Поняття інкорпорації і правила її проведення.

Поняття інкорпорації.

Інкорпорація - впорядкування нормативно-правовихактів без зміни їхнього змісту иіляхом їх зведення в єдині друковані видання (збірники,

зібрання, довідники, періодичні видання та ін.) за хронологією та/або 371 предметом регулювання³\'⁵.

Латинське слово «sogroge» означає «загальне», відповідно «іпсогро- reatio» треба розуміти як включення, входження до складу чого-небудь.

Коли мова йде про інкорпорацію права, то мають на увазі об’єднання юридичних документів за зовнішніми ознаками і фіксацію їх на паперовому носії (в збірниках) або на електронному (в довідкових пошукових системах).

Особливістю інкорпорації є те, що нормативний зміст законодавчих актів не змінюється, вони підлягають в основному зовнішній обробці.

Інкорпорація у свою чергу поділяється на офіційну і неофіційну.

Офіційна інкорпорація — це впорядкування нормативно-правових актів, що здійснюється суб’єктами, які приймають ці акти, чи спеціально на те уповноваженими органами, установами чи організаціями. Так, Інститутом законодавства Верховної Ради України здійснено видання одинадцяти томів збірника «Закони України», в якому міститься 8i6 законів, що прийняті парламентом з i6 липня 1990 p. по 31 грудня 1996 p. Даний збірник супроводжується грифом «Офіційне видання». Для зручності пошуку потрібного законодавчого акта в кожному томі розміщено по три допоміжних покажчики: і) закони України і декрети Кабінету Міністрів України, на які є посилання в томі; 2) покажчик законів України, вміщених у томі, за галузями таінститутами законодавства; 3) алфавітно-предметний покажчик.

Крім того, завершує це видання довідковий том, який полегшує орієнтацію в усьому масиві законів збірника, надає достатню інформацію для швидкого пошуку необхідного закону за кількома ознаками. Цей том складається з десяти допоміжних покажчиків, які відносяться до всіх одинадцяти томів видання.

Інший приклад. Міністерство юстиції України у відповідності з Положенням про нього та на підставі Указу Президента України від 27 червня 1996 p. № 472, порядздрукуванням «Офщійного вісника України», здійснює випуски інших офіційних видань. 3 вересня 1999 року розпочато видання офіційного систематизованого багатотомного видання «Зібрання законодавства України», до якого включаються всі чинні нормативно-правові акти, а також міжнародні угоди, що набрали чинності для України. Мін’юст оперативно реагує на політико-правову ситуацію. Так, з початком «малої судової реформи» здійснено офщійне видання «Закони України, спрямовані на реалізацію судово-правової реформи».

Слід мати на увазі, що викладення змісту нормативно-правових актів при здійсненні офіційної інкорпорації іноді може зазнавати деяких змін, оскільки вона не зводиться до простого відтворення раніше виданих актів, а нормативний матеріал, що об’єднується, підлягає більш-менш складній зовнішній обробці: до тексту акта вносяться наступні офіційні зміни, виключаються статті

^3,5 Загальна теорія держави і права : [Підручник для студентів юридичних вищих навчальних закладів] / M. В. Цвік, О. В. Петришин, Л. В. Авраменко та ін.; За ред. д-ра юрид. наук, проф., акад. АПрН України M. В. Цвіка, д-ра юрид, наук, проф., акад. АПрН України О. В. Петришина. - Харків : Право, 2009. - C. 318.

й пункти, що втратили силу, або мали тимчасове значення, або містять явні суперечності тощо.

Офіційна інкорпорація поділяється на два види: хронологічна і систематична (предметна). При хронологічній інкорпорації упорядкування нормативно-правових актів здійснюється за часом їх опублікування і набуття законної сили. При цьому обов’язково зазначаються назва акта, рік, місяць, день видання, порядковий номер, а також номер статті, за якою друкується нормативно-правовий акт (наприклад, «Відомості Верховної Ради України». - 2003. - № 28. - Ст. 642). У спеціальних офіційних виданнях акти законодавства подаються саме у хронологічному порядку.

Систематична інкорпорація - це упорядкування норматив- но-ηραβοβυχ актів за предметною ознакою, тобто за галузями права, інститутами, сферами державної діяльності.

У систематизованих збірниках чи зібраннях законодавства нормативний матеріал об’єднується за видами та сферами правового регулювання Сдер- жавне будівництво, громадські організації, освіта, оборона, кримінальна відповідальність тощо).

Неофіційна інкорпорація - це зовнішнє опрацювання нормативно- правових актів організаціями (видавництва, навчальні заклади тощо) та окремими громадянами (вченими-юристами, спеціалістами-практиками) без спеціальних повноважень правотворчих органів.

Неофіційна інкорпорація обслуговує специфічні потреби установ, організацій, окремих спеціалістів (скажімо, викладачів правових предметів) унормативно-правовому матеріалі. Наприклад, видавництво «Юрінком Інтер» видало збірник «Законодавство України про інформацію», розрахований перш за все на користування журналістами та іншими працівниками інформаційної сфери. Готуючи це видання, редакція та укладачі збірника виходили з того, що суспільне життя віддзеркалюється саме в масовій інформації.

Людина сприймає процеси і події, що відбуваються в державі та суспільстві, в її житті, праці, творчості, крізь призму засобів масової інформації і відчуває могутній вплив преси, телебачення, радіо, книговидавничої діяльності. Виданням збірника передбачалося допомогти працівникам інформаційної сфери діяти в правовому полі, знати свої права і обов’язки, спиратися на державну підтримку своїх повноважень і завдань.

Цільового призначення збірки, що є неофіційними виданнями законодавства, в нашій державі видаються у значній кількості. Вони суттєво допомагають організації юридичного навчального процесу, інформуванню громадян про чинні норми права; підвищенню правової культури в суспільстві. Але нормативно-правові акти, що вміщуються у неофіційних виданнях, не є офіційними документами, тому на них не можна посилатися у процесі правотворчості та застосування норм права.

Звернімося до досвіду Франції, у правовій системі якої домінують нормативно-правові акти і де проблема наведення нормативного порядку стоїть дуже гостро. Там вважається, що формою інкорпорації можуть бути

не тільки офіційні збірки, а й періодичні видання, довідники. Ta й саме поняття «інкорпорація» тлумачиться широко: систематизації підлягають не тільки юридичні документи, а й правові знання про них, і тоді логічно виглядає вище зазначене розширення форм інкорпорації.

У число офіційних збірників на перше місце, зрозуміло, слід поставити значний Joumal Officiel de Ia Republique Frangaise. Це видання є одночасно і юридичним, і політичним, оскільки в ньому публікуються як юридичні акти, так і парламентські дебати на Національних з\'їздах і в Сенаті. При цьому, зазначає П. Сандевуар, ніхто не читає видання цілком. 3 нього вибирають те, чого потребують. Серед інших офіційних збірників слід згадати бюлетені, поширювані більшістю міністерств, збірники місцевих нормативно-правових актів (адміністративно-територіальних одиниць), а також деякі збірки з юриспруденції або доктрин, що виходять під егідою найбільших судів Франції.

Оскільки всі скаржаться на недостатність опублікування законів тільки в зазначеному виданні, були створені численні приватні періодичні видання. Ці періодичні видання бувають або загальними, або спеціалізованими. Загальні видання поширюють документацію із законодавства, юриспруденцію і доктрини в усіх основних галузях права. Юридичні журнали призначені в більшій чи меншій мірі або укладачам доктрин, або юристам-практикам. B якості допоміжних до них можна додати велику кількість суто професійних журналів, бюлетенів асоціацій та спілок.

Епізодичні видання включають книги з права, що видаються окремо або в послідовних серіях, в залежності від їх користі та попиту (трактати, підручники, довідники та пам’ятки для юристів). Зазвичай їх пишуть викладачі-професори, набагато рідше - практики: судові чиновники, адвокати або інші особи. Ha даному етапі зростає кількість праць, що стосуються певної галузі або конкретної проблеми права.

