Регіональні валютні системи
Проміжними ланками між світовою і національними валютами стали регіональні (колективні) міжнародні валютні системи.
Регіональна валютна система - це договірно-правова форма організації валютних відносин між певною групою країн.
її структурними елементами стають: формування регіональної міжнародної розрахункової одиниці, визначення спеціального режиму регулювання валютних курсів, утворення спільних валютних фондів, розвиток регіональних валютно-розрахункових установ. Діяльність регіональних валютних систем зосереджується навколо вирішення двох проблем:1) регіональної інтеграції;
2) зменшення амплітуд коливання курсів національних валют та їх взаємного погодження.
Найдосконалішою формулою регіональних валютних систем стала Європейська валютна система, яка переросла в Європейський валютний союз. Він
• створив Європейський центральний банк;
• у безготівковий оборот вже ввів єдину валюту євро, яка з 01.01.2002 р. замінила 11 національних валют і в готівковому обороті;
• забезпечив реальне наближення показників економічного розвитку країн-учасників (за рівнем інфляції, державного дефіциту, процентних ставок, коливання курсів національних валют).
Впровадження євро означає початок поглиблення міжнародного співробітництва на основі єдиної міжнародної грошової одиниці і єдиного економічного простору, на якому економічне зростання кожного з учасників підтримуватиметься потужністю спільного валютного союзу. Введення євро у безготівковий обіг одночасно означало і запровадження постійних курсових коефіцієнтів національних валют країн-учасників відносно спільної валюти. Цей паритет склав:
| Країни | Постійні курси перерахування національних валют у 1 євро |
| Австрія | 13,7603 австрійського шилінга |
| Бельгія | 40,3399 бельгійського франка |
| Фінляндія | 5,94573 фінської марки |
| Франція | 6,55957 французького франка |
| Німеччина | 1,95583 німецької марки |
| Ірландія | 0,787564 ірландського фунта |
| Італія | 1936,27 італійської ліри |
| Нідерланди | 2,20371 голландського гульдена |
| Португалія | 200,482 португальського ескудо |
| Іспанія | 166,386 іспанської песети |
| Люксембург | 40,3399 люксембурзького франка |
Запровадження постійних курсів перерахування національних валют учасників монетарного союзу означало не тільки лібералізацію умов руху капіталу, товарів і робочої сили між країнами-учасницями, а й тісніше співробітництво центральних банків регіону у забезпеченні подальшого зближення темпів економічного зростання.
Вже на той час це було свідченням того, що національні валюти перестали бути самостійними і фактично дублюють єдину європейську валюту. А створення Європейського монетарного інституту у Франкфурті-на-Майні та Європейського центрального банку означають, що формування Європейського валютного союзу завершено і розпочато реалізацію єдиної монетарної політики учасників об\'єднаної Європи з метою піднесення ефективності суспільного виробництва і добробуту країн-учасниць.Решта країн ЄС, вдосконалюючи свої валютні відносини, ще працюють над проблемами входження до монетарного союзу. Критеріями вступу кожного претендента визначено такі складові елементи національної грошово-кредитної політики: низький рівень інфляції і відсотків за довготерміновими кредитами, стабільні обмінні курси, низький рівень дефіциту бюджету та обмежений рівень державного боргу. Остаточно ще не визначилися із запровадженням Європейської колективної валюти на своїй території лише Данія, Греція, Швеція і Великобританія.
Головними показниками монетарної політики в Європейському співтоваристві стають такі переваги як:
1. цінова стабільність і сприяння економічній політиці ЄС. Наприклад, рівень гармонізації індексу споживчих цін має забезпечуватися нижче 2% річних;
2. річна процентна зміна грошової маси (М3) повинна коливатися у межах 4,5%;
3. обов\'язкове резервування національних залучених депозитів терміном до двох років у ЄЦБ встановлено на рівні 2%;
4. основна процентна ставка рефінансування визначена на рівні 4,5%. Далі її було знижено до 3%, ще пізніше - 2,5%. Цим стимулювалося зростання обсягів кредитування і грошової маси, що передбачало сприяння пожвавленню виробництва без істотної загрози підвищення темпів інфляції. Водночас нарощування темпів зростання промислового виробництва і грошової маси до 5-6% призвело до інфляційного зростання як споживчих, так і оптових цін. Ось чому ЄЦБ змушений був повернути основну ставку рефінансування до попереднього рівня. Охоплюючи понад 50% внутрішніх розрахунків і понад 15% світового експорту, функціонування регіональної валюти - євро - забезпечило країнам-учасницям:
а) економію ресурсів.
Наприклад, лише на обміні готівки однієї валюти на іншу населення ЄС раніше втрачало близько 2 млрд. німецьких марок за рік. Втрати підприємців і бізнесменів щорічно у безготівкових конвертуваннях, страхуванні курсових ризиків тощо становили 45 млрд. німецьких марок;б) створення великомасштабного економічного простору, який за чисельністю населення і економічним потенціалом еквівалентний двом наймогутнішим країнам світу - США і Японії;
в) вирівнювання умов торгівлі і поліпшення конкурентноспроможності продукції країн монетарного союзу як у внутрішньому товарообороті, так і за його межами. Наприклад, євро вже широко використовується у міжнародних розрахунках, у операціях з цінними паперами й іншими фінансовими інструментами на міжнародних ринках, поступово зростає його використання як резервної валюти;
г) запровадження євро почало підвищувати прозорість ціноутворення, уніфікацію бухгалтерського обліку, статистики, економічного аналізу й прогнозування та зіставлення їх результатів в масштабах ЄС.
Тенденції до поглиблення регіонального співробітництва у формуванні регіональних валютних систем також зростають у інших регіонах світового господарства. Зокрема: започатковано формування східно-африканського шилінга як міждержавної валюти Кенії, Уганди і Танзанії; продовжується формування колективної валюти - африканського франка, що охоплює взаєморозрахунки країн - колишніх африканських колоній Франції; відбувається зростання валютного співробітництва понад 10 країн «Карибського спільного ринку»; колективну валюту - андське песо - запровадили країни - учасники Андського резервного фонду; арабський валютний фонд вже діє на основі арабського розрахункового динару тощо.