4.4. Право не сповідувати жодної релігії

Загальна характеристика юридичного права людини не сповід­увати жодної релігії. Механізм юридичного забезпечення. Вперше у світі це право було закріплене в Декреті РНК РРФСР "Про відокрем­лення церкви від держави і школи від церкви" від 23.01.1918 р.

261 [82] Інформаційний звіт "Про стан та тенденції розвитку релігійної ситуації на Львівщині та роботу відділу у справах релігій у 2000 р." з додатком: Форма № 1. Дані про кількість релігійних організацій у Львівській області. Станом на 01.01.2001 р. // Див.: Біжучий архів відділу у справах релігій Львівської облдержадміністрації.; Пор.: [88] Інформаційний звіт за 1995 р. управління у спра­вах релігій Львівської облдержадміністрації з додатком: Форма № 1. Дані про кількість релігійних організацій у Львівській області. Станом на 01.01.1996 р. // Див.: Біжучий архів управління у справах релігій Львівської облдержадміністрації; [86] Інформаційний звіт за 1996 р.

262 [168] Ловинюков А.С. Свобода совести (анализ, практика, вьіводьі) // Государство и право.

- 1995. - № 1 - С. 29.

108

хоча проголошується свобода віросповідання та свобода совісті. Так, у Конституції Італійської Республіки передбачено, що "всі мають право сповідувати свої релігійні вірування в будь-якій формі, індивідуальній чи колективній, та пропагувати ї'х..." (ст. 19), а про право не сповідува­ти жодної релігії чи дотримуватися інших, нерелігійних переконань, не згадується. Однак право не сповідувати ніякої релігії закріплено і про­голошено в Конституціях Російської Федерації (ст. 28) та Словацької Республіки (ст. 24). Так, у Хартії Основних прав і свобод Чеської респу­бліки передбачено, що "кожна людина має право змінювати свої релігій­ні переконання чи не визнавати ніякої релігії" (ст.

При аналізі конституційних положень низки держав (точніше, два­дцяти однієї) лише в конституції республіки Болгарія виявлено закрі­плення свободи атеїстичних поглядів. Зокрема у документі проголоше­но, що "традиційна релігія в республіці Болгарія - східноправославне віросповідання" (ст. 13) та що "свобода совісті, свобода думки і вибору віросповідання, релігійних чи атеїстичних поглядів є недоторканою" (ст. 37) [317] 263.

На нашу думку формулювання розглядуваної можливості як "права не сповідувати жодної релігії" є неточним. Тому його необхідно уточни­ти як право сповідувати нерелігійні переконання.

Слід зауважити, що у світі з 1900 по 2000 р. спостерігалася тенден­ція до збільшення кількості осіб, які не сповідували жодної релігії. Так, зокрема, 1900 р. їхня кількість становила 5,1 млн. осіб, а вже в 2000 р. - 1228 млн. осіб [75]264. У США кількість "невіруючих" зросла за сто­ліття від 1,3 до 9,1 %, в Канаді - з 0,2 до 12,55 %. У Новій Зеландії "невіруючих" нині 29,9 %, у Фінляндії - 12,3 %, в Австрії - 12 %, у Німеччині - 25 %. Центром світового відходу від релігії виявилася Азія: % населення Китаю і Північної Кореї та 2/3 В'єтнаму не відносять себе до жодної релігії [295]265.

263 [317] Свобода совести, вероисповедования и религиозньїх организаций: положения кон­ституцій постсоциалистических стран, государств Западной Европь, США, Канадь, Японии, меж-дународньх правовьх документов. - К.: Отделение религиеведения Ин-та философии НАН Укра-инь. - 1996. - С. 45-65.

264 [75] Див.: Додаток А.

265 [295] Релігія в сучасному світі. (Релігія і світ) // Релігійна панорама. - 2001. - № 2. - С. 25.

109

В Україні, згідно із дослідженнями Інституту соціології Академії наук, "нерелігійними" вважали себе: у 1994 р. - 37,2 % осіб, 1995 р. - 30,2 %, 1996 - 34,4 %, 1997 р. - 31,3 %, 2000 р. - 30,7 %. Отже, в осно­вному, у вказаний період в Україні спостерігалася тенденція до змен­шення чисельності, так би мовити, "нерелігійних осіб". Для порівняння зазначимо, що в Чеській Республіці в 1991-1996 рр. спостерігалася тен­денція до збільшення кількості невіруючих осіб[183] 266.

