Сутність та форми взаємодії слідчого з оперативними підрозділами

У наш час правоохоронні органи України знаходяться у стані реформування, у зв'язку з чим як до чинного кримінального процесуального та іншого законодавства України, так і відомчих нормативно-правових актів постійно вносяться зміни, що пов'язано з прийняттям і вступом у дію низки нових норм.

Загалом робота слідчих і оперативних підрозділів спрямована на розслідування кримінальних правопорушень, а також попередження та виявлення причин і умов, що сприяли їх вчиненню. При цьому розслідування всіх тяжких та особливо тяжких злочинів є можливим саме завдяки постійній та злагодженій взаємодії слідчого із працівниками оперативних підрозділів, а також своєчасному вжиттю низки спільних заходів, спрямованих на обставини, які мають значення для кримінального провадження (ст. 91 КПК України).

Слід зазначити, що на відміну від слідчого, оперативні підрозділи не відносяться ані до сторін, ані до учасників кримінального провадження. Проте, відповідно до положень ч. 2 ст. 41 КПК України, під час виконання доручень слідчого і прокурора працівник оперативного підрозділу користується повноваженнями слідчого. Працівники оперативних підрозділів (крім підрозділу детективів, підрозділу внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України) не мають права здійснювати процесуальні дії у кримінальному провадженні за власною ініціативою або звертатися із клопотаннями до слідчого судді чи прокурора.

Взаємодія слідчого та оперативних підрозділів у процесі розкриття та розслідування кримінальних правопорушень є найбільш поширеним і важливим видом взаємодії, необхідною умовою успіху досягнення повного, швидкого та неупередженого досудового розслідування.

Чинний КПК України досить суттєво трансформував кримінальну процесуальну діяльність під час досудового розслідування, зокрема і щодо співвідношення слідчої та оперативно-розшукової діяльності. Тому форми взаємодії слідчих і працівників оперативних підрозділів мають бути пристосовані до нових вимог.

У більшій мірі правові та організаційні засади взаємодії слідчого з оперативними підрозділами закріплені у відповідних відомчих наказах, прийнятих на реалізацію положень нового кримінального процесуального законодавства України.

Розглядаючи визначення поняття взаємодії, суб’єктами якої є слідчі та оперативні підрозділи, І. В. Кубарєв шляхом аналізу законодавства та наукової літератури зазначив, що вона полягає в узгодженому визначенні і здійсненні слідчих дій, оперативно-розшукових та інших заходів під керівництвом слідчого з метою ефективного вирішення

завдань кримінального судочинства^[39]. Але взаємодія не завжди відбувається під безпосереднім керівництвом, адже працівники оперативних підрозділів під час виконання письмових доручень слідчого користуються його повноваженнями.

У процесі дослідження проблем попередження злочинів оперативними підрозділами поліції В. В. Шендрик констатував, що превентивна взаємодія оперативних підрозділів поліції з іншими суб’єктами попередження злочинів — це завчасно погоджена за часом, місцем, необхідними ресурсами (матеріальними і технічними), виконавцями та об’єктами попереджувального впливу спільна діяльність означених суб’єктів з метою профілактики, запобігання та припинення злочинів, які готуються, і замаху на них та класифікації суб’єктів її здійснення^[40].

Взаємодія оперативних підрозділів поліції України з органами досудового розслідування, на думку М.

Щодо практичного аспекту цієї діяльності, то взаємодія між слідчим і працівником оперативного підрозділу є ефективною в разі, якщо вони особисто між собою досягнуть взаєморозуміння щодо розслідування конкретного кримінального провадження. В окремих випадках ніякими законами та нормативно-правовими актами неможливо

досягнути результативної злагодженої роботи слідчих та оперативних працівників. У той же час їх робота повинна бути законодавчо та нормативно регламентована.

Отже, взаємодія між слідчим і працівником оперативного підрозділу має теоретичні та правові підстави. Зокрема, теоретичними підставами такої взаємодії виступають положення, що роз’яснюють її сутність, роль, значення тощо. Їх усвідомлення суб’єктами робить взаємодію більш осмисленою та цілеспрямованою, сприяючи тим самим підвищенню її ефективності і безумовному дотриманню всіма учасниками вимог законності.

