<<
>>

1.1. Поняття та види музичних творів як об’єктів авторського права

Відносини, які виникають в сфері розпорядження майновими правами інтелектуальної власності, відіграють важливу роль в процесі становлення та розвитку ринкової економіки в Україні.

Використання результатів творчої праці людини має місце практично в усіх сферах діяльності суспільства. Не дивно, що представники різних галузей науки приділяють значну увагу феномену права інтелектуальної власності, та зокрема авторського права. Так, питання здійснення майнових та особистих прав на результати розумової діяльності особи активно досліджуються фахівцями в сфері: економіки [23, с. 37; 181, с.17; 114, с. 16; 197, c. 54-70]. Наявні навіть роботи, які стосуються питань інтелектуальної власності, в сфері філософії [116, с. 52-55]. З юридичної точки зору право інтелектуальної власності досліджується з багатьох кутів: гармонізації норм, що регулюють відносини інтелектуальної власності (зокрема, авторського права) із європейським та міжнародним законодавством [95, с. 263; 75, с. 78-79; 76, с. 63-66; 72, с. 66; 74, с.76-77; 48, с. 78; 46; 126]; захисту права інтелектуальної власності (зокрема, авторського права на музичний твір) [50, с.12; 19, с. 15; 33, с.113-114; 49, с.47-50; 192, с.63-69; 92, с.74-77; 125, с. 19; 146, с. 3-5; 198, с. 4-34]; використання торговельних марок [183, с. 12; 86, с. 159-160; 18, с. 20; 79, с. 16]; здійснення та захисту суміжних прав [173, с. 18-19, 94, с. 15-18; 63, с. 221-228;]; здійснення прав на об’єкти промислової власності [185, с. 30-31; 6, с. 54-150; 80, с. 14;] тощо. Така ситуація є цілком логічною, оскільки право інтелектуальної власності опосередковує в першу чергу відносини творчості та виробництва, які є дуже різноманітними за своєю природою. Так, О. Орлюк зазначає, що сфера інтелектуальної власності є настільки складною, що тут потрібні фахівці різних галузей – не лише права, а й економіки, техніки, філології тощо [117, с.
5].

Разом з тим, слід наголосити на необхідності подальшої розробки та створенні власне юридичної доктрини інтелектуальної власності. На жаль, ця доктрина в Україні недостатньо розвинута. Це обумовлене, в першу чергу тим, що авторське право відігравало в СРСР дуже незначну роль, оскільки в країні були відсутніми ринкові умови функціонування авторського права [107. с. 301-302; 153, с. 58]. О.В. Ієвіня обґрунтовано зазначає, що «в країнах пострадянського простору тривалий час суворого державного контролю за використанням творцями результатів своєї творчої діяльності, фактична відсутність свободи договору та інші обмеження призвели до майже повної неврегульованості договірних відносин у сфері суміжних прав…» [64. с. 11].

Першочерговою задачею науки авторського права сьогодні є створення адекватного понятійного апарата, розробка сучасних правових норм, які б синхронно та ефективно регулювали відносини в сфері використання результатів творчої праці особи та відповідали сучасним міжнародним стандартам [151, с. 292; 131, с. 5] .

Результати інтелектуальної, творчої діяльності осіб в новому Цивільному кодексі України вперше у вітчизняному законодавстві визначаються як об’єкти цивільних прав і включаються до загального переліку таких об’єктів (ст.177 ЦК України). В праві інтелектуальної власності, як і в будь-якому іншому інституті цивільного права, є свій тип об’єктів [25, с. 313]. В літературі зазначалося, що існують такі об’єкти, для яких передача інформації здійснюється не лише через свідомість, а й на підсвідомому рівні, коли мотивація людини пов’язана не з «набуттям хліба насущного», а з бажаннями, обумовленими емоційною природою людини [69, с. 134; 188, с. 8-10]. Тому серед об’єктів права інтелектуальної власності окрему групу складають об’єкти авторського права [90, с. 25], до яких належать літературні, драматичні, музично-драматичні, аудіовізуальні, фотографічні, музичні та інші твори (ст.433 ЦК України). Таким чином, згідно з законодавством музичний твір становить окремий об’єкт авторського права, що означає наявність у нього специфічних ознак та особливостей використання.

Аналіз чинного законодавства має починатися з визначення поняття музичного твору та форми, в якій такий твір повинен бути втілений для того, щоб відповідати вимогам, які висуваються до об’єкта цивільних прав. Однак, перш ніж розглянути питання щодо музичного твору як об’єкта авторського права, необхідно визначитись з поняттям твору взагалі. В літературі зазначалося, що це питання є досить складним [176, с. 402; 98, с. 136].

За думкою В.Я. Іонаса, об’єктом авторського права може бути тільки такий результат творчого процесу, який заслуговує назви твору. Де немає твору, де творчий процес не дійшов до цього вирішального підсумку, там не може йти мова про об’єкт авторського права. З цієї підстави дослідження проблеми об’єкта авторського права неможливе без дослідження поняття твору [60, с. 21].

Сутність твору полягає у тому, що він має нематеріальну природу. Твір – це нематеріальне благо, духовний продукт діяльності людини, який знаходить свій прояв зовні і отримує певну самостійність і майнову цінність, що надає йому якостей предмета права та юридичного захисту [30, с. 589-590]. В.І. Серебровський писав, що твір – це сукупність ідей, думок та образів, які отримали в результаті творчої діяльності автора своє вираження в доступній для сприйняття почуттями людини конкретній формі, що припускає можливість відтворення [155, с. 32]. В.Я. Іонас визначає твір як відображення дійсності, яке є синтезом ідей (понять або образів), вираженим в об’єктивній формі, що містить вирішення задачі пізнання та перетворення людини, суспільства або природи [60, с. 25].

Тобто, твором є нематеріальний результат розумової діяльності особи, а його форма – це лише спосіб його вираження, який слугує своєрідним «передавачем» творчої інформації від автора – сприймачам. Відповідно, передача прав на матеріальний насій твору, не означає перехід прав на об’єкт інтелектуальної діяльності.

В.О. Калятін зазначає, що поняття твору як результату творчої діяльності автора зародилося багато століть тому, але сучасне законодавство, як правило, не надає його чіткого визначення.

Причина цього у тому, що твір є складним багатоплановим об’єктом, тому ті чи інші його визначення можуть висувати на перший план лише деякі його характеристики [68, с. 31].

