ВСТУП

Актуальність теми. В Україні нині відбуваються реформи, що торкнулися всіх сфер життя суспільства. Головною метою їх є зниження рівня злочинності, зокрема корупції, мінімізація випадків розбалансованості управлінських процесів та правове виховання населення.

Однією з головних гарантій забезпечення законності є діяльність органів прокуратури, які уповноважені забезпечувати законність та правопорядок в усіх сферах суспільного життя. Створення військових прокуратур у системі органів прокуратури зубумовлено об’єктивною потребою здійснення прокурорської діяльності у відповідних сферах правовідносин, що мають особливе значення для суспільства та держави. Зберігаючи за останніми провідну роль і місце основного елемента прокурорської системи, військові прокуратури доповнюють їх діяльність у тих сферах, де існує потреба у вузькопрофільному підході до виконання завдань, що покладені на органи прокуратури.

Фактична ліквідація військових прокуратур у 2012 році суттєво вплинула на мобільність та оперативне виконання завдань під час проведення антитерористичної операції на Сході держави, а отже, і на ефективність функціонування системи органів прокуратури загалом. Зважаючи на це 14 серпня 2014 року Верховною Радою України було відновлено діяльність військових прокуратур, що вимагає вироблення низки заходів стосовно запровадження усталеного підходу до становлення військових прокуратур з урахуванням політичної, соціально-економічної ситуації в державі та її окремих регіонах.

Нагальною є потреба вироблення ефективного адміністративно-правового механізму становлення військових прокуратур в Україні, що можливо досягти шляхом оптимізації адміністративного законодавства, яке регулює діяльність органів прокуратури в Україні, та підвищення ефективності практики його використання, оновлення існуючих підходів до організації діяльності військових прокуратур.

Слід звернути увагу на те, що теоретико-методологічні засади проблематики правового регулювання діяльності органів прокуратури свого часу стали предметом досліджень значної кількості науковців у галузях загальної теорії права, конституційного права, теорії управління, адміністративного права, зокрема С. С. Алексєєва, О. М. Бандурки, О. І. Безпалової, В. Т. Білоуса, В. Г. Бесараба, М. М. Бурбики, А. С. Васильєва, В. В. Галунька, Ю. В. Гаруста, Ю. М. Грошового, С. М. Гусарова, Л. М. Давиденка, О. В. Джафарової, О. Ю. Дрозда, В. В. Долежана, О. М. Єщук, П. М. Каркача, В. В. Ковальської, В. Т. Комзюка, М. В. Косюти, О. М. Куліша, К. Б. Левченко, І. М. Любімова, В. І. Малюги, А. А. Манжули, І. Є. Марочкіна, О. Р. Михайленка, М. І. Мичка, О. М. Музичука, В. М. Підгородинського, Є. М. Поповича, М. О. Потебенька, М. В. Руденка, В. А. Селезньова, В. В. Сухоноса, К. В. Шкарупи, П. В. Шумського, С. А. Шепетька, М. К. Якимчука. Важливу роль у становленні та розвитку теорії забезпечення і захисту прав особи засобами прокурорського нагляду відіграли роботи зарубіжних правознавців (зокрема, Х.-П. Гассера, А. Герлоха, В. Бюхнер-Удера, К. Кольяра, Ф. Люшера, Ж. Пікте, Г. Радбруха, Х. Рогермана, Д. Хессе). Однак у працях наведених вище науковців досліджуються лише окремі аспекти діяльності органів прокуратури, розкриваються сутність та особливості адміністративно-правового статусу прокуратури як цілісної системи органів. Станом на сьогодні практично відсутні комплексні дослідження, присвячені особливостям компетенції військової прокуратури у мирний час та в умовах особливого періоду, запровадження надзвичайного, воєнного стану або проведення антитерористичної операції.

