Особливості припинення сільськогосподарських підпри­ємств

За характером волевиявлення припинення буває двох видів: до­бровільне або примусове. Добровільне припинення відбувається за рішенням власників сільськогосподарських підприємств або уповно­важених ними осіб чи правонаступників.

Примусовим є припинення, рішення про яке прийняв вищестоя- чий за галузевим підпорядкуванням державний орган, або орган міс­цевого самоврядування (щодо державних і комунальних сільськогос­подарських підприємств), спеціальний центральний орган державної виконавчої влади або відповідний судовий орган. Спеціальним центральним органом державної виконавчої влади є Міністерство аг­рарної політики та продовольства України. Державними органами з аналогічними повноваженнями є також Державний комітет рибного господарства України, Фонд держмайна України та ін.

Рішення окремих державних органів щодо припинення підпри­ємства, наприклад, Антимонопольного комітету України, потребує дублювання відповідним рішенням суду. Підставами для постанов- лення судового рішення щодо припинення підприємства є: 1) визнан­ня недійсним запису про проведення державної реєстрації через по­рушення закону, допущені при створенні підприємства, які не можна усунути; 2) провадження підприємством діяльності, що суперечить установчим документам, або такої, що заборонена законом; 3) невід­повідність мінімального розміру статутного фонду підприємства ви­могам закону; 4) неподання протягом року органам державної подат-

кової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності відповідно до закону; 5) наявність в Єдиному державному реєстрі за­пису про відсутність підприємства за вказаним його місцезнаходжен­ням. Нарешті, виключно на підставі судового вердикту здійснюється процедура банкрутства сільськогосподарських підприємств.

Підсумовуючи сказане, можна узагальнити підстави добровіль­ного припинення сільськогосподарського підприємства, якими є:

— ініціатива власника (власників);

— закінчення строку, на який створювалося підприємство;

— досягнення мети, для якої створювалося підприємство.

Так само можна визначити й підстави примусового припинення сільськогосподарського підприємства:

— порушення антимонопольного законодавства;

— прийняття рішення про приватизацію;

— визнання підприємства банкрутом;

— скасування державної реєстрації.

Припинення може відбуватися з правонаступництвом (злиття, приєднання, поділ, перетворення) або без правонаступництва (лікві­дація). Слід зазначити, що злиття, приєднання і поділ сільськогоспо­дарських підприємств не мають значних відмінностей від підприємств у інших сферах економіки. Специфіка, належна суб'єктам аграрного права, проявляється при перетворенні сільськогосподарських підпри­ємств. Нагадаємо, що перетворення — це зміна організаційно- правової форми підприємства, при якій до нового підприємства пере­ходять усе майно, усі права та обов'язки попереднього сільськогоспо­дарського підприємства.

Указом Президента України «Про невідкладні заходи щодо при­скорення реформування аграрного сектора економіки» від 3 грудня 1999 р. перетворення колективних сільськогосподарських підприємств (КСП) здійснювалося шляхом паювання їхнього майна та створення на їх основі приватних підприємств, фермерських господарств, госпо­дарських товариств, сільськогосподарських кооперативів та інших суб'єктів господарювання, заснованих на приватній власності. При цьому процес розпаювання супроводжувався запровадженням обов'я­зкового укладання новоствореними підприємствами договорів оренди земельної частки (паю) та майнового паю з їх власниками, тобто ство­рення приватних сільськогосподарських підприємств на орендній ос­нові.

Існують також особливості припинення сільськогосподарських підприємств шляхом банкрутства. Ці особливості виокремлено у ст. 44 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14 травня 1992 р. (у редакції Закону від 30 червня 1999 р. № 784-ХІУ).

1. У разі продажу об'єктів нерухомості, які використовуються для цілей сільськогосподарського виробництва та є у власності сільсь­когосподарського підприємства, що визнане банкрутом, за інших рів­них умов переважне право на придбання зазначених об'єктів належить сільськогосподарським підприємствам і фермерським господарствам, розташованим у даній місцевості.

