Охорона громадського порядку та розшукова діяльність на території України в 19Т7-1919рр.

Лютнева революція 1917 року призвела до розвалу і розгрому царського поліцейського апарату на Україні. Повсюди проходили розгони і роззброєння поліції та арешти поліцейських. Серед заарештованих урядовців царської адміністрації у Харкові у числі перших був начальник міської поліції.

Під керівництвом більшовиків, представників інших політичних партій в містах і селах Донбасу, Харківщини, Полтавщини, Катеринославщини та в ряді інших місць проводилась активна ліквідація поліції і жандармерії. Тоді ж, 5 березня кременчуцький поліцмейстер надіслав одне з останніх повідомлень полтавському губернатору: «Багаточисельним натовпом солдат і народу визволено 200 арештантів. Управління розшуку, канцелярія поліцмейстера розгромлені і пограбовані. Із революційного натовпу організована міліція. Більшість чинів поліції сховалася під загрозою розстрілу. Виконання поліцейських функцій припинилося». Замість поліції революційною владою стали створюватись підрозділи пролетарської міліції, Червоної і Чорної гвардії, інші правоохоронні органи. До охоронно-розшукової діяльності залучались неосвічені особи, часто з низькими моральними якостями, зовсім не знайомі з юриспруденцією, які керувалися перш за все класовим почуттям та особистими інтересами. Це створило умови для грубого попрання прав людини, свавілля влади, поширення хаосу, анархії і безладдя. Революційні солдати, дезертири, звільнені з-під арешту злочинці, маючи при собі зброю, не визнавали ніяких правил поведінки і не підкорялись нічиїм наказам чи вимогам.

«Так, 24 серпня 1917р. на міліціонера Бандурку, який за наказом командуючого військами округу, щоб виявити дезертирів, перевіряв документи солдатів, присутніх у Київській чайній Ладнова, кинувся з ножем громадянин С.Яковлєв. Тільки впевнені дії самозахисту врятували міліціонеру життя і дозволили затримати зловмисника».

Низька ефективність урядових заходів щодо забезпечення правопорядку в Україні навесні-влітку 1917р. спонукала населення до самостійного пошуку захисту від злочинності і анархії, у зв'язку з чим почали створюватись українські добровільні міліцейсько-військові формування - Вільне козацтво.

Вони з'явилися спонтанно в 1917-1918рр. для «оборони вольностей українського народу» та охорони громадського порядку від «банд збільшовичених дезертирів». Відділи Вільного козацтва були організовані за територіальними принципами: в селах - сотні, волость становила курінь, курені повіту - полк, полки округа - кош. Старшина була виборна; озброєння вони купували на кошти із зібраних податків. У 1917р. Вільне козацтво поширилося на Київщину, Волинь, Херсонщину, Полтавщину й Чернігівщину і складалося переважно з селян, подекуди охоплюючи й робітників (особливо в Києві). Всеукраїнський з'їзд Вільного козацтва, що проходив у Чигирині в липні 1917р., репрезентував 60 тис. чол. організованого козацтва. Там же отаманом Вільного козацтва був обраний генерал П.Скоропадський. Козакам заборонялося робити арешти і обшуки без доручення судових органів чи місцевої адміністрації, вказівки яких по боротьбі зі злочинністю для підрозділів Вільного козацтва були обов'язковими.

До січня 1918р. Генеральна рада Вільного козацтва в Чигирині підлягала Генеральному Секретаріату внутрішніх справ, а з січня 1918р. - Секретаріату військових справ. З початком громадянської війни Генеральний Секретаріат став перетворювати Вільне козацтво на територіальну армію. В березні-квітні 1918р. на вимогу окупаційного німецького командування Вільне козацтво було роззброєне. Козаки охороняли громадський порядок безкоштовно і платні від держави не отримували.

Майже одночасно в Західноукраїнській Народній Республіці (ЗУНР) 6 листопада 1918р. Радою державних секретарів, яка виконувала функції уряду було створено Корпус державної жандармерії. Його організація ґрунтувалася на колишньому австрійському законі про жандармерію 1894р. В останній інстанції жандармерія підпорядковувалася у всіх справах Державному секретаріатові військових справ. Головну команду державної жандармерії було створено у Львові, пізніше переведено до Тернополя, потім до Станіслава. В кожній з трьох військово-територіальних областей ЗУНР було встановлено «експонованого старшину жандармерії», якому підлягали команди відділів, повітів і станиць. В лютому 1919р. було проведено реорганізацію жандармерії ЗУНР. В результаті встановлювалось, що жандармерія підпорядковується щодо забезпечення публічної безпеки державним повітовим комісарам, а в справах військових, господарчо-адміністративних, вишколу і контролю служби - своїм комендантам; в останній інстанції у всіх справах - Державному секретаріату внутрішніх справ. Посади інспекторів жандармерії було скасовано, а натомість створено при Державному секретаріаті внутрішніх справ «шостий відділ жандармерії і поліції», скасовано також пости «експонованих старшин». Для підготовки жандармів до служби командування державної жандармерії організувало «доповняючий відділ».

Після ліквідації Державного секретаріату внутрішніх справ в червні 1919р. Державну жандармерію було підпорядковано спочатку Начальній команді Українській Галицькій армії (УГА), а потім Військовій канцелярії. В липні 1919р. Державну жандармерію перейменовано на Народну сторожу, щоб не дратувати населення Центральної і Східної України згадкою про злопам'ятну російську жандармерію. Із особового складу жандармерії було створено 8 відділів Народної сторожі, службовці якої виконували розшукову діяльність й несли допоміжну військову службу в районах розташування УГА. Рішенням Державного секретаріату військових справ в березні 1919р. було створено при Залізничній військовій управі Залізничну жандармерію для боротьби зі злочинністю та охорони громадського порядку на залізницях.

Під час гетьманства П.Скоропадського було створено Департамент Державної варти при Міністерстві внутрішніх справ з відповідними підрозділами державної варти в губерніях і повітах, які підлягали губернським і повітовим управлінням. Підрозділи державної варти на місцях підпорядковувались губернським і повітовим начальникам. У великих містах стояли резервні дивізіони кінних вартових, а на залізниці ніс службу окремий корпус залізничної варти.

В складі Державної варти діяли розвідувальні відділи, яки займались розшуковою роботою. Начальник такого відділу мав у своєму підпорядкуванні чотири агента для розшукової роботи.

Слід зауважити, що в підрозділах Вільного козацтва, Державної жандармерії. Народної сторожі і Державної варти, які виконували по суті поліцейські функції, була слабка дисципліна, велика плинність кадрів, низький професійний рівень, відсутність належного управління, недостатнє матеріально-технічне постачання. На їх діяльності позначилися умови громадянської війни і тому вони не могли виконувати в повній мірі свої завдання. У той час охороняти порядок і боротись зі злочинністю в нашому розумінні було неможливо.

Але особовий склад цих правоохоронних структур зробив свій внесок в боротьбу за відродження української державності, що розпочалася після Лютневої революції 1917р. Важлива роль відводилась органам громадського порядку і розшуковим органам в становленні Української Народної Республіки, яка була проголошена у листопаді 1917р. Однак процес побудови незалежної демократичної держави і її правоохоронних інститутів був припинений більшовицьким режимом, який захопив владу в Україні і створив радянську міліцію.

Протягом січня - першої половини лютого 1918р. влада на більшій частині території України була під владою радянського Народного секретаріату. Народний Секретаріат оголосив про скасування старих судових, прокурорських, слідчих органів. Повсюдно створювались ревкоми та інші надзвичайні органи радянської влади: революційні штаби, ревтрибунали, «трійки», робітничо- селянська міліція, залізнична міліція та інші підрозділи охорони громадського порядку та боротьби зі злочинністю.

1.6.