Юридичні довідники - це тематичні поглиблені словники. Вони дуже об’ємні та значні.

Звичайно, не можна заперечувати значення періодичних видань, наукових праць, довідників, парламентських дебатів для упорядкування наших знань про право, інформованості про чинні нормативно-правові акти. Нечіткість поняття «інкорпорація» здатна внести плутанину щодо того, чинний цей закон чи думка будь-якого вченого або політика. Термінологічна строгість завжди йде на користь.

Mema інкорпорації.

У процесі інкорпорації переслідуються дві мети:

1) підтримання системи юридичних документів в робочому стані;

2) забезпечення широкого кола осіб текстами законів та інших нормативно-правових актів.

Суб’єкти інкорпорації.

Якщо кодифікацію можуть здійснювати тільки парламенти, консолідацію - значне коло державних органів і лише в деяких випадках приватні особи, то у разі інкорпорації головну роль відіграють приватні особи.

Розрізняють три види інкорпорації за суб’єктами:

1) офіційна. Вона здійснюється правотворчим органом або за його дорученням, але з наступним затвердженням ним результатів інкорпорації. Bci автори наводять приклади, що стали надбанням історії: Звід законів Юстиніана, Звід законів Російської імперії, Звід законів CPCP, Звід законів РРФСР. У даний час офіційна інкорпорація у вигляді збірників втратила сенс і практично не здійснюється. Нормативно-правові акти класифікуються передусім за юридичною силою, потім розташовуються за часом видання. Ha нормативно-правові акти, опубліковані в цих виданнях, можна посилатися в практичній діяльності;

2) офіціозна. Збірники нормативно-правових актів складаються за дорученням правотворчого органу (наприклад, Мін’юсту), але ним не затверджуються, томутексти, вміщені в ньому, не набувають офіційного характеру. Цей різновид інкорпорації зараз практично не знаходить застосування;

3) неофіційна. Вона проводиться різними відомствами, організаціями, видавництвами, науковими установами, юристами (вченими і практиками) на власний розсуд.

20.6. Техніко-юридичні правила інкорпорації.

Техніко-юридичних правил інкорпорації безліч, але всі юридичні операції в процесі інкорпорації спрямовані на зовнішню обробку юридичних документів.

Спочатку визначається критерій відбору правових документів до збірки:

1) юридична сила;

2) хронологія;

3) системність. Це дуже важкий критерій інкорпорації, хоча дає можливість більш обдумано згрупувати правовий матеріал. Інкорпорація за таким критерієм може охоплювати всю галузь права;

4) предмет. Тут мова не йде про всеосяжну інкорпорацію і прив’язку до галузі чи підгалузі права. Вибирається визначений різновид суспільних відносин або явище, що отримало правове забарвлення, і проводиться збір відповідних нормативно-правових актів, наприклад що стосуються освіти, здоров’я, полювання, садово-товариських кооперативів.

Предметом інкорпорації можуть бути різні правові документи:

1) нормативно-правові акти;

2) акти тлумачення (наприклад, постанови судів вищих інстанцій);

3) правореалізаційні акти Cix зразки), наприклад, договори;

4) правозастосовні акти (наприклад, акти судів вищих інстанцій з конкретнихсправ).

Текст правового документа звільняється від застарілих положень. У початковий текст правового документа вносяться офіційні зміни.

Якщо нормативно-правовий акт поряд з нормативними положеннями містить індивідуальні розпорядження, його слід виключити, але при цьому в примітці слід зазначити, чому порушена нумерація пунктів і чому вони відсутні. Інкорпоровані нормативно-правові акти зберігають свої реквізити. Юридична сила об’єднаних правових документів залишається незмінною.

20.7. Облік нормативно-правових актів.

Облік ще називаютьдовідково-інформаційною роботою, щотеж вірно.

Облік нормативно-правових актів — церізновид систематизації правовихдокументів, що полягає в \'ixзборі, зберіганні,реєстрації,розташуванні в певному порядку і підтримці в контрольному стані для швидкого знаходження і використання³‘⁶.

Значення обліку правових документів не варто переоцінювати, проте з певністю можна констатувати, що це дуже корисна юридична діяльність.

Його значення вагоме для реалізації права, в котрій бере участь широке коло громадян та організацій. Керівники будь-якої організації заклопотані тим, щоб не конфліктувати із законом, а для цього законодавство повинно бути під рукою, щоб у разі потреби швидко ним скористатися. Облік нормативно-правових актів тут зазвичай доручається юристу підприємства.

Облік ще більш необхідний у правозастосовній діяльності. Адже тут державним органам доводиться приймати владні рішення, які чинять серйозний вплив на суб’єктів права. Особливо це стосується прокурорських, судових органів, адвокатських бюро. Помилка недопустима, краще зайвий раз заглянути в нормативно-правовий акт, а для цього необхідно швидко його знайти, встановити зв’язки з іншими актами.

Правотворчадіяльність взагалі немислима без точного, налагодженого обліку законодавства, інакше кваліфікованого підходу до підготовки закону та його експертизи чекати не слід.

Облік нормативно-правових актів - це органічна частина кодифікації, консолідації та інкорпорації, свого роду їх початкова стадія, хоча, як було зазначено вище, облік має і самостійне значення.

Без урахування нормативно-правових актів не можна здійснювати роботу з правового виховання, підготовки фахівців у сфері права, займатися науковою роботою в галузі юриспруденції.

Одним словом, облік нормативно-правових актів обслуговує інформаційні потреби суб’єктів права. ^[178]

Техніко-юридичні правила проведения обліку.

Техніко-юридичні правила відображають особливості цього виду систематизації.

Об’єктом обліку можуть бути будь-які нормативно-правові акти: інтер- претаційні, правореалізаційні, правозастосовні та ін.

Займатися обліком може широке коло суб’єктів, а точніше - всі, хто цього потребує. Вони ж визначають обсяг, критерії та інші параметри обліку.

Розрізняють дварізновиди обліку нормативно-правових актів:

1) офіційний. Офіційний облік ведуть юридичні служби державних органів;

2) неофіційний. Різним організаціям і приватним особам всеосяжний облік не під силу, тому вони «підганяють» його обсяг під свої потреби. Облік своїх корпоративних актів проводиться ними в повному обсязі.

Фонд юридичних документів будь-яких рівня і властивості має цінність лише тоді, коли документи точно відображають всі проведені з ними операції: скасування, зміни, доповнення. У цьому випадку ми говоримо про підтримку нормативно-правових актів у контрольному стані.

Критеріями систематизаціїє:

1) вид юридичного документа (нормативний, інтерпретаційний);

2) орган, що видавдокумент (законодавчий орган, ПрезидентУкраїни, Уряд, відомство, судовий орган тощо);

3) час видання документа (акти реєструються за датою їх прийняття);

4) юридична сила документа (закони, підзаконні акти);

5) його галузева приналежність (кримінально-правові, суспільно- правові, фінансово-правові);

6) предмет регулювання (цінні папери, пенсії та ін.). Тут рубрики розставляються в алфавітному порядку.

Способи обліку можуть бути різними. Перелічимо їх:

1) картотеки - найпростіший спосіб обліку. Інформація, занесена на картки, покликана полегшити отримання знань про акти, забезпечити їх прямий відбір і можливість повернення актів назад, а також нове їх вилучення. Картки розміщені в певному порядку. Ha них вказуються орган, що видав акт, його найменування, дата прийняття;

2) зброшуровані папки. Цей спосіб застосовується при дуже невеликому обсязі нормативно-правових актів (скажімо, для домашнього використання, причому не юристами). У даному випадку нормативно-правові акти розміщуються в певному порядку в особливих папках;

3) журнали. У них фіксуються реквізити нормативно-правових актів з розробленою схемою;

4) інформаційно-пошукові системи з права³\'⁷.

^3,7 Скакун О. Ф. Теорія держави і права : [підручник]. - з-тє видання. - K. : Алерта ; ЦУЛ, 20ii. - C. 385.

20.8.