ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено стан розробки наукової проблеми та її значущість, сформульовано мету і завдання дослідження, його об’єкт і предмет, висвітлено наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, зазначено форми оприлюднення та апробації результатів.

У першому розділі «Теоретико-методологічні основи дослідження банківського кредиту» розглянуто основні теоретичні погляди на еволюцію кредиту, кредитних відносин та їх розвиток в економічній теорії; проаналізовано передумови та історію виникнення кредиту; встановлено, що кредитні відносини виявилися предметом дослідження не лише серед економістів-теоретиків, а й серед фінансистів, фахівців банківської справи, юристів тощо.

З’ясовано, що кредит як економічна категорія є явищем ринкової економіки, що відображає форму руху позичкового капіталу, виступає чинником економічного розвитку, формує спрямованість свідомості і поведінку суб’єктів грошово-кредитних відносин на раціональне використання матеріальних і грошових ресурсів.

Встановлено, що у конкретний період економічного розвитку змістовний бік кредиту впливає на його функціональне призначення. Представники різних шкіл сучасної економічної теорії не можуть дійти єдиної думки щодо функцій кредиту та їх кількості. У німецькій інтерпретації функція – завдання кредиту, в українській – або прояв суті, або специфічна взаємодія кредиту із зовнішнім середовищем. Ю.Є. Шенгер виділяє такі функції: акумуляція засобів, розміщення акумульованих грошових засобів, створення обігових кредитних інструментів. О.І. Лаврушин виокремлює єдину функцію кредиту – передача вартості в тимчасове користування. В.І. Рибін сформулював низку функцій кредиту, які знаходяться в певному взаємозв’язку, серед яких визначальна – розподіл грошових коштів на основі поверненності, похідна – функція заміщення готівки за допомогою створення кредитних інструментів, а також низку функцій, властивих кредиту як одному з важелів управління економікою, заснованих на використанні товарно-грошових відносин (стимулювання економії коштів, контроль за кругообігом грошових засобів, забезпечення позичальників грошовими коштами для розширеного відтворення).

У дисертації основними функціями кредиту виділені: перерозподільна, відтворювальна, заміщення готівки кредитними обіговими інструментами, контрольна, стимулююча і регулююча.

Обґрунтовано, що кредит є узагальненим грошовим потоком, за допомогою якого суспільство отримує додатковий економічний ефект. В умовах товарно-кредитного господарства кредитні відносини сприяють концентрації та централізації капіталу, перетворенню приватних підприємств на акціонерні товариства, утворенню монополій, розвитку науково-технічного прогресу економіки. Тим самим кредит сприяє якісним змінам ринкових відносин, переходу їх на новий організаційний та технологічний рівень, здійснює вплив на перебудову всієї системи економічних відносин.

Розроблено карту джерел формування інвестиційних ресурсів та зроблено висновок, що однією з основних причин, яка гальмує розвиток економіки на інноваційній основі, є дефіцит фінансових ресурсів. Доведено, що забезпечити фінансування інноваційного розвитку лише за рахунок традиційних джерел неможливо. Додатковими джерелами-механізмами формування інвестиційних ресурсів виступають інституційні інвестори – банки, страхові компанії, пенсійні фонди, інвестиційні компанії та заощадження населення, які здатні мобілізувати значний незадіяний внутрішній інвестиційний потенціал, сприяти докорінній модернізації виробничої бази більшості галузей і забезпечити конкурентоспроможність національної економіки в середньо- та довгостроковій перспективі.

Доведено, що на ефективність діяльності підприємств суттєвий вплив здійснює своєчасне оновлення та модернізація виробничих потужностей. Введення в дію якісно нових зразків техніки й устаткування може забезпечити випереджаюче зростання економічного потенціалу основних виробничих фондів у порівнянні з їх фізичним обсягом.

Встановлено, що в трансформаційній економіці спостерігається процес руйнації основного капіталу. Технологічна відсталість національного промислового комплексу зростає в порівнянні з прискореним інноваційним розвитком промисловості економічно розвинених розвинутих країн і посиленням їх впливу на світовий ринок.

Дисертантом виявлено, що незважаючи на поширеність терміну «інвестиційні гроші», він залишається досить невизначеним поняттям в економічних дослідженнях. У кількісному вимірі власними інвестиційними грошима інвесторів можна називати ту їх частину, що знаходиться на поточних рахунках у банках, і готівку. Залучені інвестиційні гроші – це гроші, які знаходяться на депозитних рахунках та в довірчому управлінні в банках і можуть бути використані для інвестицій. За формулою

Гi = М3-М1, (1)

де Гi – залучені інвестиційні гроші (банківський інвестиційний ресурс);

М3 – грошова маса;

М1 – гроші поза банками та гроші на поточних банківських рахунках. Можна припустити, що чим більша частка Гi в М3, тим більш вагомим джерелом інвестицій є залучені інвестиційні ресурси. Коли ж в економіці домінують поточні кошти (М1), то переважним джерелом інвестицій є власні ресурси підприємств та інвесторів. Банкам, в свою чергу, підключитись до інвестиційного процесу в зв’язку з недостатністю довгих інвестиційних ресурсів вкрай складно.

Не всі фінансові ресурси трансформуються в грошові ресурси інвестицій – частина їх спрямовується на поточні потреби, вони знаходяться у вигляді готівки у населення або обов’язкових резервів в НБУ. Якщо підприємство отриманий прибуток тримає на поточному рахунку в банку, то таке фінансове джерело інвестицій не можна в повній мірі розглядати як інвестиційні гроші, тому що і підприємство, і банк можуть спрямувати їх на поточні потреби чи поточні короткострокові кредити. Розміщені на депозитному рахунку такі гроші вже стають інвестиційними.

Таким чином, інвестиційні гроші є вужчим поняттям ніж фінансові ресурси інвестицій (які співпадають лише гіпотетично). Зважаючи на це можна визначити коефіцієнт використання фінансових ресурсів (Кф) і коефіцієнт використання інвестиційних грошей (Гр):

Кф= І/Фр, (2)

Гр= І/Ігр, (3)

де І – обсяг інвестицій за період;

Фр – фінансові ресурси за період;

Ігр – інвестиційні гроші за період.

Схематично фінансові ресурси можна визначити як:

Фр= ПА+Зн+Бі+Зі+Ін, (4)

де ПА – прибуток та амортизація;

Зн – заощадження населення, в тому числі поза банками;

Бі – кошти бюджету та інших фондів, передбачені на інвестиції;

Зі – закордонні інвестиції;

Ін – інші джерела (наприклад, обігові кошти підприємства).

Інвестиційні гроші мають наступні складові:

Іг=Іп+Др, (5)

де Іп – гроші підприємств на поточних рахунках і в касі, які підприємство може відокремити від поточної діяльності і планує спрямувати на інвестиції. Сюди ж можна віднести кошти населення, в т.ч. поза банками, які воно планує спрямувати на інвестиції (придбання акцій, облігацій, вклади в статутні фонди і т.д.), проте чітко визначити цей обсяг неможливо,

Др – довгострокові ресурси банків, включаючи капітал, – валютні кошти іноземних інвесторів, бюджетні кошти, розраховані на інвестиції.

Виходячи з цих визначень можна зробити висновок, що І < Іг < Фр.

Сам процес трансформації фінансових ресурсів в інвестиції і його кругообіг автором пропонується представити таким чином:

Рис. 1. Процес трансформації фінансових ресурсів в інвестиції і його кругообіг:

ПI – прямі інвестиції;

Бк – банківські кредити, купівля облігацій та інші аналогічні інструменти (векселі); Фр\'– нові фінансові ресурси, які є результатом реалізації інвестицій і розвитку економіки на цій основі;

Іг\' – нові обсяги інвестиційних грошей, джерелом яких є нові фінансові ресурси.

Такий кругообіг фінансових ресурсів має чіткий циклічний характер і є індикатором розвитку економіки. Якщо Фр\' > Фр, то це означає що економіка створює передумови її розширеного відтворення у майбутньому. Якщо ж економіка знаходиться у стадії стагнації, підприємства не мають прибутків, заощадження «з’їдає» інфляція і тоді Фр\' < Фр, Іг\' < Іг. Тобто збільшення інвестиційних ресурсів одночасно є індикатором стану й обов’язковою передумовою розвитку економіки будь-якої країни.

Співвідношення інвестиційних грошей та поточних грошей Гi/М1 є інвестиційним лівереджем (Іл), тому що він значною мірою відображає співвідношення власних і залучених коштів при здійсненні інвестицій.

Таким чином, інвестиції в цілому, а особливо банківські інвестиційні кредити базуються на фінансових джерелах інвестиційних грошей, збільшення обсягу яких є обов’язковою передумовою розвитку економіки на основі інновацій.

У другому розділі «Банківське кредитування інноваційного розвитку економіки України» досліджено особливості сучасного стану інноваційного кредитування в Україні, виявлено суперечності банківського кредиту для інвестування в розвиток національної економіки, окреслені позитивні та негативні наслідки входження в країну іноземного капіталу.

Динаміка банківського кредитування суб’єктів ринку в Україні з 2001 по 20097рр. (табл. 1) свідчить, що темпи кредитування значно випереджають темпи зростання економіки. Причому банки нарощували кредитні операції навіть тоді, коли не було зростання ВВП. Питома вага кредитів у сукупних активах банків перевищила 50 %. Однак, незважаючи на абсолютне зростання у 2001–2009 7рр. обсягів кредитування з 28,4 млрд грн. до 717,5 млрд грн. (або у 25,3 раза), у структурі кредитних вкладень істотних змін не відбулося: основна маса кредитів носить короткостроковий характер і спрямована, переважним чином, на поповнення обігових коштів підприємства.

Найактивніше українські банки кредитують позичальників зі сфер оптової та роздрібної торгівлі, транспортних послуг, обробної промисловості. За підсумками 9 місяців 2009 р., найвищий рівень рентабельності мала діяльність транспорту та зв’язку – 11,5 %, оптова торгівля – 7,5 %, добувна промисловість – 2,9 %, середній рівень рентабельності операційної діяльності по Україні становив 2,0 %.

Існуючий рівень процентних ставок на банківські кредити досить високий, що стримує попит на банківське кредитування з боку реального сектору економіки. Навіть з урахуванням доступу банків до відносно дешевих, за чинною ставкою Національного банку 10.25 % річних, і «довгих» ресурсів НБУ, фактично банківські установи можуть надати інвестиційні кредити за ставкою, не нижчою ніж 21 % річних.

Таблиця 1

Динаміка кредитних вкладень в Україні за 2001-2009рр.*

Примітка. * – складено автором на основі даних Національного банку України та Державного комітету статистики за відповідні роки.

Існує об’єктивна необхідність здійснення структурного маневру, у ході якого стало б можливим усунення деформації сфери матеріального виробництва. Ресурси, що можуть при цьому вивільнитися, доцільно спрямувати на відновлення наявного технологічного базису, прискорений розвиток наукомістких галузей економіки, впровадження високих технологій, модернізацію основних виробничих фондів.

Встановлено, що для суттєвих зрушень у спрямуванні інвестицій комерційних банків у виробництво останні мають володіти достатніми гарантіями їх повернення, що потребує реального зміцнення форм державної, акціонерної та приватної власності.

Орієнтація кредитного портфеля банку на довгострокове інноваційне фінансування, як показало дослідження, залежить від багатьох чинників, найважливішим з яких є зацікавленість у видачі довгострокових кредитів, яка обумовлена здатністю банку управляти ризиками і залежить від компетентності керівництва банку, а також від обраної кредитної політики банку та низки інших зовнішніх і внутрішніх чинників. У цьому переконує досвід країн Західної Європи, де досить ефективним інструментом підтримки науково-технологічної та інноваційної діяльності є державне гарантування кредитів, зокрема, внаслідок мультиплікаційного ефекту, властивого бюджетним дотаціям.

