VIII. СУДОВА СПРАВЕДЛИВІСТЬ

У пана Леонтія Черняка, колишнього полковника полтавського, ве\\икого здирщика й хабарника, \'1689 року сталася в домі шкода: окрадено грошей більше сотні золотих, срібні чарки, перстень щирого золота, „баволниця" (бавовняна матерія) й багато інших речей.

Лютував страшенно Черияк, але натрапити на слід довго не щастило. Аж нарешті звернули увагу на поведінку колишньої його „служниці", дівки Каськи (Катерини), яка, кинувши служити в домі Черняка, оселилася в бідного полтавського обивателя Лук’яна і, як видно, розтринькувала ие знати де взяті гроші. Черняк заявив про свою підозру.

Коли в домі Лук’яиа зробили трус, то знайшли черес із срібними копійками на суму з сто золотих і різні „рупески" (дрібні речі). I те й друге належало Касьці. Ії зараз же взяли на допит, та спершу їй пощастило: вона була зараз же втекла з ратуші. Ta ненадовго—її гііймали і — зрозуміла річ — справа ж ішла тільки про якусь наймичку — немилосердно били киями, домагаючись признання в крадіжці. Каська перетерпіла всі муки, але вперто не признавалася, та не могла вона розказати до діла, де взялися в неї такі великі гроші.

Отак ще не цілком з’ясована справа надійшла на вирішення полкового суду. Як „лице", суддям „презентовані" були одібрані в Каськи речі та черес із грішми. Пан Черняк коротко розповів про свою шкоду, відзначивши, чому саме він мае підозру на колишню наЙмичку. Ta Каська й тут заперечувала свою про- шшу. Тоді судді запитали її; „Повідай, необачная голово, яким би ти способом могла набути тих копійок срібних?

Каська, „плетучи" всілякі виправдування, відповіла;

— Дістала я ті гроші в Дмитрашка Грека, як його рабовано в Зіиькові.

Каська тут посилалася па ті відомі події, що сталися на Україні, коли скинуто гетьмана Самоило- вича перед вступом на гетьманування Мазепи. Тоді на Гетьманщині по багатьох місцях спалахнули великі заколоти.

cW

Але ледве Каська промовила своє пояснення, як „тут її зараз стрітив словом ^{рнулн Чернякові до рук, як „його власниї".}

Черняк, подякувавши судові й заявивши, що ці гроші він передає иа роботу сніцарськую (сніцар- ство — різьба) в спаській церкві, скаржився ще на Лук’яна і його жінку: „Мені барзо жалостно на дом Лук’янів і на жону ного, що вони, відаючи про ті гроші, нікому не оповіщали, так врядові і нікому іншому. A в мене шкоди много в кімнаті подіялося через власную запам’яталую бувшую слу- жебницю Каську. O тім могла б відати і жона Лук’янова і домислитися, що стілько грошей Касьці не можна б міти і різно шафовати (витрачати) різниї рупески собі купуючи і допускати жити їй в своїм дому. Прошу і в тім скутечної справедливости".

Зрозуміло, суд визнав за потрібне задовольнити претенсії пана Черняка і присудив, щоб Лук’ян з жінкою задовольнив пана Леонтія за його втрати. Але вказати якусь суму суд не нава/жився, бож знав, що в Лук’яна нема нічого, отож просто говорилось, що, мовляв, Лук’ян „на чому впросит Черняка, на тім і станет“.

Крім того, Лук’яи повинен був повернути панові Чернякові вартість поданих до суду, як „лицє“, „рупески“,боїх,мовляв, куплено загроші, вкрадені в Черняка. Ну, і звичайна річ, Лук’ян повинен був заплатити грошовий штраф на користь полковника.

A Касьці ставало все гірше й гірше. Уже попрохала вона до себе духівника, щоб висповідав її, уже видко було, що надходить їй смерть.

Бачачи, що не доведеться вже складати про неї декрета, судді зробили ще одну спробу, чи не можна добитися від неї якогось признаття і послали „до тої зрайці бурмистра Петра Юровича, питаючи, щоб міла, що знати".

Каська була вже майже при смерті. У неї стало тільки сили прошепотіти: „Як утікала я з ратуша, тоді мимо бігучи, дала Степанисі Шапочниці нами- сто коральовое доброе, а на сповіді веліла тое намисто взяти отцю протопопові та я не знаю, чи взяв його отець протопопа, чи не взяв“.

Характеристично, що протопоп про таке признання Касьчике нікому не сказав, певне чекаючи на її смерть.

Проминув день, і надвечір бідолавіна Каська померла.

Так добивався свідчень полковий суд у наймитів та наймичок.