<<

Додатки

Додаток А

Структура, завдання, функції та нормативно-правова база діяльності органів державної влади, що здійснюють управління інформаційною сферою на сучасному етапі

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про Генерального державного замовника і Керівника Національної програми інформатизації» на Державний комітет зв\'язку і інформатизації України покладені функції Генерального державного замовника Національної програми інформатизації, а заступник Голови Державного комітету зв\'язку і інформатизації України призначений Керівником Національної програми інформатизації.

У ст.ст.10,11 Закону України «Про Національну програму інформатизації» визначені головні функції і повноваження державного замовника і Керівника Національної програми.

Замовниками Національної програми інформатизації є Генеральний державний замовник Національної програми інформатизації та державні замовники окремих завдань (проектів) інформатизації цієї Програми. Генеральним державним замовником Національної програми інформатизації є центральний орган виконавчої влади, який був визначений Кабінетом Міністрів України. Державними замовниками окремих завдань (проектів) Національної програми інформатизації можуть бути органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, до сфери діяльності яких належать ці завдання. Державних замовників з окремих завдань (проектів) інформатизації затверджує Кабінет Міністрів України за поданням Генерального державного замовника.

На нашу думку, доцільно було б до державних замовників віднести не тільки органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, але й у цілому органи державної влади, інші державні органи, тобто до цього процесу повинні бути залучені всі гілки державної влади в Україні.

Державні замовники на конкурсній основі визначають виконавців окремих завдань (проектів) Національної програми інформатизації, забезпечують їх фінансування, здійснюють керівництво та контроль виконання робіт за цими завданнями (проектами).

Для управління і контролю за процесом формування та виконання Національної програми інформатизації, її коригування Кабінет Міністрів України за поданням Генерального державного замовника призначає її Керівника. До основних повноважень Керівника Національної програми інформатизації належать:

1) організація конкурсів проектів інформатизації та їх виконавців;

2) внесення Генеральному державному замовнику пропозицій щодо:

— формування завдань Національної програми інформатизації на кожні наступні три роки;

— формування програми завдань (робіт) з інформатизації на наступний бюджетний рік;

— подання пропозицій щодо внесення змін до Національної програми інформатизації;

— керівництво роботою Науково-технічної ради з Національної програми інформатизації;

— організація експертизи окремих завдань (проектів) Національної програми інформатизації та Програми в цілому;

— інші повноваження з формування та виконання Національної програми інформатизації.

Керівник Національної програми інформатизації підпорядкований Генеральному державному замовнику і перебуває в його штаті.

Відповідно до ст.12 Закону України «Про Національну програму інформатизації» необхідно створити Науково-технічну раду Національної програми інформатизації як колегіальний дорадчий орган при Генеральному державному замовнику – Державному комітеті зв\'язку та інформатизації України. Склад Науково-технічної ради Національної програми інформатизації та Положення про неї затверджується Генеральним державним замовником. Науково-технічна рада Національної програми інформатизації за дорученням Генерального державного замовника та Керівника Національної програми інформатизації розглядає питання щодо формування та виконання Національної програми інформатизації, програм і завдань (робіт) з інформатизації.

Вважаємо за доцільне відмітити, що організацію конкурсів проектів інформатизації та їх виконавців слід віднести до компетенції Науково-технічної ради Національної програми інформатизації. Що стосується повноважень Керівника Національної програми інформатизації, то, з нашої точки зору, Керівнику слід приділяти пильну увагу організації відбору проектів на етапі формування Національної програми інформатизації, які повинні виконуватися як складові частини Програми.

Також акцент в своїй діяльності Керівник повинен зробити на організацію контролю за відбором виконавців окремих завдань (проектів) Програми та на затвердження Положення про порядок відбору завдань (проектів), у тому числі на конкурсних засадах.

Саме відбір завдань (проектів) на етапі формування Національної програми інформатизації слід організовувати Генеральному державному замовнику. Відбір виконавців окремих завдань (проектів) Національної програми інформатизації повинен, на нашу думку, проводитись державними замовниками з урахуванням обмежень, визначених Законом України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти». Таким чином, на нашу думку, Закон України «Про Національну програму інформатизації», який є головним інструментом державної політики в сфері інформатизації потребує змін і доповнень, що, безумовно, пов’язано як із змінами, які відбуваються в суспільстві, так і з необхідністю приведення цього нормативно-правового акту у відповідність із чинним законодавством України.

Постановою Верховної Ради України від 4 лютого 1998 р. «Про Консультативну Раду з питань інформатизації при Верховній Раді України» було створено Консультативну раду, що є дорадчо-консу­льтативним органом, який функціонує на громадських засадах. Головною метою Консультативної ради є сприяння Верховній Раді України у виробленні політики в сфері інформатизації, при підготовці та затвердженні завдань Національної програми інформатизації з урахуванням найновіших досягнень і технологічних рішень. До складу Консультативної ради входять за згодою вчені у галузі інформатики та суміжних галузей, представники підприємств, установ, організацій, які працюють у сфері інформаційних послуг, народні депутати України, представники органів виконавчої влади. Склад Консультативної ради, голова та його заступник затверджуються Головою Верховної Ради України за поданням Комітету Верховної Ради України з питань науки та народної освіти.

Рішення з питань інформатизації, які приймає Консультативна рада, є обов’язковими для розгляду Комітетом Верховної Ради України з питань науки та народної освіти або ж іншими комітетами Верховної Ради України.

Рішення Консультативної ради з питань інформатизації доводяться до відома Голови Верховної Ради України. Комітети Верховної Ради України, яким направляються рішення Консультативної ради щодо питань інформатизації, зобов’язані подати мотивовані висновки з цих питань і довести їх до відома Голови Верховної Ради України. Консультативна рада розглядає питання щодо інформатизації, визначені Законом України «Про Національну програму інформатизації». Організаційне забезпечення роботи Консультативної ради покладається на секретаріат Комітету Верховної Ради України з питань науки та народної освіти.

З метою підвищення ефективності державної інформаційної політики, налагодження ефективного співробітництва органів виконавчої влади і суб\'єктів господарювання в цій галузі була створена у жовтні 1998р. при Кабінеті Міністрів України Експертно-консультаційна рада з питань інформатизації. Згідно з Положенням про Експертно - консультаційну раду з питань інформатизації при Кабінеті Міністрів України ця рада є постійно діючим дорадчо-консультативним органом при Кабінеті Міністрів України. У своїй діяльності вона керується Конституцією України, законами України, указами Президента України та постановами Кабінету Міністрів України, а також цим Положенням. Головні завдання ради:

— забезпечення експертно-аналітичної та консультаційної підтримки процесу прийняття рішень Кабінетом Міністрів України щодо реалізації державної політики в сфері інформатизації;

— розгляд питань інформатизації, що визначені Законом України «Про Національну програму інформатизації»;

— розробка пропозицій щодо визначення комплексу заходів, спрямованих на захист державних інтересів у галузі інформаційних технологій;

— проведення експертних оцінок проектів у галузі інформаційних технологій, що реалізуються за рахунок кредитів міжнародних установ та організацій, у тому числі кредитів, повернення яких гарантується Кабінетом Міністрів України, а також за рахунок бюджетних та позабюджетних коштів;

— забезпечення ефективної взаємодії між органами виконавчої влади та суб`єктами господарювання в галузі інформаційних технологій;

— розробка пропозицій щодо удосконалення нормативно-правової бази в галузі інформатизації та проведення експертизи проектів нормативних актів;

— інформування Кабінету Міністрів України про тенденції розвитку інформаційних технологій, результати проведення інформаційно-аналітичної роботи, що спрямована на розвиток галузі.