Отже, важливість вироблення ефективного адміністративно-правового механізму становлення військових прокуратур, недостатня розробленість теоретичних положень щодо організації їх діяльності, недосконалість правового забезпечення у даній галузі обумовлюють актуальність комплексного дослідження широкого кола питань, пов’язаних з адміністративно-правовими засадами становлення військових прокуратур в Україні та удосконаленням адміністративного законодавства у цій сфері.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Роботу виконано відповідно до Пріоритетних напрямів розвитку правової науки на 20112015 роки, затверджених постановою загальних зборів Національної академії правових наук України від 24 вересня 2010 р. № 14-10, пп. 1.1, 1.2 Додатку 1, пп. 8.10, 8.11 Додатку 8, п. 11.1 Додатку 11 Пріоритетних напрямків наукового забезпечення діяльності органів внутрішніх справ України на період 2015-2019 років, затверджених наказом МВС України від 16 березня 2015 р. № 275, пп. 1.1, 1.5, 8.21 Пріоритетних напрямків наукових досліджень Харківського національного університету внутрішніх справ на 2015-2019 рр., схвалених Вченою радою Харківського національного університету внутрішніх справ 24 квітня 2015 р., комплексних науково-дослідних тем Харківського національного університету внутрішніх справ: «Законотворча та законодавча діяльність в Україні» (номер державної реєстрації 0113U008189), «Реалізація та удосконалення адміністративного законодавства України» (номер державної реєстрації 0113U008197).

Мета і задачі дослідження. Мета роботи полягає в тому, щоб на основі аналізу чинного законодавства України, практики його реалізації та узагальнення основних положень праць науковців визначити адміністративно-правові засади становлення військових прокуратур в Україні, а також надати пропозиції та рекомендації щодо їх удосконалення.

Для досягнення поставленої мети в дисертації необхідно вирішити такі

задачі:

- здійснити історико-правовий огляд і встановити закономірності становлення та розвитку адміністративно-правового статусу військової прокуратури в Україні;

- охарактеризувати мету, завдання та принципи діяльності військових прокуратур в Україні;

- розглянути функціонально-організаційну структуру військових прокуратур в Україні;

- визначити сучасний стан та місце адміністративно-правового регулювання в системі правових засад становлення військових прокуратур в Україні;

- уточнити повноваження військових прокуратур при здійсненні нагляду за додержанням і застосуванням законів в оборонно-промисловому комплексі;

- розкрити сутність повноважень військових прокуратур щодо представництва інтересів громадян і держави в судах у воєнній сфері;

- окреслити повноваження військових прокуратур при здійсненні нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність та здійснюють досудове розслідування кримінальних правопорушень;

- з’ясувати специфіку повноважень військових прокуратур при здійсненні нагляду за виконанням антикорупційного законодавства та протидії корупційним правопорушенням у воєнній сфері;

- узагальнити повноваження військових прокуратур при здійсненні нагляду за дотриманням прав і свобод військовослужбовців;

- вивчити міжнародні стандарти діяльності військових прокуратур та можливості їх використання в Україні;

- надати рекомендації щодо удосконалення адміністративного законодавства, що регулює діяльність військових прокуратур в Україні.

Об’єкт дослідження — суспільні відносини, що виникають у сфері функціонування військових прокуратур в Україні.

Предмет дослідження — адміністративно-правові засади становлення військових прокуратур в Україні.

Методи дослідження. Відповідно до мети та задач дослідження в роботі використано сукупність методів та прийомів наукового пізнання — як загальнонаукових, так і спеціально-наукових. Так, за допомогою логіко- семантичного та методу сходження від абстрактного до конкретного поглиблено понятійний апарат, зокрема визначено поняття мети, завдань, принципів діяльності військових прокуратур в Україні, з’ясовано особливості функціонально-організаційної структури військових прокуратур в Україні, проаналізовано правові засади діяльності військових прокуратур та визначено місце серед них адміністративно-правового регулювання (підрозділи 1.2—1.4). Використання порівняльно-правового методу та інформаційного підходу дозволило проаналізувати процеси становлення та розвитку адміністративно- правового статусу військових прокуратур, міжнародні стандарти діяльності військових прокуратур та визначити можливості їх використання в Україні (підрозділи 1.1 та 3.1). Методи класифікації, системно-функціональний та системно-структурний надали можливість запропонувати підхід до визначення системи завдань військових прокуратур в Україні, окреслення базових принципів їх діяльності, виокремлення повноважень військових прокуратур та аналізу особливостей адміністративно-правового механізму їх реалізації (підрозділи 1.2, 1.3, 2.1—2.5). Метод статистичного аналізу дозволив ознайомитися з офіційно- статистичними матеріалами, звітами Генеральної прокуратури України, в тому числі військової прокуратури, та встановити особливості різних напрямів діяльності військової прокуратури (підрозділи 2.1—2.5). Індуктивний метод покладено в основу вироблення пропозицій та рекомендацій щодо удосконалення адміністративного законодавства, яке регулює діяльність військових прокуратур в Україні (підрозділ 3.2).

Нормативною основою дослідження є Конституція України, чинні законодавчі та підзаконні нормативно-правові акти, проекти нормативних актів, що закріплюють адміністративно-правовий статус військових прокуратур в Україні та регулюють їх діяльність. У ході дисертаційного дослідження було також використано законодавство зарубіжних країн, досвід яких щодо правового регулювання статусу військових прокуратур може бути використаний в Україні. Інформаційну та емпіричну основу дослідження становлять узагальнення практичної діяльності Генеральної прокуратури України та військових прокуратур зокрема, довідкові видання, статистичні матеріали.

Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що дисертація є однією з перших спроб комплексно, з використанням сучасних методів пізнання, урахуванням новітніх досягнень науки адміністративного права визначити сутність та особливості адміністративно-правових засад становлення військових прокуратур в Україні в умовах реформування системи правоохоронних органів та виробити авторське бачення шляхів їх оптимізації. У результаті проведеного дослідження розроблено низку нових наукових положень і висновків, запропонованих особисто здобувачем. Зокрема:

вперше:

- визначено місце адміністративно-правового регулювання в системі правових засад діяльності військової прокуратури, яке виражається в тому, що адміністративно-правові норми: 1) визначають систему органів військової прокуратури, їх місце в системі органів прокуратури зокрема та в системі правоохоронних органів у цілому; 2) закріплюють адміністративно-правовий статус органів військової прокуратури, зокрема їх завдання та функції, принципи діяльності, коло повноважень, особливості реалізації наданих повноважень та специфіку юридичної відповідальності посадових осіб; 3) визначають особливості участі органів військової прокуратури в адміністративних правовідносинах, зокрема під час взаємодії з іншими суб’єктами забезпечення законності та правопорядку в державі та окремими громадянами; 4) встановлюють систему критеріїв та показників ефективності діяльності органів військової прокуратури; 5) регламентують особливості кадрового, матеріально-технічного, інформаційного, фінансового забезпечення діяльності органів військової прокуратури;

- з’ясовано специфіку адміністративно-правового механізму реалізації повноважень військових прокуратур, зміст якого утворюють відповідні форми управлінської діяльності (організаційно-управлінська форма; нормативнодокументальна форма; форма безпосереднього керівництва реалізацією повноважень; методично-аналітична форма);

- розглянуто особливості повноважень військових прокуратур при здійсненні нагляду за виконанням антикорупційного законодавства та протидії корупційним правопорушенням у воєнній сфері, а також зміст відповідного адміністративно-правового механізму їх реалізації; проаналізовано основні форми адміністративно-правового забезпечення реалізації військовими прокурорами повноважень щодо запобігання та протидії корупції; окреслено організаційно - правові заходи, які мають здійснювати органи військової прокуратури щодо підвищення ефективності роботи в цьому напрямі;

- запропоновано розробити проекти наказів Генерального прокурора України «Про затвердження Положення про органи військової прокуратури», «Про порядок проходження військової служби в органах військової прокуратури», «Про організацію роботи органів військової прокуратури щодо нагляду за дотриманням прав і свобод військовослужбовців, додержанням законів з цих питань у військових формуваннях», визначено їх структуру та основні положення;

удосконалено:

- підхід до з’ясування мети діяльності військової прокуратури України, в основу якого покладено співвідношення загальної мети, що поставлена перед прокуратурою як системою органів, та спрямованості діяльності військової прокуратури; встановлено, що завдання діяльності військової прокуратури поділяються на: а) загальні, виконанням яких органи військової прокуратури займаються в мирний час; б) спеціальні, виконання яких покладено на органи військової прокуратури в умовах особливого періоду, запровадження надзвичайного, воєнного стану або проведення антитерористичної операції; розкрито зміст принципів діяльності військової прокуратури з урахуванням

специфіки її діяльності;

- характеристику особливостей функціонально-організаційної структури військової прокуратури в Україні, яку надано з урахуванням принципів побудови управлінських систем та специфіки діяльності даного органу; встановлено, що ознакою функціонально-організаційної структури військової прокуратури є поєднання принципів лінійності (ієрархічності або прямого підпорядкування) та функціонального принципу, з дотриманням якого відбувається планування діяльності лінійних підрозділів;

