§ 4. Право на пред\'явлення позову

Конституційне положення про те, що права і свободи людини та громадянина захищаються судом (ст. 55 Конституції України), деталізується у нормах матеріального права. Так, відповідно до ЦК України (ч.

Вказане у наведених і подібних нормах право на судовий захист є правом на позов в .матеріально-правовому розумінні, що означає можливість уповноваженої особи вимагати в судовому порядку виконання зобов\'язаною особою свого обов\'язку.

Окремі науковці обґрунтовують наявність у праві на позов не лише матеріально-правового, а й процесуального аспекту\'. У та­кому розумінні право на позов є трансформованим правом на звер­нення до суду за захистом, передбаченим ст. З ЦПК України. Отже, право на позов, так само як і поняття позову, має матеріально-правовий і процесуальний аспекти (сторони). Процесуальну скла­дову права на позов утворює так зване право на пред\'явлення по­зову. Такий погляд на вказані права є найбільш поширеним серед вчених. Проте в теорії цивільного процесу висловлювались й інші погляди на співвідношення права на позов і права на пред\'явлення позову, зокрема деякі процесуалісти вважали, що це окремі права, які взаємопов\'язані одне з одним2.

Говорячи про співвідношення права на позов і права на пред \'явлення позову, слід мати на увазі, що:

1) право на позов (захист) визначається і матеріальним, і проце­суальним правом, а право на пред\'явлення позову - тільки проце­суальним;

2) право на позов надає можливість вимагати від суду вирішити справу, а право на пред\'явлення позову - лише звернутися до суду з позовом;

Див.: Клейнман А.

" Див.: Гурвич М. А. Право на иск.- М., 1978.- С. 7.

184

3) наявність права на позов встановлюється судом під час всього провадження у справі, а наявність права на пред\'явлення позову -під час прийняття позовної заяви;

4) відсутність права на пред\'явлення позову є підставою для винесення ухвали про відмову у прийнятті позовної заяви, закрит­тя провадження у справі або залишення позовної заяви без розгля­ду; відсутність же права на позов є підставою для винесення судом рішення про відмову у задоволенні позову.

Виходячи з викладеного, право на позов і право на пред\'яв­лення позову, на наш погляд, є різними правами, головна відмін­ність між якими полягає у їх різній правовій природі.

Право на пред \'явлення позову - це право особи звернутися до суду з позовом про захист порушених, невизнаних або оспорюва­них прав, свобод чи інтересів.

Звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів має право кожна фізична та юридична особа, а у визначених законом випадках до суду мо­жуть звертатися також органи й особи, яким надано право захища­ти права, свободи та інтереси інших осіб або державні чи суспільні інтереси (ст. З ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 45 ЦПК України до органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду з позовом про захист прав, свобод та інтересів інших осіб або державних чи суспільних інтересів, відносяться:

1) Уповноважений Верховної Ради України з прав людини. В п. 10 ст. 13 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» від 23 грудня 1997 р. вказується, що він має право звертатися до суду із заявою про захист прав і свобод людини, яка за станом здоров\'я чи з інших поважних причин не може цього зробити самостійно;

2) прокурор. Відповідно до ст. 36і Закону України «Про проку­ратуру» від 5 листопада 1991 р. органи прокуратури здійснюють представництво інтересів громадянина, якщо він неспроможний через фізичний чи матеріальний стан, похилий вік або з інших по­важних причин самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження.

185внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридич­них осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою. Однією з форм такого представництва є звернення до суду з позо­вами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначе-ного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рі­шень органів і посадових осіб;

3) органи державної влади, органи місцевого самоврядування. їх право на звернення до суду з позовом про захист інтересів ін­ших осіб, держави або суспільства встановлюється спеціальними законами. Наприклад, відповідно до п. 10 ст. 5 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 р. спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захи­сту прав споживачів і його територіальні органи в Автономній Рес­публіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі мають право подавати до суду позови про захист прав споживачів;

4) фізичні особи можуть звертатися з позовом про захист інтересів інших осіб у встановлених законом випадках, у тому числі коли вони виступають законними представниками неповнолітніх, малолітніх, обмежених у дієздатності чи недієздатних осіб. Наприклад, відповід­но до ч. 2 ст. 258 СК України дід і баба мають право звернутися за захистом прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх та повнолітніх непрацездатних внуків до суду без спеціальних на те повноважень;

5) юридичні особи мають право звертатися з позовом до суду, якщо таке повноваження встановлено спеціальним законом і уста­новчими документами цієї юридичної особи. Так, у ст. 20 Закону України «Про об\'єднання громадян» від 16 червня 1992 р. встанов­люється, що зареєстровані об\'єднання громадян наділяються пра­вом захищати законні інтереси своїх членів (учасників) у держав­них та громадських органах, що, зокрема, передбачає їх право звер­татися з позовною заявою до суду.

Право на пред\'явлення позову є невід\'ємним правом кожної особи, тому відмова від права на звернення до суду за захистом є недійсною (ч. З ст. З ЦПК України).