До складу ради входять провідні фахівці в галузі інформаційних технологій, представники органів державної влади, підприємств, установ, організацій, вчені. Персональний склад ради затверджується Кабінетом Міністрів України. Голова ради має двох заступників. Голова ради організує її роботу та несе відповідальність за виконання покладених на неї завдань. Рада здійснює свою діяльність згідно з планами, які затверджує її голова. Для участі в засіданні ради та проведення експертизи можуть запрошуватися представники міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, наукових установ, підприємств та громадських організацій. Рішення ради з питань інформатизації є обов`язковими для виконання центральними та місцевими органами виконавчої влади. Рада може створювати постійні та тимчасові робочі групи і комісії. Організаційне забезпечення діяльності ради покладається на службу віце-Прем`єр-міністра України з питань економіки.

Відповідно до Указу Президента України від 3 червня 1999 р. «Про Положення про Державний комітет зв\'язку і інформатизації України» цей Державний комітет є правонаступником ліквідованих Державного комітету зв\'язку України, Державного агентства інформатизації України (яке було створено 16 вересня 1998 р. на базі Національного агентства з питань інформатизації при Президенті України), Головного управління з питань радіочастот при Кабінеті Міністрів України. Державний комітет зв`язку і інформатизації України (Держкомзв`язку України) є центральним органом виконавчої влади, який підпорядкований Кабінету Міністрів України і виконує адміністративні функції щодо проведення державної політики в галузі зв`язку, розподілу та використання радіочастотного ресурсу, а також у сфері інформатизації, несе відповідальність за їх стан та розвиток.

Держкомзв`язку України узагальнює практику застосування законодавства України з питань, що стосуються його компетенції, розробляє пропозиції щодо удосконалення законодавства, в установленому порядку вносить їх на розгляд Президента України та Кабінету Міністрів України.

В межах своїх повноважень Комітет організовує виконання актів законодавства та здійснює систематичний контроль за їх реалізацією. Головні завдання Держкомзв’язку України:

— участь у формуванні і реалізації державної політики в галузі зв\'язку, розподілу і використання радіочастотного ресурсу і в сфері інформатизації;

— формування Національної програми інформатизації і забезпечення її виконання;

— регулювання діяльності, що спрямована на задоволення потреб споживачів у засобах і послугах зв\'язку, та діяльності, що пов\'язана з використанням радіочастотного ресурсу;

— сприяння розвитку підприємництва на конкурсних умовах у сфері надання послуг зв\'язку, проведення державної антимонопольної політики в галузі зв\'язку та в сфері інформатизації;

— розробка та здійснення заходів щодо розвитку та удосконалювання єдиної національної системи зв`язку, підвищення її якості, доступності та стабільного функціонування.

Держкомзв`язку України згідно з покладеними на нього завданнями:

— визначає перспективні напрямки розвитку зв`язку, головні принципи щодо розподілу та використання радіочастотного ресурсу, пріоритетні напрямки інформатизації загальнодержавного значення, реалізую єдину науково-технічну політику в галузі зв`язку та сфері інформатизації;

— бере участь в розробці проектів загальнодержавних програм економічного та соціального розвитку, Державного бюджету України. В межах своїх повноважень контролює використання бюджетних асигнованій за цільовим призначенням;

— розробляє нормативно-правові акти, які регулюють діяльність в галузі зв`язку щодо розподілу та використання радіочастотного ресурсу та сфери інформатизації;

— розробляє програми, що спрямовані на задоволення потреб в послугах зв`язку органів державної влади та органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадян, а також проекти концепцій, програм та актів законодавства України з питань розподілу та використання радіочастотного ресурсу;

— виконує згідно з законодавством функції Генерального державного замовника Національної програми інформатизації, у тому числі з нагляду та контролю за формуванням та виконанням завдань Національної програми інформатизації; координації діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, що пов`язана із виконанням завдань (проектів) Програми, а також частин державних, міждержавних, галузевих, міжгалузевих і регіональних програм та проектів, що належать до сфери інформатизації;

— бере участь у формуванні та реалізації державної політики щодо виконання робіт з поставок продукції для державних потреб, сприяє залученню закордонних інвестицій та позабюджетних коштів;

— визначає разом з міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади склад та періодичність статистичної інформації про стан інформатизації в Україні; аналізує цю інформацію;

— забезпечує реалізацію єдиної технічної політики в галузі зв`язку та сфері інформатизації;

— координує діяльність, що пов`язана зі створенням, розвитком та функціонуванням мережі зв\'язку загального користування, відомчих мереж зв`язку та мереж зв`язку подвійного призначення;

— виступає державним замовником науково-дослід­ницьких, дослідно-конструкторських та проектних розробок комплексного характеру, що пов`язані з розвитком сфери інформатизації та галузі зв`язку;

— забезпечує підготовку матеріалів з питань, що стосуються компетенції державних та міжвідомчих комісій з проблем зв`язку, радіочастот та інформатизації, здійснює контроль щодо виконання їх рішень;

— визначає порядок та забезпечує проведення експертизи проектів інформатизації органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, незалежно від джерел фінансування, а також проектів інформатизації підприємств, установ та організації;

— сприяє розвитку конкуренції та підприємництва, рівноправності суб`єктів всіх форм власності, розробляє заходи щодо державної підтримки та удосконалювання механізмів регулювання ринкових відносин у сфері інформатизації та надання послуг зв`язку, методичної допомоги;

— здійснює контроль щодо ефективного використання інформаційної інфраструктури держави в часті телекомунікаційних та комп`ютерних інформаційних систем; розробляє, реалізує разом з іншими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування заходи, що спрямовані на забезпечення інформаційно-аналітичної підтримки завдань національної безпеки та оборони; здійснює в межах своєї компетенції заходи щодо забезпечення готовності функціонування єдиної національної системи зв`язку в особистий період та в надзвичайних ситуаціях, вирішує питання цивільної оборони;

— визначає та забезпечує проведення державної реєстрації комп`ютерних інформаційних систем та інформаційних ресурсів, що використовуються в них;

— бере участь в розробці комплексних заходів щодо підготовки наукових та інженерно-технічних кадрів для галузі зв`язку та сфери інформатизації;

— бере участь у підготовці та складанні міжнародних договорів України міжвідомчого характеру;

— здійснює в установленому порядку видавничу діяльність, інформує громадськість про стан галузі зв`язку та сфери інформатизації в Україні;

— здійснює інші функції, виходячи з покладених на нього зав­дань.