Незважаючи на це в юридичній літературі [5,с. 194; 175, с. 534] виокремлюють наступні основні ознаки твору як об’єкту авторського права:

1. творчий характер;

2. вираження в об’єктивній формі;

3. можливість відтворення.

1. Творчий характер є першою з ознак твору. Здебільшого, науковці наголошують на тому, що двома безпосередніми ознаками творчості є готовий результат такої діяльності людини та новизна цього результату [155, с. 5]. Наприклад, Е.П. Гаврілов писав, що творчість – це діяльність людини, яка породжує щось якісно нове та таке, що відрізняється неповторністю, оригінальністю та унікальністю [29, с. 83]. Вбачається, що мається на думці необов’язково закінчений результат інтелектуальної праці автора. Дійсно, творчий процес іноді може тривати роками, та закінченість цього процесу інтелектуальної діяльності людини не повинна бути критерієм для визнання наявності твору як об’єкту правової охорони [68, 32]. Що стосується безпосередньо музичних творів, то питання закінченості розумової діяльності людини в цій сфері не повинно мати місце. Наприклад, відомо, що реквієм Моцарта – це незакінчений твір, але, безсумнівно, він є витвором мистецтва.

О.П. Сергєєв вказує, що музичним визнається твір, в якому художні образи виражаються за допомогою звуків [154, с. 138]. Специфікою музичних творів є те, що вони, здебільшого, містять в собі кількість елементів (мелодія, гармонія, темп, ритм та ін.[42, с.184-191]), які, за переконанням науковців, можуть самі виступати в якості самостійних об’єктів авторсько-правового захисту [154, с. 18-20]. Тобто, якщо результатом творчої праці автора стала тільки мелодія, яка з часом повинна стати елементом музичного твору, вона повинна охоронятися авторським правом на тих же засадах, що і готовий музичний твір.

Новизна, як ознака творчості, визнається всіма науковцями, проте, деякі з них навіть виокремлюють цю ознаку твору як самостійну [60, с.

11-23]. Така точка зору, за думкою О.П. Сергєєва, не може бути визнана правильною, оскільки в авторському праві, яке охороняє форму твору, ознака новизни як самостійного критерію його охорони є зайвою, оскільки вона повністю поглинається ознакою творчості [154, с. 111].

В країнах англосаксонської правової сім’ї (зокрема в Великобританії), оригінальність твору протягом тривалого часу поступалася за важливістю вкладеній у твір праці, її творчому характеру як такому. Тобто, якщо твір не зовсім відповідав вимогам новизни, але автор проявив достатні вміння та працю, доклав значних зусиль для його створення, цей твір визнається окремим об’єктом авторського права. Однак, сьогодні критерій оригінальності також, як і в інших країнах, є основним для визначення охороноздатності об’єкта авторського права [9, с. 151].

До елементів ознаки творчості музичного твору як об’єкта авторського права необхідно віднести також духовність творчого процесу, результатом якого є витвір мистецтва. В.І. Серебровський зазначає, що об’єктом авторського права є продукт духовної творчості особи – твір [155, с. 30]. Елемент духовності результату творчої діяльності особи в характеристиці об’єкта авторського права дозволяє відрізняти твори мистецтва від інших об’єктів права інтелектуальної власності. Адже діяльність зі створення, наприклад, інтегральної мікросхеми, обов’язково повинна визнаватися творчою. Проте, така діяльність, вочевидь, не може бути визнана духовною. Як зазначає Є.Ш. Гарєєв, «винахідництво по своїй суті є одним із найбільших масових видів творчості, результати якого впливають на рівень виробництва і якість продукції» [31, с. 178]. Таким чином, духовність, як елемент ознаки творчості об’єкта авторського права, наголошує на тому, що результат інтелектуальної діяльності людини в даному випадку направлений не на досягнення практичного, виробничого результату, а на задоволення нематеріальних, піднесених потреб особи та суспільства. В.І. Серебровський висловив думку, що ознака духовності притаманна всім об’єктам авторського права.

Так, він зазначає, що твір – продукт духовної творчості, проте духовна творчість – поняття доволі широке. В літературному творі духовна творчість виражається словесно, в науковому творі – також словесно, а також через різноманітні розрахунки, таблиці, формули, схеми тощо, в творах мистецтва – в звуках, фарбах і т.д. [155, с. 32]. Проте, вбачається неправильним називати розрахунки та створення наукових схем духовною діяльністю людини. По-перше – тому, що результат такої діяльності направлений на досягнення практичних цілей. По-друге, цей результат не має нічого спільного з духовністю як такою. В тлумачному словнику надається таке визначення терміну «духовний» – зв’язаний з внутрішнім психічним життям людини, її моральним світом, зв’язаний із спільністю ідей, поглядів, прагнень тощо» [24, c. 333]. Таким чином, результати наукової діяльності суб’єктів авторського права, скоріше, тотожні з іншими інститутами права інтелектуальної власності за ознакою суспільної корисності результату творчої праці. Отже, можна зробити висновок, що ознака духовності притаманна лише творам мистецтва.

Окремим напрямком музичного мистецтва є так звана духовна музика – вокальна або вокально-інструментальна музика, пов’язана з текстом релігійного змісту і призначена для виконання під час богослужіння [160, с. 422]. Наявність духовної музики, як окремого напрямку мистецтва, не впливає на юридичне розуміння ознак музичного твору. Ознака духовності є загальною для усіх музичних творів як об’єктів авторського права.

Треба відрізняти такі поняття як «творчий характер музичного твору» та «цінність музичного твору». Законодавство України не пред’являє жодних вимог до цінності та призначення твору мистецтва (ч.2 ст.433 ЦК України). Навіть навпаки, акцентує увагу на тому, що правовому захисту підлягають всі твори, навіть якщо їх цінність може викликати сумнів.

Таке положення законодавства існує давно, але є дуже важливим саме за умов невпинного розвитку музичної індустрії, різноманітності результатів творчої діяльності митців, панування толерантності та значного зменшення догматизму в музиці. Вказана норма наголошує на тому, що ніхто не може відмовити у визнанні музичного твору об’єктом авторського права на підставі його невідповідності, наприклад, загально розповсюдженим смакам. Всім відомий приклад Баха, геніальність якого було визнано більше ніж через 100 років після його смерті.

Таким чином законодавець підкреслює важливість забезпечення вільного самовираження особи, гарантованого Конституцією України та численними міжнародно-правовими нормами.

