Способи і види правотворчості.

Правотворчість класифікується за різними критеріями. Наприклад, залежно від способу встановлення норм права розрізняють три способи правотворчості:

1) безпосередня діяльність уповноважених державних органів;

2) санкціонування державними органами норм, що склалися незалежно від них у вигляді правового звичаю або вироблені недержавними організаціями (наприклад, кооперативами, громадськими організаціями);

3) безпосередня правотворчість народу, проведена у формі всенародного голосування (референдуму).

За юридичною силою та суб’єктами можна виділити п’ять основних видів правотворчості: законотворчість, підзаконна правотворчість, локальна нормотворчістьмісцевого самоврядування (муніципальне право), пряма безпосередня правотворчість, договірна нормотворчість.

Серед усіх видів правотворчості виділяється законотворчість, що наділяє найвищою юридичною силою нормативно-правові акти, які ухвалюються таким шляхом.

Законотворчість — це діяльність з підготовки, обговорення і прийняття законів.

Закон - нормативно-правовий акт найвищої юридичної сили, що відрізняється певною стабільністю, покликанийрегулювати найважливіші суспільні відносини, прийнятий вищим представницьким органом законодавчої влади (парламентом) в особливому процедурному порядку.

Законом регулюються питання, що мають найважливіше державне значення: питання конституційного ладу; принципи організації, порядок формування, діяльності вищих і місцевих органів державної влади та самоврядування; основні права, свободи та обов’язки громадян, гарантії їх

забезпечення; основні умови створення, діяльності суспільних і політичних організацій; рішення питань прийняття і зміни бюджету; оподаткування; встановлення основних положень регулювання економіки; основні питання оборони, міжнародних відносин тощо.

Рис. 4.i. Основні види правотворчості