення змін або зупинення дії законів, виконання яких не забезпечене фінансовими ресурсами або призводить до втрат доходів бюджету у 2007 році та наступних роках;

Z розширення бази та вирівнювання умов оподаткування внаслідок скасування пільг;

Z запровадження оподаткування доходів від отримання спадщини, подарунків, операцій з майном та нерухомістю;

Z удосконалення системи оподаткування підакцизних товарів;

Z удосконалення спрощеної системи оподаткування суб’єктів малого підприємництва;

Z уніфікація ліцензій, дозволів, сертифікатів з метою зменшення вартісного навантаження на суб’єктів підприємницької діяльності;

Z заміна механізму залучення коштів під державні гарантії для фінансування інвестиційних проектів прямими запозиченнями;

Z законодавче врегулювання питань погашення простроченої заборгованості юридичних осіб перед державою за кредитами, залученими державою або під державні гарантії;

забезпечення реалізації справедливої державної політики щодо соціального захисту та соціального забезпечення населення:

Z підвищення до кінця року розмірів мінімальної заробітної плати до рівня не менш як 450 гривень на місяць та поквартальне збільшення прожиткового мінімуму з урахуванням індексу споживчих цін;

Z збільшення власних доходів цільових соціальних фондів шляхом розширення бази нарахувань страхових внесків, зокрема їх запровадження на всі види заробітної плати та грошового забезпечення з одночасним реформуванням та легалізацією заробітної плати у всіх галузях;

Z законодавче врегулювання питань впровадження єдиного порядку призначення та перерахунку пенсій для всіх категорій пенсіонерів;

Z запровадження єдиного соціального внеску з одночасним зменшенням розміру загальної ставки страхових внесків;

Z підвищення ролі страхових принципів у солідарній системі пенсійного забезпечення, що передбачає подальше поглиблення диференціації розмірів пенсійних виплат залежно від страхового стажу та сплачених внесків;

реформування бюджетної сфери:

Z збільшення обсягу капітальних видатків;

Z збільшення фінансової самодостатності бюджетів територіальних громад шляхом подальшої децентралізації управління бюджетними коштами, що передбачає передачу їм державних повноважень та відповідних бюджетних ресурсів з центрального та обласного рівнів, розширення податкової бази таких бюджетів;

Z збереження питомої ваги обсягу міжбюджетних трансфертів у видатках Державного бюджету України на 2007 рік на рівні не нижче розрахункового показника на 2006 рік, удосконалення критеріїв надання підтримки з державного бюджету місцевим бюджетам;

V проведення модернізації фінансового сектору економіки, зокрема реформування казначейського виконання бюджету, удосконалення процедури складення та виконання державного і місцевих бюджетів, посилення відповідальності головних розпорядників бюджетних коштів за взяті бюджетні зобов’язання, повний перехід на казначейське обслуговування таких розпорядників, підвищення якості управління бюджетними коштами шляхом внесення змін до Бюджетного кодексу України.

Що закладено в сутність фінансового механізму?

Фінансова політика здійснюється через фінансовий механізм, під яким розуміють сукупність законодавчо закріплених форм та методів створення і використання фондів фінансових ресурсів з метою забезпечення різноманітних потреб державних структур, господарських суб’єктів і населення.

Фінансовий механізм формується відповідно до фінансової політики та норм фінансового права, які відображаються у фінансовому законодавстві. Використання юридичних норм у фінансовій сфері діяльності надає можливість встановлювати єдині правила організації фінансів, захищати економічні інтереси громадян, підприємств, держави.

Фінансовий механізм використовується для впливу на соціально- економічну сферу, проведення єдиної фінансової політики держави. Вплив фінансового механізму на економічну й соціальну сферу здійснюється, з одного боку, через структуру фінансового механізму та націленість різних його складових на вирішення конкретних завдань для досягнення реального ефекту, з іншого - через величину фінансових ресурсів, які формуються в державі, та господарюючих суб’єктів, направлених (інвестованих) на задоволення потреб суспільства (держави, регіонів, підприємств, громадян).

Які існують методи фінансового механізму?

Фінансові методи включають наступні інструменти (див. рис. 3.2).

Фінансове планування - це діяльність з визначення обсягів та джерел формування і напрямів використання цільових централізованих та децентралізованих фондів фінансових ресурсів суспільства.

Оперативне управління - діяльність, пов’язана з необхідністю втручання в розподільчі процеси з метою досягнення запланованих результатів, своєчасного перерозподілу коштів та усунення диспропорцій. Оперативне управління фінансами здійснюється через фінансовий апарат, склад і структура якого визначаються відповідно до державного устрою країни.

Фінансовий контроль - діяльність, спрямована на перевірку правильності вартісного розподілу та перерозподілу ВВП і НД через відповідні фонди грошових коштів та їх використання відповідно до цільового призначення.

До методів фінансового забезпечення суб’єктів господарювання належать:

бюджетне фінансування - надання коштів з бюджетів усіх рівнів економічним суб’єктам на безповоротній основі;

бюджетне кредитування - надання коштів на принципах платності, строковості, поворотності та забезпеченості;

самофінансування - процес відшкодування витрат суб’єктів господарювання, а також їх розвиток за рахунок власних джерел фінансових ресурсів;

оренда - строковий договір про надання майна у тимчасове користування за певну плату;

інвестування - процес вкладення грошей в об’єкти підприємницької діяльності з метою збільшення їхньої вартості, а також отримання прибутку.

Фінансове регулювання - це законодавчо визначена система впливу держави на фінансові процеси в суспільстві.

Що розуміється під інструментарієм фінансового механізму?

Інструментарій фінансового механізму - це сукупність фінансових важелів, стимулів, санкцій, нормативів та лімітів, за допомогою яких реалізується фінансова політика. Фінансовий інструментарій нерозривно пов’язаний з фінансовими методами. Від ефективного та раціонального вибору певних інструментів залежить і ефективність проведеної фінансової політики.

Фінансові важелі - це конкретні форми здійснення процесів розподілу і перерозподілу ВВП та НД, а саме: податки; збори; обов’язкові платежі; проценти за кредит; дотації, субсидії, субвенції; штрафи тощо.

Фінансові стимули - це фінансові важелі, за допомогою яких можна впливати на інтереси суб’єктів господарювання з метою підвищення заінтересованості в досягненні певних результатів. До них належать:

резервні фонди та фонди стимулювання, які утворюються з прибутку;

бюджетне фінансування певних економічних об’єктів або напрямків розвитку (дотації, субсидії);

фінансові пільги (податкові пільги, прискорена амортизація тощо).

Фінансові санкції - форма організації фінансових відносин, покликана

посилити матеріальну відповідальність суб’єктів господарювання за виконання взятих зобов’язань (штрафи, пеня):

штраф - фіксована грошова сума, яка накладається на порушника угоди, законодавства або чинних правил;

V пеня - сума грошей, яку сплачує порушник грошових зобов’язань у розмірі певного проценту від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Фінансові нормативи характеризують певний рівень забезпечення видатків.

Фінансові ліміти - певні обмеження на витрати в інтересах держави, підприємств, населення.

Яка сутність фінансового механізму підприємства та яка особливість його структури?

Фінансовий механізм підприємства є складовою частиною господарського механізму підприємства та представляє собою сукупність форм і методів, за допомогою яких підприємство забезпечує себе необхідними грошовими засобами, досягає нормального рівня стабільності та ліквідності, забезпечує рентабельну роботу з отриманням максимального прибутку.

Фінансовий механізм підприємства формується у відповідності з вимогами об’єктивних економічних законів. Його основи встановлюються державою для вирішення тих завдань, які ставляться перед ним на тому чи іншому етапі розвитку.

В структуру фінансового механізму підприємства включають п’ять взаємопов’язаних елементів: фінансові методи; фінансові важелі; правове, нормативне та інформаційне забезпечення.

