ПРАВОВИЙ МЕХАНІЗМ ПОДАТКУ. ЕЛЕМЕНТИ ПРАВОВОГО МЕХАНІЗМУ ТА ЇХ ЗМІСТ

Система елементів правового механізму податку складається з обов’язкових і факультативних елементів. Обов’язкові елементи об’єднано у дві групи.

1. Основні елементи — визначають фундаментальні,сутнісні

характеристики податку, що формують основне уявлення про зміст податкового механізму.

До основних елементів правового механізму податку і збору належать:

а) платник податку чи збору;

б) об’єкт оподаткування;

в) ставка податку чи збору

2. Додаткові елементи — деталізують специфіку конкретного платежу, створюютьзавершену й повну систему податкового механізму.

Отже, до додаткових елементів правового механізму податку належать:

а) база оподаткування;

б) ставка податку;

в) порядок обчислення податку;

г) податковий період;

д) строк та порядок сплати податку;

е) строк та порядок подання звітності про обчислення і сплату податку.

ж) податкові пільги;

3. Факультативні елементи є необов’язковими для правового механізму податку і можуть закріплюватися в законодавчих актах, підкреслюючи своєрідність саме цього податковогомеханізму, але їх може і не бути.

Розглянемо кожен з елементів більш детально:

Платниками податків є суб’єкти податкових правовідносин,на яких за наявності об’єкта оподаткування покладено певнийкомплекс податкових обов’язків і прав, установлених законодавством.

Згідно ПКУ платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з ПКУ або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з ПКУ.

Різноманіття платників податків зумовлює потребу їх класифікації за різними підставами.

І. Залежно від способу організації господарської діяльності:

1) фізичні особи;

2) юридичні особи;

3) іноземні юридичні особи; постійні представництва іноземних юридичних осіб;

4) юридичні та фізичні особи, що діють у складі групи, якане має статусу юридичної особи (іноземні і/чи національні юридичні та фізичні особи, що діють в Україні на правах партнеріву складі групи, яка не є юридичною особою, на підставі договору про спільну діяльність);

5) відокремлені підрозділи без статусу юридичної особи;

6) консолідована група платників податків.

II. Залежно від податкової юрисдикції держави:

1) резиденти — особи, які мають місце постійного проживання чи місцезнаходження в даній державі і доходи якихпідлягають оподатковуванню з усіх джерел (особи, які несутьповну податкову відповідальність);

2) нерезиденти — особи, які не мають місця постійного знаходження в державі і в яких оподатковуванню підлягають лишедоходи, отримані ними на даній території (особи, які несуть обмежену податкову відповідальність).

III. Залежно від критерію юридичного та фактичного обов’язку сплати податку:

1) юридичний платник податків;

2) фактичний платник податків.

Фізичні особияк платники податків

Фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства) як платники податків поділяються на двігрупи:

1) фізичні особи, що не мають статусу суб’єктів підприємницької діяльності;

2) фізичні особи, що мають статус ФОП.

Юридичні особи в Україні діють в організаційно-правовихформах, установлених законодавством.

Юридичними особами—платниками податків є:

1) українські підприємства й організації;

2) іноземні підприємства й організації.

Юридичні та фізичні особи, що діють у складі групи, яка немає статусу юридичної особи (далі — група без статусу юридичної особи), — це окремий вид платників податків на території України, діяльність якого здійснюється на підставі договору про спільну діяльність, що передбачає об’єднання коштівабо майна учасників для досягнення спільної господарськоїмети.

Філіяявляє собою відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза місцем його перебування і реалізує всі йогофункції чи їх частину, в тому числі функції представництва,тоді як представництво — це відокремлений підрозділ юридичної особи, розташований поза місцем її перебування, що представляє та захищає інтереси юридичної особи.

Під особами, що сприяють сплаті податків, зборів, розуміються зобов’язані особи, від дій яких залежить належне виконання обов’язків платників податків, контроль за повнотою і своєчасністю сплати податків, зборів і мит до бюджетів і надання інформації про платника податків, необхідної для нарахування податків і зборів.

Права та обов’язки платника податку.