Держкомзв¢язку України в процесі виконання покладених на нього завдань взаємодіє з іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, а також з відповідними органами зарубіжних країн. В межах своїх повноважень на основі та на виконання актів законодавства видає накази, організує та контролює їх виконання. Нормативно-правові акти Комітету підлягають державній реєстрації в установленому порядку. Рішення Держкомзв¢язку України, що прийняті в межах його повноважень, є обов’язковими для виконання центральними та місцевими органами виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями усіх форм власності та громадянами. Обов’язковими є рішення Комітету щодо результатів експертизи проектів Національної програми інформатизації, а також експертизи проектів інформатизації підприємств, установ та організації, що фінансуються за рахунок державного бюджету або за рахунок кредитів, інших коштів, повернення яких передбачається за рахунок державного бюджету, для врахування під час вирішення питань щодо початку фінансування цих проектів. Держкомзв’язку України у разі необхідності видає спільно з іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади спільні акти.

Держкомзв¢язку України очолює голова, якого призначає і звільнює з посади Президент України за поданням Прем’єр-міністра України. Голова Держкомзв¢язку України здійснює керівництво дорученими йому сферами діяльності та несе персональну відповідальність перед Президентом України, Кабінетом Міністрів України за стан справ в цих сферах, визначає ступень відповідальності заступників голови та керівників структурних підрозділів.

Для погодженого рішення питань, що стосуються компетенції Держкомзв¢язку України, обговорення найважливіших напрямків його діяльності, в Комітеті створюється колегія. До складу колегії можуть входити керівники інших центральних та місцевих органів виконавчої влади, а також підприємств, установ, організацій, які відносяться до сфери управління Комітету. Членів колегії затверджує Кабінет Міністрів України. Рішення колегії втілюються у життя згідно з наказами голови Комітету.

Для розгляду наукових рекомендацій та інших пропозицій щодо розвитку головних напрямків науки та техніки в галузі зв’язку, використання радіочастот та в сфері інформатизації, обговорення найважливіших програм та інших питань в Держкомзв¢язку України можуть бути створені науково-технічні ради із вчених та висококваліфікованих фахівців. Склад науково-технічних рад та положення про них затверджує голова Держкомзв’язку України. В Комітеті з урахуванням специфіки його діяльності можуть створюватися інші дорадчі та консультаційні органи. Склад цих органів та положення про них затверджує голова. Структура центрального апарату Комітету затверджується Першим віце-Прем’єр–міністром України. Штатний розклад центрального апарату Комітету та положення про його структурні підрозділи затверджується головою Держкомзв’язку України. Держкомзв’язку України є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із зображенням Державного герба України та своїм найменуванням.

Для забезпечення виконання Указу Президента України від 13 березня 1999р. «Про зміни в системі центральних органів виконавчої влади України» Кабінет Міністрів України видав 3 червня 1999р. Постанову «Питання Державного комітету зв’язку та інформатизації» (із змінами, внесеними згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2000р.). Цією постановою встановлюється гранична чисельність працівників центрального апарату Держкомзв’язку України – 198 чоловік, у тому числі 6 військовослужбовців. Комітету дозволяється мати 4 заступників голови, у тому числі одного першого, та колегію у складі 11 чоловік. Ця постанова забезпечує також виконання Указу Президента України від 3 червня 1999 р. – «Про Положення про Державний комітет зв’язку та інформатизації України» щодо організаційної структури Комітету.

Таким чином, Держкомзв’язку України забезпечує проведення державної політики в галузі зв\'язку, розподілу і використання радіочастотного ресурсу і в сфері інформатизації, відповідає за їх стан і розвиток.

Згідно зі ст.3 Закону України «Про державну таємницю» державну політику щодо державної таємниці як складової частини загальнонаціональної інформаційної політики та політики забезпечення безпеки України від внутрішніх та зовнішніх загроз формує Верховна Рада України. Президент України, Кабінет Міністрів України, Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, інші органи виконавчої влади, а також органи місцевого самоврядування забезпечують реалізацію цієї політики в межах своєї компетенції, передбаченої законодавством. Спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері забезпечення охорони державної таємниці є Державний комітет України з питань державних секретів. Положення про Державний комітет України з питань державних секретів затверджується Кабінетом Міністрів України. Окремі функції у цій сфері, в тому числі щодо технічного захисту інформації, оперативних заходів охорони державної таємниці, фельд’єгерського зв’язку, охорони державної таємниці у засобах масової інформації, виконують відповідні державні органи в межах повноважень, передбачених законодавством.

Відповідно до Указу Президента України від 13 березня 1999 р. «Про зміни в системі центральних органів виконавчої влади України» було ліквідовано Державний комітет України з питань державних секретів та технічного захисту інформації, а його функції та повноваження було покладено на Службу безпеки України. З метою розробки пропозицій щодо реалізації державної політики в сфері інформаційної безпеки України відповідно до п.28 ст.106 Конституції України Указом Президента України від 3 лютого 1998 р. «Про Комісію з питань інформаційної безпеки» було створено таку Комісію. В цьому указі визначається, що основними завданнями Комісії є:

— розробка концептуальних принципів та проектів рішень з питань забезпечення інформаційної безпеки України;

— підготовка пропозицій щодо організації та координації діяльності міністерств, інших центральних органів виконавчої влади в сфері забезпечення інформаційної безпеки, контролю за її здійсненням;

— узгодження галузевих програм та планів заходів, що пов’язані з реалізацією міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади державної політики в сфері інформаційної безпеки;

— внесення пропозицій щодо удосконалювання інфраструктури інформаційної безпеки держави, її нормативно-правової, наукової та матеріально-технічної бази, а також відносно пріоритетів, черговості та обсягів фінансування основних напрямків діяльності в сфері забезпечення інформаційної безпеки.

Комісію очолює заступник Секретаря Ради національної безпеки та оборони України. Комісія має право залучати до роботи спеціалістів центральних та місцевих органів виконавчої влади, незалежних експертів; створювати робочі групи, безкоштовно одержувати в установленому порядку від центральних та місцевих органів виконавчої влади необхідну для її діяльності інформацію. На Апарат Ради національної безпеки та оборони України покладається організаційне та інформаційно-технологічне забезпечення діяльності Комісії.

Відповідно до Указу Президента України від 10 квітня 2000 р. «Про заходи щодо захисту інформаційних ресурсів держави» було створено Департамент спеціальних телекомунікаційних систем та захисту інформації Служби безпеки України, що здійснює контроль за державною експертизою в сфері технічного захисту інформації, за розробленням, виготовленням та експлуатацією засобів криптографічного захисту конфіденційної інформації тощо.

Згідно з Указом Президента України від 19 лютого 1997 р. «Питання Міністерства інформації України» було встановлено, що Міністерство інформації України є правонаступником ліквідованого Міністерства України у справах преси та інформації, а Державне інформаційне агентство України – ліквідованого Українського інформаційного агентства при Кабінеті Міністрів України. Цим указом було затверджено Положення про Міністерство інформації України. Відповідно до цього Положення Міністерство інформації України (Мінінформ України) є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує втілення у життя державної політики з питань масової інформації та видавничої справи; здійснює керівництво дорученої йому сферою управління, несе відповідальність за її стан і розвиток. Основні завдання Мінінформу України:

— визначення засад інформаційного розвитку держави, виконання актів законодавства в цій сфері;

— координація діяльності державних ЗМІ та видавництв, поширення офіційної інформації з найважливіших політичних, соціально-економічних та інших суспільних процесів у державі;

— розроблення та реалізація заходів, спрямованих на підтримку ЗМІ, книговидання та інших виробників інформаційної продукції, розвиток національного інформаційного простору;

— міжнародне співробітництво в інформаційній сфері.

В Положенні також йдеться про функції Мінінформу України, які він повинен здійснювати відповідно до покладених на нього завдань, а також про його права. Мінінформ України здійснює свої повноваження безпосередньо, а також через підпорядковані йому Державний комітет телебачення і радіомовлення України (Держтелерадіо України), Державне інформаційне агентство України (ДІНАУ) та інші органи і відповідні місцеві підрозділи. Мінінформ України в процесі виконання покладених на нього завдань взаємодіє з іншими центральними і місцевими органами виконавчої влади, Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення, Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, а також з відповідними органами інших держав.

Мінінформ України в межах своїх повноважень на виконання законодавчих актів видає накази, організовує та контролює їх виконання. У випадках, передбачених законодавством, рішення Мінінформу України є обов’язковими для виконання центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями незалежно від форм власності та окремими громадянами. Нормативно-правові акти міністерства підлягають державній реєстрації у Міністерстві юстиції України в порядку, встановленому законодавством. Мінінформ України в разі потреби видає разом з іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади спільні акти.

Мінінформ очолює міністр, який несе персональну відповідальність перед Президентом України і Кабінетом Міністрів України за виконання покладених на міністерство завдань. Міністр має заступників, які призначаються згідно із законодавством, розподіляє між ними обов’язки, визначає ступінь відповідальності керівників підрозділів центрального апарату міністерства. Для погодженого вирішення питань, що належать компетенції Мінінформу України, утворюється колегія. Членів колегії затверджує та звільнює від виконання обов’язків Кабінет Міністрів України за поданням міністра. Рішення колегії втілюються у життя наказами міністра.

Для розгляду наукових рекомендацій та інших пропозицій щодо головних напрямків діяльності у Мінінформі України утворюються науково-технічна рада, інші дорадчі та консультаційні органи. Склад цих органів і положення про них затверджує міністр. Структуру центрального апарату міністерства затверджує віце-Прем\'єр-міністр України. Мінінформ України є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в установах банків, у тому числі валютні, печатку із зображенням Державного герба України і своїм найменуванням. Загальні засади діяльності, статус, умови оплати праці, матеріальне та соціально-побутове забезпечення працівників міністерства визначаються законодавством України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 15 липня 1997р. «Про затвердження Статуту та інші питання Державного інформаційного агентства України» забезпечувалося виконання Указу Президента України від 19 лютого 1997р. «Питання Міністерства інформації». Цією Постановою було затверджено Статут Державного інформаційного агентства України відповідно до Закону України «Про інформаційні агентства». Міністерству економіки і Міністерству фінансів під час формування проекту Державного бюджету України необхідно передбачити кошти на забезпечення діяльності Державного інформаційного агентства окремим рядком. Державне інформаційне агентство України (ДІНАУ) є центральним інформаційним агентством, підпорядкованим Мінін­форму України. Згідно з Указом Президента України від 19 лютого 1997р. ДІНАУ є правонаступником ліквідованого Українського національного агентства.

ДІНАУ у своєї діяльності керується положеннями чинного законодавства України, міжнародними договорами України в галузі інформації, а також Статутом. Метою діяльності ДІНАУ є реалізація в межах його компетенції державної політики у сфері інформації шляхом збирання, обробки, творення, зберігання і підготовки інформації, випуску та поширенню новин, надання фото та іншої інформаційної продукції ЗМІ, органам державної влади, підприємствам, установам, організаціям, об’єднанням громадян, а також приватним особам в Україні та за її межами.Основні завдання ДІНАУ:

— висвітлення державної політики і громадського життя України;

— забезпечення інформацією органів державної влади;

— послідовна реалізація принципів свободи інформації;

— збирання і оперативне поширення інформації про події, що відбуваються в Україні та за її кордонами у сфері політики, економіки, громадського життя, культури, науки, техніки і спорту;

— підготовка у межах своєї компетенції пропозицій щодо визначення пріоритетів у розвитку державної інформаційної служби, побудови та захисту національного інформаційного простору і подання їх у встановленому порядку на розгляд Мінінформу, Кабінету Міністрів України або Президентові України.

В цьому Статуті йдеться також про функції ДІНАУ, які воно виконує відповідно до мети та основних завдань, його права, фінансові ресурси, функції генерального директора ДІНАУ.

Слід відзначити, що з метою удосконалювання системи державного управління, підвищення ефективності функціонування органів виконавчої влади, посилення головної ролі міністерств як головних суб\'єктів вироблення і реалізації державної політики у відповідних галузях і сферах діяльності та поетапного здійснення адміністративної реформи в Україні було внесено зміни в систему центральних органів виконавчої влади. У сфері інформатизації було створено Державний комітет інформаційної політики України (на базі ліквідованого Міністерства інформації України) і Державний комітет зв\'язку і інформатизації України. Для забезпечення виконання Указу Президента України від 13 березня 1999р. Кабінет Міністрів України видав 22 липня 1999р. Постанову «Питання Державного комітету інформаційної політики». В цій постанові було встановлено граничну чисельність працівників центрального апарату Державного комітету інформаційної політики у складі 97 штатних одиниць. Комітету дозволяється мати чотирьох заступників голови, у тому числі одного першого, та колегію з 15 чоловік. Міністерство фінансів повинно забезпечити фінансування Державного комітету інформаційної політики у межах коштів, передбачених Державним бюджетом України. Постановою було затверджено перелік установ та організацій, які перебували у сфері управління Міністерства інформації, що ліквідується, і передаються до сфери управління Державного комітету інформаційної політики. У додатку до Постанови Кабінету Міністрів України від 22 липня 1999 р. «Питання Державного комітету інформаційної політики» приводиться перелік державних підприємств, які передаються до сфери управління Державного комітету інформаційної політики (їх у переліку понад п\'ятдесят).

Слід відзначити, що Положення про Державний комітет інформаційної політики України було затверджено відповідним Указом Президента України від 19 серпня 1999 р.