2. Наступною ознакою твору є його вираження у об’єктивній формі. Авторське право захищає форму твору, норми права не можуть регулювати безпосередньо розумову діяльність людини, яка носить нематеріальний характер. Однак, незважаючи на специфіку музичних творів – їх нематеріальний характер, вони мають бути об’єктивовані, тобто виражені у формі, яка робить можливим їх сприйняття і, відповідно, - правовий захист. О.П. Сергєєв наголошує на тому, що твір повинен існувати у формі, яка відокремлена від особи автора та набула самостійного існування [154, с. 112]. Більш того авторське право традиційно охороняє не концепції, ідеї або факти, що містяться в творі, а конкретну, авторську форму їх вираження [13, с. 785; 196, c. 336].

В ч.1 ст.2 Бернської Конвенції про охорону літературних і художніх творів [14] зазначається, що термін «літературні і художні твори» охоплює всі твори в галузі літератури, науки і мистецтва, яким би способом і в якій би формі вони не були виявлені. Проте в ч.2 ст.2 Конвенції вказано, що за законодавством країн Союзу зберігається право приписати, що літературні і художні твори або будь-які певні їх види не підлягають охороні, якщо вони не закріплені у тій або іншій матеріальній формі. О.М. Пастухов зазначає, що законодавство більшості країн «заохочує виконання авторами або іншими володільцями авторських прав таких формальностей, як нанесення на кожний примірник твору знаку охорони авторського права, державна реєстрація та депонування [121, с. 27].

У свою чергу у ч.2 ст.433 ЦК України зазначається, що твори є об’єктами авторського права без виконання будь-яких формальностей щодо них та незалежно від їх завершеності, призначення, цінності тощо, а також способу чи форми їх вираження. Проте, правовій охороні підлягає лише форма вираження твору (ч.3 ст.8 Закону України «Про авторське право і суміжні права»). Як зазначає С. Косенко, головним є те, що ідеї не охороняються авторським правом, а твори, виражені в об’єктивній формі, слід відрізняти від матеріальної форми [91, с. 34].

У зв’язку з тим, що охороні підлягає саме форма твору, питання щодо форми набуває вкрай важливе значення. На жаль, воно не отримало свого вирішення в чинному законодавстві України[1]. З урахуванням особливостей музичного твору, як об’єкта авторських прав, можна вважати, що музичний твір може мати одну з наступних об’єктивних форм: а) письмову (нотний запис); б) звукозапис (механічний, магнітний, цифровий); в) усну (публічне виконання).

Основне питання виникає стосовно усної форми твору – публічного виконання. Свого часу Г.Ф. Шершеневич зазначав, що суб’єктом авторського права на музичний твір є композитор, якому належить музична думка і який надав їй зовнішньої форми, хоча б і не в перекладі на ноти, а лише виконанням [187, с. 260]. М.Л. Зільберштейн також наголошував на тому, що виконання само по собі є об’єктивною формою музичного твору. На його думку, музика може бути «усним твором». Об’єктивною формою для неї слугує не тільки запис в будь-якому вигляді, але й просте виконання [57, с. 12]. В.С. Дроб’язко та Р.В. Дроб’язко обґрунтовано зазначають, що «для виконання як окремої правомочності характерна відносна незалежність від носія» [47, с. 194].

Проте, М.В. Дозорцева наполягає на тому, щоб визнати обов’язковою умовою для музичного твору як об’єкту авторського права - фіксацію його на матеріальному носії. На її думку, сьогодні, коли запис за допомогою сучасних технічних заходів не складає будь-яких труднощів, відсутні підстави ігнорувати специфіку музики [44, с. 36-37]. Вбачається, що мається на думці нематеріальний характер музичних творів. Саме такий підхід визнається в деяких зарубіжних країнах. Так, в США авторське право охороняє лише зафіксовані у матеріальній формі оригінальні авторські твори [130, с. 5-6].

Категорична позиція щодо необхідності фіксування музичного твору на матеріальному носії як обов\'язковій умові визнання його об’єктом авторського права, не викликає підтримки. Виконання музичного твору вже свідчить про його наявність, тобто про наявність певної об’єктивної форми існування твору. Музичний твір повинен визнаватися об’єктом авторського права без спеціальної фіксації на будь-якому матеріальному носії. Виконання – окрема і достатня форма вираження музичного твору. Було б недоречним порівнювати музичні композиції із, наприклад, скульптурою або фотографією. Для цих видів об’єктів авторського права наявність матеріальної форми є не просто істотною, а вирішальною. Без цієї форми неможливо було б казати не лише про відсутність об’єкта авторського права, а й про відсутність такого явища взагалі. Коли ж йдеться про музику, необхідно обов’язково враховувати специфіку музичного мистецтва як такого, та неможна встановлювати для музичних творів такі ж рамки, як для інших об’єктів цивільного права.

Інше питання – це можливість захисту прав авторів та виконавців у разі, коли музичний твір був об’єктивованим лише у вигляді виконання без його фіксування на відповідному матеріальному носії. Тут дійсно можуть виникнути проблеми, пов’язані із складнощами доведення певних фактів в суді. Питання щодо захисту авторських i суміжних прав при виконанні твору найбільш наочно виникає стосовно такого виду музичних творів як імпровізація. Це обумовлене раптовістю виникнення імпровізованого твору, створення його саме в момент виконання. М.Л. Зільберштейн зазначає, що, якщо виконання може слугувати об’єктивною формою твору, імпровізація визнається об’єктом авторського права нарівні з іншими музичними творами [57, с. 12-13]. Таким чином, просте виконання як вже наявного музичного матеріалу, так й імпровізації, є об’єктивною формою твору.

Однак, доведення факту імпровізації у разі спору викликає певні складнощі. У підтвердження цієї думки, М.Л. Зільберштейн посилається на випадок з судової практики радянського періоду. Так, група піаністів, які супроводжували своєю грою уроки гімнастики, що передавалися в радіоефірі, звернулися до суду з позовом про виплату їм винагороди не тільки за виконання існуючих музичних творів, а й за імпровізації, необхідні для пристосування до темпу уроків. Проведена в ході судового розгляду експертиза показала, що піаністи справді імпровізували в ході супроводження музичною грою уроків гімнастики. Експерти взяли за основу своїх досліджень аудіозапис цих уроків. Виникає питання: чи можливо було б встановити, чи було виконання імпровізованим, якби аудіозапису не існувало? Здається, що ні. Таким чином, можливість захисту прав виконавців в цьому випадку залежала від існування матеріально вираженої форми музичного твору. В США правова охорона надається лише тим витворам мистецтва, які виражені у матеріальній формі. Це стосується й імпровізацій. Якщо вони не зафіксовані таким чином, виконавець не може захистити свої авторські права [130, с. 6].