Фінансові методи - це методи впливу фінансових відносин на господарський процес, формування і використання грошових фондів.

Фінансові важелі являють собою сукупність інструментів, які використовуються в фінансових методах. До них належать: прибуток; доходи; амортизаційні відрахування; цільові грошові фонди; фінансові санкції; відсоткові ставки за кредитами, депозитами, облігаціями; портфельними інвестиціями; дивідендами та ін.

Правове забезпечення функціонування фінансового механізму підприємства включає законодавчі акти, постанови, укази, декрети, інші правові документи виконавчих та законодавчих гілок влади.

Нормативне забезпечення функціонування фінансового механізму підприємства передбачає використання норм та нормативів оборотних засобів; норм амортизаційних відрахувань; ставок податків, зборів, платежів; тарифи.

Інформаційне забезпечення функціонування фінансового механізму підприємства формується з різного роду та виду економічної, комерційної, фінансової інформації. До такої інформації можна віднести дані про фінансову стабільність і платоспроможність партнерів і конкурентів, дані про ринкові ціни, курси валют, відсотки на товарному, кредитному, фондовому і валютному ринках.

Який зміст вкладається в поняття «фінансовий контроль» та які його завдання?

Обов’язковою умовою функціонування фінансової системи є фінансовий контроль. Являючи собою елемент єдиного механізму державного контролю, він є однією із форм управлінського процесу.

Фінансовий контроль як елемент управління має декілька аспектів:

контроль за фінансовою та господарською діяльністю підприємств;

регламентована нормами права діяльність господарюючих,

контролюючих суб’єктів, пов’язана з рухом централізованих та

децентралізованих фондів;

засіб забезпечення законності в фінансовій діяльності.

Фінансовий контроль являє собою спеціальний державний контроль, який

здійснюється діяльністю фінансових органів та їх посадових осіб із забезпечення законності розподілу та використання централізованих грошових фондів і пов’язаних з ними матеріальних засобів.

Фінансовий контроль є формою реалізації контрольної функції фінансів, що відображає та уточнює всі стадії кругообігу сукупного суспільного продукту; забезпечує раціональне співвідношення пропорцій між потребами в фінансах та наявністю грошових ресурсів. Основу контролюючої функції фінансів складає рух фінансових ресурсів у централізованій та децентралізованій формі. Саме за цим рухом і здійснюється публічний фінансовий контроль.

Основними завданнями фінансового контролю є:

перевірка виконання фінансових зобов’язань суб’єктів перед державою;

перевірка правильності та цілеспрямованості використання грошових ресурсів;

перевірка достовірності здійснення фінансових операцій, підтримки та забезпечення фінансової дисципліни;

ліквідація та попередження правопорушень у фінансовій діяльності, виявлення винних та притягнення їх до відповідальності.

Що є предметом і сферою фінансового контролю?

Предметом фінансового контролю виступають різноманітні фінансові показники: доходи і витрати бюджетів різних рівнів; розміри податкових платежів; доходи господарюючих суб’єктів; витрати обігу; собівартість та прибуток; доходи і витрати домогосподарств тощо. Багато з контрольованих показників є розрахунковими, що обумовлює необхідність перевірки достовірності і правильності їх розрахунку відповідно до діючих нормативних документів. Сферою фінансового контролю є всі операції не тільки грошового обігу, але й бартерні операції та різні форми взаємозаліків.

Які форми фінансового контролю використовуються в українській практиці?

Існуючі форми фінансового контролю, які реально застосовуються на практиці, можна класифікувати за такими ознаками (див. рис. 3.3):

Z регламентом здійснення: обов’язковий, ініціативний, зовнішній і внутрішній контроль;

Z часом проведення - попередній, поточний і наступний контроль;

Z суб’єктами контролю - державний (зокрема президентський, органів законодавчої і виконавчої влади), органів місцевого самоврядування, фінансово-кредитних органів, відомчий, внутрішньогосподарський, незалежний (аудиторський) контроль;

Z об’єктами контролю - бюджетний, податковий, кредитний, страховий, інвестиційний, валютний контроль.

