ВСТУП

Становлення та розвиток України як демократичної, соціальної та правової держави не можливе без ефективного саморегулювання господарської діяльності, яке має забезпечити гармонійний розвиток держави у напрямі належної взаємодії між суб’єктами господарювання та органами державної влади, між самими суб’єктами господарювання, між останніми та громадянами як споживачами товарів та послуг.

Враховуючи положення Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом щодо доброго врядування та напрям на гармонізацію із законодавством ЄС, саморегулювання потребує адекватного законодавчого забезпечення в Україні. Процес побудови саморегулювання в Україні як додаткового до державного регулювання є відповіддю на глобалізаційні процеси, які відбуваються в європейському регіоні.

Формування саморегулювання господарської діяльності в Україні перебуває у пошуку ефективної моделі, яка б враховувала ментальні особливості становлення та розвитку української держави. Ефективність функціонування саморегулювання сприятиме розбудові громадянського суспільства, адже запроваджений Конституцією України принцип відповідальності держави має гарантувати становлення належних інституцій, форм та методів у сфері впорядкування відносин між громадянами, у тому числі тих, які займаються господарською діяльністю.

Завдяки реалізації принципу соціальної спрямованості економіки саморегулювання суб’єктів господарської діяльності сприяє як підвищенню відповідальності у певній сфері, створенню та розбудові альтернативних державному механізмів захисту прав суб’єктів підприємницької діяльності, так і охороні прав споживачів. Крім того, практика зарубіжних держав свідчить, що саморегулювання підвищує рівень надання послуг, якості товарів, а також сприяє уникненню проявів недобросовісності, нечесності у підприємницькій діяльності. Враховуючи євроінтеграційні процеси зближення законодавства України та ЄС, певним орієнтиром у нормативному забезпеченні процесу розвитку національного саморегулювання та з’ясування його місця і ролі можуть бути приклади закріплення положень саморегулювання господарської діяльності на рівні Директив Європейського Союзу.

Проблемні аспекти дослідження сучасної правової доктрини саморегулювання господарського діяльності відображені у працях вітчизняних та зарубіжних учених, зокрема: О. О. Бакалінської, О. В. Безуха,

А. Г. Бобкової, О. А. Беляневич, О. М. Вінник, А. С. Головачової, С. М. Грудницької, С. Ф. Демченка, Б. В. Дерев'янка, Р. А. Джабраїлова,

В. В. Добровольської, Д. В. Задихайла, О. Р. Зельдіни, О. В. Кологойди, В. В. Кочина, Т. М. Кравцової, О. Д Крупчана, І. В. Лукач, В. К. Мамутова,

B. М. Махінчука, В. С. Мілаш, В. Г. Олюхи, Н. Б. Пацурії, О. П. Подцерковного, В. І. Полюховича, В. В. Рєзнікової, Н. Ю. Філатової, О. В. Шаповалової, В. С. Щербини та ін. Питання саморегулювання та співрегулювання вивчалися такими закордонними ученими: М. Айснером, Л. Баккаро, Дж. Берманом, Дж. Брейтвейтом, Р. Болдуіном, Ф. Вінером, В. Гофман-Ріемом, П. Грабовським, Е. Карбонаро, П. Клейнштебером, З. Лакле, К. Марсденом, А. Огусом, С. Родрігесом,

C. Філіпом, Д. Фішером, Дж. Шортом, та іншими.

Актуальність дослідження зумовлена й тим, що протягом періоду після здобуття незалежності не прийнято системного законодавства, яке би чітко врегулювало суспільні відносини, пов'язані із саморегулюванням, порядком утворення, реєстрації, діяльності та припинення саморегулівних організацій. Водночас визнано та підтверджено корисність ефективного функціонування саморегулювання господарській діяльності, потреба встановлення чітких обмежень діяльності та контролю у цій сфері.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України схвалено Концепцію реформування інституту саморегулювання в Україні від 10.05.2018 р. № 308-р., у якій визначено, що створення системної і цілісної правової основи, яка забезпечить ефективне функціонування саморегулівних організацій, є однією із пріоритетних реформ у сфері розвитку підприємництва в Україні^[1]. У Доктрині інформаційної безпеки України, затвердженій Указом Президента України від 25.02.2017 року № 47/2017, до пріоритетів державної політики в інформаційній сфері віднесено комплексну підтримку розвитку механізмів саморегуляції засобів масової інформації на засадах соціальної відповідальності^[2].

Розрізнені питання діяльності саморегулівних організацій в окремих видах економічної діяльності закріплено в нормативно-правових актах. Однак комплексний законодавчий акт, який би охопив напрями, цілі, мету, принципи, засоби саморегулювання господарської діяльності, наразі відсутній, що не відображає сучасних потреб ринкової економіки та не сприяє розвитку СРО в усіх сферах господарської діяльності.

В Україні офіційно визнано лише 24 саморегулівні організації, що провадять діяльність у шести сферах, зокрема, вісім саморегулівних організацій з оціночної діяльності, в тому числі з оцінки земель, дві - із землеустрою, п'ять - з діяльності арбітражних керуючих, чотири - з архітектурної діяльності, п'ять - з професійної діяльності на ринку цінних паперів^[5]. М. Плєсков зазначає: «Загальна кількість профспілкових бізнес-асоціацій у США становить 3341, у Польщі таких об'єднань налічується близько 1285. За останніми даними, близько 10- 20 % представників малого та середнього підприємництва є їхніми членами. Якщо взяти Угорщину чи Чехію, то в кожній з цих країн налічується близько 1000 підприємницьких об'єднань. Це свідчить про те, що підприємці в багатьох країнах вбачають велику користь в об'єднанні і намагаються розв'язувати свої проблеми саме через об'єднання в організації такого типу»^[6].

Особливістю становлення саморегулювання господарської діяльності є те, що на його розвиток у кожній державі впливають інтеграційні та глобалізаційні процеси, зокрема потреби розвитку міжнародної торгівлі. Тому водночас механізм саморегулювання може виступати заходом захисту національного товаровиробника від експансії зовнішніх контрагентів.

Авторка висловлює щиру вдячність доктору юридичних наук, професору Олені Анатоліївні Беляневич за наукове наставництво; рецензентам: доктору юридичних наук, доценту Ользі Олегівні Бакалінській, доктору юридичних наук, професору Ніно Бондовні Пацурії за творчу підтримку та об'єктивну оцінку монографічного дослідження; доктору юридичних наук, завідувачу відділу правового забезпечення ринкової економіки Валерію Івановичу Полюховичу за усіляку підтримку та сприяння у виході у світ цієї праці, а також доктору юридичних наук, професору, члену-кореспонденту НАПрН України Оксані Мар’янівні Вінник та усьому колективу НДІ приватного права і підприємництва імені академіка Ф. Г. Бурчака НАПрН України. Авторка висловлює особливу вдячність своїй сім'ї та родині за терпіння, розуміння та підтримку.