6.1. Політика формування власного капіталу

Політика формування власних фінансових ресурсів

(ВФР) спрямована на забезпечення самофінансування корпо­рації. Вона включає в себе такі основні етапи:

1) аналіз формування й використання ВФР у базисному періоді;

2) визначення загальної потреби у ВФР на майбутній (про­гнозований) період (квартал, рік);

3) оцінка вартості залучення власного капіталу з різних джерел;

4) використання максимального обсягу залучення ВФР за рахунок внутрішніх і зовнішніх джерел;

5) оптимізація співвідношення внутрішніх і зовнішніх джерел формування ВФР.

Розкриємо більш детально зміст кожного етапу.

Перший етап Метою аналізу формування ВФР у базовому періоді є визначення фінансового потенціалу для майбутнього розвитку корпорації. На першій стадії аналізу вивчають: відпо­відність темпів приросту прибутку і власного капіталу темпам приросту активів (майна) і обсягу продажу; динаміку питомої ваги власних джерел у загальному обсязі фінансових ресурсів. Доцільно порівняти ці параметри за ряд періодів. Оптимальне співвідношення між ними складає:

де Тп - темп росту прибутку, %;

Твп - темп росту виручки (нето) від продажу товарів, %;

Твк - темп росту власного капіталу, %;

Та - темп росту активів, %.

На другій стадії аналізу досліджують співвідношення між внутрішніми і зовнішніми джерелами формування ВФР, а та­кож вартість (ціну) залучення власного капіталу за рахунок рі­зних джерел.

На третій стадії аналізу оцінюють достатність ВФР, сфо­рмованих у базисному періоді. Критерієм такої оцінки висту­пає коефіцієнт самофінансування (Ксф) розвитку корпорації:

де ВФР - власні фінансові ресурси, сформовані в базисному періоді;

АМ(А) - приріст майна (активів) у прогнозованому періоді порівняно з базисним (звітним).

Другий етап: визначення загальної потреби у власних фінансових ресурсах у майбутньому періоді. її визначають за формулою:

де Пзфр - загальна потреба у власних фінансових ресурсах у майбутньому періоді;

Пк - загальна потреба в капіталі на кінець прогнозовано­го періоду;

Пвк - питома вага власного капіталу у його загальній сумі на кінець прогнозованого періоду;

ВКпп - сума власного капіталу на початок періоду;

ЧПп - сума чистого прибутку, що спрямовується на по­треби в прогнозованому періоді.

Розрахункова величина включає необхідну суму ВФР, що формуються за рахунок внутрішніх і зовнішніх джерел.

Третій етап: оцінку залучення капіталу з різних джерел здійснюють в розрізі його окремих елементів (акціонерного капіталу, нерозподіленого прибутку тощо) Результати такої оцінки служать базою для прийняття управлінських рішень щодо вибору альтернативних джерел формування ВФР, які забезпечують приріст власного капіталу.

Четвертий етап: забезпечення максимального обсягу залучення ВФР за рахунок внутрішніх і зовнішніх джерел по­требує визначення певного переліку таких джерел і їх абсолю­тного обсягу.

Основними внутрішніми джерелами є чистий прибуток і амортизаційні відрахування. На окремих етапах життєвого циклу виникає потреба у максимізації як амортизаційних від­рахувань, так і чистого прибутку.

де АВ і ЧП - прогнозовані обсяги амортизаційних відрахувань і чистого прибутку;

ХВФРтах - максимальна сума ВФР, що формується за ра­хунок власних джерел.

Обсяг залучення ВФР і зовнішніх джерел (ВФРЗОВн) призна­чений покрити дефіцит тієї їхньої частини, яку не вдалося сформувати за рахунок внутрішніх джерел.

де ВФРзовн - потреба у залученні власних фінансових ресур­сів за рахунок зовнішніх джерел;

ЗПвфр - загальна потреба у джерелах фінансування в про­гнозованому періоді;

ДВВФВНУТР - обсяг власних фінансових ресурсів, які пла­нують залучити за рахунок внутрішніх джерел.

До зовнішніх фінансових джерел належать: залучення до­даткового пайового капіталу учасників (засновників) госпо­дарського товариства або товариства з обмеженою відповіда­льністю; повторна емісія акцій тощо.

П\'ятий етап: процес оптимізації співвідношення внут­рішніх і зовнішніх джерел формування ВФР базується на та­ких критеріях:

1) мінімізація вартості (ціни) мобілізації ВФР. Якщо вар­тість ВФР за рахунок зовнішніх джерел значно перевищує прогнозовану величину залучення позикових коштів (обліга­ційних позик і банківських кредитів), то слід відмовитися від такого їх формування;

2) збереження управління корпорацією її першими засно­вниками (власниками), якщо воно є достатньо ефективним. Збільшення додаткового пайового капіталу або акціонерного капіталу за рахунок сторонніх інвесторів може призвести до втрати такого управління.

Ефективність розробленої політики формування ВФР мо­жна оцінити за допомогою коефіцієнта стійкого економічного зростання (Ксер):

де Х^ " сУма дивідендів, сплачуваних акціонерам;

ВК - середня вартість власного капіталу;

ЧП - £ Д - реінвестований чистий прибуток. Показник характеризує стійкість і перспективи розвитку корпорації, тобто такими темпами в середньому збільшується її економічний потенціал (при порівнянні даного коефіцієнту в динаміці за ряд періодів).