Види і форми правореалізації.

У літературі класифікація реалізації норм права проводиться за різними критеріями. Норми права можуть бути реалізовані в різних формах: у правовідносинах і поза ними, за участю державних органів і без них.

За суб’єктним складом розрізняють індивідуальну і колективну форми правореалізації (наприклад, право нації на самовизначення). Адже деякі правові вимоги не можна втілити в життя інакше, як поєднавши одну з одною.

За характером дії суб’єктів, ступеня їх активності та спрямованості виділяють виконання, дотримання, використання і застосування норм права. Перші три виступають формами безпосередньої правореалізації, право реалізується в поведінці учасників правовідносин. Застосування, навпаки, здійснюється лише за участю спеціально уповноважених органів держави.

Форми безпосередньої правореалізації.

і. Виконання норм права - це реалізація зобов’язальних норм, виконання суб’єктом покладених на нього обов’язків активного типу. У разі утримання від їх здійснення це може кваліфікуватися як протиправна поведінка. Особливою рисою виконання норм права є активне поводження суб’єктів: вони здійснюють дії відповідно до юридичних норм, активно виконують покладені на них обов’язки.

Наприклад, пасажир громадського транспорту зобов’язаний сплатити проїзд, батьки повинні утримувати неповнолітніх дітей і забезпечити їм певний рівень освіти, підприємець зобов’язаний сплачувати податки. При невиконанні цих дій особи визнаються такими, що скоїли правопорушення у формі бездіяльності.

2. Дотримання норм права має місце тоді, коли суб’єкти утримуються від здійснення дій, які забороняються державою. Це пасивна форма поводження суб’єктів у сфері правового регулювання: вони не здійснюють дій, заборонених нормами права, і в такий спосіб реалізують правові заборони.

Дотримання норм права завжди має пасивний характер. Реалізація цих норм досягається не в силу здійснення активних дій суб’єктами, а завдяки утриманню від заборонених дій.

Як приклад дотримання норм права - утримання громадянина від вивозу заборонених за межі країни предметів, утримання від забруднення навколишнього природного середовища, утримання від скоєння будь-яких правопорушень. Саме в цьому і виявляється соціальна користь даної форми реалізації права. Здебільшого дотримання права відбувається непомітно, не фіксується. Саме тому його юридичний характер яскраво не виявляється.

Виконання і дотримання норм права як форми правореалізації мають імперативний, загальнообов’язковий характер: суб’єкт повинен узгоджувати свою поведінку з цими розпорядженнями, не порушувати їх.

3· Використання суб’єктивного права - здійснення суб’єктами сво\'іх повноважень, наданих їм уповноважуючою нормою права, в диспозиції якої закріплені суб’єктивні права. Суб’єкти на власний розсуд використовують надані їм права. Ha відміну від дотримання і виконання, пов’язаних з реалізацією заборон і юридичних обов’язків, використання являє собою здійснення дій, що дозволяються правом. При цьому суб’єкт керується своїми власними інтересами.

Прикладом реалізації повноважень, наданих нормами права, є здійснення громадянами сво\'іх конституційних прав: на об’єднання, мирні збори і демонстрації, право володіти, користуватись і розпоряджатись своєю власністю тощо. Це передбачає як активну, так і пасивну поведінку: суб’єкт поводиться пасивно, якщо він утримується від використання наданого йому права, або навпаки.

Повноваження громадян відрізняються від повноважень державних органів та їх посадових і службових осіб. Якщо громадяни мають право добровільно здійснювати або не здійснювати свої повноваження (ніхто не може притягнути їх до відповідальності за невикористання суб’єктивних прав), то здійснення державними органами своїх повноважень є не лише їх правом, але й обов’язком. Наприклад, прийняття законів Верховною Радою є не лише її правом, але й головним обов’язком.