Таким чином, зважаючи на те, що останнім часом відбулось багато змін в політичному та соціально-економічному житті України, це суттєво вплинуло на характер змін і в структурі, організації та взаємодії центральних органів виконавчої влади. Це знайшло свій відбиток у відповідних нормативно-правових актах.

Вважаємо за доцільне звернути увагу перш за все на Послання Президента України до Верховної Ради України – «Стратегія економічної та соціальної політики на 2000-2004 рр.». Розроблена на основі передвиборної програми Президента України стратегія перетворень на наступні п’ять років визначається цим Посланням. Передбачається, що її положення ляжуть в основу програми діяльності Кабінету Міністрів України на 2000-2004 рр. Водночас вони можуть розглядатися і як базові принципи формування у Верховній Раді України політично відповідальної парламентської більшості та уряду народної довіри. В Посланні підкреслюється, що необхідно посилити дієздатність держави для подальшого поглиблення адміністративної реформи. Згідно з Посланням адміністративна реформа не може зводитися лише до утвердження оптимальної структури органів державного управління, зміни їх субординації та скорочення управлінського апарату (хоча і ця проблема є дуже важливою). Основна мета адміністративної реформи полягає у створенні ефективної системи державного управління, яка відповідала б стандартам демократичної правової держави з соціально орієнтованою ринковою економікою. Ця система має бути прозорою для суспільства, побудованою на наукових засадах і адекватною за витратами, виходячи із реального фінансово–економічного стану держави. Йдеться також про утвердження механізмів ефективної співпраці та збалансування взаємних прав і відповідальності всіх гілок влади, завершення структурної перебудови системи управління економікою, перехід до функціонального принципу її організації.

Указ Президента України від 15 грудня 1999 р. «Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади» спирався також на його передвиборну програму і на стратегію проведення адміністративної реформи в Україні. На підставі цього Указу втратив чинність Указ Президента від 13 березня 1999 р.. Згідно з новим Указом утворюється, зокрема, Державний комітет інформаційної політики, телебачення та радіомовлення України на базі Державного комітету інформаційної політики України та Державного комітету України по телебаченню і радіомовленню, що ліквідуються. Президент України своїм указом доручив Кабінету Міністрів:

— вирішити питання щодо створення в тримісячний строк відповідних департаментів та інших структур (на базі ліквідованих центральних органів виконавчої влади) у складі новоутворених та діючих центральних органів виконавчої влади. Керівники таких структур на перехідний період прирівнюються за статусом до заступників міністрів;

— привести свої рішення у відповідність з цим указом;

— подати в установленому порядку пропозиції щодо внесення змін до законодавчих актів, що випливають з цього указу;

— подати проекти положень про центральні органи виконавчої влади, утворені згідно з цим указом.

— до завершення реформування структури центральних органів виконавчої влади забезпечити належне виконання їх функцій.

Вважаємо за доцільне проаналізувати цей указ Президента України. На нашу думку, цей указ зводиться лише до утвердження оптимальної структури центральних органів виконавчої влади, зміни їх субординації та скорочення управлінського апарату (про що вже йшлося раніше). З нашої точки зору, потребують утвердження механізми, які здатні гарантувати реалізацію принципу верховенства права, забезпечити неухильне дотримання визначених Конституцією України прав і свобод людини, істотно посилити громадський контроль за діяльністю Верховної Ради України та уряду, інших органів влади, оновити управлінську еліту. До системи управління всіх рівнів мають прийти люди нової генерації, тому що нинішня бюрократія не зможе остаточно здолати залишки колишньої адміністративної системи. Мають утвердитися нова культура і досконаліші процедури управлінської діяльності, нові схеми та регламенти прийняття управлінських рішень, розподіл відповідальності по управлінській вертикалі.

На наш погляд, має змінитися не лише форма, але й змістовність діяльності органів державної влади. В указі не аргументуються зміни в структурі органів виконавчої влади, відсутній будь-який аналіз діяльності ліквідованих міністерств, комітетів. Але ж саме це дозволить вдосконалити роботу нових органів державної влади, сформувати нові орієнтири майбутньої діяльності (наприклад, Державного комітету інформаційної політики, телебачення та радіомовлення України). Можливо, що це знайде свій відбиток у постановах Кабінету Міністрів України щодо реформування структури центральних органів виконавчої влади.

Проте, можна зробити висновок, що Президент України приділяє певну увагу центральним органам виконавчої влади, що регулюють інформаційні відносини, формують та реалізують інформаційну політику. На нашу думку, необхідно змінити статус цих органів у зв’язку з тим, що в сучасній український державі інформаційна функція повинна бути серед головних функцій держави.

Положення про Державний комітет інформаційної політики, телебачення та радіомовлення України було затверджено відповідним Указом Президента України від 25 липня 2000 р.. Згідно з цим указом Державний комітет інформаційної політики, телебачення та радіомовлення України (Держкомінформ України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого направляється та координується Кабінетом Міністрів України. Держкомінформ України вносить пропозиції щодо формування державної політики в інформаційній та видавничій сферах, забезпечує її реалізацію, здійснює управління в цих сферах, а також міжгалузеву координацію та функціональне регулювання питань, які відносяться до його компетенції. Держкомінформ України, як і Держкомзв’язку України, узагальнює практику застосування законодавства України з питань, що стосуються його компетенції, розробляє пропозиції щодо удосконалення законодавства, в установленому порядку вносить їх на розгляд Президента України та Кабінету Міністрів України. В межах своїх повноважень Держкомінформ України організовує виконання актів законодавства та здійснює систематичний контроль за їх реалізацією. Головні завдання Держкомінформу України:

— участь у формуванні та забезпечення реалізації державної політики в інформаційній та видавничій сферах;

— аналіз та прогнозування тенденцій розвитку інформаційної політики України, ринку друкованої, теле- і радіо продукції;

— координація діяльності державних ЗМІ, у тому числі Національних телекомпанії та радіокомпанії України, державної телекомпанії «Крим», обласних телерадіокомпаній, Київської та Севастопольської регіональних державних телерадіокомпаній, видавництв з метою забезпечення поширення офіційної інформації про найважливіші політичні, економічні, а також інші питання та суспільні процеси в державі;

— розробка та реалізація заходів, які направлені на підтримку та розвиток видавничої справи, вітчизняних ЗМІ, інших виробників інформаційної продукції.

Держкомінформ України згідно з покладеними на нього завданнями:

— організує та здійснює заходи щодо формування та забезпечення захисту інформаційного простору України;

— розробляє в межах своїх повноважень пропозиції щодо визначення пріоритетних напрямків розвитку інформаційної та видавничої сфер;

— здійснює заходи щодо стимулювання розвитку видавничої справи з метою задоволення національних, духовних, культурних, освітніх, професійних та інших потреб громадян;

— бере участь в розробці проектів Державного бюджету України та Державної програми економічного та соціального розвитку України на певний період;

— сприяє поширенню інформації про діяльність Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, міністерств, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади;

— підготовлює та подає на затвердження Президенту України, Кабінету Міністрів України, а також органам виконавчої влади аналітичні матеріали про оприлюднення інформації з найважливіших питань внутрішньої та зовнішньої політики держави;

— надає методичну допомогу прес-службам, інформаційно-аналітичним підрозділам міністерств та інших центральних органів виконавчої влади;

— вживає заходів щодо розвитку ринкових відносин в інформаційній та видавничій сферах;

— розробляє та вносить в установленому порядку пропозиції щодо оподаткування в інформаційній та видавничій сферах, визначення особливостей приватизації підприємств, установ та організацій цих сфер;

— підготовлює пропозиції щодо удосконалення діяльності виробників інформаційної продукції, видавництв, поліграфічних та книготорговельних підприємств тощо;

— бере участь в межах своєї компетенції у формуванні та реалізації державної науково-технічної антимонопольної, інвестиційної, цінової, тарифної політики в інформаційній та видавничій сферах;

— вживає заходів в межах своєї компетенції щодо удосконалення зовнішньоекономічної діяльності, захисту інтересів вітчизняних виробників інформаційної продукції на внутрішньому та зовнішньому ринках;

— координує в межах своєї компетенції діяльність міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій з питань створення та розвитку матеріально-технічної бази ЗМІ та книговидання;

— здійснює в порядку, що визначений Кабінетом Міністрів України, державну реєстрацію друкованих ЗМІ, інформаційних агентств;

— веде Державний реєстр України видавців, виконавців та розповсюджувачів видавничої продукції;

— здійснює відповідно до чинного законодавства України міжнародне співробітництво в інформаційній та видавничій сферах;

— забезпечує в межах своєї компетенції виконання завдань мобілізаційної підготовки та мобілізаційної готовності держави;

— забезпечує в межах своєї компетенції реалізацію державної політики стосовно державної таємниці, контроль за її дотриманням в центральному апараті Комітету, на підприємствах, в установах та організаціях, які мають відношення до сфери його управління;

— узгоджує в установленому порядку кандидатури для призначення та звільнення з посад керівників відповідних структурних підрозділів обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій;

— здійснює інші функції, виходячи з покладених на нього завдань.

В цьому положенні також визначені права Держкомінформу України. В процесі виконання покладених на нього завдань він взаємодіє з іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, а також Національною радою України з питань телебачення та радіомовлення, об’єд­наннями громадян, відповідними органами інших держав. Держкомінформ України, як і Держкомзв’язку України, здійснює нормотворчу діяльність. Держкомінформ України очолює голова, якого призначає і звільнює з посади Президент України в установленому порядку. Голова Держкомінформу України здійснює керівництво доручених йому сфер діяльності та несе персональну відповідальність перед Президентом України та Кабінетом Міністрів України за стан справ в цих сферах, визначає ступень відповідальності своїх заступників та керівників структурних підрозділів. Для погодження питань, що стосуються компетенції Держкомінформу України, обговорення найважливіших напрямків його діяльності в комітеті створюється колегія. Вимоги до складу колегії, національно-технічних рад, які створюються в цьому комітеті, такі ж самі, як і до аналогічних структур в Держкомзв’язку України. Держкомінформ України є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із зображенням державного герба України та своїм найменуванням.

Вважаємо за доцільне прокоментувати стан роботи щодо регулювання формування та розвитку інформаційного простору України цією державною структурою. На нашу думку, процес регулювання повинен розвиватися за такими напрямками. По-перше, створювати відповідні умови для розвитку власного інформаційного ринку у самій держави; по-друге, намагатися просувати власну українську інформацію за межі держави, щоб країна була представлена на світовому інформаційному ринку; по-третє, просувати новітні інформаційні технології, оскільки сьогодні відбувається цей процес досить повільно. Так, на думку голови комітету Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації, це пов’язано в багатьох випадках з некомпетентністю деяких політиків. У зв’язку з цим вважаємо, що наступним напрямком повинно бути інформаційне просвітництво управлінців в нашій державі. Не викликає ніяких сумнівів той факт, що Держкомінформ України, який повинен бути провідником сучасної інформаційної політики, слід комплектувати кадрами з обов’язковим урахуванням відповідної кваліфікації, обізнаності в галузі інформаційних технологій.

Ще одним напрямком, який слід відзначити, є оперативне реагування держави на проблеми в інформаційному просторі. Це цілком відповідає основним положенням Указу Президента України від 14 липня 2000 р. «Про вдосконалення інформаційно-аналіт­ич­ного забезпечення Президента України та органів державної влади». Згідно з цим указом визнано за необхідне створити до кінця 2000 р. систему інформаційно-аналітичного забезпечення Президента України та органів державної влади. Ця система призначена для:

— оперативного отримання Президентом України та органами державної влади інформації щодо ситуації в політичній, економічній, соціальній, екологічній та інших сферах в Україні, а також відповідної інформації про ситуації за межами держави;

— забезпечення здійснення в установленому порядку обміну інформацією між Президентом України та органами державної влади на основі сучасних телекомунікаційних технологій;

— підтримання постійного доступу до існуючих державних інформаційних систем та інших інформаційних ресурсів;

— впровадження на основі сучасних технологій автоматизованої обробки, систематизації та аналізу інформації, що використовується для підготовки відповідних рішень.

В цьому ж указі також йдеться про заходи, які необхідно вжити як Адміністрації Президента України, Кабінету Міністрів України, Державному управлінню справами, так і Національній академії наук України, центральним та місцевим органам виконавчої влади, зокрема і про фінансове забезпечення робіт. В указі акцентується увага на те, щоб для виконання цих робіт залучати провідних вчених, висококваліфікованих спеціалістів для обслуговування сучасної комп’ютерної та телекомунікаційної техніки. Вважаємо, що доречним було б зосередити увагу і на інформаційній компетентності посадових осіб, на їх готовності бути відкритими до інформації, а також до інформаційної прозорості органів державної влади.

У зв’язку з тенденцією інтеграції України до світового співсуспільства вкрай важливим є наступний напрямок – розвиток виробництва українських ресурсів в Internet. При цьому вказані ресурси повинні бути не тільки на українській мові. Щоб нашу країну більш знали в світі, необхідне входження у всесвітню мережу хоча б на основних європейських мовах. Сьогодні це розуміють практично всі політики, але одні з них говорять про необхідність боротьби з вільним доступом до небажаної інформації, а інші шукають шляхи до розробки власних Інтернет-ресурсів. На думку голови парламентського комітету з питань свободи слова та інформації, позиція Держкомінформу України в цій галузі пасивна та приховується за розмовами про інформаційну безпеку. Він також вважає, що керівники Держкомінформу України «камуфлюють» свою некомпетентність патріотичними лозунгами, заявами, за якими постає реальна загроза «опустити» економічну та технологічну завісу на інформаційну галузь. На нашу думку, в такій ситуації держава не може далі розвиватися без зваженої державної інформаційної політики. Ця політика повинна будуватися на наукових засадах, безумовно, враховувати інформаційний суверенітет України, тенденцію прямування України до інформаційного суспільства (знання та їх відкритість посідають чільне місце), співпрацю всіх гілок влади. Що стосується проблеми кадрового забезпечення інформаційного процесу в Україні, то варто підкреслити, що на всіх рівнях органів державної влади повинно усвідомлюватися: необхідні правова, професійна обізнаність, бажання та уміння працювати на випередження. Саме це повинно стати, на нашу думку, запорукою успіху у вирішенні проблеми, що розглядається.

На нашу думку, дуже своєчасним стало прийняття Постанови Кабінетом Міністрів України від 7 травня 2000 р. «Про Урядову комісію з питань інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів виконавчої влади». Це, по-перше, цілком узгоджується з Постановою Кабінету Міністрів України від 14 жовтня 1998 р. «Про утворення Експертно-консультативної ради з питань інформатизації при Кабінеті Міністрів України», а по-друге, створює відповідні механізми втілення в життя Національної програми інформатизації. Відповідно до цієї постанови інформаційне та методичне забезпечення роботи Комісії здійснює Державний комітет зв’язку та інформатизації, а організаційне – Управління інформаційних технологій Секретаріату Кабінету Міністрів України. В Додатку до постанови наведені склад Урядової комісії, яку очолює Урядовий Секретар Кабінету Міністрів України, а також Положення про цю Комісію.

Вважаємо за доцільне більш докладніше розглянути функції і завдання Урядової комісії з питань інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів виконавчої влади. Ця Комісія є постійно діючим дорадчим органом при Кабінеті Міністрів України. Основними завданнями Комісії є:

— координація проведених робіт з реформування системи інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів виконавчої влади;

— розроблення рекомендацій щодо встановлення стандартів, норм і правил, пов’язаних з експлуатацію програмно-технічних засобів інформатизації, єдиних класифікаторів інформації, інформаційних реєстрів і ресурсів, забезпечення інформаційної безпеки держави, вдосконалення державної системи стандартизації та сертифікації тощо.

Комісія відповідно до покладених на неї завдань:

— вносить пропозиції щодо проведення інвентаризації наявних у відповідних підрозділах органів виконавчої влади засобів програмно-технічного забезпечення, інформаційних ресурсів, перевірки стану каналів зв’язку та їх пропускної спроможності;

— вносить на розгляд Кабінету Міністрів України рекомендації (пропозиції) про реформування існуючих або створення нових (у межах штатної чисельності) структурних підрозділів, відповідальних за реформування системи інформаційно-аналітичного забезпечення в органах виконавчої влади та інформатизацію;

— розробляє рекомендації стосовно об’єднання систем інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій в єдину систему;

— розглядає і вносить пропозиції органам виконавчої влади щодо порядку інформаційного наповнення, коригування та доступу до інформаційних ресурсів центральних і місцевих органів виконавчої влади;

— координує впровадження систем обміну інформацією між органами виконавчої влади, а також взаємного доступу до інформаційних ресурсів органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування;

— вносить пропозиції центральним та місцевим органом виконавчої влади щодо залучення до виконання робіт, пов’язаних з реформуванням системи інформаційно-аналітичного забезпечення їх діяльності, наукових і технічних спеціалістів;

— бере участь у розробленні проектів нормативно-правових актів з питань реформування системи інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів виконавчої влади;

— бере в установленому порядку участь у міжнародних переговорах з питань, пов’язаних з інтеграцією системи інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів виконавчої влади у світовій інформаційний простір, інформаційною безпекою держави та безпекою передачі даних .

Слід зазначити, що члени згаданої Комісії працюють на громадських засадах, тобто її діяльність не потребує відповідного штату та фінансування. Комісія може утворювати в установленому порядку постійні і тимчасові робочі групи, основними тематичними напрямками роботи яких є інтеграція інформаційно-аналітичних систем органів виконавчої влади, впровадження електронного документообігу з цифровим підписом, формування та використання інформаційних ресурсів (фінансово-економічних, статистичних, законодавчих, науково-технічних, соціально-політичних, культурно-освітніх, екологічних, охорони здоров’я та ін.). Робочі групи очолюють члени Комісії за визначенням її голови.

Вважаємо за необхідне звернути увагу на чергове засідання 6 жовтня 2000 р. Урядової комісії, де було розглянуто питання про «Концепцію реформування законодавства України у сфері суспільних інформаційних відносин». Проект зазначеної Концепції був розроблений групою вітчизняних науковців у галузі інформаційного права та правової інформатики відповідно до Завдань Національної програми інформатизації на 2001-2003 рр. та Програми завдань (робіт) з інформатизації на 2001 бюджетний рік, її положень про завдання щодо розробки законодавчих та інших нормативно-правових актів з питань інформатизації (розділ «Формування політики та організаційно-правове забезпечення інформатизації»). Слід зазначити, що для наукового обґрунтування та розробки узгодженого переліку законодавчих актів відповідно до Концепції Національною програмою інформатизації та іншими Державними програмами у сфері суспільних інформаційних відносин створено відповідну робочу групу. Урядова комісія затвердила план-графік обговорення проекту Концепції та її подальшого затвердження.

Аналіз основних напрямків діяльності Державного комітету зв’язку та інформатизації України і Державного комітету інформаційної політики, телебачення та радіомовлення України дозволяє зробити наступне зауваження. На нашу думку, завданням цих комітетів є формування та реалізація державної інформаційної політики, і тому не зовсім вдалою є назва цих комітетів. Із наведених назв випливає, що тільки другий із згаданих комітетів здійснює це завдання. Вважаємо, що це приклад того, коли форма не зовсім відповідає її змісту. У зв’язку з цим пропонуємо звернути увагу Кабінету Міністрів України на вирішення питання щодо усунення цього протиріччя, а також на той факт, що державна інформаційна політика повинна бути соціально-технологічною.

Слід зауважити, що розробка державної інформаційної політики неможлива без відповідного правового забезпечення цього процесу. В зв’язку з цим вважаємо за доцільне проаналізувати структуру органів державної влади, діяльність яких безпосередньо пов’язана з виконанням вкрай важливого завдання – підвищення рівня інформаційно-правової культури фізичних та юридичних осіб, у тому числі і органів державної влади, а також впровадження правових механізмів у роботу державних органів управління інформатизацією.

На Міністерство юстиції України покладено організацію комплексу заходів, що пов\'язані із забезпеченням юридичних і фізичних осіб правовою інформацією. За останній час функції Міністерства юстиції України дещо змінилися. Пов’язано це з вимогами Указу Президента України від 4 лютого 1999 р. «Про заходи щодо вдосконалення нормотворчої діяльності органів виконавчої влади». З метою вдосконалення нормотворчої діяльності органів виконавчої влади в цьому Указі передбачається.

1. Кабінету Міністрів України запровадити єдину систему планування, координації та контролю за нормотворчою діяльністю органів виконавчої влади.

2. Установити, що функції з планування законопроектної роботи та роботи з адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу за поданням міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, координації нормотворчої діяльності органів виконавчої влади та контролю за цей діяльністю здійснює Міністерство юстиції України.

3. Міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади забезпечити:

— внесення на розгляд Міністерства юстиції України щорічних планів законопроектної роботи на наступний рік та планів робіт з адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу у сфері діяльності, що належить до їх компетенції;

— розробка передбачених планами проектів нормативно-правових актів;

— подання щорічно до 1 січня у Міністерство юстиції України звітів про стан нормотворчої діяльності.

4. Міністерству юстиції України за погодженням із зацікавленими міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади подати в двомісячний строк до Кабінету Міністрів України проект Концепції адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу.

5. Кабінету Міністрів України затвердити Положення про порядок опрацювання проектів законів та інших нормативно-правових актів з урахуванням вимог щодо забезпечення їх відповідності основним стандартам законодавства Європейського Союзу.

6. Для забезпечення перекладу та легалізації європейської документації – міжнародних договорів, законодавства Європейського Союзу та держав – членів цього Союзу, інших аналітичних матеріалів – визнати за доцільне утворення Центру перекладів актів європейського права. Порядок легалізації зазначених перекладів визначає Міністерство юстиції України.

7. Кабінету Міністрів України вирішити питання щодо утворення Інституту нормотворчої діяльності як державної науково-дослідної установи, що проводитиме дослідження у сфері нормотворчої діяльності органів виконавчої влади, а при Міністерстві юстиції України – Центру перекладів актів європейського права.

8. У зв’язку з цим внести до Положення про Міністерство юстиції України відповідні доповнення тощо.

Постанова Кабінету Міністрів України від 31 березня 1999 р. «Про утворення Інституту нормотворчої діяльності при Кабінеті Міністрів України» повинна забезпечувати виконання ст. 7 Указу Президента України від 4 лютого 1999 р.. Згідно з цією постановою основними завданнями Інституту є:

— розроблення та обґрунтування стратегії державної правової політики;

— здійснення наукових досліджень з питань правотворчості та розроблення відповідних науково-методичних рекомендацій;

— теоретичне обґрунтування проектів програм правотворчих робіт органів виконавчої влади;

— забезпечення наукового супроводження проектів законодавчих актів у Верховній Раді України;

— узагальнення та підготовка інформаційно-аналітичних матеріалів, звітів щодо нормотворчої діяльності;

— проведення моніторингу актів законодавства, здійснення аналізу практики їх застосування та підготовка пропозицій щодо вдосконалення законодавства з урахуванням світового досвіду правотворення;

— участь у підготовці до видання нормативно-правових актів та спеціальної юридичної літератури.

Таким чином, всі гілки влади, як видно, звертають велику увагу на правові засади у своєї діяльності. У зв’язку з цим цікавим є питання взаємозв’язку Інституту нормотворчої діяльності при Кабінеті Міністрів України та Інституту законодавства Верховної Ради України. На нашу думку, доцільно проаналізувати й співпрацю Юридичного управління Секретаріату Верховної Ради України, Науково-експертного управління Секретаріату Верховної Ради України з Інститутом нормотворчої діяльності при Кабінеті Міністрів України. Вважаємо, що це допоможе уникнути паралелізму в роботі цих структур, а також дозволить зробити ще один крок у напрямку розбудови правової держави.

Враховуючи стратегію інтеграції України з Європейським Союзом, дуже своєчасним і актуальним є створення Центру перекладів актів європейського права при Міністерстві юстиції України, який буде сприяти забезпеченню юридичних і фізичних осіб новою правовою інформацією, тобто новими інформаційними ресурсами. У зв’язку з цим Міністерство юстиції України видало Наказ від 2 листопада 1999 р. (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 11 листопада 1999 р.) «Про затвердження Положення про Центр перекладів актів європейського права». Цей наказ вийшов у світ на виконання Указу Президента України від 4 лютого 1999 р. «Про заходи щодо вдосконалення нормотворчої діяльності органів виконавчої влади» та відповідно до Постанови Кабінету Міністрів від 26 липня 1999 р. «Про Центр перекладів актів європейського права». Згідно з цим наказом було затверджено Положення про Центр перекладів актів європейського права. Цей Центр створено з метою сприяння державним органам України у здійсненні системних заходів щодо вдосконалення нормотворчої діяльності центральних органів виконавчої влади та опрацювання ними проектів нормативних правових актів України з урахуванням основних положень законодавства Європейського Союзу. Основні завдання Центру:

— здійснення офіційних перекладів актів європейського права державною мовою України;

— здійснення легалізації перекладів;

— проведення термінологічної та лінгвістичної експертизи перекладів актів законодавства ЄС;

— формування банку даних перекладів;

— забезпечення перекладу документів для їх нотаріального засвідчення;

— здійснення перекладів на державну та інші мови.

Структура, штатний розпис та план робіт Центру затверджується Міністерством юстиції України. План роботи Центру розробляється кожного півріччя за поданням центральних органів виконавчої влади на підставі плану роботи з адаптації законодавства та затверджується міністром юстиції. Зміни до плану роботи Центру можуть бути внесені за погодженням з міністром юстиції відповідно до замовлень, що надходитимуть від центральних органів виконавчої влади та інших організацій або структурних підрозділів Міністерства юстиції України. Центр проводить свою діяльність у співробітництві з Центром порівняльного права, створеним при Міністерстві юстиції України відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 12 червня 1998 р. У Положенні також розглядаються порядок експертизи перекладів актів європейського права, формування коштів Центру та їх використання. Центр у своїй фінансовій діяльності підзвітний Міністерству юстиції України.

Таким чином, управління інформаційною сферою діяльності держави згідно з указами Президента України від 15 грудня 1999 р. «Про систему центральних органів виконавчої влади» та «Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади» здійснюють Державний комітет інформаційної політики, телебачення та радіомовлення України та Державний комітет зв’язку та інформатизації України, які повинні активно співпрацювати з Міністерством освіти і науки України. Останнє пов’язано, в першу чергу, з необхідністю використання комітетами у своїй діяльності новітніх наукових технологій, що координуються Міністерством освіти і науки України, та провідних вчених і фахівців у галузі інформаційної політики. Цілком очевидно, що ці комітети тісно взаємодіють також з Міністерством юстиції України, яке забезпечує їх відповідною правовою інформацією.

Вважаємо, що всі гілки влади повинні плідно співпрацювати під час здійснення управління такою важливою сферою діяльності держави, як інформаційна. Саме це дозволить Україні вирішити стратегічне завдання – перейти до інформаційного суспільства та інформаційної держави.

<< |
Источник: Арістова Ірина Василівна. ДЕРЖАВНА ІНФОРМАЦІЙНА ПОЛІТИКА ТА ЇЇ РЕАЛІЗАЦІЯ В ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ: ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук. Харків –2002. 2002

Скачать оригинал источника

Еще по теме Додатки:

- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -