VII. УБИВСТВО НАЙМИЧКИ

Рано навесні 1689 року вирушили козацькі полки в Кримський гіохід. Пішов разом із ними й бор- зенськиВ козак Грицько Плющеико. A дома зосталася жінка його Палажка з малими дітьми.

За тих часів мало хто з козачок, як чоловіка не було вдома, поводився статечно, особливо в місті. Ha базарі щодня зустрічалися куми та сестрички, раді ногуляти-повеселитися. Кликали до себе або й сами йшли в гості — ото так у багатьох і тяглись щодня бесіди та гшяцтво. Ну, а п\'яному що: наробить такого, що й за ввесь вік не спокутує. „Не стат- кувала“, як видко, і Палажка Грициха: допилася до того, що з п\'яних очей застрелила свою наймичку.

За тих часів Ворзна була сотенне місто Ніжен- ського полку, і в ній, як і rro інших містах, існував „козацький сполне і міський" суд, що негайно зібрався розглянути справу Грицишину. Сотник пішов у похід, тож у суді головував городовий отаман, а з ним засідали: війт, „значне товариство" (козаки), бурмистер і деякі з почесних міщан. Як обвинувачі, виступили батьки забитої, якийсь Тишко Батюта з жінкою. Вони з плачем скаржились, що Палажка Грициха, „будучи подгіилою, чи з умислу, чи з трафунку (випадково), невідомо за якую причину, а з неналежного свойого жіноцького поступку, чого б їй не годилося чинити, порвавшися до руч- ииці, хоча й не знала, що оная була заправлена, наймичку свою, дочку нашу власную Катерину на смерть з ручниці застрелила”. Судді запитали Па- лажку: „Для чого ти такий злий учинок учинила: в якого ранкору (злопам’ятства) або за який виступок сміла на смерть забити дівчину, наймичку свою?”

— Що ж, панозе, — визнавала свою провину Па- лажка,— гріх мене споткав. Тілко й було причини— за єдну фанту ^[48] кармазиновую старую, що удерто шмат поли. Гїиталам: „Чи то ти учинила шкоду?”. Тілко ж вона, небожчиця Катерина, мовила, що „я того не провинна: не знаю і не відаю, бо тое ще при самом господареві, як до війська не йшов, учинилося ударття”.

Справа була цілком ясна. He треба було провадити далі слідства, але ухвалити гірисуд у цій справі сотенний уряд не мав права, бо карні злочини, що за них погрожувала кара на смерть, мав розв’язувати тільки вищий уряд—полковий або генеральний. Через це Палажку Грициху, як „забойцу", суд наказав негайно посадити до тюрми, а тим часом вирішував питання, що зробити з труиом забитої Катерини.

За звичаєм, що почасти ґрунтувався на приписі Статутовім ², забитого не ховали раніше, ніж відбудеться суд. Звичайно, по козацьких судах злочинця судили й карали на другий або на третій день після злочину, отже, цей звичай не становив ніяких труднощів, але коли справа затягалася, то суд звичайно ухвалював декрета ховати забитого, ке чекаючи j;a кару над злочинцем. Так було 8 тепер: беручи до узаги, що справа мала піти на розв’язання вищого суду та що в кінці травня ке можна довго тримати не ховавши трупа, уряд борзенський дозволив „до гробу одпровадити“ його.

Але при цьому, за тодішніми звичаями, годилося вести за трупою і вбивцю, прикуту до труни. Тут виступили родичіПалажчини й почали просити Тишка Батюту звільнити її від цієї ганебної церемонії, Go ж вона не навмисне допустилася лихого вчинку. Від волі скривдженого тоді залежало багато, він міг

цілком простити н звільнити від кари за карний злочин. Тут виступили дві сторони — господиня 3 ЇЇ багатими родичами і бідний Тишко, що навіть як

слід справити похорон своїй дочці кс мав спромоги.

Почалася торгівля, почалися умовляння. We знаємо ми, як воно справді було, але кінець-кіицем Батюта зробив „милость" Палажці: „Не позволіл Грицихи до гробу при тілі дочки своєї явне вести", а потім, „за намовами людськими і прозбами Пала- жки схилився й до згоди з не:о"...

Про це все сотенний уряд безпосередньо доносив до Військового Генерального Суду, прохаючи в нього

„науки", як зробити з цісю „справою".

Генеральний Суд надіслав таку „інформацію": через те що Палажка Грициха помирилася з батьком забитої Катерини „і тоє сталосяз волі шстиґаторської (позивача), того юж і ми в той справі поєднання судом нашим ие розриваєм. Однак, гріху і помсти

божої варуючисл (остерігаючись), без каряости тл- Koro npccryncT.ua мимо закон божий повинность паша судовая пустити тую яабойцу не повелівав; бо если право святоє отцеві, которой би сина свого хотячи і не хотячи забив, указує рік і шість неділь у в’язешпо сидіти, а другий рік в соборі церковнім себе чотирикрот на праздники обличати, а сеєй забойці Грицисі, которая, подпилою будучи знати зухвальства сиоего над служебкою такое ок- рутноє (жорстоке) діло пополнила, овшем (тимпачє) треба кариости дати.

Зачин абисте її дали до в’язення, тоесть до турми, ежелі на довгоє в’язання способна, а єжелі назбит прикра (дуже слаба) то в якую комору крайную її посадити, жеби сльота не досаждала, де має рік і шість неділь, ведлуг права (відповідно до закону) за ^{[49] [50] [51]}

отамане Борзенський і пане войте тамушиій з бурми- страмиІ Попеваж Грициха,того свого злого учинку жалуючи, досить тому укривжоному отцеві забитої иебожчиці учинила, сорокауста за душу її уєднала теди суд наш, респектом (зважаючи на) і на малих її дітей, і прихилившися на прозьбу отця Грицишина і дядька од в’язання її увольияє, з которого абисте наші милости юж жадного датку не витягаючи (Генеральний Суд, очевидно, стяг із Грицихи таки досить, що навіть обороняв її від зазіхань місцевої влади), її випустили і в дом до дітей пойти і вольно мешкати, пам’ятаючи на гріх той, щоб до покути ся до- броволне удала позволили.

При том но вас того пильно хотячи міти, зостаю назавши вашмостям всего добра зичливимприятелем їх царського пресвітлого величества войська запорозького генеральний суддя і наказний гетьман Михаїл Вуяхевич. 3 Батурина, мая 28. 1689 року“.

Так за вбивство заплатила гроші й стала вільна хазяйка, відкараскавшись від батьків забитої якоюсь нікчемною сумою. Виграв на ційсправітільки Генеральний Суд, де сиділи верхи козацької старшини, яким мало жалю було, що загинула десь там у Борзні якась наймичка.

свій виступок сидіти...

Можна спершу здивуватися, чому це Генеральний Суд такої „суворої" кари домагався, але пояснення дають останні рядки присуду. Хай або сидить у тюрмі, „або вину иіняжную (грошовий штраф) ровную з нагородою укривжоиому нехай нам, суд)\