Закон України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 р. № 2402

визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний зага­льнонаціональний пріоритет, що має важливе значення для забезпе­чення національної безпеки України, ефективності внутрішньої по­літики держави, і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист, всебічний розви­ток та виховання в сімейному оточенні встановлює основні засади державної політики у цій сфері, що ґрунтуються на забезпеченні най­кращих інтересів дитини.

Відповідно до даного нормативно-правового акта система за­ходів щодо охорони дитинства в Україні складається з таких еле­ментів:

- визначення основних правових, економічних, організаційних, культурних та соціальних засад щодо охорони дитинства, удоскона­лення законодавства про правовий і соціальний захист дітей, приве­дення його у відповідність з міжнародними правовими нормами у цій сфері;

- забезпечення належних умов для гарантування безпеки, охо­рони здоров'я, навчання, виховання, фізичного, психічного, соціаль­ного, духовного та інтелектуального розвитку дітей, їх соціально- психологічної адаптації та активної життєдіяльності, зростання в сі­мейному оточенні в атмосфері миру, гідності, взаємоповаги, свободи та рівності;

- проведення державної політики, спрямованої на реалізацію ці­льових програм з охорони дитинства, надання дітям пільг, переваг та соціальних гарантій у процесі виховання, навчання, підготовки до трудової діяльності, заохочення наукових досліджень з актуальних проблем дитинства;

- встановлення відповідальності юридичних і фізичних осіб (по­садових осіб і громадян) за порушення прав і законних інтересів ди­тини, заподіяння їй шкоди.

У статті 10 Закону визначено, що кожній дитині гарантується право на свободу, особисту недоторканність та захист гідності. Дисци­пліна і порядок у сім'ї, навчальних та інших дитячих закладах мають забезпечуватися на принципах, що ґрунтуються на взаємоповазі, спра­ведливості і виключають приниження честі та гідності дитини.

Держава здійснює захист дитини від:

- усіх форм домашнього насильства та інших проявів жорсто­кого поводження з дитиною, експлуатації, включаючи сексуальне насильство, у тому числі з боку батьків або осіб, які їх замінюють;

- втягнення у злочинну діяльність, залучення до вживання ал­коголю, наркотичних засобів і психотропних речовин;

- залучення до екстремістських релігійних психокультових угруповань та течій, використання її для створення та розповсю­дження порнографічних матеріалів, примушування до проституції, жебрацтва, бродяжництва, втягнення до азартних ігор тощо.

Одним з органів державної влади, відповідальних за захист ди­тини, є органи Національної поліції. У Законі чітко визначено, що по­садові особи органів державної влади та органів місцевого самовря­дування, поліцейські, працівники відповідних структурних підрозді­лів місцевих державних адміністрацій, житлово-експлуатаційних ор­ганізацій, навчальних закладів, громадяни та інші особи, яким стало відомо про факт залишення дитини без опіки (піклування) батьків, зобов'язані негайно повідомити про це органи опіки та піклування за місцем знаходження дитини.

Особлива увага у Законі приділяється питанням протидії залу­ченню дітей до найгірших форм дитячої праці, до яких віднесено:

- усі форми рабства або практика, подібна до рабства, зокрема продаж дітей та торгівля ними, боргова залежність, а також приму­сова чи обов'язкова праця, включаючи примусове чи обов'язкове ве­рбування дітей для використання їх у збройних конфліктах;

- використання, вербування або пропонування дитини для зай­няття проституцією, виробництва порнографічної продукції чи пор­нографічних вистав;

- використання, вербування або пропонування дитини для не­законної діяльності;

- робота, яка за своїм характером чи умовами, в яких вона вико­нується, може завдати шкоди фізичному або психічному здоров'ю дитини.

Державний контроль і нагляд за додержанням трудових прав ди­тини забезпечується в порядку, встановленому законодавством Ук­раїни.

Стаття 30-2 Закону визначає механізм захисту дітей, які постраж­дали від сексуального насильства або стали його свідками (очевид­цями). Так, держава здійснює захист дітей від сексуального насильс­тва (у тому числі від сексуальної експлуатації та вчиненого з боку ба­тьків або осіб, які їх замінюють), а також дітей, які постраждали від такого насильства або стали його свідками (очевидцями).

Виявлення дітей, які постраждали від сексуального насильства, приймання та розгляд звернень і повідомлень про вчинення сексуа­льного насильства стосовно дітей, організація надання таким дітям медичної, соціальної, психологічної допомоги здійснюються згідно з порядком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує форму­вання та реалізує державну політику з питань сім'ї та дітей, центра­льний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалі­зує державну політику у сферах освіти і науки, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, Міністерство внутрішніх справ Ук­раїни спільним актом затверджують порядок виявлення ознак сексу­ального насильства стосовно дітей, проведення опитування дитини, яка постраждала від сексуального насильства або стала його свідком (очевидцем), із застосуванням дружньої до дитини методики.

Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує форму­вання та реалізує державну політику з питань сім'ї та дітей, центра­льний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалі­зує державну політику у сферах освіти і науки, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, створюють умови та забезпечу­ють надання медичної і психологічної допомоги та необхідних реабі­літаційних заходів дітям, які постраждали від сексуального насильс­тва або стали його свідками (очевидцями).

Організація функціонування, кадрове, методичне і матеріально- технічне забезпечення спеціального приміщення, передбаченого для опитування (допиту) дитини, яка постраждала від сексуального насильства або стала його свідком (очевидцем), із застосуванням дружньої до дитини методики, здійснюється спеціалізованими слу­жбами підтримки постраждалих осіб, що утворюються місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування відповідно до законодавства.

У статті 33 Закону визначено процедурні питання, пов'язані із за­хистом прав дитини на особисту свободу. Так, право дитини на осо­бисту свободу охороняється законом.

Затримання та арешт неповнолітніх застосовується як винятко­вий захід і тільки у випадках та порядку, встановлених законом. Про затримання дитини відповідні органи негайно повідомляють бать­ків чи осіб, які їх замінюють, а також органи прокуратури. Забороня­ється утримання дитини в одному приміщенні з дорослими затрима­ними, арештованими чи засудженими особами.

Порядок притягнення неповнолітніх до кримінальної відповіда­льності, відбування ними покарання і застосування до них пробації встановлюється законом.

Не допускається застосування до дитини насильства, погроз, ін­ших незаконних дій з метою примушення її дати показання як свідка або визнання своєї вини.

Примусові заходи виховного характеру за вчинення дитиною кримінального правопорушення або в інших передбачених законом випадках застосовуються до неї лише судом.