Визначення кола обов’язків і прав платника податків маєважливе значення, оскільки застосування фінансової відповідальності до платника податків зумовлено саме порушеннямустановленого законом обов’язку. Захист своїх прав платникомподатків ґрунтується впершу чергу на доказі факту відсутностів нього того чи іншого обов’язку. Права платника податків єбезпосереднім механізмом, який, з одного боку, сприяє належній реалізації платником податків своїх обов’язків, а зіншого — є важливою гарантією захисту від неправомірних дійконтролюючих органів.

Обов’язок платника податків — це передбачена нормоюподаткового права міра його належної поведінки, тобто платник податків не може відмовитися від виконання свого обов’язку. Обов’язок платника податків означає, що він повинний незалежно від свого бажання будувати свою поведінку

Згідно ст.. 16 ПКУ платники податку зобов»язані.

1. стати на облік у контролюючих органах в порядку, встановленому законодавством України;

2..вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів;

3. подавати до контролюючих органів декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів;

4. сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених законодавством;

5. подавати на належним чином оформлену письмову вимогу

контролюючих органів документи з обліку доходів, витрат та інших показників, пов'язаних із визначенням об'єктів оподаткування (податкових зобов'язань), первинні документи, регістри

бухгалтерського обліку, фінансову звітність, інші документи, пов'язані з обчисленням та сплатою податків та зборів

6. подавати контролюючим органам інформацію, відомості про суми коштів, не сплачених до бюджету в зв'язку з отриманням податкових пільг (суми отриманих пільг) та напрями їх використання

7. подавати контролюючим органам інформацію в порядку, у строки та в обсягах, встановлених податковим законодавством;

8.

9. не перешкоджати законній діяльності посадової особи контролюючого органу під час виконання нею службових обов'язків та виконувати законні вимоги такої посадової особи;

10. повідомляти контролюючим органам за місцем обліку такого платника про його ліквідацію або реорганізацію протягом трьох робочих днів з дня прийняття відповідного рішення;

11. повідомляти контролюючі органи про зміну місцезнаходження юридичної особи та зміну місця проживання фізичної особи - підприємця;

12. забезпечувати збереження документів, пов'язаних з виконанням податкового обов'язку, протягом строків, установлених ПКУ;

13. допускати посадових осіб контролюючого органу під час проведення ними перевірок до обстеження приміщень, територій (крім житла громадян), що використовуються для одержання доходів чи пов'язані з утриманням об'єктів оподаткування, а також для проведення перевірок з питань обчислення ісплати податків та зборів у випадках, встановлених ПКУ.

Право платника податків — це передбачена нормою податкового права міра його можливої поведінки. Права платників податку прописані в статті 17 ПКУ, а саме:

1. безоплатно отримувати в органах державної податкової служби та в митних органах, у тому числі і через мережу Інтернет, інформацію про податки та збори і нормативно-правові акти, що їх регулюють, порядок обліку та сплати податків та зборів, права та обов'язки платників податків, повноваження контролюючих органів та їх посадових осіб щодо здійснення податкового контролю;

2. представляти свої інтереси в контролюючих органах самостійно, через податкового агента або уповноваженого представника;

3. обирати самостійно, якщо інше не встановлено цим Кодексом, метод веденняобліку доходів і витрат;

4. користуватися податковими пільгами за наявності підстав у порядку, встановленому ПКУ;

5. одержувати відстрочення, розстрочення сплати податків або податковий кредит в порядку і на умовах, встановлених ПКУ;

6.

7. оскаржувати рішення, дії (бездіяльність) контролюючих органів (посадових осіб), надані контролюючими органами роз'яснення;

8. вимагати від контролюючих органів проведення перевірки відомостей та фактів, що можуть свідчити на користь платника податків;

9. на нерозголошення контролюючим органом (посадовими особами)

відомостей про такого платника без його письмової згоди та відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, державну,

комерційну чи банківську таємницю та стали відомі під час

виконання посадовими особами службових обов'язків, крім випадків, коли це прямо передбачено законами;

10. на залік чи повернення надміру сплачених, а також надміру стягнутих сум податків та зборів, пені, штрафів у порядку, встановленому ПКУ;

11. на повне відшкодування збитків (шкоди), заподіяних незаконними діями (бездіяльністю) контролюючих органів (їх посадових осіб), у встановленому законом порядку;

12. за методикою, затвердженою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики, вести облік тимчасових та постійних податкових різниць, та використовувати дані такого обліку для складання декларації з податку на прибуток.