Теоретичними підставами взаємодії між слідчим і працівником оперативного підрозділу є:

— спільність мети і завдань, тобто лише об’єднуючи свої зусилля, вони зможуть ефективно їх вирішити, а саме: швидко розкрити кримінальне правопорушення, своєчасно, швидко, повно та неупереджено здійснити досудове розслідування, а також встановити та притягнути до кримінальної відповідальності винну особу;

— однакова юридична сила процесуальних документів слідчого та працівника оперативного підрозділу, складених на підставі доручення слідчого. Зокрема, протоколи слідчих (розшукових) і негласних слідчих (розшукових) дій, які складені слідчим, мають таке ж доказове значення, як і протоколи, складені працівниками оперативного підрозділу.

Правовими підставами взаємодії слідчого з працівниками оперативних підрозділів є положення чинного КПК України, норми законів України «Про оперативно- розшукову діяльність», «Про Національну поліцію», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та ін., а також підзаконних нормативно- правових актів, у тому числі відомчих наказів, інструкцій, вказівок, розпоряджень та ін.

Таким чином, взаємодія слідчого та оперативних підрозділів у кримінальному провадженні — це заснована на законі та відомчих нормативно-правових актах, а також спільності завдань діяльність, яка передбачає ефективне використання правових заходів, сил, форм, методів і засобів,

спрямованих на розкриття, розслідування та попередження кримінальних правопорушень.

Відповідно до положень ст. 9 КПК України, під час здійснення взаємодії слідчий та працівник оперативного підрозділу зобов’язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, КПК України, міжнародно-правових актів, а також вимог інших законів і підзаконних нормативно- правових актів. Вони зобов’язані швидко, повно і неупереджено дослідити усі обставини кримінального правопорушення, виявити обставини, що викривають чи виправдовують підозрюваного, а також обставини, що пом’якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.

Згідно з положеннями ч. 3 ст. 9 КПК України, при здійсненні кримінального провадження не може застосовуватися закон, який суперечить КПК України, а у випадках, коли положення КПК України не регулюють або неоднозначно регулюють окремі питання кримінального провадження, відповідно до ч. 6 ст. 9 КПК України застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені ч. 1 ст. 7 КПК України.

Окремі головні напрямки загальнодержавної політики і організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю визначено в Законі України «Про організаційно- правові основи боротьби з організованою злочинністю» від 30 червня 1993 року. У той же час, на сьогодні підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю та внутрішньої безпеки областей розформовано, але ці функції передано підрозділам кримінальної поліції.

Традиційно виділяють дві форми взаємодії:

Перша форма взаємодії - процесуальна (нормативно- правова) — спрямована на реалізацію процесуальних правовідносин, що виникають, розвиваються та припиняються між слідчим і працівниками оперативного підрозділу щодо реалізації ними своїх повноважень.

До процесуальної форми взаємодії відносяться наступні.

1. Створення СОГ для розслідування кримінальних правопорушень. З метою швидкого, повного і неупередженого

розслідування тяжких, особливо тяжких злочинів, а також кримінальних правопорушень, що викликали значний суспільний резонанс, утворюються СОГ, до складу яких можуть входити працівники, які брали участь в огляді місця події (реалізації матеріалів ОРД, оперативній розробці фігурантів, проведенні інших оперативно-розшукових заходів). У разі потреби залучаються дільничні офіцери поліції (дільничні інспектори міліції), на території обслуговування яких вчинено кримінальне правопорушення, працівники інших органів та підрозділів поліції.

Крім того слід пам'ятати про можливе створення слідчої групи в порядку ст. 571 КПК України. Зокрема, для проведення досудового розслідування обставин кримінальних правопорушень, вчинених на територіях декількох держав, або якщо порушуються інтереси цих держав, можуть створюватися спільні слідчі групи. У такому випадку Генеральна прокуратура України розглядає і вирішує питання про створення спільних слідчих груп за запитом слідчого органу досудового розслідування України, прокурора України та компетентних органів іноземних держав. Члени спільної слідчої групи безпосередньо взаємодіють між собою, узгоджують основні напрями досудового розслідування, проведення процесуальних дій, обмінюються отриманою інформацією. Координацію їх діяльності здійснює ініціатор створення спільної слідчої групи або один з її членів. Слідчі (розшукові) та інші процесуальні дії виконуються членами спільної слідчої групи тієї держави, на території якої вони проводяться.

