2. ФОРМИ І ВИДИ МІЖНАРОДНИХ КРЕДИТІВ

Різноманітність форм та видів міжнародного кредиту в найбільш загальних рисах можна класифікувати за кількома головни­ми ознаками, які характеризують окремі сторони кредитних відносин.

За джерелами розрізняють внутрішнє та зовнішнє кредитування та фінансування зовнішньої торгівлі. Ці види кредиту тісно пов\'язані між собою та обслуговують усі стадії руху товарів від експортера до імпортера: заготівлю або виробництво експортного товару, перебу­вання його в дорозі та на складі, в тому числі й за кордоном, а також використання товару імпортером у процесі виробництва та спожи­вання, Чим ближчий товар до реалізації, тим сприятливіші для борж­ника умови кредитування.

За призначенням кредит поділяється на:

· комерційний — безпосередньо пов\'язаний з зовнішньою торгів­лею та послугами;

· фінансовий, який використовується на будь-які інші цілі (прямі капіталовкладення, будівництво інвестиційних об\'єктів, придбання цінних паперів, погашення зовнішньої заборгованості, валютну ін­тервенцію тощо);

· «проміжний» — призначений для обслуговування змішаних форм вивозу капіталу, товарів та послуг, наприклад у вигляді підряд­них робіт (інжиніринг).

За видами кредит поділяється на:

· товарний, котрий основні експортери надають своїм покупцям;

· валютний, який банки надають у грошовій формі (У деяких ви­падках валютний кредит виступає однією з умов коопераційної угоди з постачання устаткування та використовується для кредитування міс­цевих витрат на будівництво об\'єкта на базі імпортного устаткування.)

За валютою позики розрізняють міжнародні кредити, які надаються:

· у валюті країни-позичальника;

· у валюті країни-кредитора;

· у валюті третьої країни або в міжнародній розрахунковій одиниці (наприклад СДР та ЕКЮ).

Останнім часом можна спостерігати зростання обсягів активних операцій за довгостроковим та середньостроковим еврокредитуванням з використанням міжнародних розрахункових одиниць.

¾ короткострокові — до 1 року (та найкороткостроковіші — до З місяців, тижневі, одноденні);

¾ середньострокові — від 1 року до 5 років;

¾ довгострокові — більше ніж 5 років.

Довгостроковий міжнародний кредит, призначений, як правило, для інвестування в основні засоби виробництва, обслуговує близько 80% експорту машин та комплектного устаткування, нові форми міжнародного торгово-економічного співробітництва (масштабні проекти, науково-дослідні роботи, впровадження нових технологій). Цей тип кредитування застосовується також у практиці надання по­зик міжнародними фінансовими інститутами, урядами країн.

З точки зору кредитного забезпечення розрізняють забезпечені та бланкові кредити. Забезпеченням цих кредитів можуть слугувати товари, товаросупровідні та інші комерційні документи, цінні папе­ри, векселі, нерухомість та інші цінності.

Застава товару для одержання кредиту здійснюється у трьох формах:

¾ тверда застава (певна товарна маса закладається на користь банку);

¾ застава товару в обігу (враховується залишок товару відповідного асортименту на певну суму);

¾ застава товару в переробці (із заставного товару можна виробля­ти вироби, не передаючи їх до застави в банк).

Застава є засобом забезпечення зобов\'язань за кредитною угодою, тому кредитор має право у разі невиконання боржником зобов\'язань отримати компенсацію, розмір якої дорівнює вартості застави. Бланковий кредит видається боржнику під його зобов\'язання погасити кредит у відповідний строк. Як правило, документом при цьому слугує соло-вексель з одним підписом боржника. Різновида­ми бланкових кредитів є контокорент та овердрафт. Контокорент — одна з найстаріших форм банківських операцій.

Рис.1. Критерії класифікації і форми кредиту

В англо-саксонських країнах застосовується інша форма коротко­строкового кредитування, яка має певні спільні риси з контокорентом, — овердрафт. При наданні овердрафту банк здійснює списання кош­тів з рахунку клієнта у розмірах, більших ніж залишки на його рахунку, відкриваючи таким чином кредит. Принципова різниця між конто­корентом та овердрафтом полягає в тому, що угода про овердрафт кож­ного разу укладається знову і означає тільки одну домовленість про на­дання кредиту, тоді як за контокорентом передбачається автоматичне продовження кредитування протягом усього контокорентного періоду.

Наведена схема (рис.2) відображає кредитування, що надається фірмами та банками.

Рис. 2. Банківське та фірмове кредитування

З точки зору техніки надання розрізняють фінансові, акцептні та консорціальні кредити, депозитні сертифікати та ін. Фінансові («го­тівкові») кредити зараховуються на рахунок боржника та надхо­дять в його розпорядження. Акцептні кредити застосовуються у формі акцептатратти імпортером або банком.

Залежно від того, хто є кредитором, розрізняють кредити при­ватні, що надаються фірмами (комерційне кредитування); кредити, які надаються банками, часом посередниками (брокерами); урядові;

кредити змішані, в яких беруть участь приватні підприємства та держава; кредити міжнародних нерегіональних валютно-кредит­них та фінансових організацій.