2. У разі ліквідації сільськогосподарського підприємства у зв'яз­ку з визнанням його банкрутом рішення щодо земельних ділянок, які є у власності такого підприємства, надані йому в постійне чи тимчасове користування, у тому числі на умовах оренди, приймається відповідно до Земельного кодексу України. Так, п. ґ) ст. 141 ЗК України підста­вою примусового припинення прав на земельну ділянку передбачає примусове звернення стягнень на земельну ділянку за зобов'язаннями її власника. Така земельна ділянка підлягає продажу на земельних то­ргах, що проводяться у формі аукціону. Звернення стягнення на земе­льні ділянки, призначені для ведення товарного сільськогосподарсько­го виробництва, допускається у випадках, коли у власників таких ді­лянок відсутнє інше майно, на яке може бути звернене стягнення, як­що інше не запропоновано власником земельної ділянки.

3. При введенні процедури розпорядження майном боржника аналіз фінансового становища сільськогосподарського підприємства повинен здійснюватися з урахуванням сезонності сільськогосподарсь­кого виробництва та його залежності від природнокліматичних умов, а також можливості задоволення вимог кредиторів за рахунок доходів, які можуть бути одержані сільськогосподарським підприємством піс­ля закінчення відповідного періоду сільськогосподарських робіт. Зга­даємо, що розпорядження майном боржника — це система заходів щодо нагляду та контролю за управлінням та розпорядженням майном боржника з метою забезпечення збереження та ефективного викорис­тання майнових активів боржника та проведення аналізу його фінан­сового становища. Розпорядником майна виступає фізична особа, на яку покладаються повноваження щодо нагляду та контролю за управ­лінням та розпорядженням майном боржника на період провадження у справі про банкрутство.

4. Наступною особливістю є те, що рішення про звернення з клопотанням до господарського суду про санацію сільськогосподар­ських підприємств приймається комітетом кредиторів за участю пред­ставника органу місцевого самоврядування відповідної територіальної громади. Така процесуальна особливість пояснюється необхідністю представництва суспільних інтересів у збереженні функціонуючого сільськогосподарського підприємства на території села. У переважній більшості сільських населених пунктів будь-яке крупне сільськогос­подарське підприємство є «містоутворюючим», ліквідація якого має несприятливі соціально-економічні наслідки. Це, насамперед, змен­шення фіскальних надходжень до бюджету відповідної сільської гро­мади, підвищення рівня безробіття сільського населення, зростання рівня злочинності, погіршення матеріальної підтримки соціальної ін­фраструктури села тощо. Усе разом це висуває завдання збереження діючих сільськогосподарських підприємств на території кожної з сіль­ських рад для підтримання балансу приватних, суспільних і держав­них інтересів.

5. Санація сільськогосподарського підприємства вводиться на строк до закінчення відповідного періоду сільськогосподарських робіт з урахуванням часу, необхідного для реалізації вирощеної (виробле­ної, виробленої та переробленої) сільськогосподарської продукції. Са­нацією є система заходів, що здійснюються під час провадження у справі про банкрутство з метою: 1) запобігання визнанню боржника банкрутом та його ліквідації; 2) оздоровлення фінансово- господарського становища боржника; 3) задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуриза­ції підприємства, боргів і капіталу та (або) зміну організаційно- правової та виробничої структури боржника.

6. Нарешті, якщо протягом строку санації погіршилося фінан­сове становище сільськогосподарського підприємства у зв'язку зі сти­хійним лихом, з епізоотіями та іншими несприятливими умовами, за­гальний строк санації, вказаний вище, може бути продовжений на один рік. Для всіх несільськогосподарських підприємств існує прави­ло, що за клопотанням комітету кредиторів чи керуючого санацією або інвесторів цей строк може бути продовжено ще до шести місяців або скорочено. Таким чином, максимально можливим для сільського­сподарських підприємств є строк санації розміром у 2 роки й 3 місяці проти півторарічного строку для несільськогосподарських підпри­ємств.

Поряд із наявністю нібито суттєво збільшеного для сільськогос­подарських підприємств (супроти інших підприємств) строку санації слід зазначити, що для містоутворюючого підприємства існує можли­вість значно збільшеного строку санації. Так, за клопотанням органу місцевого самоврядування або центрального органу виконавчої влади, які є учасниками провадження у справі про банкрутство, за умови укладення ними договору поруки за зобов'язаннями боржника, строк процедури санації містоутворюючого підприємства може бути продо­вжений господарським судом до десяти років. Боржник і його поручи­тель в цьому разі зобов'язані розрахуватися з кредиторами протягом трьох років. Щодо сільськогосподарських підприємств, які фактично виступають «містоутворюючими» підприємствами для села, такі пре­ференції не передбачені.

Окремо чинне законодавство визначає особливості банкрутст­ва фермерського господарства, які виокремлює ст.

Заява про порушення справи про банкрутство подається підпри- ємством-боржником будь-якої галузевої належності у письмовій фор­мі і підписується керівником боржника чи іншою уповноваженою особою. Заява фермерського господарства також підписується його головою, але потребує наявності письмової згоди всіх членів фермер­ського господарства.

До заяви голови фермерського господарства про порушення справи про банкрутство, крім загальнообов'язкових для процедури банкрутства документів, додаються документи, які містять відомості: 1) про склад і вартість майна фермерського господарства; 2) про склад і вартість майна, яке належить членам фермерського господарства на праві власності; 3) про розмір доходів, які можуть бути одержані фер­мерським господарством після закінчення відповідного періоду сіль­ськогосподарських робіт.

За загальним правилом, розпорядник майна призначається на строк не більше шести місяців. У той самий час для фермерського гос­подарства процедура розпорядження майном вводиться на строк за­кінчення відповідного періоду сільськогосподарських робіт з ураху­ванням часу, необхідного для реалізації виробленої сільськогосподар­ської продукції. Зазначений строк не може перевищувати п'ятнадцяти місяців. У разі якщо після введення процедури розпорядження майном погіршилося фінансове становище фермерського господарства у зв'яз­ку зі стихійним лихом, епізоотіями та іншими несприятливими умо­вами, строк процедури розпорядження майном може бути продовжено на один рік. Таке положення існує лише для фермерського господарс­тва.

Інші підприємства, включаючи сільськогосподарські, таких привілеїв не мають.

Відповідно до ч. 3 ст. 13 Закону України «Про відновлення пла­тоспроможності боржника або визнання його банкрутом» розпоряд­ником майна може бути призначено лише таку особу, яка має ліцензію арбітражного керуючого. Для здійснення процедури розпорядження майном фермерського господарства господарським судом признача­ється розпорядник майна, який може й не мати ліцензії розпорядника майна. Закон навіть надає можливість здійснювати повноваження роз­порядника майна голові фермерського господарства за погодженням з призначеним розпорядником майна.

За загальним правилом продаж будь-якого майна банкрута здій­снюється на відкритих торгах і лише у разі надходження двох і більше пропозицій щодо придбання майна банкрута ліквідатор проводить конкурс (аукціон). Щодо нерухомого майна, включеного до ліквіда­ційної маси фермерського господарства, діє вимога продажу тільки за конкурсом, обов'язковими умовами якого є збереження цільового при­значення сільськогосподарських об'єктів, що продаються. Така вимога є логічним продовженням застосування правила цільового і раціона­льного використання майна сільськогосподарського призначення.

Важливою відмінністю є також те, що господарський суд напра­вляє копію постанови про визнання фермерського господарства банк­рутом не лише до органу, який здійснив його державну реєстрацію, а й до органу місцевого самоврядування за місцезнаходженням фермер­ського господарства.

Слід зазначити, що держава здійснює відповідні заходи щодо запобігання неплатоспроможності та банкрутству державних сільсь­когосподарських підприємств, надаючи при цьому пріоритет саме правовим заходам. Так, наказом Мінагрополітики України «Про деякі заходи запобігання банкрутству підприємств, установ, організацій, що належать до сфери управління Міністерства аграрної політики Украї­ни» від 28 березня 2007 р. № 222 зобов'язано Департамент правової та законопроектної роботи здійснити такі заходи: взяти під контроль розрахунки за договорами, сума яких перевищує сто мінімальних роз­мірів заробітної плати; забезпечити реєстрацію зазначеної категорії договорів згідно з додатком до наказу; організувати моніторинг дого­вірної роботи підприємств; здійснювати узагальнення практики та до­цільності укладання відповідних договорів.

Завдання до самостійної роботи студентів

Виконайте такі завдання:

Завдання 1. Дайте відповіді на поставлені запитання:

1. Визначте поняття суб'єктів аграрного права.

2. Які критерії їх класифікації ви знаєте?

3. Охарактеризуйте особисте селянське господарство як суб'єкт господарювання в АПК.

4. Дайте визначення та вкажіть ознаки державного сільськогос­подарського підприємства

5. Визначте основні принципи фермерської діяльності в Україні.

6. Розкрийте поняття «право членства» в сільськогосподарських кооперативах.

7. Чи можна вважати суб'єктом аграрного права сільськогоспо­дарське товариство?

Завдання 2. Побудуйте структурно-логічну схему на тему «Сис­тема суб'єктів аграрного права».

Завдання 3.

Продовжте роботу над складанням словника основних понять законодавства та права агропромислового комплексу.

Завдання 4. Розв'яжіть тестові завдання:

1. До фізичних осіб — суб'єктів аграрного права належать:

а) члени особистих селянських господарств;

б) бджолярі-пасічники;

в) члени фермерського господарства;

г) суб'єкти насінництва і розсадництва.

2. Юридичними особами - суб'єктами аграрного права:

а) сільськогосподарські підприємства які здійснюють виробниц­тво, переробку й реалізацію сільськогосподарської продукції;

б) установи, які здійснюють функції організаційно- управлінського забезпечення аграрної політики;

в) особисті селянські господарства;

г) організації які здійснюють функції матеріально-технічного забезпечення аграрної політики.

3. Залежно від форм власності в Україні виділяють сільськогос­подарські підприємства:

а) приватне підприємство;

б) комунальне;

в) державне підприємство;

г) корпоративне.

4. Унітарне сільськогосподарське підприємство створюється

а) одним засновником;

б) трудовим колективом;

в) кількома засновниками;

г) державою.

5. За своєю правовою природою фермерське господарство є:

а) корпоративним сільськогосподарським підприємством;

б) приватним сільськогосподарським підприємством;

в) державним сільськогосподарським підприємством;

г) може бути унітарним сільськогосподарським підприємством.

6. Птахоферми, які входять до складу сільськогосподарських підприємств уважаються малими, якщо вони мають:

а) до1000 голів птиці;

б) до 700 голів птиці;

в) до 200 голів птиці;

г) до 50 голів птиці.

7. Вкажіть ознаки особистого селянського господарства:

а) суб'єктом права на ведення особистого селянського господар­ства є виключно юридична особа;

б) суб'єктом права на ведення особистого селянського госпо­дарства є фізична особа, у виняткових випадках - юридична;

в) суб'єктом права на ведення особистого селянського госпо­дарства є виключно фізична особа (фізичні особи) незалежно від місця проживання та громадянства;

г) ведення особистого селянського господарства не є підприєм­ницькою діяльністю.

8. Фермерська діяльність як вид підприємництва здійснюється за такими принципами:

а) вільний вибір діяльності;

б) вільне наймання працівників;

в) повна автономія у своїй господарській діяльності;

г) залучення будь-яких матеріально-технічних, фінансових, тру­дових, природних та інших видів ресурсів.

9. До характерних ознак діяльнрсті сільськогосподарських то­вариств належать:

а) обов'язковість особистої трудової участі акціонерів;

б) право випускати цінні папери;

в) діяльність сільськогосподарських товариств не є підприємни­цькою ;

г) наявність статутного капіталу.

10. За характером волевиявлення припинення суб'єктів аграрно­го господарювання буває:

а) добровільне;

б) автономне;

в) примусове;

г) колегіальне.

Завдання 5. Складіть анотації для зазначених наукових статей:

1. Майовець Є. Й. Особисті селянські господарства в механізмі аграрного підприємництва України / Майовець // Вісн. Львів. ун-ту. Серія економічна. - 2007. - Вип. 37 (2). - С. 4-7.

2. Селіхов Д.А. Правове регулювання господарської діяльності індивідуального селянського (фермерського) господарства в Україні в умовах реформ 1861-1906 рр. // Проблеми законності. Республікансь­кий міжвідомчий науковий збірник. Випуск 34.- Харків, 1998.- С. 29­35.

3. Терещенко К. Окремі питання корпоративного шантажу або «грімейлу» в системі корпоративних відносин / К.Терещенко // Під­приємництво, господарство і право. - 2011. - №7. - С.83-86.

4. Шимечко Г.І. Агротуризм як чинник активізації сільськогос­подарського виробництва / Г.І.Шимечко // Науковий вісник Львівсь­кого національного університету ветеринарної медицини та біотехно- логій імені С.З.Гжицького. - №3(38). - Львів, 2008. - С. 402-407.

Завдання 6. Розв’яжіть задачі:

1. Голова фермерського господарства Красножон отримав кре­дит у банку під заставу фермерського господарства як цілого майно­вого комплексу. Маслянко та Сипченко, які працюють у цьому фер­мерському господарстві за трудовим договором заявили, що Красно­жон порушив їх права, бо згоди на отримання кредиту під заставу фе­рмерського господарства вони не давали. Проаналізуйте ситуацію. Чи правомірними є дії голови фермерського господарства?

2. Адамчук звернувся до споживчого товариства «Добробут» з вимогою сплатити йому борг за поставку агрохімікатів колективному сільськогосподарському підприємству «Пролісок», яке є членом за­значеного споживчого товариства. Дайте юридичну оцінку діям Ада­мчука. Якими нормативно-правовими актами потрібно керуватись у даній ситуації? Хто зобов’язаний сплатити борг за поставку агрохімі- катів. Відповідь обґрунтуйте.

Рекомендована література

1. Грущинський Я.М. / Сутність інвестиційних правовідносин у сільському господарстві / Я.М. Грущинський // Держава і право. — 2009. — Вип. 46. — С. 444-449.

2. Корнієнко Г.С. Правові проблеми фінансового забезпечення фермерства в умовах ринку / Г.С. Корнієнко // Підприємництво, гос­подарство і право. - 2001. - №6. - С.61-64.

3. Курило В.І. Організаційно-правові аспекти схоронності майна сільськогосподарських підприємств. Монографія - К.: НАУУ, 2005. - 92 с.

4. Майовець Є. Й. Аграрне підприємництво в Україні: Моногра­фія. - Львів: Видавн. центр ЛНУ ім. І. Франка, 2006. - 428 с.

5. Майовець Є. Й. Особисті селянські господарства в механізмі аграрного підприємництва України / Є. Майовець // Вісн. Львів. ун­ту. Серія економічна. - 2007. - Вип. 37 (2). - С. 4-7.

6. Науково-практичний коментар до Закону України «Про особи­сте селянське господарство» / за ред.. В.В. Носіка. - К.: Кондор, 2004. - 252с.

7. Нечитайло В. В. Селянське господарство фермерського типу в Україні: історія і сучасність / Кам'янець-Подільський держ. ун-т. — Кам'янець-Подільський : Аксіома, 2004. — 436с.

8. Селіхов Д.А. Правове регулювання господарської діяльності індивідуального селянського (фермерського) господарства в Україні в умовах реформ 1861-1906 рр./Д. Селіхов // Проблеми законності. Ви­пуск 34.- Харків, 1998.- С. 29.

9. Терещенко К. Окремі питання корпоративного шантажу або «грімейлу» в системі корпоративних відносин / К.Терещенко // Під­приємництво, господарство і право. - 2011. - №7. - С.83-86.

10. Шимечко Г.І. Агротуризм як чинник активізації сільськогос­подарського виробництва / Г.І.Шимечко // Науковий вісник Львівсь­кого національного університету ветеринарної медицини та біотехно- логій імені С.З.Гжицького. - Т.10. - №3(38). - Львів, 2008. - С. 402­407.