Теоретичні концепції кредиту.

В світовій економічній науці теорія кредиту розвивалася за двома основними напрямами.

Натуралістична концепція тлумачила кредит як спосіб перерозподілу існуючих цінностей. Її представники (А.Сміт (1723 - 1790), Д.Рікардо (1772-1823)) вважали, що кредит не може створювати капітал, він тільки переносить його від кредитора до позичальника.

Основні постулати:

· об’єктом кредиту є натуральні, тобто негрошові, матеріальні цінності;

· кредит – це рух натуральних благ і тому ці блага є лише способом перерозподілу існуючих у даному суспільстві цінностей;

· позиковий капітал ототожнюється з реальним капіталом;

· кредит виконує пасивну роль, а банки - це скромні посередники.

Пасивну роль кредиту не сприймають прихильники капіталотворчої теорії. Представник Дж. Ло (1671 -1729). Вони вважають, що кредит не тільки переносить, але й створює капітал, відіграє вирішальну роль в розвитку економіки. Основні положення цієї концепції зводяться до наступного. Виходячи з нерівномірності кругообігу і обороту капіталу природною є поява відносин, які усувають невідповідності між часом виробництва і часом обороту коштів, вирішують відносні протиріччя між часом накопичення коштів і необхідністю їх використання у господарстві. Такими відносинами є кредит. Кредит є обов\'язковим атрибутом народного господарства. Його беруть не тому, що позичальник бідний, а тому, що у нього в силу певних причин в певній мірі не вистачає власних ресурсів. Суспільство зацікавлене, по-перше, в тому, щоб уникнути марного нагромадження грошей в скарбах; по-друге, в тому, щоб економіка розвивалась безперервно в розширених масштабах. Разом з тим кругообіг і оборот капіталу не в повній мірі пояснює об\'єктивну необхідність кредиту. Нерівномірність їх лише характеризує факт вивільнення коштів в одній ланці народного господарства і наявності потреби їх в іншому місці. Таким чином, в кругообігу і обороті закладена можливість виникнення кредитних відносин. Капіталотворча теорія згодом отримує розвиток у теорії монетаризму (М.Фрідмен, А.Бернс, О.Файт), згідно з якою основними інструментами регулювання економіки є зміни грошової маси і процентних ставок, що дає змогу застосовувати кредитну ректрикцію чи експансію.