Міжнародні розрахунки на валютному ринку (банківський переказ, інкасо, акредитив)

У міжнародних розрахунках застосовуються такі ж форми документів і порядок їх оплати, що й у розрахунках усередині країн, однак існує і певна їх специфіка. Зокрема, особливо важливим тут є попереднє визначення основних елементів орга­нізації розрахунків у різного рівня угодах та контрактах: між контрагентами, банками, державами, а також у міжнародних конвенціях.

У зовнішньоторговельних контрактах між контрагентами (експортерами та імпортерами) визначаються основні валютно-фінансові та платіжні умови розрахунків: валюта ціни і валюта платежу; курс їх переводу; валютні застереження; форми розрахунків; умови платежу і форми платіжних засобів та ін.

Валюта ціни - це валюта, в якій встановлюється ціна контракту. Вона вибирається з найбільш сталих. Нею може бути валюта однієї з країн-учасниць контракту чи третьої країни.

Валюта платежу - це валюта, в якій здійснюється платіж. Вона не обов\'язково збігається з валютою ціни. В останньому випадку в контракті обумовлюється курс переводу однієї валюти в іншу.

Валютні застереження передбачають перегляд суми платежу відповідно до зміни курсу певної валюти (валюти застереження), групи валют («валютної корзини») або валюти ціни відносно валюти платежу.

Умови платежу передбачають негайну оплату відвантажених товарів чи відтермінування платежу, тобто продаж у кредит.

Форми платіжних засобів - це вид документів, за допомогою яких здійснюються розрахунки. Вони поділяються на фінансові та комерційні. До фінансових належать векселі (прості та перевідні), чеки, платіжні розписки; до комерційних - рахунки-фактури, документи, що підтверджують відвантаження товарів, специфікації, страхові поліси та ін.

Форми розрахунків відрізняються порядком документообігу і містять розрахунки за інкасо за допомогою акредитивів, за відкритими рахунками, банківськими переказами.

Вказані особливості міжнародних розрахунків зумовлюють специфіку їх форм, організації документообігу, здійснення валютних операцій тощо.

Комерційні банки здійснюють міжнародні розрахунки за дорученням своїх клієнтів-підприємців, організацій-учасників зовнішньоекономічної діяльності в трьох загальноприйнятих формах: банківський переказ; інкасо; акредитив.

Вибір конкретної форми визначається за погодженням сторін і фіксується в розділі «Умови платежу» зовнішньоторгової угоди.

Банківський переказ - це операція банку на валютному ринку з виконання доручення клієнта щодо переведення грошей в інший закордонний банк для виконання його грошових зобов\'язань.

Механізм проведення банківського переказу такий.

Експортер направляє документи імпортеру на основі отриманих документів, імпортер дає вказівку своєму банку про перерахування коштів до банку отримувача, тобто експортера.

Банк імпортера виконує перерахування коштів у банк експортера напряму або через банк-кореспондент на основі заяви про переказ, в який вказується сума переказу, спосіб виконання, назва отримувача і його точна адреса, номер його рахунку в банку та назва банку, валюта переказу.

Інкасо-це банківська операція із стягнення грошових коштів з платника на користь одержувача на підставі письмового доручення останнього з наданням відповідних документів.

Ця форма розрахунків здійснюється за допомогою інкасового доручення експортера, яке передається до банку після відвантаження товару.

Під час міжнародних розрахунків за інкасовою формою керуються уніфікованими правилами по інкасо, розробленими Міжнародною торговельною палатою.

Що стосується акредитива - то це розрахунковий документ, що є дорученням одного банку іншому провести оплату товаротранспортних документів за відвантажені товари чи надані послуги за рахунок заздалегідь визначених джерел коштів.

Один з основних видів міжнародних банківських розрахункових операцій є документарний акредитив, що являє собою угоду, згідно з якою банк, який діє за дорученням клієнта, повинен протягом певного часу виплатити зазначену суму третій особі.

Ці розрахунки регламентуються уніфікованими правилами та звичаями для документарних акредитивів, виданими міжнародною торговельною палатою у 1995 році, і проводяться в декілька етапів:

1.

2. покупець доручає банкові в своїй країні виставити акредитив на користь експортера, тобто бенефіціара;

3. банк-емітент виставляє акредитив, гарантуючи цим оплату бенефіціарові, за умови виконання останнім вимог до контракту;

4. банк-емітент просить банк країни експортера (авізний банк) повідомити позичальника про виставлення акредитива; проте авізний банк стежить лише за дотриманням умов акредитива, але не бере на себе жодних зобов\'язань щодо гарантування оплати експортерові;

5. експортер після відвантаження товару подає до авізного банку або банку, вказаного в акредитиві, документи, що відповідають умовам контракту;

6. банк перевіряє правильність поданих експортером документів та здійснює їх оплату одним із способів, передбачених умовами акредитиву.

Акредитив видається на термін до 90 днів.