Організація фінансового контролю в Україні зображена на рис. 3.4.

Які основні форми фінансового контролю закладені у світовій практиці в залежності від часу його проведення?

Важливою ознакою класифікації фінансового контролю є форма його здійснення. Формами фінансового контролю є попередній (превентивний), поточний і наступний (ретроспективний). Розглянемо сутність кожної з форм на макрорівні (рівні держави) і мікрорівні (рівні підприємств).

На макрорівні попередній контроль проводиться до здійснення операцій зі створення, розподілу та використання фондів грошових коштів, тобто на стадії прогнозних розрахунків. Він забезпечує перевірку проектів бюджетів, фінансових планів, кошторисів тощо, є найефективнішою формою фінансового контролю, оскільки дає змогу запобігти виникненню недоліків, перевитрат фінансових ресурсів, порушенню законодавства.

Попередній контроль на мікрорівні здійснюється до початку руху грошових потоків. Його мета - перевірити доцільність і надійність даної фінансової операції, виявити рівень її фінансового ризику та передбачити конкретні методи його хеджування, з’ясувати відповідність даної операції чинному фінансовому законодавству, інтересам підприємства чи його власникам. Важливим напрямком цього контролю є перевірка контрагента - утримувача коштів: його юридичного статусу, фінансового стану, ділових рис, партнерської відповідальності тощо.

На макрорівні поточний (оперативний) контроль здійснюється під час виконання фінансових планів, фінансових зобов’язань перед державою, отримання та використання грошових коштів для адміністративно- господарських видатків, капітального будівництва, проведення грошових операцій, реалізації матеріальних цінностей. Він допомагає своєчасно виявити недоліки і порушення в процесі фінансово-господарської діяльності і своєчасно їх ліквідувати.

Поточний контроль на рівні підприємства здійснюється у процесі руху грошових потоків. Його мета - забезпечити реальність проходження грошових потоків, реалізацію їх адресності й цільового призначення та дотримання встановлених термінів проведення фінансових операцій.

Наступний контроль на загальнодержавному рівні полягає у перевірці відповідності проведених видатків та розглянутих результатів щодо асигнованих сум; підсумковій оцінці проведених видатків за поточний бюджетний рік; затвердженню фінансових звітів. Він проводиться шляхом вивчення даних обліку і звітності, планової, нормативної документації. Контролю підлягає і фактичний стан справ.

На мікрорівні наступний контроль проводиться після здійснення фінансових операцій та за підсумками фінансової діяльності за певний період. Його мета - перевірка реалізації стратегії і тактики фінансової діяльності того чи іншого суб’єкта, а в масштабах суспільства - процесу реалізації фінансової політики. Наступний контроль дає повну і вичерпну інформацію про фінансову діяльність як кожного суб’єкта, так і економіки в цілому.

Тільки застосування всіх вказаних форм в їх єдності і взаємозв’язку робить фінансовий контроль систематичним, підвищує його ефективність.

Які головні завдання державного і недержавного фінансового контролю?

Головним завданням державного контролю є сприяння успішної реалізації фінансової політики держави за допомогою забезпечення дотримання фінансового законодавства, фінансової дисципліни, недопущення нецільового використання бюджетних і позабюджетних коштів. Основним же завданням недержавного контролю є підвищення ефективності використання фінансових ресурсів економічних суб’єктів, забезпечення достовірності показників фінансової звітності та донесення результатів контролю до користувачів, які потребують результатів такого контролю.

Як здійснюється обов’язковий фінансовий контроль?

Обов’язковий контроль здійснюється державними органами фінансового контролю відповідно до чинного законодавства у встановлені терміни. До нього відносяться, зокрема, перевірка Рахунковою палатою формування та використання коштів Державного бюджету, податкові перевірки, обов’язковий аудит річної фінансової звітності окремих підприємств, організацій, установ і т.д.

