<<
>>

§ 3. Регулювання міжнародної торгівлі

Для регулювання МЕВ держава користується цілою системою економічних інструментів. Відповідно до способу дії інструменти можна розділити на такі, що безпосередньо впливають на об’єкт регулювання (інструменти прямої дії) та інструменти опосередкованої (непрямої) дії.

До інструментів прямої дії відносяться:

  • державні витрати (на створення нового виду послуг або якогось фізичного об’єкту);
  • безпосередній контроль за економічними процесами (регулювання кількісних обсягів імпорту та експорту, встановлення максимально можливих рівнів цін чи валютних курсів);
  • різного роду законодавчі постанови (напр. декрети про націоналізацію чи приватизацію певних підприємств.

Характерною рисою більшості інструментів непрямої дії є те, що вони впливають на вартісні пропорції господарства. Так, з допомогою податків можна знизити рівень споживання певних товарів чи послуг, а підвищення процентної ставки стимулює заощадження. Девальвація національної валюти створює сприятливі умови для експортерів.

Важливим інструментом регулювання зовнішньоекономічних зв’язків є митні тарифи. Тарифами або митними зборами називаються податки, які встановлюються на імпортні товари з метою підвищення їх ціни на ринку країни-імпортера.

Загалом мотиви, якими керуються держави при застосуванні тарифів, можна умовно розділити на три основні групи.

До першої групи належать міркування економічного характеру. Класичним прикладом таких міркувань є аргументація на користь захисту молодих, недостатньо розвинутих галузей чи видів виробництва. Цей аргумент вперше з’явився у Великобританії, а потім розвинувся в Німеччині.

Другу групу мотивів складають міркування неекономічного характеру, до яких відносяться аргументи на користь активного втручання держави в економіку взагалі. Саме такі мотиви лежать в основі тарифного захисту галузей економіки, які мають стратегічний характер.

Окремі дослідники, крім зазначених двох груп виділяють і такі міркування, які можна умовно назвати економічно немотивованими.

Головна мета митних тарифів — це захист національного ринку. Їх використання має сім основних економічних наслідків (ефектів), які потрібно враховувати при виробленні та реалізації зовнішньоекономічної політики.

Виробничій ефект. Очевидно, що за інших рівних умов виробництво товару, який знаходиться під захистом митних тарифів, зростає., оскільки аналогічні імпортні товари дорожчі і не можуть задовольняти існуючий попит.

Споживчий ефект. За інших рівних умов споживання товару, який обкладається митом, знижується.

Бюджетний ефект. Митні тарифи є джерелом бюджетних надходжень, значення яких надзвичайно велике, особливо для країн, що розвиваються. Але тут є певні обмеження: чим вищий тариф, тим менший обсяг імпорту і відповідно бюджетні надходження.

Ефект перерозподілу прибутків. Він полягає у тому, що національні виробники в умовах відсутності або обмеженого характеру конкуренції з боку іноземних фірм можуть підвищувати ціни на свій товар і отримувати вищі прибутки.

Конкурентний ефект. Цей наслідок застосування тарифів забезпечує ефективну діяльність обмеженої кількості національних виробників. Разом з тим вилучення з економічного змагання іноземних фірм може призвести до втрати національними виробниками стимулів до підвищення ефективності виробництва та зниження цін.

Вплив на платіжний баланс. Митні тарифи, як уже зазначалося, призводять до скорочення споживання імпортних товарів. Це означає, що зменшуються витрати за кордоном, а більша частина прибутків реалізується вдома. Такий процес за інших рівних умов сприяє поліпшенню платіжного балансу.

Вплив на умови торгівлі. Очевидно, що застосування митних тарифів змушує іноземні фірми знижувати ціну товарів, які ввозяться до даної країни. А це, у свою чергу, веде до зміни співвідношення між експортними та імпортними цінами.

Закон України «Про єдиний митний тариф» базується на міжнародно визнаних нормах, передусім рекомендаціях і рішеннях СОТ, і спрямовується на максимальну відповідність загальноприйнятим у міжнародній практиці принципам і правилам митної справи.

Він являє собою систематизований перелік ставок мит, які встановлюються на товари та інші предмети, що ввозяться на митну територію України або вивозяться за межі цієї території.

Закон визначає такі головні види мита:

  • адвалерні, що розраховуються в процентах до тарифної вартості товарів;
  • специфічні, які обчислюються в установленому грошовому розмірі на одиницю товарів, на які сплачується мито;
  • комбіновані, що об’єднують обидва вищезгадані види мита.

Законом запроваджується порядок обчислення ввізного, вивізного та сезонного мита. Визначається також сфера застосування особливих видів мита: спеціальних, антидемпінгових і компенсаційних. Спеціальні статті закону регулюють порядок обчислення і сплати мита, тарифні пільги і преференції.

Важливо розрізняти ввізне і вивізне мито. Перше нараховується на товари при ввезенні на митну територію України. Друге нараховується на товари при вивезенні за межі митної території України.

На окремі товари може встановлюватись сезонне ввізне і вивізне мито на строк не більше чотирьох місяців з моменту їх встановлення.

