Маніфест про звільнення селян (19 лютого 1861 р.)

(Витяги)

Божою милістю

Ми, Олександр Другий, імператор і самодержець всеросійський, цар польський, великий князь Фінляндський, та інший, та інший, та інший, об’являємо всім нашим вірнопідданим 19 лютого 1861 року

Божим провидінням і священним законом престолонаслідуван- ня будучи призваним на прабатьківський всеросійський престол, у відповідності з цим покликанням ми сердечно обіцяємо обіймати нашою царською любов’ю і опікою усіх наших вірнопідданих усякого звання і стану, від благородно володіючого мечем на захист Вітчизни до скромно працюючого ремесленним знаряддям, від відбуваючого вищу службу державну до проводячого на полі борозну сохою або плугом.

Вникаючи в положення звань і станів в складі держави, ми угледіли, що державне законодавство, упорядковуючи вищий і середній стани, визначаючи їх обов’язки, права та переваги, не досягло рівномірної діяльності по відношенню до людей кріпосних, так названих тому, що вони частково старими законами, частково звичаєм потомственно закріплені під владою поміщиків, на яких разом з тим лежить обов’язок влаштовувати їхній добробут. Права поміщиків були донині широкі і не визначені з чіткістю законом, місце якого заступали перекази, звичаї та добра воля поміщиків. В кращих випадках із цього виникали добрі патріархальні відносини щирого правдивого піклування і благодійності поміщика та добродушної покори селян. Але при зменшенні моральної простоти, при збільшенні різноманітності відносин, при зменшенні безпосередніх батьківських відносин поміщиків до селян, при отриманні інколи поміщицьких прав людьми, шукаючими лише власної вигоди, добрі відносини послаблювалися і відкривався шлях до свавілля, тяжкого для селян і несприятливого для їх добробуту, на що селяни відповідали застоєм в покращенні власного побуту...

B силу зазначених нових положень, кріпосні люди отримають в свій час повні права вільних сільських обивателів.

Поміщики, зберігаючи право власності на всі землі, які їм належать, надають селянам за встановлені повинності в постійне користування садибну їх осідлість і крім того, для забезпечення побуту їх і виконання обов’язків їх перед урядом — визначену в положеннях кількість польової землі та інших угідь.

Користуючись цим поземельним наділом, селяни за це зобов’язані виконувати на користь поміщиків визначені в положенні повинності. B цьому стані, який є перехідним, селяни іменуються тимчасовозобов’язанними.

Разом з тим їм надається право викуповувати садибну їх осідлість, а зі згоди поміщиків вони можуть набувати у власність польові землі та інші угіддя, відведені їм в постійне користування. 3 таким набуттям у власність відповідної кількості землі селяни звільняються від обов’язків до поміщиків по викупленій землі і набудуть рішучого стану вільних селян-власників.

Особливим положенням про дворових людей визначається для них перехідний стан, пристосований до їх занять і потреб; по закінченню дворічного строку з дня видання цього положення вони одержать повне звільнення і термінові пільги.

На цих головних умовах складеними положеннями визначається майбутній устрій селян і дворових людей, встановлюється порядок суспільного селянського управління і вказуються докладно даровані селянам і дворовим людям права і покладені на них обов’язки по відношенню до уряду і до поміщиків.

Хоча ці положення, загальні, місцеві і особливі додаткові правила для деяких особливих місцевостей, для маєтків дрібних володарів і для селян, які працюють на поміщицьких фабриках і заводах, по можливості пристосовані до місцевих господарських умов і звичаїв, між іншим, щоб зберегти звичаєвий порядок там, де він являє собою обопільні вигоди, ми надаємо поміщикам можливість робити з селянами добровільні угоди та заключати умови про розмір поземельного наділу селян і про слідуючі за цим повинності з додержанням правил, які видані для оберігання непорушності таких угод.

Як новий устрій, по неминучій багатоскладності вимагаючих цим змін, не може бути вироблено зненацька, а потрібно буде для цього час, приблизно не менше двох років, то на протязі цього часу для запобігання плутанини і для додержання суспільної та особистої користі існуючий до цього часу в поміщицьких маєтках порядок повинен бути збережений доти, поки, по здійсненні належних приготувань відкрито буде новий порядок.

Для правильного досягнення цього ми визнали за благо повеліти:

1. Відкрити в кожній губернії губернське по селянським справам присутствіє, якому ввіряється вище завідування справами селянських спільностей, утворених на поміщицьких землях.

2. Для розгляду на місцях непорозумінь і спорів, які можуть виникнути при виконанні нових положень, призначити в повітах мирових посередників і утворити з них повітові мирові з’їзди.

3. Потім утворити в поміщицьких маєтках мирські управління, для чого, залишаючи сільські спільноти в теперішньому їх складі, відкрити в значних поселеннях волосні управління, а малі сільські спільноти з’єднати в одне волосне управління.

4. Скласти, перевірити і затвердити по кожній сільській спільності або маєтку статутну грамоту, в якій буде вирахувано на основі місцевого положення кількість землі, яка надається селянам в постійне користування, і розмір повинностей, які припали з них на користь поміщика як на землю, так і на інші від нього вигоди.

5. Ці статутні грамоти вводити в дію по мірі затвердження їх для кожного маєтку, а остаточно по всіх маєтках ввести в дію протягом двох років з дня видання цього маніфесту.

6. До закінчення цього строку селянам і дворовим людям перебувати в попередній покорі поміщикам і бездоганно виконувати попередні їх обов’язки.

7. Поміщикам зберегти нагляд за порядком в їх маєтках, з правом суду і розправи, до утворення волостей і відкриття волосних судів.

...Для зручнішого приведення в дію тих угод між власниками та селянами, по яких вони будуть набувати у власність разом з садибами і польові угіддя, від уряду буде надана допомога на базі особливих правил видачею позик і переведенням боргів, які лежать на маєтках.

Покладаємося на здоровий глузд нашого народу.

I тепер з надією чекаємо, що кріпосні люди при новому майбутньому зрозуміють і з вдячністю приймуть важливе пожертвування, зроблене благородним дворянством для покращення їх побуту.

Вони зрозуміють, що одержавши для себе більш міцну основу власності і велику волю розпоряджатися своїм господарством, вони стають зобов’язаними перед суспільством і перед самими собою благодійність нового закону доповнити вірним, благонаміренним і старанним застосуванням для справи подарованих їм прав.

Найблагородніший закон не може людей зробити благополучними, якщо вони не захочуть самі влаштувати свій добробут під захистом закону. Добробут набувається і збільшується не інакше як неослабною працею, розсудливим застосуванням сил і засобів, суворою бережливістью і взагалі чесним у страсі Божому життям.

Історія держави і права України: Хрестоматія. — K., 1996. — C. 182-187.