<<
>>

Поняття правотворчості.

Традиційно правотворчість розглядається як організаційно оформлена процедурна діяльність державних органів зі створення норм права чи з визнання правовими вже сформованих, діючих у суспільстві правил поведінки.

У сучасній юридичній науці сформувалась думка, згідно з якою правотворчість - це процес пізнання й оцінювання правових потреб суспільства і держави, формування і прийняття нормативно-правових актів уповноваженими суб’єктами в межах відповідних процедур.

У правовій сфері суспільства правотворчість займає центральне місце. Це пояснюється тим, що саме правотворчість дає життя праву, правовому регулюванню в цілому. Правотворчість - початкова ланка правового регулювання.

Правотворчість - цедіялъністъ зі створення (зміни чи скасування) норм права[30].

Класифікація нормативно-правових актів, що видаються державними органами, допоможе систематизувати правотворчий процес:

За суб’єктами нормативно-правові акти поділяються на чотири групи:

і) закони. їх приймають парламенти - представницькі органи народу. Існують такі види законів:

— що змінюють Конституцію;

— конституційні Сдеталізують її за ключовими питаннями);

— звичайні.

Навіть у розвиненихдержавах, де злагоджено працюють парламенти, виконавчі органи видають нормативно-правові акти. До цього призводить ускладнення суспільних відносин, що вимагає більш спеціалізованого їх врегулювання. Існують ще й інші причини:

a) фізичні сили парламентарів; 85

b) обмежений час праці парламентарів;

c) виникнення питань, стосовнояких парламентарі менш компетентні, ніж виконавчий орган, відповідальний за певнуділянку роботи;

d) економічні - виправдано задіяти парламент (450 осіб) лише для врегулювання важливих, загальнозначущих питань суспільного життя. Низку питань нормативно можуть опрацьовувати й інші органи апарату держави.

Ось чому правотворчі повноваження здавна делегуються (і не тільки в Україні), крім парламентів, також іншим державним органам;

2) укази.

їх видає ПрезидентУкраїни, правотворча компетенція якого стосується таких питань:

a) структура органів виконавчої влади;

b) порядок нагородження;

c) порядок набуття громадянства;

d) керівництво Збройними Силами України;

3) постанови. Приймає Уряд України (в основному щодо соціально- економічних питань);

4) інструкції. Розробляються міністерствами (входячи в структуру державних служб і агентств) та оформляються наказами міністра. Ними регулюються спеціальні питання, що відносятьсядо компетенції міністерств.

Корпоративна правотворчість.

Корпоративна правотворчість певною мірою зустрічається у різних організаціях, але найбільш виразно вона представлена у підприємницьких корпораціях (організаціях, заснованих на об’єднанні капіталів).

Основним імпульсом до створення закону або іншого нормативно-правового акта виступає суспільно значуща проблема, невирішене питання, яке має значення для великої кількості громадян та держави в цілому. Завдання законодавця полягає в тому, щоб своєчасно, точно й адекватними правовими засобами відреагувати на це, обираючи такий варіант регулювання, який би найбільшою мірою відповідав інтересам суспільства та держави, сприяв би прогресу суспільства, враховуючи всю сукупність факторів суспільного розвитку - економічні, політичні, соціальні, національні, ідеологічні та зовнішньополітичні.

За результатами правотворчої роботи оцінюється держава в цілому, ступінь її демократичності та цивілізованості. Закони втілюються в суспільне житгя людьми, і не можна допускати прийняття поспішних, необґрунтованих правових рішень. Будь-яка помилка законодавця призводить до порушення інтересів громадян, невиправданих матеріальних витрат.

Ha сучасному етапі розвитку правотворчість виявляється насамперед як видання нормативно-правових актів державними та іншими уповноваженими органами або як прийняття нормативно-правового акта безпосередньо населенням шляхом референдуму. У деяких сучасних країнах однією з форм правотворчості є видання судового прецеденту.

Bce більшого значення набуває укладання нормативних договорів. Особливу увагу теоретики права звертають на суб’єкти правотворчого процесу - спеціальні правотворчі органи. Закони приймають вищі законодавчі органи - парламенти, думи, ради, збори тощо. B абсолютних монархіях до законів прирівнюються укази і декрети монарха. Особлива процедура притаманна такій формі прийняття законів як референдум. У межах своєї компетенції місцеві органи державної влади приймають місцеві (локальні) нормативно-правові акти.

Правотворчою діяльністю займаються і судові органи там, де у правовій системі допускається судовий прецедент. Специфічну державну діяльність у законотворчій сфері вивчає наука державного (конституційного) права. Теорія права розглядає ці питання в узагальненому плані, виділяючи мету правотворчості, їі принципи, характерні риси правотворчого процесу, його основні стадії та види.

Правотворчість вимагає комплексного підходу, вивчення не тільки юридичних, але й усієї сукупності інших факторів. Яким чином різні фактори впливають на розвиток права, законодавства? До них належать економічні, політичні, соціальні, національні, ідеологічні, зовнішньополітичні фактори як своєрідні об’єктивні умови розвитку та зміни законодавства. У деяких випадках вони здобувають характер правоутворюючих факторів, у них зароджується і виявляється об’єкт майбутнього законодавчого регулювання. Потрібно правильно оцінити цей об’єкт і вміло вибрати предмет, форму та методи правового регулювання.

4.2.

<< | >>
Источник: Шутак І.Д.,Онищук І.І.. Юридичнатехніка: навчальний посібник для вищих навчальних закладів /1. Д. Шутак, I. І.Онищук. - Івано- Франківськ,2013. - 496 c.. 2013

Еще по теме Поняття правотворчості.:

- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -