1.3 Формування облікової політики у відношенні кредитів банку

Загальновизнано, що бухгалтерський облік на підприємстві повинен здійснюватися за певними правилами. Проблема полягає у встановленні такої сукупності правив, реалізація яких забезпечила б максимальний ефект від ведення обліку.

З переходом до ринкових відносин змінилися підходи до постановки бухгалтерського обліку в організаціях. Від жорсткої регламентації облікового процесу з боку держави у минулому в даний час перейшли до розумного поєднанню державного регулювання і самостійності організацій в постановці бухгалтерського обліку. Суть нових підходів до постановки бухгалтерського обліку полягає в основному в тому, що на основі встановлених державою загальних правил бухгалтерського обліку організації самостійно розробляють облікову політику для вирішення поставлених перед обліком завдань [5].

Тим часом вибрана організацією облікова політика надає істотний вплив на величину показників собівартості продукції, податків на прибуток, додану вартість і майно, показників фінансового стану організації. Отже, облікова політика організації є важливим засобом формування величини основних показників діяльності організації, податкового планування, ціновою політики. Без ознайомлення з обліковою політикою не можна здійснювати порівняльний аналіз показників діяльності організації за різні періоди і тим більше порівняльний аналіз різних організацій.

Підприємства України, що діють, визначили облікову політику ще при переході на П(С)БО. Таким підприємствам не потрібно розробляти щороку облікову політику. Таким підприємствам досить проаналізувати стандарти, що діють, і зробити необхідні доповнення і зміни. Знов створеним підприємствам необхідно розробити облікову політику.

За законом України “Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні” від 16.07.99г. № 996-ХIV і Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 1 “Загальні вимоги до фінансової звітності” облікова політика підприємства - це сукупність принципів, методів і процедур, які використовуються підприємством для складання і представлення фінансової звітності.

У обліковій політики відносно зобов’язань (кредитів і ін.) спочатку потрібно зазначити за якими критеріями зобов’язання признаються. Відповідно П(С)БО № 11 зобов\'язання признається, якщо його оцінка може бути достовірно визначена і існує вірогідність зменшення економічних вигод в майбутньому в результаті його погашення. Якщо на дату балансу раніше визнане зобов\'язання не підлягає погашенню, то його сума включається до складу доходу звітного періоду. Далі підприємства зазначають класифікацію зобов’язанні, зазвичай це – довгострокові, поточні, забезпечення, непередбачені обставини, доходи майбутніх періодів.

Облікова політика в цілях бухгалтерського обліку заборгованість по кредитах і позиках відображається в обліку на рахунку 60 «Короткострокові займи» (якщо підприємство збирається користуватися цими засобами не більше 12 місяців), на рахунку 50 «Довгострокові займи » (якщо засоби отримані на термін понад 12 місяців). Підприємствам дозволяється перевести

довгострокову заборгованість в короткострокову, коли до погашення довга залишиться 365 днів.

У обліковій політиці підприємство повинне вказати, чи планує воно

переводити довгострокову заборгованість в короткострокову.

По отриманих кредитах і позиках підприємство сплачує відсотки. Окрім цього підприємству іноді доводиться нести і додаткові витрати пов\'язані з отриманням позикових коштів (наприклад, оплачувати юридичну консультацію, послуги зв\'язку і т. д.). Всі ці витрати треба списувати на операційні витрати. Причому робити це можна:

. у тому звітному періоді, в якому вони були проведені;

. рівномірно протягом всього терміну погашення кредиту або позики - в цьому випадку додаткові витрати заздалегідь враховуються в складі дебіторській заборгованості.

Як поступатиме підприємство, вирішувати йому, але у будь-якому випадку ухвалене рішення потрібно закріпити в наказі про облікову політику[3].