Економіка України потребує дієвої системи стимулювання кредитної діяльності в інноваційній сфері, яка підвищувала б дохідність та знижувала рівень ризикованості операцій банків. З метою збільшення обсягів кредитування інноваційного розвитку економіки слід запровадити такі заходи:

– організацію державного страхування кредитів, призначених для фінансування інноваційних проектів;

– державну гарантію щодо фінансування модернізації ключових галузей економіки;

– здійснення НБУ пільгового довготермінового рефінансування банків, які мають у своєму кредитному портфелі інвестиційно-інноваційних проекти;

– механізм відшкодування державою процентних ставок за кредитами на проекти, в результаті реалізації яких підвищується конкурентоспроможність української продукції та відбувається процес товарного імпортозаміщення.

Підвищення капіталізації українських банків потребує усунення різних схем фіктивного нарощування капіталу.

НБУ підвищив норматив адекватності регулятивного капіталу банків до 10 %, однак механічне підвищення планки ще не гарантує вирішення проблем із капіталізацією українських банків. Це комплексне завдання, і перед тим, як робити жорсткішими вимоги до достатності капіталу, варто змінити підходи до якості, структури капіталу, джерел його формування.

До специфіки банківського сектору України відносяться комерційні банки, профільним завданням яких є участь у фінансових потоках окремих груп пов’язаних компаній. Внаслідок цього суттєво підвищуються потенційні ризики банків, оскільки вплив політичної та законодавчої нестабільності на середовище функціонування цих підприємств, сконцентрованих у взаємопов’язаних галузях може принципово змінити характер їх діяльності.

Це, з одного боку, породжує загрозу стабільності банківської системи і потребує втручання, передусім, з боку НБУ. А з іншого боку відбувається процес невиправданого збільшення обсягів кредитування окремих галузей, на більш вигідних, ніж для інших, умовах вартості кредиту, занижених вимог банку до наявності застави та контролю за нею, прискореного проходження «потрібних» кредитних заявок, що кумулятивно здійснює негативний вплив на всю банківську систему в цілому.

Банківські інвестиційні кредити використовуються внутрішніми інвесторами в інвестиційних процесах разом із власними ресурсами підприємств, при цьому частка останніх, за підсумками 20087р., становила 59,3 % (59,8 % в 20067р.), а банківські кредити – лише 15,8 % (14,3 % в 20067р.), що, при значному нарощенні обсягів кредитування за ці роки, свідчить про вкрай недостатнє посилення ролі банківського кредиту як джерела інвестиційних ресурсів.

Специфікою інвестиційного кредитування в Україні є спрямування понад 85 % довгострокових кредитів на фінансування поточної діяльності позичальників, що суперечить самому визначенню інвестиційного кредиту.

Нестабільна економічна ситуація, інфляційні процеси, курсові коливання національної валюти, складність формування банками довгострокових ресурсів, низький рівень зацікавленості банків в здійсненні інвестиційного кредитування та недосконала законодавча база стримують розвиток інноваційно-інвестиційного кредитування в Україні. Саме зміна цих факторів має створити підґрунтя для зростання обсягів інвестиційно-інноваційних кредитів. Для стимулювання розвитку інвестиційного кредитування пропонується впровадити нову політику НБУ щодо встановлення норм резервування та формування банками страхових резервів. Основним недоліком існуючої системи резервування є те, що норми резервування залежать від видів та строковості ресурсів банків, не враховуючи при цьому капіталізацію банку, стратегічне спрямування його кредитного портфелю та його якість. До того ж сформовані банками резерви, обсяги яких складають 12–19 % від залучених банківською системою ресурсів, не виконують інвестиційних функцій в економіці країни, зменшуючи лише наслідки реалізації ризику послаблення платоспроможності банківської системи.

Підхід до встановлення нормативних значень з урахуванням вищенаведених факторів буде стимулювати банки підвищувати якісні показники діяльності, приділяти більше уваги питанням капіталізації банку та зростанню обсягів ресурсів для інвестиційного кредитування позичальників.

Необхідно також внести зміни до існуючої системи резервування, враховувати обсяги інвестиційних кредитів, надані банком в реальний сектор економіки. Для подолання протиріччя між значним, іноді важкопрогнозованим, часовим інтервалом, потрібним для впровадження інвестиційного проекту та відсутністю достатнього та надійного заставного забезпечення у реципієнта кредитних ресурсів потрібна відмова від класичної схеми оцінки необхідного обсягу резервів, з урахуванням фінансового стану позичальника, терміну кредитування та наявного заставного майна.

У дисертації обґрунтовується доцільність створення диференційованої системи формування резервів комерційними банками. Така система повинна складатись зі стандартного формування резервів під ризики за кредитами загального характеру та спеціального – під ризики за довгостроковими кредитами, виданими на інвестиційно-інноваційні цілі, при цьому майно позичальників слід враховувати достатнім для застави у розмірі 100 % від суми кредиту.

У третьому розділі «Державне регулювання банківського кредитування інноваційних процесів» розкрито зміст регулювання кредитного ринку, запропоновано шляхи оптимізації структури банківської системи як інструменту активізації кредитування інноваційного розвитку.

Аналіз фінансування інноваційної діяльності в ряді розвинутих країн показав, що там, де існують досконалі правові норми із забезпечення функціонування ринкової економіки, ефективні і гнучкі правові засоби захисту і стимулювання джерел фінансування, спрямування їх у інновації широке застосування отримало публічно-правове законодавство. Під його дію підпадають державні асигнування, власні кошти суб’єктів господарювання, кредитні ресурси, приватні кошти, іноземні кошти, венчурний капітал. Ефективним інструментом підтримки науково-технологічної та інноваційної діяльності є державне гарантування кредитів, зокрема внаслідок мультиплікаційного ефекту, властивого бюджетним дотаціям. При цьому доцільно використовувати змішані схеми гарантування: безпосередні державні гарантії по кредитам, що надаються комерційними банками, мають доповнюватись спеціалізованими інститутами гарантування.

В рамках створення програми сприяння розвитку інвестиційного кредитування держава може гарантувати певний відсоток кредиту. У програмі мають взяти участь всі провідні банки країни, розмір процентних платежів встановлюється банками і приблизно відповідає процентним ставкам за звичайними комерційними кредитами. При цьому вартість надання державних гарантій може закладатись банками у відсоткову ставку за кредитом і сплачувати її буде позичальник.

Встановлено, що в Україні через скорочення бюджетних асигнувань, недостатній розвиток фінансового ринку, пасивність більшості його учасників особливу роль у активізації інвестиційної та інноваційної діяльності мають зіграти комерційні банки. З метою прискорення процесу залучення останніх у процес фінансо­вого забезпечення інноваційного розвитку економіки слід вжити комплекс державних заходів у банківській діяльності, таких як сприяння заснуванню спеціалізованих інвестиційно-інноваційних банків, створення фондів довгострокового фінансування комерційних банків, надання відповідних пільг з оподаткування коштів, які інвестуються в оновлення діючих, створення нових технологій та формування спеціалізованих страхових компаній, які зможуть ефективно гарантувати прийнятний рівень ризику здійснення фінансування інноваційної діяльності шляхом впровадження державної системи страхування.

Доведена необхідність запровадження диференційованої ставки податку на прибуток комерційних банків, знижуючи їх розмір для банків, які підтримують довгострокове кредитування інноваційних проектів і введення штрафних санкцій для комерційних банків, які займаються переважно спекулятивними операціями, вкладаючи кошти у схемні операції на фінансовому ринку.

Актуалізована регулятивна роль держави у збереженні ліквідності та ресурсної бази комерційних банків шляхом протидії психологічному чиннику «економічна паніка». Запропоновано комплекс заходів, спрямованих на нівелювання причин виникнення «економічної паніки» та зменшення її наслідків.

Доведено, що дії лише нормативно-законодавчого характеру є недостатніми для припинення відтоку депозитних ресурсів банків, аргументовано доцільність випереджаючого розвитку та акумуляції ресурсів державним фондом гарантування вкладів.

Провідною державною стратегією в сфері рефінансування комерцій­них банків має бути чіткий контроль за використанням коштів, які надаються для реалізації інвестиційних проектів в сфері розробки та впровадження нових технологій, підвищення технологічного рівня існуючих технологій та створення інноваційної продукції.

Для зменшення рівня інвестиційного ризику при здійсненні розробки та впровадження інноваційної високотехнологічної продукції потрібно створення дієвого механізму державного страхування кредитів. Держава має зацікавити комерційні банки у купівлі акцій підприємств, що виробляють високотехнологічну продукцію, зменшуючи оподаткування частини прибутків, які вкладаються в акції таких підприємств.

Існує об’єктивна необхідність реалізації системи зниження ставок норми обов’язкового резервування коштів для комерційних банків, які здійснюють довгострокове кредитування інноваційних проектів та спрощенні порядку акумуляції приватного капіталу для реалізації значних інноваційних проектів шляхом впровадження більш ліберальних форм поєднання капіталів комерційних банків та підприємств. При здійсненні таких інвестиційних операцій необхідно враховувати специфічні умови трансформаційних змін в Україні, що характеризуються величезними обсягами «тіньової» економіки, в якій перебувають в обігу значні обсяги грошових ресурсів.

Обґрунтовується необхідність державної підтримки в сфері створення профільних інноваційних асоціацій, які об’єднують економічні інтереси учасників інноваційного процесу, в якому здійснюється інноваційний проект та планується випуск сучасної конкурентоспроможної продукції.

Розглянуто причини зростання ризиків довгострокового кредитування в умовах економічної і фінансової кризи, знецінення об’єктів застави та суттєвого скорочення ліквідності банківської системи, байдужості комерційних банків до надання інноваційних кредитів, надзвичайної привабливості вкладень у державні облігації, що призвело до фактичного припинення довгострокового кредитування. Розглянуто причини зростання ризиків довгострокового кредитування в умовах економічної і фінансової кризи, знецінення об’єктів застави та суттєвого скорочення ліквідності банківської системи, байдужості комерційних банків до надання інноваційних кредитів, надзвичайної привабливості вкладень у державні облігації, що призвело до фактичного припинення довгострокового кредитування. Облігації внутрішньої державної позики, за умов зростання потреби держави у позикових ресурсів, стають заміною вкладенням у реальний сектор економіки. За таких умов ефект витіснення виявляється миттєво.

Інвестиційній активності банків сприятиме стабільність державної бюджетної політики, зменшення до оптимальних розмірів бюджетного дефіциту, достовірна поінформованість підприємств про власні можливості отримання в банку необхідних ресурсів для фінансування, удосконалення законодавчо-правової бази інвестиційного та інноваційного кредитування, утворення спеціалізованих інвестиційно-інноваційних банків, підвищенні стійкості банків і розвиток реальної конкуренції в банківському бізнесі, залучення в банківський сектор додаткового капіталу, в тому числі за рахунок удосконалення оподатковування банків, спрощення і підвищення ефективності процедур ліквідації нежиттєздатних банків. Особливе значення має подальший розвиток системи гарантування вкладів населення, без активізації якої неможливо розширити ресурсну базу банківської системи й забезпечити реальну трансформацію заощаджень в інвестиції.

Інвестиційній активності банків в інноваційній сфері завадить недостатня розвиненість фондового ринку, дефіцит ефективних проектів. Підтвердженням цього є значний розрив між фактичними та максимально допустимими значеннями нормативів інвестування. При нормативному значенні до 15 % норматив інвестування в цінні папери окремо за кожною установою не перевищує 0,07 %, а норматив загальної суми інвестування – 3,12 %, при максимально припустимому значенні до 60 %. Це підтверджує потенційну здатність українських комерційних банків збільшувати обсяги інвестування без порушення нормативних вимог.