В цивільному законодавстві необхідно чітко визначити, які саме види об\'єктивної форми твору можуть свідчити про наявність твору як об’єкта правової охорони. Стосовно музичних творів, як окремих об’єктів цивільних прав, необхідно визначити, що вони можуть бути об’єктивовані у письмовій (нотний запис), усній (публічне виконання) формі, у формі звукозапису (механічного, магнітного, цифрового) тощо.

3. Як вже зазначалося, третьою ознакою твору як об’єкту авторського права, є можливість його відтворення [53, с. 136]. Ця ознака визнається в літературі настільки суттєвою, що можливість відтворення творчого результату, досягнутого творцем, названо однією з основних причин виникнення авторського права взагалі [154, с. 219]. Авторське право охороняє твір як систему ідей, думок та образів саме в зв’язку з можливістю його відтворення [37, с. 52].

В теорії під цим поняттям розуміється повторне надання творові об’єктивної форми, доступної для сприйняття інших осіб [161, с. 362]. Поняття «відтворення твору» цілком залежить від тих видів об’єктивної форми твору, яка визнається припустимою для об’єкта авторського права. Музичний твір, як зазначалося, може бути об’єктивованим у письмовій або усній формі (нотний запис та публічне виконання), а також у формі механічного, магнітного або цифрового звукозапису. Якщо музичний твір набув хоча б однієї з вказаних об’єктивних форм, тобто став доступним для сприйняття і, відповідно, - до його повторного відтворення, то він вважається об’єктом авторського права та правової охорони.

Усі наведені юридичні ознаки творів - творчий характер, вираження в об’єктивній формі, можливість відтворення є цілком актуальними для музичних творів як об’єктів авторського права. Разом з тим, в юридичній літературі не було зроблено спроб надати визначення музичному твору як об’єкту авторського права саме з урахуванням його правових характеристик. Здебільшого, юристи користуються загальними визначеннями музичних творів, які носять більш філософський характер [62, с. 9; 133, с. 88]. Наприклад, Г.Ф. Шершеневич визначав музичний твір як відому послідовність і поєднання звуків, які у сукупності складають цілісний музичний твір, який є продуктом творчості музичної думки композитора [187, с. 260]. О.П. Сергєєв вказує, що музичним визнається твір, в якому художні образи виражаються за допомогою звуків [154, с. 138]. Саме таке, дуже загальне, визначення є найбільш вживаним серед більшості дослідників проблем авторського права. Оскільки професійне теоретично-музичне визначення може містити ознаки, які для цивільного права не відіграють значної ролі [199; 172, с. 256-259; 104, с. 365; 191, с.607], а ознаки, суттєві для цивілістики, можуть не враховуватись в мистецтвознавстві, протягом тривалого часу науковці застосовували найбільш загальне визначення музичного твору. Такий підхід може бути правильним ще й з погляду постійного реформування уявлень про музичний твір. Наприклад, сучасна музика знає цілі напрями, жодний твір з яких не визнавався б найбільш освіченими музикознавцями минулих століть.

Однак, для того, щоб забезпечити музичний твір правовою охороною, необхідно у визначенні цього об’єкта навести саме правові ознаки, притаманні всім творам, що є об\'єктами авторського права. З урахуванням думок науковців з приводу основних ознак творів як об’єктів авторського права, можна зробити спробу надати визначення музичному твору як об’єкту правової охорони. З урахуванням цього можна запропонувати таке визначення: музичний твір – це оригінальне поєднання звуків, яке є результатом творчої діяльності особи, виражене у будь-якій об’єктивній формі, що дозволяє його сприйняття третіми особами та відтворення будь-яким способом.

Аналіз договорів в сфері реалізації майнових прав на музичний твір передбачає необхідність характеристики окремих видів музичних творів, які можуть бути предметом авторського договору або інших цивільно-правових договорів. Класифікації таких творів можуть проводитися за різними системоутворюючими факторами, кожен з яких надає змогу висвітлити основні, найбільш суттєві характеристики того чи іншого цивільно-правового договору, який укладається стосовно музичного твору.

Класифікацію музичних творів як об’єктів авторсько-правових відносин можна надати за наступними критеріями:

1. залежно від ступеню самостійності музичного твору: а) первісні; б) похідні.

2. залежно від можливості виокремлення однорідних елементів музичного твору: а) подільні; б) неподільні.

1. Отже, залежно від ступеню самостійності музичного твору розрізняють первісні та похідні музичні твори. В цивільному законодавстві України надано лише поняття похідного твору, тоді як поняття первісного твору не надано. Його буде проаналізовано нижче. Однак, спочатку необхідно дослідити сутність первісних музичних творів.

В радянському законодавстві та в науці цивільного права існувало положення, відповідно до якого первісний твір називався «самостійним». Це – такий твір, в якому всі елементи форми створені автором, без запозичення з інших творів [26, с. 13]. Похідним (тобто залежним) відповідно визнається твір, в якому використано елементи форми вже існуючого самостійного твору. Такий підхід до визначення первісного твору здається більш обґрунтованим, ніж той, що відображається в сучасній літературі.

Вбачається, що, згідно з етимологічним значенням слова «оригінал» (від лат. originalis – первісний), мається на увазі не новизна, а справжність, тобто первісний характер твору. Проте, здається, в сучасній літературі поняття оригінальності вживається в іншому значенні, тобто висувають критерій новизни твору як вирішальний для визначення того, чи є твір первісним або похідним. Наприклад, В.С. Дроб’язко та Р.В. Дроб’язко спочатку виділяють оригінальні та похідні твори, а пізніше - абсолютно оригінальні (первісні) твори та відносно оригінальні (похідні) [47, с. 151].

Проте, якщо оригінальність твору (як елемент ознаки творчості) є необхідною умовою визнання його об’єктом авторського права, а похідний твір також захищається законодавством (оскільки також відповідає вимозі оригінальності), то неможна визнавати цю ознаку вирішальною при вирішенні питання про первісні та похідні твори. Тоді як самостійність, навпаки, виступає розмежовувальним критерієм для визначення того, який твір є первісним, а який – похідним. Адже сама природа похідного твору полягає в тому, що він існує завдяки первісному твору. Проте обробка, перекладання, аранжування – всі ці похідні твори є результатом творчої діяльності людини та цьому результатові притаманна часткова (або відносна) оригінальність.

В сучасній вітчизняній літературі вже існують приклади критики на адресу терміну «оригінальний твір» як визначення первісного твору. Наприклад, М. Мельников зазначає: «термін «оригінальні твори»…може спричинити плутанину і бути зрозумілим як умова щодо оригінальності, якій мають відповідати як первинні, так і похідні твори, аби користуватися охороною авторським правом; ось для чого, на нашу думку, є доцільним визначити перші твори як первинні, ті, що існували раніше та отримані з перших рук» [103, с. 64-66]. Тобто, пропонується висунути на перший план критерій первинності моменту виникнення твору в часі. Здається, що такий підхід є цілком обґрунтованим, та відповідає змісту міжнародно-правових норм, в яких застосовується термін «original», тобто «первинний», «перший». Проте на практиці мають місце випадки, коли первісний музичний твір виходить в світ одночасно з переробкою. Наприклад, автор композиції сам здійснює її переробку та разом з першою версією твору випускає цю переробку на одному альбомі як додаток. Таких прикладів в музичній індустрії зустрічається багато. Отже, неможна казати про універсальність цього критерію при вирішенні питання про первісний та похідний твори. Здається, що саме сутнісна, внутрішня сторона кожного твору повинна слугувати критерієм визнання твору первісним або похідним. Таким чином, самостійність змісту музичного твору повинна визнаватися тією межею, яка відокремлює первісний твір від похідного.

Всі інші терміни підкреслюють зовнішню характеристику первинного і похідного творів, тоді як термін «самостійний» щодо первинного твору відображує його сутнісний бік, визначає первинність його змісту. Таким чином, застосування в законодавстві та в науці терміну «самостійні твори» замість «оригінальні твори», вбачається більш вдалим.

Похідні твори створюються з залученням елементів первісного твору. В ст.1 Закону України «Про авторське право і суміжні права» [137] надано поняття похідного твору. Так, похідний твір – це твір, що є творчою переробкою іншого існуючого твору без завдання шкоди його охороні. Здається, що з цього положення Закону можна зробити висновок, що тільки правомірна зміна твору, тобто зі згоди його автора, може спричинити виникнення похідного твору як об’єкта авторського права. Запозичення елементів твору без такої згоди та за виключеннями, передбаченими Законом, не має наслідком виникнення нового об’єкта авторського права.

Однак, в юридичній літературі висловлено думку, відповідно до якої створення похідного музичного твору без згоди автора не спричиняє невизнання твору об’єктом авторського права. Так, В.С. Дроб’язко та Р.В. Дроб’язко зазначають, що «якщо первинний твір охороняє закон, необхідно одержати згоду його автора або іншого володільця прав на твір для використання створеного на його основі похідного твору. Відсутність такої згоди перешкоджатиме лише використанню твору, але не визнанню особи, яка творчо переробила твір, автором переробки» [47, с. 171].

Відповідно до ч.3 ст.2 Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів адаптації, музичні аранжування та інші переробки літературного або художнього твору охороняються нарівні з оригінальними творами, без шкоди правам автора оригінального твору [14].

Зі змісту цієї міжнародно-правової норми вбачається, що порушення прав автора оригінального твору автором твору похідного тягне за собою неприпустимість правової охорони результату зміни первісного твору. Однак це не виключає наявність об’єкту авторського права, оскільки результат зміни первісного твору відповідає всім вимогам, які пред’являються творам як об’єктам авторського права.

В нормах авторсько-правового законодавства (п. 4 ч.1 ст.441 ЦК України; п.6 ч.3 ст.15 Закону України «Про авторське право і суміжні права») зафіксовано такі види зміни творів як: переробки, адаптації, аранжування тощо.

Важливо відзначити, що вказаний перелік не є вичерпним, оскільки існує дуже багато способів зміни музичного твору. Так, наприклад, музичний твір може змінюватися в процесі пристосування його до сценічної постановки п’єси, або створення музичної доріжки до аудіовізуального твору, що опосередковано відповідними договорами. Також, необхідно звернути увагу на те, що у вітчизняному законодавстві наявні спеціальні норми, в яких зустрічаються інші, не перелічені в ЦК України або в Законі способи зміни музичних творів, тобто, способи створення похідних творів. Так, похідними творами визнаються також обробки музичних творів та компіляції (збірники) цих творів.

Регулювання відносин щодо створення та використання обробок музичних творів здійснюється відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 72 від 18.01.2003р. «Про затвердження мінімальних ставок винагороди (роялті) за використання об’єктів авторського права і суміжних прав» (далі – Постанова КМ України № 72) [142]. Згідно із п.п.5,6 Примітки 1 до п. «В» Додатку 5 до вказаної Постанови КМ України № 72 обробки поділяються на: а) вільні обробки (оригінальна музична фактура обробок); б) обробки, якими до музичної фактури оригінального твору вносяться нові творчі елементи.

Оскільки в Постанові КМ України № 72 зазначається, що за вільну обробку особа, яка її зробила, отримує 100% ставки винагороди за оригінальні твори, а за другий вид обробки – 75%, то можна зробити висновок, що вказані обробки визнаються результатом творчої діяльності людини та відповідають вимозі новизни творчого результату. Таким чином, вони визнаються об’єктом авторського права та повинні охоронятися нарівні із оригінальними творами. Таке положення Постанови повністю відповідає вимогам Бернської конвенції, про яку мова йшла вище. Оскільки національне законодавство не містить інших нормативних актів, які б регулювали відносини, що виникають з приводу створення та використання обробок музичних творів, відповідність положень Постанови КМ України № 72 нормам Конвенції має велике значення.

Відповідно до ч.5 ст.2 Бернської конвенції збірники, що являють собою за добором і розміщенням матеріалів результат інтелектуальної творчості, охороняються як такі, без шкоди правам авторів кожного із творів, що становить частину таких збірників. В ч. 1 ст. 19 Закону України «Про авторське право і суміжні права» зазначається, що авторові збірника та інших складених творів (упорядникові) належить авторське право на здійснені ним підбір і розташування творів та (або) інших даних, що є результатом творчої праці (упорядкування).