Спеціальне мито застосовується:

  • як захисний захід, якщо товари ввозяться на митну територію у таких кількостях або на таких умовах, які завдають чи загрожують завдати шкоди вітчизняним виробникам подібних або безпосередньо конкуруючих товарів.
  • як запобіжний захід щодо учасників зовнішньоекономічної діяльності, які порушують загальнодержавні інтереси діяльності України.

Антидемпінгове мито застосовується в разі ввезення на митну територію товарів за ціною, значно нижчою за конкурентну ціну в країні експорту на момент цього експорту, якщо таке ввезення завдає шкоди вітчизняним виробникам. Цей вид мита застосовується також в разі вивезення за межі митної території України товарів за ціною, значно нижчою за ціни інших експортерів.

Компенсаційне мито застосовується в разі ввезення на митну територію товарів, виробництво яких прямо чи побічно субсидувалося.

Поряд із митом у зовнішній торгівлі з метою боротьби за ринки використовуються також і кількісні обмеження. Основні форми кількісних обмежень — це квотування (контингентування) та ліцензійний порядок імпорту.

Контингентування — це обмеження державною владою ввозу товарів певною кількістю чи сумою на встановлений період часу. Контингенти можуть встановлюватися шляхом укладання двосторонніх угод. У такому разі контингенти дійсні тільки для країн, що підписали цю угоду. В іншому разі уряд країни встановлює загальний (глобальний) контингент, який можуть використовувати всі країни.

Слід розрізняти тарифні контингенти, котрі дозволяють ввозити певну кількість товарів за зниженим митом або безмитно. Товар, який ввозиться понад тарифний контингент, обкладається звичайним митом, встановленим у митному тарифі.

Введення імпортних квот переслідує дві основні цілі: захист національних виробників від іноземної конкуренції та зменшення імпорту з метою поліпшення торгового балансу.

Результати застосування імпортних квот подібні до ефекту від митних тарифів, хоча між ними, як відзначають економісти, зберігаються певні відмінності.

По-перше, імпортні квоти по-іншому впливають на державні доходи. Якщо імпортні ліцензії розподіляються безкоштовно, то в цьому випадку безпосередньо виграє імпортер. Якщо ж ліцензії на імпорт продаються, то держава отримує у вигляді доходу частину різниці між ціною товару на світовому ринку та ціною на національному ринку.

По-друге, якщо захист національного виробництва здійснюється за допомогою митних тарифів, то надмірне підвищення цін національних виробників на свої товари призведе до того, що споживачі почнуть купувати імпортні вироби і спроба обмеження іноземної конкуренції зазнає невдачі. У випадку використання імпортних квот обмежується загальна кількість товару на ринку і відповідно створюються передумови значного підвищення цін.

По-третє, застосування імпортних квот веде до появи всіляких адміністративних ускладнень, пов’язаних з їх розподілом.

Крім імпортних тарифів і квот, у національному регулюванні зовнішньоекономічних зв’язків важливу роль відіграють податки на експорт, добровільні експортні обмеження, експортні субсидії.

Добровільні експортні обмеження застосовуються, як правило, в результаті неформальних домовленостей між заінтересованими сторонами і не мають справді добровільного характеру, оскільки приймаються країною-експортером під загрозою застосування певних санкцій. Такі обмеження застосовуються США та деякими країнами ЄС проти японського експорту автомобілів, експорту електронних виробів з деяких країн Азії тощо.

Експортна субсидія — це певна грошова винагорода, яка виплачується експортеру. Такі субсидії використовуються для заохочення розвитку експортних виробництв і сприяють переорієнтації діяльності національних фірм з внутрішнього на зовнішній ринок. З метою протидії країна-імпортер може застосовувати так звані компенсаційні податки, тобто податки на імпорт, спрямовані на зниження конкурентної переваги, отриманої іноземною фірмою завдяки експортній субсидії.

Важливим інструментом регулювання зовнішньої торгівлі є різні стандарти та технічні норми. Деякі з них мають чітко виражений протекціоністський характер, інші, хоча і не належать до інструментів захисту національного ринку, але на практиці діють як протекціоністські бар’єри.

Істотну роль відіграють також державні закупки певних товарів.

<< | >>
Источник: Андрющенко А. М., Бурляй А. П., Костюк В. С. та ін.. Економічна теорія: Навч. посіб. — К.: Центр учбової літератури,2009. — 520 с.. 2009

Еще по теме § 3. Регулювання міжнародної торгівлі:

  1. Розрахунки в міжнародній торгівлі
  2. 30. Світове господарство. Зовнішня торгівля та торговельна політика.
  3. § 3. Регулювання міжнародної торгівлі
  4. Лекція 14. МІЖНАРОДНІ ФІНАНСИ
  5. 12.1. Загальна характеристика міжнародних валютно-кредитних установ
  6. Міжнародні розрахунки та валютне регулювання
  7. 14.3. Регулювання імпорту товарів.
  8. Функції юридичної техніки міжнародного права.
  9. Протекціонізм та вільна торгівля як основні напрями розвитку правового регулювання митних режимів
  10. Сутність міжнародного митного права та його джерела
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -