Факт належності правовстановлюючих документів

В житті бувають випадки, коли громадянин не може використати правовстановлюючі документи, оскільки вказані у них ім'я, по-батькові, прізвище, місце чи час народження не відповідають записам у паспорті чи свідоцтві про народження, або у інших документах, які не посвідчують особу, але є необхідними для громадянина для підтвердження певного права.

Суд вправі встановити факт належності вказаних документів лише тоді, коли прізвище, ім'я, по-батькові чи час народження особи в них не співпадає з записами у паспорті чи свідоцтві про народження. Крім того, встановлення факту належності документу можливе і при умові, коли в документі вказане тільки прізвище І ініціали особи, у зв'язку з чим відповідні організації не приймають цей документ (наприклад, нотаріус). Сюди ж слід віднести випадки, коли в документі допущені виправлення, які не застережені, або в результаті тривалого використання в документі неможливо прочитати прізвище, ім'я чи по-батькові.

Згідно з роз'ясненням Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», при розгляді справ цієї категорії, в тому числі факту належності правовстановлюючого документу, в якому допущені помилки у прізвищі, імені, по-батькові, або замість імені, по- батькові вказані Ініціали, суд зобов'язаний запропонувати заявнику подати докази про те, що правовстановлюючим документ належить саме йому, і що організація (установа), яка видала документ, не має можливості внести в нього виправлення.

Разом з тим, цей порядок не застосовується, якщо виправлення в таких документах належним чином не застережені, або ж їх реквізити нечітко виражені внаслідок тривалого використання, неналежного зберігання та ін. Це є підставою для вирішення питання про встановлення факту, про який йдеться в документі, відповідно до чинного законодавства.

Заяви про встановлення із зазначених підстав факту належності особі вироку або рішення суду, квитка про членство в об'єднанні громадян, військового квитка, посвідчення до ордена або медалі, паспорта, чи свідоцтв, що їх видають органи реєстрації актів громадянського стану, та інших документів, що посвідчують особу, не підлягають розгляду в порядку, передбаченому ст. 256 ЦПК України, оскільки ці питання вирішуються органом, який видав документ.

Судами також не встановлюється тотожність особи.

Разом з тим, на підставі п.6 ст. 256 ЦПК України суд може встановлювати факти належності особі документів, які не відносяться до таких, що посвідчують особу, наприклад, довідок про поранення чи перебування у госпіталі у зв'язку з пораненням, повідомлення військових частин, військкоматів і інших органів військового управління про загибель чи пропажу без вісти в зв'язку з обставинами військового часу, а також заповіту, страхового свідоцтва (полісу), ощадної книжки, трудової книжки, Іншого документу про трудовий стаж, довідки про реабілітацію тощо.

До компетенції суду встановлення факту належності правовстановлюючого документу віднесено, якщо:

1) відповідно до закону цей факт породжує юридичні наслідки;

2) заявник не може його підтвердити іншим шляхом (отриманням чи відновленням втрачених документів).

Тому, у справах про встановлення фактів належності правовстановлюючих документів суди повинні вимагати від заявника подання доказів про те, що правовстановлюючий документ належить йому і що внести в нього виправлення неможливо. Доказом неможливості внесення виправлення в документ є, наприклад, офіційна відмова того органу, який видав неналежний документ, або видав належний, але внести виправлення не може, оскільки документ, на підставі якого він виданий, втрачено і т.ін.

Таким чином, діставши офіційну відмову про внесення виправлень у правовстановлюючий документ або у видачі повторного у зв'язку з нечитаємістю, фізична особа може звернутись в суд з заявою, в якій він повинен вказати, який факт просить встановити і з якою метою, причини неможливості одержання чи відновлення документів, що підтверджують цей факт, докази на підтвердження факту.

Підсудність. Заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання (ч. 1 ст. 257 ЦПК України); за заявою громадянина України, який проживає за її межами, про встановлення факту, що має юридичне значення, визначається за його клопотанням ухвалою судді Верховного Суду України (ч. 2 ст. 257 ЦПК України).

До заяви має бути подана довідка про відмову посадових осіб про неможливість внесення виправлень у правовстановлюючий документ.

Заявники:

- особа, яка утримує правовстановлюючий документ І якій необхідно довести належність цього документу йому;

- спадкоємці померлого, який утримував цей документ, для оформлення спадкових прав;

- утриманці померлого для одержання пенсії;

- прокурор в порядку ст.ст. 45, 46 ЦПК України;

- інші заінтересовані у встановленні цього факту особи.

Заінтересованими особами в залежності від мети встановлення факту можуть бути: військкомати, органи внутрішніх справ, управління соціального захисту населення, управління Пенсійного Фонду, територіальна громада, інші спадкоємці, фінансові, житлові та комунальні органи, навчальні заклади, ощадкаси, органи страхування тощо.

Перешкодою для прийняття заяви про встановлення факту належності документу є наявність у заявника інших документів, які достовірно підтверджують відповідний факт.

На практиці зустрічаються випадки, коли громадяни порушують питання про встановлення факту належності заповіту або заповідального розпорядження в страховому свідоцтві зі змішаним страхуванням життя або в ощадній касі, якщо в них неправильно вказані прізвище, Ім'я, по-батькові заповідача або призначеного ним спадкоємця.

При розгляді заяв про встановлення факту належності трудової книжки треба виходити з правил, передбачених п.2.13 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, а саме: власник або уповноважений ним орган вносить зміни до записів у трудових книжках про прізвище, Ім'я та по-батькові, дату народження згідно з паспортом та іншими відповідними документами, виданими відділами РАЦС. Належність особі довідки, яка підтверджує трудовий стаж і в якій неправильно вказано прізвище, ім'я чи по-батькові, згідно з п.26 Постанови КМ України «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» від 12 серпня 1993 року № 637 може розглядатись судом як факт належності цього документа даній особі. Проте суди не вправі встановлювати факти про підтвердження трудового стажу, що віднесено до компетенції управлінь соціального захисту населення.