Обов’язковий фінансовий контроль здійснюється:

V в силу вимог чинного законодавства та нормативних актів (наприклад контроль Рахункової палати Верховної Ради України за виконанням бюджету за підсумками попереднього року);

за рішенням компетентних органів влади (наприклад, податкової адміністрації з метою з’ясування повноти виконання платниками податків їх фінансових обов’язків перед державою), прокуратури (з метою з’ясування дотримання законності в країні), суду (з метою встановлення істини в ході розгляду конкретної судової справи);

в силу вимог законів ведення бізнесу (наприклад, при виході корпорації на міжнародні фондові біржі).

Чим відрізняється перевірка від обстеження?

Перевірка проводиться з окремих питань фінансової діяльності на основі звітної документації та первинних документів. У разі виявлення порушення фінансової дисципліни передбачається комплекс заходів з усунення їх негативних наслідків.

Обстеження припускає вивчення окремих аспектів функціонування підприємств, організацій з метою визначення його фінансового стану і можливих напрямів розвитку, без здійснення документальних висновків. На основі результатів обстеження компетентними органами здійснюється поточне коригування фінансової діяльності суб’єкта. За результатами обстеження може бути здійснена перевірка фінансової діяльності.

Що являє собою нагляд як метод фінансового контролю і чим він відрізняється від моніторингу?

Для того щоб зрозуміти сутність такого методу фінансового контролю як спостереження (нагляд), розглянемо таку форму фінансового контролю як моніторинг. Моніторинг є системою спостереження (нагляду) органів державного контролю за додержанням суб’єктами господарювання стандартів, норм і правил обігу фінансових та матеріальних ресурсів. З цього можна зробити висновок: спостереження і нагляд є за своєю суттю однорідним поняттям і їх завдання - виявлення ознак, що можуть свідчити про відхилення від принципів використання фінансових ресурсів (про можливі порушення), шляхом аналізу офіційної і операційної звітності з метою запобігання незаконним і неефективним витратам, втрат фінансових ресурсів, а також недопущення порушення законодавства при прийнятті управлінських рішень. Нагляд і спостереження не є разовим контрольним заходом (який здійснюється за певний проміжок часу), про їх здійснення не повідомляється підконтрольний суб’єкт (наприклад, моніторинг, аудиторський контроль), за результатами не складається акт за підписами контролерів і керівників суб’єктів. Основне призначення цього методу контролю полягає в тому, щоб забезпечити вчасне попередження, виявлення та ліквідацію вад і порушень, помилок і швидке впровадження невикористаних резервів, інтенсифікації виробництва і підвищення його ефективності.

Як організовується внутрішньогосподарський контроль і які повноваження органів такого контролю?

Внутрішньогосподарський контроль може здійснюватися фінансово- економічними підрозділами і ревізійними комісіями підприємств, організацій. Положення про статус цих органів визначається внутрішніми нормативно- правовими актами. Органи внутрішнього контролю контролюють правомірність здійснення тих чи інших операцій керівними і виконавчими органами управління підприємства, здійснюють контроль за ефективністю і доцільністю витрат, зокрема в інвестиційні проекти, а також оцінку і контроль фінансового стану підприємства.

Що таке аудит та яка мета аудиторського контролю?

Аудиторський контроль в Україні є відносно новим напрямом контролю за фінансово-господарською діяльності організацій. Аудит у вузькому розумінні - це перевірка достовірності доповідей і заяв керівництва та звітність суб’єкту аудита. У сучасній практиці поняття аудиту набагато ширше, хоча єдиного його трактування немає. Так, комітет Американської Бухгалтерської Асоціації з основних концепцій обліку дає наступне визначення аудиту: «Аудит - це системний процес отримання і оцінки об’єктивних даних про економічні дії та події, що встановлюють рівень їх відповідності певному критерію, та представлення його результатів зацікавленим користувачам»12..