2 Виконання працівниками оперативного підрозділу письмових доручень про проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій під час досудового розслідування. Під час розслідування кримінальних правопорушень слідчий надає відповідним оперативним підрозділам поліції (п. 3 ч. 2 ст. 40 КПК України), а в разі створення СОГ — конкретним працівникам оперативного підрозділу, включеним до її складу, письмові доручення про проведення слідчих (розшукових) дій і негласних слідчих (розшукових) дій, які є обов'язковими для виконання.

3. Взаємодія при зупиненні досудового розслідування. Загальні підстави зупинення досудового розслідування передбачені в ч. 1 ст. 280 КПК України. Так, досудове розслідування може бути зупинене після повідомлення особі про підозру у разі, якщо:

1) підозрюваний захворів на тяжку хворобу, яка перешкоджає його участі у кримінальному провадженні, за умови підтвердження цього відповідним медичним висновком;

2) оголошено в розшук підозрюваного;

2-1) слідчий суддя відмовив у задоволенні клопотання про здійснення спеціального досудового розслідування;

3) наявна необхідність виконання процесуальних дій у межах міжнародного співробітництва.

Що ж безпосередньо стосується виникнення взаємодії слідчого з працівниками оперативних підрозділів під час зупинення досудового розслідування, то до неї слід віднести другу та третю вказані вище підстави.

До зупинення досудового розслідування слідчий зобов’язаний виконати всі слідчі (розшукові) та інші процесуальні дії, проведення яких необхідне та можливе, а також всі дії для здійснення розшуку підозрюваного, якщо зупинити досудове розслідування необхідно у зв’язку з обставинами, передбаченими п. 2 ч. 1 ст. 280 КПК України.

Якщо у кримінальному провадженні є два або декілька підозрюваних, а підстави для зупинення стосуються не всіх, прокурор має право виділити досудове розслідування в окреме провадження і зупинити його стосовно окремих підозрюваних.

Досудове розслідування зупиняється вмотивованою постановою прокурора або слідчого за погодженням із прокурором, відомості про що вносяться до ЄРДР. Копія постанови надсилається стороні захисту, потерпілому, представнику юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які мають право її оскаржити слідчому судді.

Слід пам'ятати, що після зупинення досудового розслідування проведення слідчих (розшукових) дій не допускається, крім тих, що спрямовані на встановлення місцезнаходження підозрюваного.

У разі, якщо підозрюваний переховується від органів досудового розслідування, прокуратури чи суду з метою

ухилення від кримінальної відповідальності та його місцезнаходження невідоме, слідчий виносить постанову про зупинення досудового розслідування та оголошення в розшук підозрюваного, що погоджується прокурором. Якщо досудове розслідування не зупиняється, слідчий виносить окрему постанову про оголошення розшуку підозрюваного. На виконання цього положення у п. 1 розділу УІІІ Інструкції з організації взаємодії (наказом МВС України від 07.07.2017 р. № 575) передбачено, що у день прийняття такого

процесуального рішення слідчий доповідає матеріали про оголошення розшуку підозрюваного керівникові органу досудового розслідування для їх погодження та подальшого направлення керівникові територіального органу, підрозділу поліції або міжрегіонального територіального органу Національної поліції України або його територіального (відокремленого) підрозділу, який здійснює оперативне супроводження кримінального провадження або матеріали діяльності якого стали підставою для початку кримінального провадження, для організації розшуку підозрюваного.

Зазначені матеріали повинні містити витяг із ЄРДР, копії письмового повідомлення про підозру, постанови про оголошення розшуку підозрюваного або постанови про зупинення досудового розслідування, ухвали слідчого судді про дозвіл на затримання з метою приводу, довідку про особу або копію документа, який посвідчує особу.

У кримінальних провадженнях про тяжкі та особливо тяжкі злочини, в яких підозрюваного оголошено в розшук, слідчим вносяться за погодженням з прокурором клопотання до слідчого судді про дозвіл на затримання підозрюваного з метою його приводу для участі в розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу.

Особливістю змісту доручення слідчого щодо здійснення розшуку підрозділом карного розшуку є те, що в ньому вказується не на перелік заходів розшуку, які потрібно виконати, а на завдання розшуку^[42].

За наявності доручення щодо здійснення розшуку підозрюваного, розшукова діяльність підрозділу карного розшуку здійснюється протягом усього розшукового провадження з самостійним визначенням заходів його здійснення, які передбачені нормами КПК України та Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність». Відповідно до ст. 9 цього Закону у кожному випадку наявності підстав для проведення оперативно-розшукової діяльності заводиться оперативно-розшукова справа. Постанова про заведення такої справи підлягає затвердженню начальником органу Національної поліції або начальником відокремленого підрозділу територіального органу Національної поліції.