Закон України "Про свободу совісті та релігійні організації" у зміст свободи віросповідання включає й таку можливість, як право відкри­то виражати і вільно поширювати атеїстичні переконання, в тому числі релігійні (ст. 2). Конституція України не включає у зміст свободи світо­гляду і віросповідання право на вираження та поширення ні релігійних, ні атеїстичних переконань, а відносить ці можливості до права сповід­увати будь-яку релігію або не сповідувати жодної. На нашу думку, мож­ливість виражати й поширювати атеїстичні та інші нерелігійні переко­нання охоплюється правом не сповідувати жодної релігії.

У конституціях держав, котрі не включають до змісту свободи вірос­повідання право не сповідувати ніякої релігії (Польщі, Македонії, Італії, Греції), не передбачені права на атеїстичну пропаганду. Але навіть у конституціях тих держав, котрі юридично закріпили право не сповід­увати жодної релігії, право на вираження і поширення атеїстичних пере­конань має дещо інше формулювання, зокрема: право ".висловлювати й поширювати переконання, пов'язані із ставленням до релігії..." (ст. 3 Конституції Республіки Білорусія); "свобода кожного виражати свою віру чи переконання." (ст. 60 Конституції Республіки Угорщина); "право вільно обирати, мати і поширювати релігійні й інші переконан­ня..." (ст.

З іншого боку, у деяких державах атеїстична пропаганда прямо за­боронена. А.С. Ловінюков зазначає, що у 16 штатах США атеїстична пропаганда карається штрафом від 300 до 1000 американських доларів чи тюремним ув'язненням строком до трьох років [167]268. Закони, які передбачають відповідальність за атеїстичну пропаганду, діяли в Ав­

266 [183] Мішович Я. Релігія і церква в Чеській Республіці // Людина і світ. - 1999. - № 9. - С. 23.

267 [317 ] Свобода совести, вероисповедования и религиозньх организаций: положения кон-ституций постсоциалистических стран, государств Западной Европьі, США, Канадьі, Японии, меж-дународньїх правових документов. - К.: Отделение религиеведения Ин-та философии НАН Укра-инь. - 1996. - С. 40, 45, 53.

268 [167] Ловинюков А.С. Закон СССР 1990 г. «О свободе совести и религиозньх организаций» // Советское государство и право. - 1991. - № 4. - С. 26.

110

стралії, Італії, Данії, Греції, Ірані, Нідерландах [103]269. Наскільки ця інформація є достовірною зараз, нам не відомо.

Можна виділити певні різновиди права людини не сповідувати жод­ної релігії: 1. за онтологічним статусом - право дотримуватися нере-лігійних переконань у межах індивідуальної свідомості; право на зо­внішні прояви нерелігійних переконань (лише вони підпадають під дію юридичного права); 2. за змістом - здійснення громадських обрядів, поширення атеїстичних та інших нерелігійних переконань, здійснення благочинної діяльності та ін.; 3. за суб'єктним складом здійснення - ін­дивідуальне й колективне. Індивідуальне право не сповідувати жодної релігії не потребує встановлення юридичних процедур його реалізації, на відміну від права колективного.

Юридичні засоби реалізації колективного сповідування нерелігійних переконань закріплені, зокрема, в Законі України "Про об'єднання гро­мадян" від 16.06.1992 р. (далі - Закон України) [251]270.

- шляхом реєстрації громадської організації, наслідком якої є набут­тя останньою статусу юридичної особи;

- шляхом повідомлення про її заснування.

Легалізація громадської організації здійснюється Міністерством юс­тиції України, місцевими органами державної виконавчої влади, вико­навчими комітетами сільських, селищних, міських Рад депутатів.

Засновниками громадських організацій можуть бути громадяни України, громадяни інших держав, особи без громадянства, які досягли 18 років, а молодіжних та дитячих організацій - 15-річного віку (ч. 2 ст. 11 Закону України). Членами громадських організацій, крім молодіж­них та дитячих, можуть бути особи, які досягли 14 років (ст. 12 Закону України).

На міжнародному рівні також створена низка громадських організа­цій, члени яких сповідують певні нерелігійні переконання, наприклад, союзи вільнодумців. Сучасний рух вільнодумців являє собою сукуп­ність різнорідних за соціальним складом і філософськими поглядами рухів, котрі опираються на традиції просвітництва і гуманістичного ра­

269 [103] Клочков В.В. Социалистическое государство, право и религиозньїе организации. - М.: Знание, 1984.

270 [251] // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 34. - Ст. 504.

111

ціоналізму. У своїй теоретичній і практичній діяльності прихильники вільнодумства орієнтуються на рішення Всесвітнього союзу вільнодум­ців (ВСВ) та Міжнародного гуманістичного і етичного союзу (МГЕС).

Всесвітній союз вільнодумців був утворений 1880 р. у Брюсселі (Бельгія) спершу як Міжнародна федерація вільнодумців, яка налічува­ла у своєму складі 12 осіб із США, Італії, Німеччини, Бельгії, Франції, Швейцарії. Першим президентом цієї федерації був Д.М. Беннет (США). У 1994 р. на конгресі в Римі була прийнята Хартія міжнародного вільно­думства. У 1936 р. (починаючи з цього року, Федерація стала називатися Всесвітнім союзом вільнодумців) Паризький конгрес розробив Програ­му дій вільнодумців, а також прийняв Декларацію, якою були закладені основні принципи організації ВСВ.

Другим важливим всесвітнім форумом, що об'єднує представників вільної думки, є МГЕС. У 1952 р. представники ліберальних рухів зібра­лися в Амстердамі з метою створення Міжнародного гуманістичного і етичного союзу (головою першого конгресу був Д. Хакслі). 1958 р. МГЕС набув консультативного статусу неурядової організації ЮНЕСКО, який дав йому право брати участь в її роботі. МГЕС брав активну участь у важ­ливих конференціях ООН: "Світове народонаселення" (Белград, 1965; Бухарест, 1974), "Навколишнє середовище" (Стокгольм, 1972).

МГЕС визначив свій союз як "гуманізм людей, що живуть у вільній відповідальності за суспільство" [35]271. Свобода розуміється гуманіста­ми як звільнення від догми. Професійні гуманісти займаються освітою молоді, ведуть консультації у в'язницях та армії, сприяють вирішенню проблем, котрі там виникають.

У сучасному світі можна виділити декілька видів гуманізму: натура­лістичний, етичний, демократичний, релігійний, марксистський.

Рух вільнодумців базує свою діяльність на наступних принципах, або цінностях:

- застосування розуму і досягнень науки до розуміння Всесвіту та вирішення людських проблем;

- негативне ставлення до спроб принизити значення людського розу­му, пояснити існування світу надприродного, до пошуку спасіння поза природою;

- віра в те, що наука й техніка при розумному їх застосуванні можуть значною мірою спричинити покращення людського життя на планеті;

- віра у соціальні можливості відкритого плюралістичного суспіль­ства та демократію як найефективніші гарантії прав людини;

271 [35] Гуманизм и свободомьслие. Научно-аналитический обзор / Отв. ред. М.П. Гапочка. - М.: ИНИОН, 1996. - С. 11.

112

- схвалення принципу відокремлення церкви від держави, і актив­ний спротив спробам нав'язати певні догми чи ідеологію за допомогою політичної влади;

- віра в насолодження життям тут і зараз та в найповніший розвиток своїх творчих здібностей;

- культивування морального вдосконалення;

- віра в загальні моральні принципи, альтруїзм, чистоту, чесність, правдивість, відповідальність. Вважається, що моральні принципи не дані від Бога, а виробляються у відносинах між людьми;

- гуманісти доволі скептично ставляться до непідтверджених пре­тензій на об'єктивне знання, але відкриті для нових ідей і шукають но­вих шляхів мислення;

- гуманісти більш схильні до оптимізму, аніж до песимізму, вірять у надію скоріше, ніж у відчай, вони визнають любов замість ненависті, співчуття - замість егоїзму, розум - замість сліпої віри чи ірраціональ­ності.

Юридичною гарантією права людини не сповідувати ніякої релігії є передбачена у законодавстві України заборона примусу щодо сповід­ування релігії та участі в богослужіннях, релігійних обрядах і церемо­ніях. Однак, як уже зазначалося, за вчинення таких діянь не передбаче­но юридичної відповідальності. Таким чином, указаний забороняючий нормативно-правовий припис поки що залишається певною мірою де­кларативним.