Упорядник збірника користується авторським правом за умови дотримання ним прав авторів кожного з творів, включених до складеного твору. Автори творів, включених до складеного твору, мають право використовувати свої твори незалежно від складеного твору, якщо інше не передбачено авторським договором з упорядником збірника. Авторське право упорядника збірника не перешкоджає іншим особам здійснити самостійний підбір або розташування тих самих творів та (або) інших даних для створення своїх творів.

Складені твори становлять окрему групу музичних творів (за умови дотримання авторських прав на твори, що входять до них як складові частини), до якої входять: а) збірники творів; б) збірники обробок фольклору, які є результатом творчої праці за добором, координацією або упорядкуванням змісту (п.15 ч.1 ст.8 Закону) [71, с.154].

Постанова КМ України № 72 в п. «Г» Додатку 5 виокремлює два види збірників музичних творів: 1) переважно із словесним текстом; 2) переважно з музичним матеріалом. В п.п.2,3 Приміток до п. «Г» Додатку 5 до Постанови КМ України № 72 від 18.01.2003р. зазначається, що упоряднику збірника, який є водночас автором окремих його розділів, винагорода (роялті) за упорядкування цих розділів не виплачується.

Винагорода (роялті) за перевидання збірників творів народної музики виплачується за умови самостійної обробки упорядником творів, які включено до збірника.

Таким чином, основним критерієм визнання збірника музичного твору об’єктом авторського права є наявність творчого характеру виконаної упорядником роботи.

2. Залежно від можливості виокремлення однорідних елементів музичного твору можна виокремити: а) подільні; б) неподільні твори.

Як вже було зазначено, для авторського права найважливішим питанням є можливість правового захисту музичного твору. Це означає, що для захисту твору від неправомірних посягань повинні бути передумови – можливість викрадення або привласнення музичного твору цілком або окремих його частин. З цієї позиції важливо визначитись чи підлягають правовій охороні цілі музичні твори, чи можливо казати про охороноздатність окремих елементів, частин творів цього виду мистецтва.

В першу чергу необхідно визначитись із питанням «подільності» музичних творів як об’єктів авторського права. Звичайно, з музикознавчої точки зору майже всі музичні твори є подільними. Це означає, що музична композиція складається з певної кількості звуків, кожний з яких входить до відповідних частин твору, які класифікуються згідно з правилами теорії музики. Однак, так само як із поняттям музичного твору, виникає ситуація, коли інтереси юристів та музикознавців не збігаються. Адже для правознавця важливим є питання: чи потребує об’єкт правової охорони? І тут вже не має значення, скільки музичних елементів створюють музичний твір, оскільки в разі неможливості відтворення кожного з них окремо (або в разі відсутності творчої оригінальності елементу) зникає необхідність правового втручання у відносини між людьми.

Таким чином, питання подільності твору в праві відрізняється від цього поняття в музикознавчому сенсі. В авторському праві подільними повинні визнаватися такі музичні твори, елементи яких можуть:

1. існувати та використовуватись окремо один від одного;

2. відповідати вимогам, які пред’являються до об’єктів авторського права (бути результатом творчої діяльності; бути втіленим у будь-яку об’єктивну форму; бути придатним до відтворення).

Як в науці авторського права, так і в спеціальному законодавстві зазначається, що правовій охороні підлягають будь-які прояви творчості людини. Наприклад, Е.П. Гаврілов підкреслює, що авторське право поширює свою дію як на цілий твір, так і на будь-які його складові частини [26, с. 13]. Відповідно до ст. 9 Закону частина твору, яка може використовуватися самостійно, у тому числі й оригінальна назва твору, розглядається як твір і охороняється відповідно до цього Закону.

Може здаватися, що в разі існування музичного твору, визнання його об’єктом авторського права, відповідності його вимогам, що пред’являються до всіх творів як об’єктів авторського права, охороноздатність окремих його елементів є очевидною. Однак, оскільки музичний твір – це поєднання не лише нотних звуків, але й певних музичних прийомів, результат використання відповідних музичних правил, то самі ці прийоми та правила не можуть розглядатися як об’єкти авторського права. Таким чином, деякі елементи музичного твору не відповідають вимозі творчості та новизни. Ознаці творчості відповідає лише порядок використання певних музичних прийомів. Наприклад, в разі створення музичної композиції із барабанними партіями, людина, яка пише ці партії зазвичай використовує «ритмічні малюнки», загальні для всіх барабанщиків. Наприклад, 1/4 для «робочого барабану» та 1/8 для «тарілки» створює класичний та найпростіший ритмічний малюнок, який найчастіше використовується при створенні популярних пісень. Цей малюнок не є оригінальним, та не відповідає вимозі творчості, зокрема – новизни. Таким чином, не зважаючи на те, що вказаний елемент музичного твору може використовуватись окремо від інших його елементів, він не може визнаватись об’єктом авторського права, оскільки не є оригінальним.

Таким чином, можна казати про необхідність внесення змін до Закону «Про авторське право і суміжні права». Зокрема, пропонується викласти ст.9 Закону в такій редакції: «Частина твору, яка може використовуватися самостійно та відповідає вимогам, які пред’являються до об’єктів авторського права, у тому числі й оригінальна назва твору, розглядається як твір і охороняється відповідно до цього Закону».

Здебільшого, науковці виокремлюють такі елементи музичного твору як:

· мелодія;

· гармонія;

· ритм;

· темп.

Найбільшої уваги в юридичній літературі приділялося питанню визнання об’єктом авторського права мелодії. Важливо відмітити, що радянська наука авторського права не визнавала за мелодією, рівно як і за іншими елементами музичного твору, статусу об’єкта авторського права. Так, Б.С. Антимонов та Є.А. Флейшиць писали, що в області музичного мистецтва не є об’єктом авторського права мелодія [2, с. 88]. Мелодія невідривна від інших елементів музичного твору: гармонії та ритму, та виокремити мелодію як твір, який існує поза зв’язком з цими елементами, неможливо. З ними погоджується В.І. Корецький [89, с. 257].

Цікавим є той факт, що в основу такої точки зору радянські науковці поклали принцип наявності нової об’єктивної форми твору, необхідної для визнання елементу твору об’єктом авторського права. Отже, оскільки мелодія не створює нової об’єктивної форми твору, якщо її взято окремо від інших частин композиції, вона не може бути окремим об’єктом авторського права. Звичайно, такий критерій відокремлення об’єктів авторського права від явищ, які ними не є, не може бути визнаний правильним. Про це свідчить також і те, що сучасна наука авторського права керується абсолютно іншими принципами у вирішенні питання про надання музичному твору (або його елементам) статусу об’єкта авторського права.