- наукові положення про те, що ефективність та дієвість реалізації повноважень військового прокурора щодо представництва прав громадян та інтересів держави у воєнній сфері в судах залежить від правильності визначення ним змісту вказаних прав та інтересів, що передбачає належний рівень знань та досвід роботи на посадах прокурорів відповідних управлінь (відділів); у зв’язку з цим сформульовано пропозиції щодо подальшого підвищення якості кадрової роботи в органах військової прокуратури;

- наукове розуміння міжнародних стандартів діяльності військових прокуратур, що дозволило дійти висновку про відсутність єдиних стандартів як щодо функціональної структури військової прокуратури, так і щодо організації її діяльності; сформульовано пропозиції щодо врахування в національному адміністративному законодавстві досвіду зарубіжних країн, що дозволить створити умови для підвищення ефективності діяльності органів військової прокуратури щодо забезпечення законності та правопорядку у військовій сфері, а також у ході проведення антитерористичних заходів;

дістали подальшого розвитку:

- характеристика становлення та розвитку адміністративно-правового статусу органів військової прокуратури, що дозволило з’ясувати передумови створення військової прокуратури, розглянути основні організаційні форми її існування, проаналізувати повноваження, якими вона була наділена на різних історичних етапах, та запропонувати шляхи підвищення ефективності реалізації положень адміністративного законодавства, яке визначає правовий статус військової прокуратури;

- зміст адміністративно-правового статусу військових прокуратур у контексті реалізації ними повноважень у сфері оборонно-промислового комплексу; з урахуванням специфіки функцій управління проаналізовано складові адміністративно-правового механізму реалізації військовими прокуратурами наданих їм повноважень у сфері оборонно-промислового комплексу;

- основні напрями адміністративно-правового забезпечення реалізації повноважень органами військової прокуратури при здійсненні нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність та здійснюють досудове розслідування кримінальних правопорушень; уточнено особливості механізму адміністративно-правового забезпечення реалізації зазначених повноважень військових прокуратур;

- наукові положення щодо адміністративно-правового механізму гарантування прав і свобод військовослужбовців, з’ясовано місце військових прокурорів у зазначеному механізмі; окреслено основні цілі діяльності органів військової прокуратури щодо здійснення нагляду за дотриманням прав і свобод військовослужбовців.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що викладені в дисертаційному дослідженні висновки і пропозиції можуть бути використані у:

- науково-дослідній діяльності — в ході подальшого опрацювання

проблемних питань адміністративно-правового забезпечення діяльності

військових прокуратур в Україні (акти впровадження Науково-дослідного інституту публічного права та Національної академії внутрішніх справ);

- правотворчості — для удосконалення чинних нормативно-правових актів і розроблення проектів законодавчих та підзаконних правових актів, що сприятиме поліпшенню правового регулювання діяльності військових прокуратур в Україні (довідка Науково-дослідного інституту публічного права);

- правозастосовній діяльності — з метою підвищення ефективності діяльності військових прокуратур в Україні (акт впровадження Військової прокуратури Маріупольського гарнізону сил антитерористичної операції);

- навчальному процесі — під час підготовки підручників і навчальних посібників з дисциплін «Адміністративне право», «Судові та правоохоронні органи України»; вони вже використовуються в ході проведення занять із зазначених дисциплін у Харківському національному університеті внутрішніх справ. Їх враховано також у навчально-методичних розробках, підготовлених за участю автора (акт впровадження Харківського національного університету внутрішніх справ).

Апробація результатів дисертації. Підсумки розроблення проблеми в цілому, окремих її аспектів, одержані узагальнення і висновки були оприлюднені дисертантом на міжнародних, всеукраїнських та регіональних науково - практичних конференціях, семінарах, круглих столах, зокрема: «Актуальні проблеми адміністративно-правового забезпечення діяльності органів внутрішніх справ України» (Харків, 2015); «Сучасні проблеми правового, економічного та соціального розвитку держави» (Харків, 2015); «Теоретичні аспекти організації досудового розслідування» (Харків, 2015), «Публічне адміністрування в сфері внутрішніх справ» (Київ, 2015), «Кримінально -правові та кримінологічні засади протидії корупції» (Харків, 2016), «Національні та міжнародні механізми захисту прав людини» (Харків, 2016).

Публікації. Основні результати дослідження викладено в шести статтях, опублікованих у фахових виданнях України та науковому періодичному виданні іншої держави, а також шести тезах наукових повідомлень на науково-практичних конференціях.