Фірмовий кредит є однією з найстаріших форм зовнішньоторго­вельного кредиту.

Фірмовий кредит, строки якого коливаються в межах від 1 до 7 років, має кілька різновидів: вексельний кредит, аванс покупця; кре­дит за відкритим рахунком.

Фірмові кредити найчастіше реалізують з допомогою векселя або за відкритим рахунком.

Вексельний кредит передбачає, що експортер укладає договір про продаж товару, а потім виставляє перевідний вексель на імпор­тера. Останній, одержавши комерційні документи, акцентує його, тобто дає згоду на оплату в строк, який на ньому вказано.

Кредит за відкритим рахунком проводять через відповідні ра­хунки банків імпортера та експортера. Зокрема, згідно з борговою угодою експортер записує на рахунок імпортера його борг у сумі, еквівалентній загальній вартості відвантажених товарів із заліком відсотків, що нараховуються. Імпортер, у свою чергу, зобов\'язується в термін, який вказано в угоді, погасити суму кредиту та сплатити відсотки.

За фірмового кредиту імпортер часто сплачує так званий аванс покупця експортеру у розмірі найчастіше 10 — 20% вартості постав­ки у кредит. У такий спосіб аванс покупця виступає як свого роду зо­бов\'язання останнього прийняти товари, які поставляються у кредит.

Зв\'язок фірмового кредиту з банківським полягає в тому, що хо­ча фірмовий кредит і відображає відносини між постачальником та покупцем, він все ж таки передбачає участь банківських коштів. При продажу машин, устаткування фірмовий кредит надається на більш довгі строки (до 7 років), що відволікає на тривалий час значні кош­ти експортера та примушує його звернутися до банківського креди­ту або рефінансувати свій кредит у банку.

До початку 60-х років нашого століття фірмові кредити були пе­реважною формою зовнішньоторговельного кредиту. Вони за своїм вартісним обсягом більше ніж у 2 рази переважали банківський екс­портний кредит. Але швидкий розвиток міжнародної торгівлі, необ­хідність імпорту взаємопов\'язаної продукції одночасно у декількох постачальників, збільшення термінів кредиту виявили недоліки фір­мового кредиту.

Банківський зовнішньоторговельний кредит має для імпортера певні переваги перед фірмовим кредитом. Зокрема вони полягають у тому, що цей вид кредитування надає більше можливостей для маневрування при виборі постачальника певної продукції, а окрім того, забезпечує довші терміни кредиту, більші обсяги поставок за кредитом, порівняно нижчою є і вартість кредиту.

Банківський кредит надається банками, банкірськими домами, іншими кредитними установами. Для координації операцій з креди­тування зовнішньої торгівлі, мобілізації значних кредитних ресурсів та рівномірного розподілу ризиків банки здійснюють кредитування на основі створення консорціумів. Банки надають експортні та фі­нансові кредити.

Експортний кредит полягає у тому, що він надається банком країни-експортера банку країни-імпортера (чи безпосередньо імпортеру) для кредитування поставок машин, устаткування і т. п. Ці кре­дити надаються в грошовій формі та мають «зв\'язаний» характер. Це означає, що боржник зобов\'язаний використовувати кредит тільки дня купівлі товарів у країні кредитора.

Фінансовий кредит дає змогу здійснювати купівлю товарів на будь-якому ринку, і таким чином виникають умови для вибору варі­антів комерційних угод. Досить часто фінансовий кредит не пов\'яза­ний з товарними поставками, і він може бути призначений, наприк­лад, для погашення зовнішньої заборгованості, підтримання валютного курсу, поповнення авуарів (рахунків) в іноземній валюті тощо. Основними споживачами фінансових кредитів виступають ТНК та ТНБ, які часто використовують їх і для різного роду спекуляцій та фінансових маніпуляцій.

Основним джерелом міжнародних приватних фінансових кредитів та позик є міжбанківські депозити та вклади під євродоларові депозитні сер­тифікати. Оскільки більшість цих депозитів має короткостроковий харак­тер, актуальною проблемою для банків є їх пролонгація.

Історія формування євроринку свідчить про те, що виникнення між­народного приватного фінансового кредиту зумовлене інтернаціоналіза­цією та інтеграцією виробництва та діяльністю ТНК. Однією з причин формування та швидкого зростання міжнародного фінансового кредиту була фінансова допомога США країнам Західної Європи за «планом Маршалла» з метою відбудови зруйнованого другою світовою війною народ­ного господарства. Єдиною кредитоспроможною державою у той час бу­ли США, і країни-позичальниці отримували кредити від них для оплати імпорту необхідних товарів. Поступово ця щораз більша маса доларових коштів почала використовуватися для оплати товарних поставок з інших країн, що зумовило концентрацію доларів на рахунках банків європей­ських країн. Це і призвело до виникнення ринку євродоларів та його трансформації у євроринок.