Однак, необхідно звернути увагу, що ще за радянських часів, в період становлення теорії авторського права, в юридичній літературі починали з’являтися тенденції визнання творів об’єктами авторського права за тими критеріями, якими оперує сучасна наука права інтелектуальної власності. Так, М.Л. Зільберштейн критикував наведені вище погляди провідних на той час теоретиків, зазначаючи, що мелодія, тобто виражена одноголосно музична думка, є найважливішим та єдино можливим самостійним елементом з тих, що складають музичний твір. Заперечення авторського права на мелодію лише сприяло б музичним «крадіжкам». Мелодія, безсумнівно, є результатом творчості. Достатньо її виконати, щоб вона набула об’єктивної форми та можливості відтворення. Гармонізація мелодії, розвиток та розробка теми іншою особою можуть призвести до виникнення нового твору, однак відкинути при цьому автора мелодії неможна [57, с. 19]. Таким чином, M.Л. Зільберштейн першим в теорії авторського права наголосив на двох основних критеріях, відповідно до яких вирішується питання про наявність або відсутність окремого об’єкта авторського права, це:

1. відповідність трьом обов’язковим вимогам, що пред’являються до об’єктів авторського права, та які є основними їх ознаками (творчий характер, наявність об’єктивної форми, можливість відтворення).

2. неповторність об’єкту, який передбачає можливість його неправомірного використання (або присвоєння), що сприяє необхідності його правової охорони.

Необхідно звернути увагу на те, що в сучасній юридичній літературі Росії досі зустрічається думка, відповідно до якої мелодія все ж не є об’єктом авторського права. Хоча, поряд із невизнанням її самостійним об’єктом, наголошується на необхідності її правової охорони в зв’язку з можливістю окремого відтворення та використання. Так, О.П. Сергєєв зазначає, що хоча мелодія не є самостійним об’єктом авторського права, а виступає лише як один з елементів музичного твору, вона, безсумнівно, потребує правової охорони, оскільки може відтворюватися самостійно, без запозичення інших елементів музичного твору [154, с. 139-140]. Таке ствердження вбачається нелогічним, оскільки незрозуміло, яким чином мелодія може охоронятися авторським правом окремо від інших елементів музичного твору, не набувши при цьому статусу об’єкта авторського права. Інший російський науковець А.Г. Матвєєв пише, що якщо твір складається з двох та більше голосів, а таких творів більшість, та здійснюється використання мелодії, то в даному випадку мелодія також розглядається як самостійний твір, оскільки може бути використана окремо від твору та наділена ознакою творчості [100, с. 223-224].

Необхідно відзначити, що абсолютна більшість сучасних науковців дотримуються точки зору, відповідно до якої лише мелодія (з інших елементів музичного твору) обов’язково повинна розглядатись як окремий об’єкт авторського права. Інші елементи музичних композицій, на думку науковців, не є охороноздатними об’єктами. Так, В. Коноваленко вказує, що оскільки ритм, гармонія та інші компоненти музичного твору можуть використовуватись лише в сполученні один з одним та з мелодією, то їх привласнити просто неможливо, - привласнити можна лише мелодію [84, с. 72]. Аналогічної думки дотримується О.П. Сергєєв [154, с. 140]. Також, В.С. Дроб’язко та Р.В. Дроб’язко зазначають, що авторське право «визнає виключні права тільки на мелодію, яку прирівнюють до композиції та розвитку ідеї в літературному творі, а не до самої ідеї. Мелодія є втіленим у певну форму творінням. Не можна одержати виключні права на гармонію, бо вона становить собою поєднання акордів, кількість яких обмежена. Не може бути виключних прав і на ритм, як не може бути їх на літературні жанри (поезію, роман або драму)» [47, с. 153-154].

Другою особливістю, якою повинна бути наділена мелодія як окремий об’єкт авторського права – це її неповторність, що дає підстави для можливості її правової охорони. Як для захисту авторських прав на мелодію, так і для договірних відносин в сфері розпорядження майновими правами на музичний твір важливого значення набуває можливість впізнання мелодії як основного елементу музичного твору, можливість відмежування її від інших композицій. Таким чином мелодія може виступати в цивільному обороті як цінний продукт, який може бути або предметом авторського договору або підставою для судового позову в разі неправомірного використання.

Питанням розпорядження майновими правами на музичний твір та на його окремі частини присвячені відповідні розділи даної роботи. Але для з’ясування ролі мелодії як об’єкту авторського права необхідно зупинитись на проблемі плагіату в сучасному суспільстві. Зазвичай, для того, щоб визначитись із питанням про наявність неправомірного використання (або привласнення) саме оспорюваної мелодії, суд приймає рішення про проведення експертизи [117, с. 5; 77, с. 116]. За таких умов необхідно також визначитись із тим, з урахуванням яких аргументів можливо казати про плагіат. А.Г. Матвєєв зазначає, що будь-яку мелодію можна розбити на більш дрібні частини. Вона складається із речень, речення – із музичних фраз, а ті, в свою чергу, з мотивів. При порівнянні двох фрагментів, які є предметом експертизи, необхідно завжди дивитись не лише на буквальні текстуальні збіги, але й на здатність того чи іншого мотиву, фрази, речення бути мелодією, тобто закінченою музичною думкою [100, с. 224]. Іншими словами, необхідно визначитись із двома основними питаннями: а) чи складають окремі музичні звуки та прийоми завершену мелодію, яка підлягає авторсько-правовій охороні; б) чи є дві мелодії, що піддаються експертному дослідженню, тотожними. При ствердній відповіді на обидва питання можна казати про плагіат мелодії.

Для відображення сутності музичних творів необхідно здійснити поділ всіх творів, які є об’єктами авторського права, залежно від характеру елементів, які є їх складовими частинами. На цій підставі твори поділяються на:

а) однорідні;

б) різнорідні.

До однорідних творів можна віднести безпосередньо музичний твір без тексту, який, в свою чергу, складається з відповідних елементів (мелодія, гармонія, темп, ритм тощо).

До різнорідних творів відносяться такі твори, які містять елементи різних видів мистецтва.

