Особливості опитування дітей, які перебувають У КОНТАКТІ ІЗ ЗАКОНОМ

Термін «дитина у контакті із законом» є відносно новим у юриди­чній науці та наразі не має законодавчого закріплення, проте досить широко вживається серед науковців. Особливо у тих випадках, коли мова йде про забезпечення прав та найкращих інтересів дітей - уча­сників кримінального чи адміністративного провадження.

Дитина у контакті із законом - це дитина, яка через різні обста­вини, що стосуються її життя (розлучення, усиновлення, міграція, на­сильство тощо) вступає в контакт із системою правосуддя в тій чи іншій формі^[21]. До такої категорії можна віднести дітей, які стали свід­ками правопорушення або є потерпілими від протиправних дій.

У свою чергу, дитина у конфлікті із законом - це дитина, що підо­зрюється або обвинувачується у вчиненні дій, за які передбачена кримінальна або адміністративна відповідальність для дітей відпо­відного віку або дорослих^[22].

Незалежно від того, чи перебуває дитина, з якою спілкується по­ліцейський, у контакті чи у конфлікті із законом, останній має дотри­муватись концепції забезпечення «найкращих інтересів дитини» за міжнародним правом та національним законодавством.

Забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров'я, особливостей розвитку, життєвого дос­віду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити^[23].

Якість реалізації вказаного вище принципу певною мірою зале­жить від оперативного отримання інформації, в результаті прове­дення невідкладних процесуальних дій у межах проваджень, де по­терпілими особами є діти. Проведення своєчасного опитування/до- питу допоможе мінімізувати кількість опитувань дитини у майбут­ньому, зафіксувати показання дитини в передбачений законодавст­вом строк та надасть можливість розпочати проведення з дитиною дій щодо її реабілітації^[24].

Опитування дитини - безпосереднє спілкування поліцейського, прокурора, адвоката, судді з дитиною з метою отримання інформації про обставини правопорушення, потерпілим або свідком якого стала дитина^[25].

Згідно зі ст. 35 Конвенції Ради Європи про захист дітей від сексу­альної експлуатації та сексуального насильства:

Кожна Сторона вживає необхідних законодавчих або інших захо­дів для забезпечення:

a) проведення опитувань дитини без необґрунтованої затримки, відразу після повідомлення фактів компетентним органам;

b) проведення опитувань дитини, якщо це необхідно, у спеціа­льно обладнаному та прилаштованому для цих цілей приміщенні;

c) проведення опитувань дитини особою, спеціально підготовле­ною для цих цілей;

d) проведення всіх опитувань дитини одними й тими самими осо­бами, якщо це можливо та де це доцільно;

e) якомога меншої кількості опитувань і настільки, наскільки це є вкрай необхідним для цілей кримінального провадження;

f) можливості супроводження дитини її законним представником або, де це доцільно, дорослим, якого вона сама вибирає, якщо стосо­вно цієї особи не буде винесено мотивованого рішення про інше^[26].

Процес опитування неповнолітнього вимагає від поліцейського спеціальної кваліфікації та особливих навичок, починаючи від бездо­ганного володіння нормативно-правовою базою та закінчуючи знан­ням особливостей тактики спілкування з дітьми.

Взагалі опитування є одним із першочергових та дієвих превен­тивних поліцейських заходів, що передбачено ст. 33 Закону України «Про Національну поліцію».

Опитування неповнолітніх може проводитись виключно у прису­тності батьків (одного з них), іншого законного представника або пе­дагога.

Як законні представники до участі в опитуванні можуть бути за­лучені батьки (усиновлювачі), а в разі їх відсутності - опікуни чи пік­лувальники особи, інші повнолітні близькі родичі або члени сім'ї, а також представники органів опіки і піклування, установ та організа­цій, під опікою чи піклуванням яких перебуває неповнолітній.

Батьки та інші законні представники, як правило, мають автори­тет і довіру неповнолітнього, можуть сприяти встановленню конта­кту з дитиною, отриманню правдивих свідчень, а також захисту його прав і законних інтересів. Разом із тим, якщо є підстави вважати, що батьки або інші законні представники зацікавлені в наданні неповно­літнім неправдивої інформації, чинять на нього негативний вплив чи їх інтереси суперечать інтересам особи, яку вони представляють, полі­цейським такий законний представник може бути змінений іншим.

Закон чітко не регламентує права й обов'язки педагога. Уявля­ється, що він виступає в цьому випадку як спеціаліст. Педагог має займатися вихованням і навчанням неповнолітніх такого самого віку, що й вік дитини, яка підлягає опитуванню. Завдання педагога - допомогти поліцейському встановити психологічний контакт, виро­бити правильну тактику проведення опитування, сформулювати за­питання з урахуванням дитячої психіки або індивідуальних особли­востей психіки неповнолітнього^[27].

Щодо фіксації інформації, отриманої при опитуванні, то законом не визначену форму надання та закріплення особою отриманих відо­мостей. Відповідна інформація може надаватися як в усній, так і в пи­сьмовій формі. Усна форма отримання інформації може бути більш ефективною для забезпечення виконання низки повноважень полі­ції, наприклад для можливості максимально оперативного реагу­вання на правопорушення, в тому числі забезпечення пересліду­вання правопорушника по гарячих слідах. Разом із тим більш поши­реною формою надання та фіксування повідомлюваної під час опи­тування особою інформації є письмова форма, яка може знайти своє вираження у складанні пояснення чи рапорту.

Форма фіксації інформації, отриманої під час опитування чинним законодавством, не встановлена. Така інформація може надаватися як в усній, так і в письмовій формі, остання є все ж таки найбільш роз­повсюдженою та полягає у складанні пояснення чи рапорту.

Що стосується часу проведення опитування неповнолітніх, то за­коном часові рамки не встановлені, проте якщо брати до уваги той факт, що час допиту дитини не може продовжуватися без перерви понад одну годину, а загалом - понад дві години на день, то є логіч­ним, що час проведення опитування не має перевищувати вищена- ведений термін.

Взагалі опитування особи необхідно відрізняти від допиту як слі­дчої дії. Найважливіша відмінність між зазначеними категоріями по­лягає в цілях їх проведення. Допит - це слідча дія, спрямована на отримання (збирання доказів) або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні. Допит здійснюється слідчим або прокурором під час досудового розслідування та оформ­люється виключно протоколом допиту. Щоб допитати особу, їй пот­рібно надати певний статус (підозрюваний, свідок чи ін.), а опитати особу можна і без такої дії. Більше того, потерпілий підлягає кримі­нальній відповідальності за завідомо неправдиве свідчення (ст. 384 КК України), а свідок - ще й за відмову від давання свідчень (ст. 385 КК України), хоча надання особою під час опитування інформації є добровільним.

Допит визнається доказом, тоді як опитування не є доказом у суді, а провести його може широке коло осіб, оформивши відповідну дію документом у цілому за власним розсудом^[28].

Незалежно від того, чи то проводиться опитування, чи допит дити­ни у контакті із законом, поліцейський має дотримуватись відповідної

тактики спілкування, оскільки дитина, яка стала свідком або потер­пілим від правопорушення, перебуває у стані стресу.

Так, важливим етапом опитування/допиту є безпосередньо під­готовка до них.

Отже, підготовчий етап має включати у себе збирання історії та фактів про дитину. До проведення опитування/допиту доцільно мати наступну інформацію:

• Що і коли було повідомлено стосовно випадку?

• Які заходи були вжиті після виявлення факту протиправних дій відносно дитини?

• Чи опитували/допитували дитину раніше? Якщо так, варто ознайомитись із протоколом чи відеозаписом інтерв'ю.

• Чи проводилася з дитиною робота з її реабілітації? Яка саме?

• Також,необхідно з'ясувати стосунки дитини з членами родини та близьким оточенням. Окрім цього, не зайвою буде інформація про друзів (їх імена), номер школи та класу, де навчається дитина, важ­ливі речі та події в її житті (день народження, улюблені свята, наяв­ність домашніх улюбленців тощо)^[29].

Другий етап - розмова з дитиною. Цей етап складається із чоти­рьох фаз, які сукупно не повинні перевищувати 1 годину.

Фаза № 1. Побудова взаєморозуміння (10 хвилин). Завдання, які ставляться під час цієї фази:

1. Встановити з дитиною контакт.

2. Пояснити дитині мету та причини проведення опитування.

3. Домовитися з дитиною про умови проведення опитування, роз'яснити їй її права, домовитися про перерви.

Фаза № 2. Введення в завдання (10 хвилин). Необхідно почати з вільних описових відкритих запитань, наприклад: «Чи можеш ска­зати мені, чому ти сьогодні тут? Як ти гадаєш?» Якщо дитина відпо­вість, переходьте до наступної фази. Якщо ні, то необхідно викорис­товувати цілеспрямовані сфокусовані запитання: «Я розмовляю з дітьми, які мають проблеми. Чи ти мав/мала проблему?». Якщо ди­тина не говорить знову, слід використовувати прямі питання.

Фаза № 3. Розмова про правопорушення, потерпілою від якого є дитина (20-30 хвилин). Доцільно ставити відкриті запитання. Якщо дитина почала говорити, то необхідно стимулювати «вільне згаду­вання», тобто ставити запитання про специфічний «епізод пам'яті», який становить інтерес. Формулювати питання слід від загальних до специфічних, відповідно:

• Хто?

• Де? (слід пам'ятати, що через вікові особливості діти дошкіль­ного віку можуть погано орієнтуються в просторі);

• Коли? (необхідно мати на увазі, що діти дошкільного віку мо­жуть мати погане розуміння про час. Для них можуть виявитися складними визначення місяця, дня, періоду, коли відносно них було вчинено протиправні дії);

• Що? (трапилось, але також бачив/ла, чув/ла, відчував/ла).

Фаза 4. Завершення роботи з дитиною (так би мовити прощання) - 10 хвилин. Проте перед тим як завершити опитування:

• необхідно впевнитись, що дитина подолала стрес;

• як варіант, можна пограти з дитиною в гру, яка не має жодного відношення до ситуації, через яку дитина має спілкуватися з полі­цейським.

• доцільно поспілкуватися на якусь довільну тему (для того, щоб відволікти дитину від ситуації, що з нею трапилась);

• слід подякувати дитині саме за участь її у розмові, а не за те, що вона розповіла;

• якщо у дитини залишились до поліцейського якісь питання, необхідно дати на них відповіді, так дитина почуватиме себе більш захищеною^[30].

Мова спілкування має бути зрозумілою дитині залежно від її віко­вих, розумових, соціальних, національних особливостей (прості ре- чення-звертання до малолітньої дитини; рідна мова сприйняття ди­тини; сленг, звичний для неповнолітнього, тощо).

3.2.