Згідно з указаною Інструкцією організація розшукової роботи покладається на керівників оперативних підрозділів.

Після зупинення досудового розслідування в разі переховування підозрюваного від органів досудового розслідування з метою ухилення від кримінальної відповідальності оперативний підрозділ щомісяця письмово інформує слідчого про заходи, ужиті для встановлення його місцезнаходження.

У разі необхідності керівникові органу досудового розслідування, а також слідчому надається можливість ознайомлення з матеріалами ОРС (з додержанням режиму секретності).

Керівник оперативного підрозділу:

1) погоджує зняття особи з розшуку з керівником органу досудового розслідування шляхом візування ним відповідної облікової картки;

2) забезпечує у встановленому законодавством порядку закриття ОРС лише за наявності копії постанови слідчого про відновлення досудового розслідування у зв'язку з установленням місцезнаходження підозрюваного, а якщо досудове розслідування не зупинялося — за наявності документів, які підтверджують встановлення місцеперебування розшукуваної особи, а у випадках, коли особа підлягає видачі іншою державою, — після завершення проведення процесуальних дій у межах міжнародного співробітництва.

Керівник територіального органу поліції (у разі якщо оперативне супроводження досудового розслідування здійснюється територіальним (відокремленим) підрозділом — керівник цього територіального (відокремленого) підрозділу):

1) координує оперативно-розшукову діяльність підпорядкованих органів, підрозділів поліції під час розшуку підозрюваних;

2) щокварталу проводить оперативні наради з питань організації розшуку осіб, які переховуються від органів слідства.

Керівник територіального органу, підрозділу поліції спільно з керівниками органу досудового розслідування та оперативного підрозділу із залученням представників підрозділів інформаційного забезпечення щомісяця проводять взаємозвірення кількості підозрюваних, оголошених у розшук, та заведених ОРС, за результатами якого складається акт такого взаємозвірення, який затверджується керівником територіального органу, підрозділу поліції.

У кримінальних провадженнях про тяжкі та особливо тяжкі злочини, в яких підозрюваного оголошено в розшук, у разі наявності достатніх підстав вважати, що особа може переховуватися за межами України, слідчий відповідно до законодавства вирішує питання про оголошення особи в міжнародний розшук.

Після оголошення підозрюваного у міжнародний розшук відповідно до ч. 6 ст. 193 КПК України слідчий звертається до суду з клопотанням про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Слідчий з метою отримання матеріалів, що характеризують особу підозрюваного, громадянина іншої держави, відповідно до вимог ст. 551 КПК України негайно направляє до країни його походження запит про міжнародну правову допомогу.

У разі отримання інформації про те, що оголошений у розшук підозрюваний, який є громадянином іншої держави, перебуває на території цієї держави, слідчий у стислі строки

відповідно до вимог розділ IX «Міжнародне співробітництво під час кримінального провадження» КПК України у встановленому порядку надсилає запит про міжнародну правову допомогу в кримінальному провадженні або надсилає зазначене кримінальне провадження стосовно вказаної особи разом з клопотанням про передання кримінального провадження.

Таким чином, при зупиненні досудового розслідування з метою оголошення підозрюваного в розшук основний алгоритм дій слідчого такий:

1) виносить за наявності підстав, передбачених ст. 280 КПК України, постанови про зупинення досудового розслідування;

2) доповідає матеріали про оголошення розшуку підозрюваного керівникові органу досудового розслідування для їх погодження та подальшого направлення керівникові територіального органу, підрозділу поліції або міжрегіонального територіального органу Національної поліції України або його територіального (відокремленого) підрозділу, який здійснює оперативне супроводження кримінального провадження або матеріали діяльності якого стали підставою для початку кримінального провадження, для організації розшуку підозрюваного;

3) звертається з клопотанням до слідчого судді про дозвіл на затримання підозрюваного з метою приводу та застосування відносно нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою;

4) надає працівникам оперативних підрозділ доручення на здійснення розшуку підозрюваного;

5) проводить СРД, які безпосередньо спрямовані на встановлення місцезнаходження підозрюваного;

6) знайомлення з матеріалами ОРС (з додержанням режиму секретності).

У свою чергу, в процесі взаємодії зі слідчим до основних обов’язків працівників оперативних підрозділів щодо розшуку підозрюваного входять:

1) заводити ОРС щодо осіб, які переховуються від органів досудового розслідування та суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності;

2) з дотриманням режиму секретності надавати слідчому матеріали ОРС для ознайомлення;

3) інформувати щомісячно слідчого про заходи, ужиті для встановлення місцезнаходження підозрюваного, оголошеного в розшук;

4) розробляти план ОРЗ щодо розшуку підозрюваного;

5) проводити ОРЗ у межах ОРС;

6) за наявності ухвали слідчого судді на затримання підозрюваного з метою приводу та застосування відносно нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою здійснювати затримання.

У разі виявлення особи, щодо якої в банках даних є відомості, що передбачають її затримання (арешт) та подальшу екстрадицію, поліцейський невідкладно інформує про факт виявлення особи за скороченим номером екстреного виклику поліції «102» та доповідає керівнику територіального органу (підрозділу) рапортом, який надалі реєструє в журналі єдиного обліку заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події згідно з вимогами наказу МВС України від 06.11.2015 № 1377.

Керівник територіального органу (підрозділу) вживає заходів із надсилання повідомлення з відомостями про особу на адресу електронної пошти або факсимільним зв'язком уповноваженому підрозділу та інформування телефонним зв'язком про надсилання такого повідомлення.

Уповноважений підрозділ упродовж трьох годин з моменту отримання такої інформації підтверджує актуальність розшуку особи та намірів компетентного органу іноземної держави запитувати її екстрадицію.

Територіальний орган (підрозділ) поліції після отримання від уповноваженого підрозділу підтвердження про наміри ініціатора розшуку запитувати екстрадицію вживає заходів щодо затримання особи в порядку, передбаченому статтями 208 та 582 КПК України.

У разі виявлення особи, щодо якої в банках даних є відомості, що не передбачають затримання (арешт) цієї особи, поліцейський невідкладно інформує за скороченим номером екстреного виклику поліції «102» про факт виявлення особи та доповідає керівнику територіального органу (підрозділу)

рапортом, який надалі реєструє в журналі єдиного обліку заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події згідно з вимогами наказу МВС України від 06.11.2015 № 1377.

Керівник територіального органу (підрозділу) вживає заходів із надсилання повідомлення з відомостями про особу на адресу електронної пошти або факсимільним зв'язком уповноваженому підрозділу та інформування телефонним зв'язком про направлення такого повідомлення.

У разі виявлення особи, щодо якої в банках даних є відомості як про зниклу безвісти особу, поліцейський:

— повідомляє особі про те, що про неї в банках даних є відомості як про зниклу безвісти особу, та в установленому законодавством порядку проводить її опитування;

— невідкладно доповідає про факт виявлення особи керівнику територіального органу (підрозділу) рапортом, який надалі реєструє в журналі єдиного обліку заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події згідно з вимогами наказу МВС України від 06.11.2015 № 1377.

Керівник територіального органу (підрозділу) вживає заходів із надсилання повідомлення з відомостями про особу на адресу електронної пошти або факсимільним зв'язком уповноваженому підрозділу та інформування телефонним зв'язком про надсилання такого повідомлення.

Друга форма взаємодії — непроцесуальна, яка має доволі різноманітні види, що, як правило, передбачено та визначається внутрішньовідомчими нормативно-правовими актами і є частково формами адміністративного управління та не регламентуються КПК України.

До непроцесуальної форми відноситься взаємодія при надходженні до органів поліції заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення та реагуванні на них. З цією метою у територіальних органах поліції створюються чергові СОГ, склад яких формується із працівників відповідного територіального органу поліції згідно з графіком чергування. До СОГ в обов'язковому порядку входять слідчий (старший групи), працівник оперативного підрозділу та інспектор— криміналіст (Інструкція про порядок залучення працівників органів досудового розслідування поліції та Експертної служби

Міністерства внутрішніх справ України, затверджена наказом МВС України від 03.11.2015 р. № 1339). У разі необхідності залучається інспектор превентивної діяльності поліції, на території оперативного обслуговування якого вчинено злочин.

Варто пам'ятати, що на сьогодні діє новий наказ МВС України від 06 листопада 2015 р. № 1377 «Про затвердження Інструкції про порядок ведення єдиного обліку в органах поліції заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події».

Крім цього ця форма взаємодії стосується питань:

— погодження при плануванні спільних слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій;

— координації проведення слідчих (розшукових) дій і негласних слідчих (розшукових) дій;

— консультації;

— спільного аналізу причин і умов, що сприяють вчиненню кримінального правопорушення;

— спільної узгодженої діяльності у складі СОГ;

— спільного використання техніки, засобів зв'язку і транспорту, що мають у своєму розпорядженні оперативні підрозділи;

— спільні виїзди в інші міста, райони для виконання комплексу слідчих (розшукових) дій, оперативно-розшукових та інших заходів;

— обмін інформацією та спільне обговорення матеріалів кримінального провадження і оперативно-розшукових справ;

— проведення тактичних операцій.

Окрім наведеного, в практичній площині також можуть виникати наступні форма взаємодії слідчого з працівниками оперативних підрозділів:

— спільний аналіз первинного матеріалу про злочин, зокрема це має місце на стадії початку кримінального провадження. Ця форма взаємодії передбачає ситуацію, коли первинні матеріали про злочин були зібрані оперативним підрозділом без методичної допомоги слідчого;

— спільна робота оперативного співробітника та слідчого. Це одна з найважливіших організаційних форм

взаємодії, яка полягає у проведенні узгоджених між собою оперативно-розшукових заходів і слідчих дій^[43].

Підводячи підсумок, необхідно вказати на те, що обрання конкретної форми взаємодії здебільшого пов'язано з характером слідчої або оперативно-розшукової ситуації, що склалася у зв'язку із розслідуванням конкретного кримінального провадження чи веденням оперативно- розшукової справи (далі — ОРС). Здебільшого зазначене залежить від професійності та досвідченості слідчого, оскільки реалізується за його ініціативою і під його процесуальним контролем. Специфіка такої форми взаємодії полягає у тому, що під час її здійснення формується система правовідносин між слідчим та оперативним підрозділом, яка, поряд із кримінальними процесуальними, включає й інші правовідносини (оперативно-розшукові, адміністративно- процесуальні, службові та ін.), що в своєму підсумку має за мету забезпечення об'єктивності, всебічності і повноти дослідження обставин, що підлягають доказуванню. Разом із тим слід пам'ятати, що взаємодія не може здійснюватися довільно і завжди зумовлена конкретними обставинами (чинниками), які через свою детермінуючу роль (функцію) можуть і навіть повинні розглядатися як підстави взаємодії органів досудового розслідування та оперативних підрозділів.

Найбільш ефективна взаємодія слідчого і працівників оперативних підрозділів при розслідуванні злочинів можлива тільки у складі СОГ, створюваних із дотриманням визначених законом принципів. Запорукою успішної діяльності групи є оптимальний розподіл обов'язків між її членами, погоджене планування слідчих (розшукових) дій і оперативно- розшукових заходів, взаємний обмін інформацією на проміжних нарадах під керівництвом слідчого, своєчасне

внесення корективів до плану роботи групи, встановлення позитивних психологічних взаємовідносин.

У той самий час, аналіз практичної діяльності оперативних підрозділів указує на наявність певних типових недоліків під час роботи слідчого й оперативного працівника у складі спільної оперативної групи в роботі з оперативно- розшукової справи, а саме:

1) відсутність необхідного чіткого алгоритму та деталізації запланованих заходів;

2) неправильний вибір послідовності заходів, часу їх проведення;

3) неправильний розподіл ролей (тобто інколи взагалі відсутня пряма кореспонденція планування із версіями);

4) відсутність чіткої організаційно-практичної моделі подолання протидії розслідуванню та заходів, спрямованих на реалізацію тощо.

Крім того, в окремих випадках спостерігається недостатній рівень підготовки та правових знань оперативних співробітників (зокрема на стадії первинного збору матеріалів про злочини).

З метою подолання окреслених негативних факторів необхідно постійно вдосконалювати форми і методи взаємодії слідчого і працівників оперативних підрозділів, зокрема шляхом:

1) досягнення однакового розуміння змісту та тактичних завдань розслідування;

2) окреслення чіткого розподілу їх обов’язків;

3) здійснення постійного узгодження планування слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій та оперативно-розшукових заходів;

4) здійснення постійного взаємного обміну отриманою інформацією як на планових, так і на проміжних нарадах під керівництвом слідчого;

4) своєчасного внесення дієвих коректив до плану роботи;

5) покращення організаційного та науково-методичного забезпечення.