Основний інтерес представляють саме різнорідні твори. Вони мають більш складну структуру, що спричиняє необхідність визначення їх правової природи. Різнорідні, або, як зазначає О.М. Боярчук, - «суверенні» твори поєднують кілька частин, що належать до різних видів мистецтва [20, с. 96]. Наприклад, це музичні твори з текстом, музично-драматичні та аудіовізуальні твори. В процесі створення музичного твору з текстом, зусиль прикладають представники різних жанрів мистецтва – музики та літератури. Поет працює лише над словами та римою, які є елементами окремого твору літератури – віршем. Музикант, в свою чергу, працює над вокальною партією, елементом музичного твору. Ці два твори можуть використовуватись як разом, так і окремо. При цьому текст не може визнаватися частиною музичного твору, оскільки він є результатом творчої діяльності фахівця іншого виду мистецтва. Таким чином, вони є незалежними елементами твору, який включає різнорідні об’єкти авторського права. Про необхідність сприйняття музики та тексту як окремих частин складного твору свідчить також те, що, відповідно до Мінімальних ставок винагороди (роялті) за використання об’єктів авторського права і суміжних прав, затверджених Постановою КМ України № 72, музичні партії твору оплачуються окремо від тексту до нього (пп.1 п.«В» Додатку 5 до зазначеної Постанови).

З урахуванням того, що різнорідні об’єкти авторського права мають широке розповсюдження та важливе значення, а також для адекватного відображення їх правової природи пропонується ввести до понятійного апарату авторського права спеціальний термін - складний твір.

В сучасній юридичній літературі під терміном «складені твори» розуміються твори, які «об’єднують ряд самостійних творів і як такі становлять упорядковану сукупність окремих творів» [47, с. 173]. З такою точкою зору необхідно погодитись. Справді, збірники (компіляції) музичних творів є об’єктами авторського права, якщо підбірка окремих творів, які в неї входять, є результатом творчої діяльності. Проте, ця теорія потребує подальшого розвитку. В авторському праві існує ряд об’єктів, які мають складну внутрішню структуру. Її складає сукупність окремих елементів, при чому такі елементи можуть належати як до групи однорідних, так і різнорідних об’єктів авторського права.

При вирішенні цього питання можна провести аналогію з речовим правом. Так, відповідно до ст.188 ЦК України, якщо кілька речей утворюють єдине ціле, що дає змогу використовувати його за призначенням, вони вважаються однією річчю (складна річ). «До складної речі входять кілька окремих речей, фізично не поєднаних між собою, з яких жодна не є головною по відношенню до інших і зберігає своє значення відносно самостійної речі» [108, с. 322]. Прикладом такої речі є меблевий гарнітур. Важливим є те, що «поняття складної речі є досить умовним, оскільки його юридичне значення залежить від мети учасників цивільного обороту, яким надається можливість укладати правочини як щодо складної речі, так і її складових речей» [108, с. 322].

Ця структура здається дуже схожою на музичні твори з текстом, музично-драматичні та аудіовізуальні твори. Так, лібрето опери може розглядатися як окремий елемент цього твору. Про це свідчить те, що його може бути опубліковано в окремих брошурах. В аудіовізуальному творі всі частини також певною мірою можна назвати відносно самостійними. До того ж, в ст.1 Закону України «Про авторське право і суміжні права» міститься визначення аудіовізуального твору, де зазначається, що серія послідовних візуальних кадрів може супроводжуватись звуком, але може і не супроводжуватись ним.

Про особливе положення музичних творів як частин аудіовізуальних творів свідчить також положення ч.2 ст. 17 Закону «Про авторське право і суміжні права», в якому зазначається, що автори, які зробили внесок або зобов’язалися зробити внесок у створення аудіовізуального твору і передали майнові права організації, що здійснює виробництво аудіовізуального твору, не мають права заперечувати проти виконання цього твору, його відтворення, розповсюдження, публічного показу, публічної демонстрації, публічного сповіщення, а також субтитрування і дублювання його тексту, крім права на окреме публічне виконання музичних творів, включених до аудіовізуального твору.

Однак, кожний з цих трьох видів об’єктів авторського права є результатом діяльності певної кількості осіб, направленої на створення саме цілісного, поєднаного з названих частин, складного твору. Не зважаючи на те, що окремо ці частини можуть стати самостійним предметом цивільних правовідносин, вони все ж покликані слугувати існуванню єдиного твору, єдиного об’єкту авторського права.

Проводячи аналогії з речовим правом можна виокремити відповідні ознаки складного твору. Так, складний твір це:

а) поєднання двох або кількох різновидів мистецтва;

б) жодна з частин такого твору не є головною порівняно з іншими;

в) кожна з частин цього твору може використовуватись як разом з іншими, так і окремо від інших [83, с. 400; 81, с.327; 82, с.310].

При цьому ступінь залежності однієї частини складного твору від іншої обумовлює її місце та роль в структурі цього твору. Проте, ця роль не означає другорядності цього елемента порівняно з іншими, а лише вказує на можливість самостійного використання окремих складових частин твору окремо від інших його частин. Таким чином, елементи складного твору поділяються на такі, що: а) можуть використовуватись самостійно (музична частина пісні, її текст, сценарій спектаклю та ін.); б) хоча і уособлюють окремий вид мистецтва, окремо від інших не можуть сприйматися повноцінно (наприклад, хореографічна постановка балету – окремо від музики).

Складний твір – твір, який складається з різнорідних частин (різних видів мистецтва), які первісно створюються як елементи цілого об’єкту авторського права, але після досягнення творчого результату можуть використовуватись як окремі об’єкти авторського права. Музичний твір не є складним, оскільки його елементи мають однорідний характер.

Таким чином, можна зазначити, що музичний твір не може містити такого елементу в своєму складі як текст. Отже, в разі, коли мова йде про поєднання музичного твору з текстом, необхідно казати про складний твір, частинами якого є відповідні об’єкти, тобто про пісню. Термін «пісня» в авторському праві не повинен сприйматися як тотожній музичному твору, оскільки цей об’єкт наділений зазначеними особливостями.

<< | >>
Источник: Жилінкова Олена Вячеславівна. ДОГОВОРИ В СФЕРІ РЕАЛІЗАЦІЇ МАЙНОВИХ ПРАВ НА МУЗИЧНИЙ ТВІР. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Київ—2007. 2007

Скачать оригинал источника

Еще по теме 1.1. Поняття та види музичних творів як об’єктів авторського права:

- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -