Конфіденційність медичної інформації ВІЛ-інфікованих ув'язнених

Особливо гостро стоїть питання стосовно ВІЛ-інфікованих ув'язнених. У Керівному рішенні Всесвітньої організації охорони здоров'я та Програми ВІЛ / СНІД Організації Об'єднаних Націй «ВІЛ / СНІД попередження, лікування, поводження та підтримка» також міститься схожий принцип, який вимагає:

«В'язнична система повинна імплементувати правила, щодо:...

17. Гарантії конфіденційності медичної інформації ув'язненого. Така інформація повинна зберігатися у спеціально захищеному місці, яке доступне лише медичному персоналу...».

При чому в усіх цих стандартах наголошується, що забезпечення конфіденційності ВІЛ-статусу в пенітенціарних закладах іноді може бу­ти важко досяжним, однак в'язнична адміністрація повинна здійснювати зусилля в цьому напрямку, що, тим не менш, може сприяти збереженню конфіденційності.

У протилежному випадку тактика виявлення ВІЛ-інфікованих з пре­вентивними цілями призводить до зворотного ефекту — справжня пре- венція залишається в стороні, і її завдання не досягається.

Більше того, якщо засуджені не впевнені у конфіденційності інфор­мації щодо їхнього ВІЛ-статусу вони просто не будуть звертатися за ме­дичною допомогою, що аж ніяк не сприятиме лікувальним пріоритетам.

Втім, адміністрація установи може мати доступ до медичної інфор­мації, але з суттєвими обмеженнями. Згідно з Методичними вказівками по боротьбі з ВІЛ-інфекцією та СНІДом в виправних установах (ВООЗ, 1993) де підкреслюється, що «інформація про стан здоров'я та медичне лікування ув'язнених є конфіденційною» і може розголошуватися мед­персоналом тільки за згодою ув'язненого або в тих випадках, коли «це виправдовується міркуваннями безпеки і благополуччя в'язнів і персо­налу, із застосуванням тих же принципів розголошення інформації, які зазвичай застосовуються в суспільстві».

Важливою складовою конфіденційності є також можливість спе­ціального конфіденційного звернення до медичного персоналу. У п. 34 3-ї Загальної доповіді 1993 року, вказується, що засуджені повинні мати можливість звертатись до медичних працівників конфіденційно. Як при­клад, вказується на запечатані конверти із проханням про конфіденцій­ний огляд / лікування. Також у цьому пункті вказується, що персонал не повинен мати доступу до перегляду таких конфіденційних запитів.

Окреслені стандарти не імплементовано належним чином у наказі Мінюсту від 10.05. 2012 (№ 710/5/343) щодо порядку медичного забезпе­чення засуджених, а також проекті нового наказу.

3.3.