Ефективність юридичної норми, процесуальної форми, діяльності

Виділення прогнозованої ефективності, яка стосується в основному проблеми досконалості юридичної норми, при­звело деяких авторів до висновку про те, що показник ре­альної ефективності свідчить тоді вже про ефективність не норми, а власне діяльності з її застосування.

Таке різке зміщення акценту на дослідження ефективнос­ті лише діяльності видається однобічним тлумаченням про­блеми, яке з’явилось, мабуть, як реакція на панування норма­тивного підходу до аналізу ефективності правового регулю­вання. Як відзначав В. Кудрявцев, практика законодавчої та правозастосувальної діяльності показує, що інколи недоліки у боротьбі із злочинністю залежать від дефектів самої норми, в інших же випадках причини цього швидше зумовлюються дефектами правозастосувальної діяльності [446, с.3]. Не ви­ключені й такі випадки, - писав В. Лазарєв, - коли правозас- тосувальні органи діють бездоганно, але на правотворчому чи якомусь іншому рівні певні ланки не спрацьовують, і в підсумку бажаний правовий ефект не настає [114, с.93].

Тому, звичайно, потрібно враховувати як „власну” ефек­тивність норми, так і „власну” ефективність діяльності. Од­нак слід відзначити, що й прихильники дослідження ефектив­ності саме норми (зокрема, І. Самощенко та В. Нікітніскій) не заперечували неабиякого значення правозастосування у виявленні ефективності. За їхньою концепцією, досконалість правозастосування слід тлумачити як умову ефективності норми [445, с.119-130]. Таке розширене розуміння ефектив­ності юридичних норм демонстрував і Є. Шикін, коли серед факторів, що її зумовлюють, виділяв, наприклад, стан люд­ських відносин у трудовому колективі правозастосувально- го органу, рівень дотримання професійної етики, досвіду, високі моральні якості правозастосувальних суб’єктів [430, с.106]. Та все ж таки зазначені фактори зумовлюють, пере­довсім, ефективність діяльності.

У той же час, має місце й протилежний підхід, коли, на­впаки, саму досконалість нормативного матеріалу вважа­ють однією з умов ефективності вже правозастосувальної діяльності. Так, І. Петрухін, Г. Батуров та Т. Морщакова у своїй монографії послідовно відстоюють тезу, що однією з багатьох умов ефективності правосуддя (причому не завжди вирішальною) є ефективність правового компонента [171, с. 104,112,113,167]. Цікаво, що В. Глазирін та В. Нікітінскій, досліджуючи в подальшому ефективність правозстосуваль- них актів, також виділили серед умов ефективності право- зстосувальної діяльності якість нормативної основи справи (прескриптивної інформації) [43, с.14].

Водночас висловлювалась думка про те, що поряд з ефективністю норми потрібно вивчати й ефективність про­цедурно-процесуального механізму, який забезпечує її реа­лізацію [20, с.163-180; 376, с.177-251]. Як відзначив Є. Ши­кін, на шляху вирішення основної проблеми - ефективності матеріально-правової норми, постає проблема спеціальна - ефективність процесуальних, організаційних норм, що об­слуговують матеріальне право [430, с.106]. До речі, в свій час і П. Рабінович запропонував аналіз критеріїв та показників ефективності саме процесуальних норм [189, с.11-15].

2.1.5.