Розрахунки в міжнародній торгівлі
Розрахунки здійснюються через банки безготівковим шляхом.
Для цього банки використовують свій закордонний апарат та кореспондентські відносини з іноземними банками, які супроводжуються відкриттям кореспондентських рахунків "лоро" (іноземних банків в даному банку) та "носгро" (даного банку в іноземних). Кореспондентські відносини визначають порядок розрахунків, розмір комісії, методи поповнення використаних коштів.Зовнішньоторгові контракти передбачають передачу товару або товаророзпорядчих документів, які пересилаються банком експортера банку імпортера або банку країни платника для оплати у встановлений строк. Розрахунки здійснюються за допомогою різних засобів платежу, які використовуються в міжнародному обігу: векселів, чеків, платіжних доручень, телеграфних переказів.
В міжнародній практиці торгових відносин існує декілька варіантів форм розрахунків, які відрізняються один від одного в залежності від ступеню довіри торгових партнерів, а також від тісї ролі, яку покликані в кожному конкретному випадку відігравати банки в розрахунках між продавцем і покупцем.
Основними формами розрахунків з фірмами і організаціями західних країн є акредитив, інкасо, банківський переказ, розрахунки чеками. Разом з тим кожна із вказаних форм мас декілька різновидів.
І - імпортер купує у свого банка телеграфний переказ, банківський чек. вексель або інший платіжний документ:
Схематично механізм міжнародних розрахунків можна представити наступним чином (рис. 11.1).
Рис. 11.1. Механізм міжнародних розрахунків
- імпортер пересилає платіжний документ експортеру;
- експортер, який отримав від імпортера цей платіжний документ, продає його своєму банку за національну валюту, яка необхідна йому для виробництва або інших цілей;
- банк експортера пересилає за кордон своєму банку-кореспонденту платіжний документ;
- отримана від продажу цього документу сума іноземної валюти зараховується банком імпортера на кореспондентський рахунок банку експортера
Такий механізм дозволяє здійснювати міжнародні розрахунки через банки-кореспонденти шляхом зарахування зустрічних вимог та зобов\'язань.
Особливістю розрахунків в торгівлі із країнами з ринковими економічними відносинами с те, що в цих країнах розрахункові документи служать одночасно тим інструментом, який полегшує практичне здійснення фінансування зовнішньоторговельних угод.
Це, з одного боку, призводить до використання великої різноманітності форм розрахунків, з іншого - вимагає великої точності формулювань при визначенні форм розрахунків, а також чіткості формулювань в розрахункових документах і ретельності при їх виготовленні.Оскільки розрахунки за зовнішньоторговельними угодами здійснюються, головним чином, через банки, які є не тільки посередниками в розрахунках, атс і кредиторами, установами, які фінансують угоди, банки взяли на себе функції контролю для забезпечення своїх інтересів, і, в залежності від умов платежу, нерідко виступають як гаранти. Виступаючи як контролери і гаранти, банки можуть висувати свої вимоги до умов розрахунків і форм платежу, з якими експортер та імпортер не можу ть не рахуватися.
Кредиторами з зовнішньоторговельних угод можуть виступати експортери, імпортери, банки, кредитно-фінанссві організації і держава. На практиці фінансування зовнішньоторговельних угод прямо чи побічно здійснюється комерційними банками, а експортер чи імпортер виступає як ініціатор і відповідальна особа за своєчасне погашення кредиту і пов\'язаних з ним витрат.
На міжнародному ринку позикових капіталів вироблено практикою певні звичаї в оформленні і порядку виконання кредитних операцій, які змушені враховувати наші комерційні банки. Будь-яка організація нашої країни, яка виходить на зовнішній ринок, при формуванні умов зовнішньоторговельної угоди повинна використовувати існуючі організаційні форми кредитування експорту або імпорту, і, перш за все, при визначенні умов розрахунків. У зовнішньоторговельних контрактах умови розрахунків передбачають: на якій стадії руху товару здійснюється його оплата, а також виконання платежу є одноразовим чи шляхом декількох внесків. Нерідко поєднують купівлю за готівку і в кредит.
Організаційно банки мають наступні можливості для реалізації своїх міжнародних операцій. Вони можуть мати міжнародне управління, яке спеціалізується виключно на здійсненні зовнішніх послуг і розрахунків.
Банк з таким управлінням має декілька банків-кореспондентів, розташованих за межами країни, які здійснюють різні послуги.Внаслідок широти діапазону операцій і послуг міжнародного відділу, останній часто називають банком у банку. Мається на увазі, що клієнт може одержати всі послуги, необхідні для успішного здійснення міжнародних операцій, в рамках одного цього відділу банку. Різноманітність функцій, що здійснюється, обумовлена перш за все, розбіжностями в грошових системах та господарській практиці країн, запучених у світову торгівлю.
Характерною і досить розповсюдженою рисою міжнародного відділу є, наприклад, наявність власної бухгалтерії. Це тому, шо вклади надходять від іноземних клієнтів-банків. фірм і приватних осіб. Міжнародний відділ банку має також рахунки в банках інших країн.
У складі міжнародного управління можуть утворюватися валютні відділи, обладнанні ЕОМ, телефонним і телексним зв\'язком з іншими банками, посередницькими брокерськими фірмами і світовими фінансовими центрами.
Дилерський апарат валютних відділів сягає декількох десятків чоловік, серед яких: дилери, економісти-анатітики, менеджери, дилери - спеціалісти з купівлі-продажу валют. Розподіл напрямків діяльності між ними здійснюється за валютами і видами операцій. Більш досвідчені дилери мають право здійснювати арбітражні операції і створювати спекулятивні позиції в валютах. Економісти-аналітики прогнозують зміну валютних курсів і процентних ставок на основі вивчення тенденцій розвитку економіки, політики, міжнародних розрахунків. Вони розробляють економічні моделі оцінки валютних ризиків, способи їх страхування. Загальне управління валютними операціями покладено на менеджерів, які керуються валютною політикою, затвердженою Правлінням банку.
Банки можуть мати в інших країнах відділення або філії. В такому випадку можна надавати більш широке коло послуг. Даний варіант дозволяє банкам проводити гнучку політику і, наприклад, безпосередньо залучати внески, надавати позики, здійснювати розрахунки тошо.
Інший варіант - це організація представництва за кордоном, яке в ионному надає консультативні послуги.
Представництво безпосередньо ні і.іійснює традиційні банківські послуги.Застосування банками ЕОМ дозволяє щохвилини контролювати їх іміиції в різних валютах і операції з окремими банками. В 1973 р. в Брюсселі було створена міжнародна міжбанківська організація по фінансових розрахунках за допомогою телексу (SWIFT).
SWIFT представляє собою кооперативне товариство банків-учасників, яке організувало комп\'ютеризований міжнародний зв\'язок з метою іи.шишення ефективності управління банками і прискорення переказу міжнародних платежів між ними. Через SWIFT комп\'ютери передають ".шківські повідомлення, які поділяються натри категорії: торгові перекази, иалютні угоди, банківські перекази. Система СВІФТ почала діяти в 1977 р. До кінця 80-х pp. число банків-учасників зросло з 31 до 1500. В перспективі і нстсма СВІФТ буде обслуговувати біля 80 % міжнародних розрахунків. З її іопомогою швидше здійснюється угода і перекази по ній, зокрема, можна
і римувати підтвердження надходження валюти зранку на наступний день після угоди, тобто раніше реального зарахування на рахунки банків.