VI. СТРАШНИЙ ЗВИЧАЙ
Дуже сумувала стара Кузьмиха, полтавська міщанка, вдова, що з її сина Тимка став не чесний ремісник, а ледащо, волоцюга. Вчився він замолоду гантарювати і міг бути з нього добрий гаптар, коли б менше тягався по шинках та не тягався з шинкарками.
Сподівалася мати, що, одружившись, на іншу стежку стане її син; але й молода жінка не зуміла прив’язати до хати Тимка, і він знову почав правити своєї: день гаптує—два гайнує, часом у шинку й заночує.Добре, що хоч відомо було, де саме його шукати— „на братерському нречистському дворі“, де шинкувала Гапка-„чарівниця“.
Кузьмиха непохитно певна була того, щоГапка „бавилась чарівництвом", бо — чим же іншим могла вона привабити до себе її сина. Hi вроди в неї, ні хисту, та й пристаркувата вже, а про її нецнот- ливе життя що й говорити.
Справді таки, шинки за тих часів були притулком усякої розпусти, чи був цей шинок панський, чи попівський, чи маиастирський. Полтавський протопоп навіть відмовлявся причащати шинкарок через їхнє нецнотливе життя. Але той таки протопоп та й духівництво ніколи не відмовлялось від тих грошей, що їх давало шинкарювання.
Гапка була відома в місті шинкарка. He раз її й трусили, коли в місті траплялося злодійство, і у в\'язненшо держали. I ось ця „нецнота", ця „злиденна нетіпаха", задумала була одружитися з Тимком. I
тіль-тіль ке сталося по її, коли б ке Вуцька, друга шинкарка, суперниця Гапчина, що завчасу попередила матір про небезпеку.
Скільки тоді наплакалась Кузьмиха, прохаючи, благаючи сина не зганьбити їхній чесний рід таким одруженням та взяти за себс іншу дівчину, що вона, статечна мати, вибрала для нього. Ha щастя, Тимко
таки одумався, послухався матері и місяць-другии mc ля одруження наче статечніший став. Але тепер знову п’є, гуляє і, здається, знову „злігся" з тією жГапкою.
Бідкалася дуже стара мати, не було їй спокою, все чекала, щодня, щоночі якогось нещастя. I сталося
воно швидше, ніж дуглала стара Кузьмиха.
9 травня 1700 року иа весняного Миколи в Полтаві відбувався ярмарок. Тимко з самісінького ранку блукав по ярмарку і кінець-кінцем привів з собою до Гапки якусь черницю з Будиського манастиря. Мовляв, це його родичка. Почалося частування? Сіла до столу й Гапка, та ие добром кінчилося це гостювання. Підпивши, Гапка почала ревнувати Тимка до черниці й так його допекла, що він схопив рогача й поперекидав у печі горщики зо стравою. Попало й самій Гапці. Побита, качаючись зо злости по долівці, ревіла Гапка п пекарні.
He звертаючи на неї ніякої уваги, Тимко пішов до сусідньої кімнати й ліг спати. Слідом за ним поплеиталась туди й п’яна черниця, і вже через кілька хвилин із кімнати долітало хропіння. Тоді Гапка тихесенько підкралася до кімнати, зачинила на защіпку кімнатні двері і зав’язала шнурком. Ш на думку спало так покарати Тимка: діждавшись, коли до шинку зійдуться люди, відчинити перед ними двері до кімнати й вимагати, щоб Тимкові й черниці, як явним перелюбникам, одрізали поли \