Наступним елементом є об'єкт оподаткування. Об'єктом оподаткування згідно ст.. 22 БКУ можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку.

При цьомуодин об’єкт не може виступати об’єктом оподаткування покількох податках одного виду. Це, однак, не забороняє використовувати об’єкт при оподаткуванні податками різного виду.

Тому один об’єкт (наприклад прибуток) може використовуватися як об’єкт оподаткування у кількох випадках. Наприклад,використання доходу як об’єкта при загальнодержавних податках не є перешкодою для введення податку з аналогічнихоб’єктів на місцевому рівні.

Ставка податку

Згідно ст.. 25 ПКУ ставкою податку визнається розмір податкових нарахувань на (від) одиницю (одиниці) виміру бази оподаткування.

Іншими словами,ставка податку (норма податкового обкладання) являє собоюзаконодавчо визначений розмір податкового платежу, що встановлюється на одиницю оподаткування.

За загальним правилом, ставки загальнодержавних податківі зборів (обов’язкових платежів) установлює Верховна Рада України. Компетенція Верховної Ради Автономної Республіки Кримі органів місцевого самоврядування у встановленні ставок оподаткування поширюються тільки на місцеві податки і збори, прицьому вона істотно обмежена чинним законодавством.

У науці існує кілька підходів до класифікації ставок оподаткування.

1. Залежно від рівня податкового тиску (тягаря) на платника податків:

а) єдина ставка — ставка податку, однакова для всіх категорій платників податків конкретного податку, що забезпечуєїхнє рівне положення, однаковий рівень податкового тиску.Фактично в цих умовах йдеться про використання єдиної ставки податку;

б) диференційована ставка — ставка податку, що створюєрізні умови оподаткування (більш-менш сприятливі для окремих категорій платників податків) і відповідно поділяється на:

— базову (основну) ставку, що застосовується до більшостіплатників, що не бере до уваги їх особливостей і характерздійснюваної ними діяльності, або інші критерії;

Згідно ст.. 26 ПКУ базовою (основною) ставкою податку

визначається ставка, що визначена такою для окремого податку

відповідним розділом ПКУ.

У випадках, передбачених ПКУ, під час обчислення одного і того самого податку можуть використовуватися декілька базових (основних) ставок.

— знижену ставку, що застосовується до певної категорії платників, які характеризуються окремими ознаками або здійснюють певну діяльність, у якій на даному етапі найбільш зацікавлена держава, а тому й обов’язок зі сплати податку встановлюється в розмірі, нижчому за базову ставку;

— підвищену ставку, що застосовується до певної категорії платників, які характеризуються окремими ознаками або здійснюють певну діяльність, в якій на даному етапі найбільш зацікавлена держава, а тому й обов’язок зі сплати податку встановлюється в розмірі, вищому за базову ставку.

2. Залежно від методу встановлення:

а) абсолютна (тверда, фіксована або специфічна) ставка —ставка податку, що встановлюється в чітко визначеній, конкретній величині, вираженій в абсолютній сумі.

Згідно ст.. 28.1. ПКУ абсолютною (специфічною) є ставка податку, згідно з якою розмір податкових нарахувань встановлюється як фіксована величина стосовно кожної одиниці виміру бази оподаткування.

Останнім часом, зі зниженням рівня інфляції в Україні, спостерігається тенденція до розширення сфери застосування цього виду ставок;

б) відносна ставка — ставка податку, що встановлюється увизначеній пропорції до одиниці оподаткування.

Згідно ст.. 28.2. ПКУ відносною (адвалорною) визнається ставка податку, згідно з якою розмір податкових нарахувань встановлюється у відсотковому або кратному відношенні до одиниці вартісного виміру бази оподаткування.

Відносні ставки бувають:

— процентні (адвалорні), або квоти — встановлюються увідсотках;

— кратні — встановлюються у величині, кратній певномупоказнику;

— грошові — встановлюються в конкретній грошовій сумідо частини предмета оподаткування;

в) змішана (комбінована) ставка — ставка податку, що поєднує в собі риси наведених вище видів податкових ставок,диференційованих залежно від методів установлення.

3. Залежно від формування інтересу в платника:

а) стимулююча (позитивна) ставка — ставка податку, щослугує підвищенню ефективності господарської діяльності,створює в платника позитивні стимули, інтерес до розширення і розвитку виробництва;

б) негативна ставка — ставка податку, що спричиняє негативні наслідки і припускає втрату інтересу платника до продовження господарської діяльності в таких умовах;

в) обмежуюча (стабілізуюча) ставка — ставка податку, щовпливає на платника, стимулюючи його діяльність у незміннихмежах, масштабах, крім якого-небудь розвитку, придушуючирозширення виробництва.

4. Залежно від економічних наслідків оподаткування:

а) фактична ставка — ставка податку, зумовлена співвідношенням розміру податку, що сплачується, і величиною податкової бази;

б) економічна ставка — ставка податку, зумовлена співвідношенням розміру податку, що сплачується, і всього отриманого доходу.

База оподаткування

Згідно ст..23.1. ПКУ базою оподаткування визнаються конкретні вартісні, фізичні або інші характеристики певного об'єкта оподаткування. База оподаткування - це фізичний, вартісний чи інший характерний вираз об'єкта оподаткування, до якого застосовується податкова ставка і який використовується для визначення розміру податкового зобов'язання.

У випадках, передбачених ПКУ, один об'єкт оподаткування може утворювати кілька баз оподаткування для різних податків.

У випадках, передбачених ПКУ, конкретна вартісна, фізична або інша характеристика певного об'єкта оподаткування може бути базою

оподаткування для різних податків.

Податковий період

Податковим періодом визнається період часу, з урахуванням якого відбувається обчислення та сплата окремих видів податків та зборів.

Тобто, податковим періодом є період (календарний рік тощо), протягом і по закінченні якого визначається податкова база й обчислюється сума податку, що підлягає сплаті платником податків.

Податковим періодом є термін, протягом якого формується податкова база. Податковий період слід відрізняти відзвітного періоду. Із самого початку податковий період не пов’язується з періодом формування об’єкта оподаткування. Напідставі категорії податкового періоду й особливостей його застосування забезпечується періодичне надходження податківу бюджети за підсумками фактичної діяльності платника в податковому періоді.

Податковий період встановлюється для кожного податкуокремо відповідним законодавчим актом, що закріплює певнийподаток. Він може дорівнювати календарному року чи становити інший термін, відповідно до характеру й особливостей конкретного податку.

Базовий податковий (звітний) період - період, за який платник податків зобов'язаний здійснювати розрахунки податків, подавати

податкові декларації (звіти, розрахунки) та сплачувати до бюджету суми податків та зборів, крім випадків, передбачених ПКУ, коли контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податку.

Згідно ст..34 ПКУПодатковим періодом може бути:

1. календарний рік;

2. календарне півріччя;

3. календарні три квартали;

4. календарний квартал;

5. календарний місяць;

6. календарний день.

Податковий період може складатися з кількох звітних періодів.

Податкові періоди можна класифікувати за такими підставами.

1. За термінами:

2. За особливостями формування податкового обов’язку:

а) перший — період, в якому податковий обов’язок формується з дня виникнення до закінчення податкового періоду;

б) триваючий (звичайний) — податковий обов’язок формується з початку податкового періоду і до його закінчення;

в) останній — період, в якому податковий обов’язок визначається з початку податкового періоду і до останнього дня терміну податкового обов’язку платника.

Податкові пільги

Згідно ст..30.1. ПКУ Податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності визначених підстав.

Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об'єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат.

Податкова пільга надається шляхом:

а) податкового вирахування (знижки), що зменшує базу оподаткування до нарахування податку та збору;

б) зменшення податкового зобов'язання після нарахування податку та збору;

в) встановлення зниженої ставки податку та збору;

г) звільнення від сплати податку та збору.

Обчислення суми податку

Згідно ст.. 29 ПКУ обчислення суми податку здійснюється шляхом множення бази оподаткування на ставку податку із/без застосуванням відповідних коефіцієнтів.

Розміри ставок податку можуть змінюватися відповідно до обраного методу оподаткування. Під методом оподаткуваннярозуміють механізм зміни ставок оподаткування залежно від ібільшення податкової бази.

Існує кілька основних методів оподаткування.

1. Рівне оподаткування — метод оподаткування, за якогооднакова сума податку встановлюється для кожного платникаподатків. Подібний метод припускає подушне оподаткування —самий стародавній і простий вид оподаткування. Цей метод невраховує майнового становища платника податків і тому застосовується лише у виключних випадках (цільові податки).Приклад - спрощена система оподаткування.

2. Пропорційне оподаткування — метод оподаткування, заякого встановлюється стабільна ставка, незалежно від збільшення об’єкта оподаткування. Приклад пропорційного оподаткування — податок на прибуток підприємств.

3. Прогресивне оподаткування — метод оподаткування, заякого уразі зростання податкової бази збільшується ставкаподатку. Приклад - податок на розкиш (введений не був.)

4. Регресивне оподаткування — метод, за якого при зростанні податкової бази відбувається скорочення розміру ставки. У цьому разі податкові стягнення пропорційні збільшеннюоподаткованого об’єкта.

5. Змішане оподаткування передбачає поєднання окремих елементів зазначених вище методів оподаткування. Відбувається начебто дроблення податкового об’єкта, за якого дляокремих його елементів використовують різні методи оподаткування.

Обчислення податку являє собою сукупність дій платникаподатків (податкового агента) або податкового органу з визначення суми податку, що підлягає сплаті до бюджетів абоцільових фондів. Обов’язковість з обчислення податку покладається на платника податків, на податкові органи або на податкових агентів. Залежно від цього розрізняють:

1) окладні податки — обчислює безпосередньо податковийорган;

2) неокладні податки — обчислює самостійно платник податків:

а) безпосередньо неокладні — обчислює сам платник податків;

б) опосередковано неокладні — обчислює податковий агент;

3) змішані податки — обчислюють на різних етапах і платник податків, і податковий органі.

Основним положенням при обчисленні податків і визначенніоб’єкта оподаткування виступає однократність, тобто ситуація, коли той самий об’єкт може обкладатися податком одноговиду тільки один раз за певний (податковий) період. Визначення оподаткованої бази (кількісного вираження об’єкта податку) необхідно для обчислення суми податку.

Існує два основних методи формування бази: касовий і

накопичувальний.

Перший метод враховує момент одержання коштів та здійснення виплат у натурі. Цей метод називають касовим, тому що вінвраховує тільки ті суми (майно), які привласнені платникомподатку у певній юридичній формі (наприклад, отримані в касіготівкою, передані у власність через оформлення певних документів тощо).

При застосуванні другого методу важливим ємомент виникнення майнових прав і зобов’язань. Цей методдістав назву «накопичувальний» або «метод нарахувань».

Існує два основних способи обчислення податку:

1. Кумулятивний — спосіб визначення об’єкта, за якогоподаткова база визначається наростаючим підсумком. На конкретну дату визначається оподаткована база, зменшена на сумупільг, якими користується платник на цю дату. На кожниймомент виплати доходу визначається загальна сума виплатконкретній особі. При цьому сума зменшується на розмір податку, утриманого раніше.

2. Некумулятивний — спосіб визначення податкової базивроздріб. У цьому разі кожна частина доходу обкладається податком окремо, поза зв’язком з іншими джерелами доходів2.

Податковим законодавством України передбачене застосування обох способів, а також їх поєднання.

Сплата податку являє собою сукупність дій платника податків щодо фактичного внесення сум податку, які підлягають сплаті, до відповідного бюджету або цільового фонду!.

Згідно ст.. 35 ПКУ Сплата податків та зборів здійснюється в грошовій формі у національній валюті України, крім випадків, передбачених ПКУ.

Сплата податків та зборів здійснюється в готівковій або безготівковій формі, крім випадків, передбачених ПКУ.

Порядок сплати податків та зборів встановлюється ПКУ для кожного податку окремо.

Терміном сплати податку визнаний період часу, що починається з моменту виникнення податкового обов’язкуплатника податку і завершується моментом закінченнятерміну сплати податку.

Терміни сплати податків залежать від виду останніх: термінові вони або періодично-календарні:

1. Термінові податки — це податки, що сплачуються протягом певного терміну з моменту виникнення податковогообов’язку. Такими, зокрема, є збір за першу реєстрацію транспортного засобу, коли юридичні особи протягом 10 днів подають відповідному органу державної податкової служби за місцем свого знаходження та за місцем реєстрації транспортного засобу розрахунок суми збору за такі транспортні засоби

2. Періодичні податки — це податки, які сплачуються протягом певного календарного часу. Бувають податки:

а) декадні — сплачуються один раз у десять днів;

б) щомісячні — сплачуються один раз на місяць;

в) щоквартальні — сплачуються один раз на квартал;

г) піврічні — сплачуються один раз у півроку;

ґ) щорічні — сплачуються один раз на рік.

Зміна строку сплати податку

Стаття 32 ПКУ Зміна строку сплати податку та збору здійснюється шляхом перенесення встановленого податковим законодавством строку сплати податку та збору або його частини на більш пізній строк.

Зміна строку сплати податку здійснюється у формі: відстрочки;

розстрочки;

податкового кредиту.

Зміна строку сплати податку не скасовує діючого і не створює нового податкового обов'язку.

1. Відстрочення являє собою перенесення граничного терміну сплати повної суми податку на пізніший термін.

2. Розстрочення являє собою розподіл суми податку на певнічастини з установленням термінів їх сплати.

Підставою для розстрочення є надання платником податківдостатніх доказів щодо існування загрози виникнення податкового боргу, а також економічного обґрунтування, яке свідчить про можливість погашення податкових зобов’язань та/абозбільшення податкових надходжень до відповідного бюджетувнаслідок застосування режиму розстрочення, протягом якого відбудуться зміни політики управління виробництвом чизбутом такого платника податків. Розстрочення надається наумовах податкового кредиту, за якими основна сума кредитута нараховані на неї проценти погашаються рівними частками, починаючи з податкового періоду, наступного за періодом надання такого кредиту.

Згідно ст.. 100.6 ПКУ розстрочені суми грошових зобов'язань або податкового боргу (в тому числі окремо - суми штрафних (фінансових) санкцій) погашаються рівними частками починаючи з місяця, що настає за тим місяцем, у якому прийнято рішення про надання такого розстрочення.

Відстрочені суми грошових зобов'язань або податкового боргу погашаються рівними частками починаючи з будь-якого місяця, визначеного відповідним контролюючим органом чи відповідним органом місцевого самоврядування, який затверджує рішення про розстрочення або відстрочення грошових зобов'язань або податкового боргу, але не пізніше закінчення 12 календарних місяців з дня виникнення такого грошового зобов'язання або податкового боргу, або одноразово у повному обсязі.

Рішення про розстрочення та відстрочення грошових зобов'язань чи податкового боргу у межах одного бюджетного року приймається у такому порядку:

стосовно загальнодержавних податків та зборів - керівником контролюючого органу (його заступником);

стосовно місцевих податків і зборів - керівником органу державної податкової служби (його заступником) та затверджується фінансовим органом місцевого органу виконавчої влади, до бюджету якого зараховуються такі місцеві податки чи збори.

Рішення про розстрочення та відстрочення грошових зобов'язань чи

податкового боргу стосовно загальнодержавних податків та зборів на строк, що виходить за межі одного бюджетного року, приймається керівником (заступником керівника) центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, або центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері митної справи, за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики.

3. Податковий кредит регламентує суму, наяку платникподатку має право зменшити податкове зобов’язання звітногоперіоду. Зміна терміну сплати податку не скасовує діючого і нестворює нового податкового обов’язку. Термін сплати змінюється на підставі договору, що укладається між платником податку і податковим органом в межах його компетенції.

ВИСНОВКИ З ЧЕТВЕРТОГО ПИТАННЯ:

Правовий механізм податку - це сукупність імперативно встановлених та законодавчо-закріплених елементів податку, що характеризують його як єдиний механізм. Правовий механізм податку містить обов’язкові та факультативні елементи. Обов’язкові поділяються на основні та додаткові.