Відповідно до Закону України «Про аудиторську діяльність» від 22 квітня 1993 р. № 3125-XII (далі - Закон № 3125-XII), аудит - це перевірка даних бухгалтерського обліку і показників фінансової звітності суб’єкта господарювання з метою висловлення незалежної думки аудитора про її достовірність в усіх суттєвих аспектах та відповідність вимогам законів України, положень (стандартів) бухгалтерського обліку або інших правил (внутрішніх положень суб’єктів господарювання) згідно із вимогами користувачів.

Основною метою аудиторської діяльності є встановлення достовірності фінансової звітності економічних суб’єктів, що підлягають аудиту, і відповідність проведених ними фінансово-господарських операцій чинним нормативним актам та міжнародним стандартам (за необхідності).

Під достовірністю фінансової звітності розуміється такий ступінь точності її даних, який дозволяє компетентному користувачу проводити на її основі обґрунтовані висновки про результати фінансово-господарської діяльності та ухвалювати відповідні бізнес-рішення.

У чому полягає сутність та призначення аудиторського контролю?

Аудиторський контроль призначений для задоволення потреб замовників аудиторської перевірки, отримання об’єктивної інформації про стан об’єкта контролю. Аудиторська діяльність в Україні регламентується Законом України «Про аудиторську діяльність» від 22 квітня 1993 р. № 3125-XII зі змінами та доповненнями до нього.

Аудиторська діяльність - підприємницька діяльність, яка включає в себе організаційне і методичне забезпечення аудиту, практичне виконання аудиторських перевірок (аудит) та надання інших аудиторських послуг. Послуги можуть надаватися у формі аудиторських перевірок, пов’язаних з ними експертиз, консультацій з питань бухгалтерського обліку, звітності, податкового обліку, аналізу фінансово-господарської діяльності та ін.

Аудиторська діяльність у сфері фінансового контролю регулюється Господарським кодексом України, Законом України «Про аудиторську діяльність», іншими нормативно-правовими актами та стандартами аудиту. У випадках якщо міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що містить Закон № 3125-XII, то застосовуються правила міжнародного договору.

Аудиторська перевірка - це перевірка публічної бухгалтерської звітності, обліку первинних документів та іншої інформації відносно фінансово- господарської діяльності суб’єктів господарювання з метою визначення достовірності їх звітності, обліку, його повноти та відповідності діючому законодавству, встановленим нормативам. Аудит здійснюється незалежними особами (аудиторами), аудиторськими фірмами, вповноваженими господарюючими суб’єктами.

Аудиторська перевірка класифікується як ініціативна та обов’язкова. Перша здійснюється на основі договору між аудитором чи аудиторською фірмою та контролюючим суб’єктом (або користувачем бухгалтерської звітності). Обов’язкова аудиторська перевірка здійснюється у випадках, закріплених ст. 8 Закону № 3125-XII.

Проведення аудиту є обов’язковим для:

підтвердження достовірності та повноти річної фінансової звітності та консолідованої фінансової звітності відкритих акціонерних товариств, підприємств - емітентів облігацій, професійних учасників ринку цінних паперів, фінансових установ та інших суб’єктів господарювання, звітність яких відповідно до законодавства України підлягає офіційному оприлюдненню, за винятком установ і організацій, що повністю утримуються за рахунок державного бюджету;

перевірки фінансового стану засновників банків, підприємств з іноземними інвестиціями, відкритих акціонерних товариств (крім фізичних осіб), страхових і холдингових компаній, інститутів спільного інвестування, довірчих товариств та інших фінансових посередників;

емітентів цінних паперів при отриманні ліцензії на здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів.

Яким документом оформляються результати аудиту?

Результати проведення аудиторського контролю оформляються як правило аудиторським висновком, під яким розуміють документ, що складений відповідно до стандартів аудиту та передбачає надання впевненості користувачам щодо відповідності фінансової звітності або іншої інформації концептуальним основам, які використовувалися при її складанні.

Концептуальними основами можуть бути закони та інші нормативно- правові акти України, положення (стандарти) бухгалтерського обліку, внутрішні вимоги та положення суб’єктів господарювання, інші джерела.

Аудиторські послуги у вигляді консультацій можуть надаватись усно або письмово з оформленням довідки та інших офіційних документів. Аудиторські послуги у вигляді експертиз оформляються експертним висновком або актом.

Результати надання інших аудиторських послуг оформляються відповідно до стандартів аудиту.

Аудиторський висновок аудитора іноземної держави при офіційному його поданні установі, організації або суб’єкту господарювання України підлягає підтвердженню аудитором України, якщо інше не встановлено міжнародним договором України.

Які аудиторські компанії можуть проводити зовнішній аудит?

При визначенні поняття «аудит» доцільно враховувати не лише мету і завдання, а й його різновиди. У міжнародних стандартах і нормах аудиту існують поняття «зовнішній» і «внутрішній аудит», «фінансовий» і «управлінський аудит».

Зовнішній аудит проводять незалежні аудиторські компанії (фірми) або аудитори, які мають сертифікат аудитора і ліцензію Аудиторської палати на право займатися аудиторською діяльністю.

Аудиторська фірма - це організація, що має ліцензію на право здійснення аудиторської діяльності на території України і надає виключно аудиторські послуги. Аудиторські фірми можуть створюватися в будь-якій організаційно- правовій формі власності. Право на здійснення аудиторської діяльності мають аудиторські фірми, включені до Реєстру аудиторських фірм та аудиторів.

Зовнішній аудит проводиться незалежною аудиторською фірмою (аудитором) на договірній основі з метою отримання достовірної оцінки стану бухгалтерського обліку та звітності. Зовнішній аудит не може здійснюватися аудиторськими фірмами відносно економічних суб’єктів, що є:              а) їх

засновниками, власниками, акціонерами, кредиторами, страховиками, а також відносно яких ці аудиторські фірми є засновниками, власниками, акціонерами;

б)              їх дочірніми підприємствами, філіалами (відділеннями) і представництвами або тих, які мають в своєму капіталі частку таких аудиторських фірм.

Крім того, аудиторські перевірки не можуть проводитися аудиторами і аудиторськими фірмами, які надали даному економічному суб’єкту послуги з впровадження і ведення бухгалтерського обліку, а також складання фінансової звітності.

Ігнорування вказаних обставин може стати підставою для анулювання ліцензії на здійснення аудиторської діяльності і відшкодування замовнику за рахунок аудитора (аудиторської фірми) всіх витрат, понесених ним у зв’язку з укладенням договору щодо надання аудиторських послуг.

Які завдання покладаються на підрозділи внутрішнього аудиту?

Внутрішній аудит здійснюється спеціальним підрозділом апарату управління економічного суб’єкта, який, як правило, безпосередньо підпорядковується вищому керівництву. Головним завданням внутрішнього аудиту є захист майнових інтересів організацій та її власників; сприяння забезпеченню ефективності функціонування організації на всіх рівнях управління.

Серед основних завдань, що покладаються на підрозділи внутрішнього аудиту, можна виділити наступні:

проведення перевірок окремих питань діяльності організації, складання різних довідок-доповідей за наслідками таких перевірок і представлення їх керівництву;

перевірка виконання господарських договорів, ведення бухгалтерського обліку та складання бухгалтерської звітності, експертиза бухгалтерських балансів і звітів;

перевірка наявності, стану, правильності оцінки майна, ефективності використання ресурсів, дотримання діючого порядку встановлення цін, тарифів, своєчасності сплати податків;

експертиза достовірності управлінського обліку, обліку витрат на виробництво, повноту відображення виручки від реалізації продукції (робіт, послуг), точності формування фінансових результатів, правомірності використання прибутку і фондів;

розробка та надання керівництву організації пропозицій з покращання організації бухгалтерського обліку та зміни системи контролю;

організація підготовки до зовнішнього аудиту, до перевірок податкових і інших органів зовнішнього контролю.

Рекомендована література

Основна

навчальна:

6, 12, 13, 22, 38, 42, 84, 85, 96, 106, 108, 238, 249, 250
Основна наукова *: 51, 52, 53, 54, 56, 58, 60, 156, 171, 193-195, 200, 207, 214, 228, 248
Додаткова: Додаткові джерела інформації вибирайте із загального списку використаної та рекомендованої літератури, а також здійснюйте власний пошук.

* для написання наукових, курсових, дипломних, магістерських робіт.

Фінансові Фінансові Фінансові Нормативно-
показники інструменти методи правове

забезпечення

Структура фінансового механізму

Рис. 3.2. Структура фінансового механізму

Методи фінансового контролю

Методи фінансового контролю

Ознака класифікації Форма контролю
Регламент проведення Обов’язковий, ініціативний, внутрішній і зовнішній
Час проведення Попередній, поточний, наступний
Суб’єкти контролю Державний, відомчий, внутрігосподарський, суспільний
Об’єкти контролю Бюджетний, податковий, страховий, інвестиційний, валютний

Перевірка

Обстеження

Нагляд

Аналіз

Моніторинг

Ревізія

Рис. 3.3. Класифікація форм та методів фінансового контролю

Класифікація форм та методів фінансового контролю

Президент України, Адміністрація Президента

Місцеві Ради народних депутатів та їх комісії

Міністерство фінансів України

Власники підприємств, акціонери, асоційовані учасники

Концерни, асоціації, фінансово-промислові групи

Державна контрольно-ревізійна служба України

Фінансово-економічна служба підприємства

Державна податкова адміністрація України

Державний комітет статистики України

Бухгалтерська служба підприємства

Антимонопольний комітет України

Міністерство економіки України

Державне казначейство України

Національний банк України

Рахункова палата України

Міністерства, відомства

Фонд державного майна

Акціонерні об’єднання

Державна митна служба України

Аудиторський контроль

Суспільний контроль

Організація фінансового контролю в Україні

Рис. 3.4. Організація фінансового контролю в Україні

ФІНАНСОВИЙ КОНТРОЛЬ В УКРАЇНІ

ґ N
¦сз

п

W

я

СҐ
я н
5 •а
І\'
Я я
о СҐ
Я п
н о
¦сз п
о Я
о
Сґ а
»
ч У

<< | >>
Источник: Данілов Олександр Дмитрович, Серебрянський Дмитро Миколайович. Фінанси у запитаннях і відповідях: навчальний посібник / Національний університет державної податкової служби України. - 2-е вид., перероб. та доп. - К.:              2008.              -              535              с.. 2008

Еще по теме Глава 3. Фінансова політика і фінансовий механізм:

  1. Глава 9 ВИРОБНИЦТВО І ФІРМА. ПІДПРИЄМНИЦЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ
  2. Глава 1. Сутність та функції фінансів
  3. Глава 3. Фінансова політика і фінансовий механізм
  4. Глава 6. Фінанси підприємницьких структур У чому полягає зміст фінансової категорії «фінанси підприємств» ?
  5. Глава 8. Бюджет і бюджетна система
  6. Глава 9. Доходи і видатки державного бюджету
  7. Розділ VІ Міжнародні фінанси
  8. зміст
  9. § 1. Українська Центральна Рада — вищий представницький орган УНР
  10. 4.1. Відродження Української незалежної держави та формування її правової системи
  11. Загальносоціальне запобігання злочинам, що вчиняються персоналом виправних колоній у ході виконання покарання у виді позбавлення волі
  12. 3.1. Поняття та види юридичних форм податково-правового компромісу інтересів платника податків і держави
  13. 3.1. Загальний податково-процесуальний режим
  14. Характеристика основних проявів конфіденційності та їх місця у фінансово-правових відносинах
  15. Законодавчий інструментарій забезпечення основних проявів конфіденційності у фінансово-правових відносинах
  16. Еволюція вітчизняної фінансово-правової думки в період ХУІІІ - перша пол. ХІХ ст.
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -