ВСТУП

Медичне право як новітнє правове явище в Україні перебуває на етапі перманентного стабільного розвитку, розширюється коло фахівців, для яких ця сфера становить професійний інтерес, опа­новуються нові горизонти та відбувається інтеграція у світові тен­денції цієї царини.

Медичне право України як навчальна дисципліна для юридич­них вишів не є новим явищем, оскільки протягом вже кількох років вивчається як спецкурс чи є предметом спеціалізації юри­дичних клінік, функціонують окремі інституції для дослідження окресленої проблематики (Науково-дослідна лабораторія права біо- етики та медичного права КУП HAH України, Інститут медично­го та фармацевтичного права і біоетики при Академії адвокатури України тощо). До таких вишів, зокрема, належать Київський уні­верситет права Національної академії наук України, Академія ад­вокатури України, Національний університет “Києво-Могилянська академія”, Донецький національний університет.

Окрім цієї навчальної традиції, у нашій державі розпочато комплексний підхід до розвитку галузі медичного права, зокрема МОЗ України виступило замовником та ініціатором проекту “Ство­рення концепції розвитку галузі медичного права в Україні”, ме­тою якого передбачено, в тому числі створення підґрунтя для все­бічного розвитку правового забезпечення охорони здоров’я, запро­вадження дисципліни “Медичне право України” в навчальні курси правників ВНЗ.

Актуальність вивчення проблематики медичного права юрис­тами зумовлена низкою чинників, з-поміж яких, слід відзначити:

1) блага, які є предметом регулювання медичного права, а саме життя і здоров’я як найвищі соціальні цінності; 2) правовий нігі­лізм суб’єктів медичних правовідносин; 3) особливості проваджен­ня медичної практики; 4) праволюдинний компонент цієї сфери, який проявляється у необхідності застосування належних право- захисних і правозастосовних механізмів; 5) значний обсяг і різно- сторонність законодавчого забезпечення сфери охорони здоров’я; 6) необхідність переходу від господарницького підходу до гуманістич­ного в роботі юриста, що працює у галузі охорони здоров’я; 7) осо­бливості юридичної практики, аналіз статистики якої свідчить про те, що при загальній перевантаженості судів, кількість медичних справ незначна, що зумовлено різними чинниками, для прикладу, не ведеться спеціалізованої статистики, відсутня довіра пацієнтів до позитивного вирішення справи і захисту їхніх прав, брак фахів­ців, які зможуть надати кваліфіковану правову допомогу.

Слід відзначити, що провадження медичної діяльності, аналіз юридичної практики щодо медичних справ, дають підстави для окреслення численних проблем, з якими зустрічаються практики при наданні медичної допомоги, породжені труднощами правозас- тосування, морально-деонтологічними колізіями, а відтак, потре­бують висококваліфікованої правової допомоги. З-поміж плеяди юристів, лише незначне коло фахівців володіє ґрунтовними науко­во-практичними знаннями у сфері медичного права. Такі спеціа­лісти необхідні не лише для правозахисної, а й для законотворчої, правозастосовної й адвокаційної діяльності в цій царині. Інтегра­ційні й імплементаційні тенденції вітчизняної науки і практики зумовлюють також запозичення позитивного досвіду зарубіжних країн в аспекті освітнього компоненту в сфері медичного права, зокрема США, Великобританії, Російської Федерації, Республіки Македонії, Республіки Грузії, Республіки Польщі, Чеської Респу­бліки.

А відтак, опанування навчального курсу “Медичне право Укра­їни” є необхідним сегментом комплексної підготовки й забезпечен­ня високої кваліфікації правників, які будуть конкурентоздатними й готовими до викликів, породжених практичною медициною, нор­мативними й реформістськими змінами у сфері охорони здоров’я.

У процесі навчання студенти набувають знань, зокрема, щодо історії становлення юридичної регламентації медичної діяльності в Україні; конституційного регулювання прав людини у сфері охо­рони здоров’я в Україні; загального і спеціального законодавства у сфері охорони здоров’я; видів юридичної відповідальності за про­фесійні правопорушення в окресленій царині; прав й обов’язків суб’єктів медичних правовідносин (пацієнтів, медичних працівни­ків, законних представників пацієнта тощо); дефектів надання ме­дичної допомоги; ятрогенної патології та її медико-правового зна­чення; правового регулювання сімейної медицини в Україні; пра­вового регулювання надання психіатричної допомоги; юридичних аспектів профілактики і лікування інфекційних хвороб; законодав­чого забезпечення донорства (крові, тканин, репродуктивних клі­тин); правового регулювання паліативної допомоги; законодавчої регламентації проведення медико-біологічних експериментів; регу­лювання експертної діяльності за законодавством України; особли­востей правового забезпечення населення лікарськими засобами.

Дисципліна “Медичне право України” вивчається студентами п’ятого курсу, що здобувають освітньо-кваліфікаційний рівень “ма­гістр” у вищих юридичних навчальних закладах України, протя­гом семестру.

Планом навчального процесу для вивчення курсу дисципліни відведено 54 години навчальних занять. З них на лекції відведено — 20 годин, на практичні заняття — 12 годин на групу, на самостійну роботу — 22 години. Формою семестрового контролю є залік. Дис­ципліна вивчається з застосуванням кредитно-модульної системи (КМС) і складається з двох змістовних модулів.

Тематика курсу розрахована на два змістовні модулі. Перший змістовний модуль становлять теми 1—7, другий — теми 8—16. У кінці семестру здійснюється підсумковий семестровий контроль у формі заліку.

Викладання курсу проводиться у вигляді лекцій і практичних занять з використанням інтерактивних методик. З найбільш важ­ливих тем курсу проводяться семінарські заняття, на яких можуть використовуватись різні форми та методи контролю знань студентів: доповіді, експрес-опитування, доповнення, відповіді, вільна диску­сія, співбесіда, обговорення рефератних повідомлень, розв’язання казусів, виконання самостійних і контрольних робіт, індивідуальні завдання та інші. Рівень знань, підготовленості, ерудиції, актив­ності студентів на семінарах оцінюється викладачем самостійно. Окрім того, передбачена самостійна робота студента над теоретич­ним матеріалом. Аудиторний курс об’єднує найважливішу тема­тику дисципліни, передбачає не лише доктринальне наповнення, а й закріплення теоретичних знань і випрацювання практичних навиків крізь призму семінарських занять. На самостійне вивчення у позааудиторний час плануються теми, не охоплені навчальним процесом, але які передбачені робочою програмою і мають істотне значення для підготовки фахівця.

Програмою курсу передбачаються тестові та творчі завдання, ситуативні задачі, які можуть використовуватися для перевірки знань студентів за результатами вивчення відповідної тематики.

Курс з медичного права дасть можливість студентам-юристам опанувати необхідний обсяг правових знань для забезпечення на­лежного функціонування закладів охорони здоров’я, провадження медичної практики, запобігання негативним наслідкам медичної діяльності та дотримання прав людини у сфері охорони здоров’я.

Завершується вивчення дисципліни “Медичне право України” про­веденням заліку в формі співбесіди або у письмовій формі. До заліку допускаються ті студенти, які відпрацювали всі пропущені заняття, виправили незадовільні оцінки, отримані на практичних заняттях, набрали мінімальну кількість балів і успішно здали змістовні модулі.

Мета викладання дисципліни

Комплексна підготовка правників з метою формування і роз­витку їх професійної компетенції у галузі медичного права, спря­мована на отримання необхідного обсягу теоретичних медико-пра- вових знань, набуття практичних навиків спеціалізованого право- захисту й правозастосування, оволодіння достатнім рівнем правової культури і правосвідомості для збереження балансу взаємин між суб’єктами медичних правовідносин і дотримання прав людини у сфері охорони здоров’я.

Викладання курсу “Медичне право” покладатиметься на осіб з вищою юридичною освітою, які мають науковий ступінь кандидата наук/доктора наук і вчене звання, з професійною дослідницькою орієнтацією на медичному праві. Бажаним, видається, наявність другої вищої освіти — медичної.

Завдання вивчення дисципліни:

1) ознайомити правників із міжнародно-правовими стандартами в галу­зі прав людини та охорони здоров’я;

2) розкрити національне законодавче забезпечення сфери охорони здо­ров’я, у тому числі надання медичної допомоги;

3) висвітлити правовий статус суб’єктів медичних правовідносин;

4) з’ясувати форми, способи і засоби захисту прав суб’єктів медичних правовідносин;

5) окреслити правові умови і підстави здійснення окремих видів медич­ної діяльності;

6) охарактеризувати види юридичної відповідальності в царині охорони здоров’я.

У результаті закінчення курсу студент повинен знати:

• міжнародно-правові стандарти в галузі прав людини та охорони здоров’я;

• чинне законодавство України про охорону здоров’я, у т.

• тенденції нормотворення й державної політики у сфері охорони здоров’я;

• понятійно-категоріальний апарат у галузі медичного права;

• рівні соціального регулювання медичної діяльності;

• права й обов’язки суб’єктів медичних правовідносин;

• механізми й процедури захисту прав людини у сфері охорони здо­ров’я (національні й міжнародні);

• види й підстави юридичної відповідальності у сфері охорони здоров’я;

• юридичну практику в галузі медичного права, в т.ч. Європейського суду з прав людини;

• правові умови провадження окремих видів медичної діяльності.

Студент повинен уміти:

> самостійно працювати із законодавством України та міжнародними стандартами у сфері охорони здоров’я;

> аналізувати правову природу прав людини у сфері охорони здоров’я;

> готувати необхідні процесуальні документи для захисту прав людини у сфері охорони здоров’я;

> застосовувати юридичну практику для правозахисної і правозасто- совної діяльності, в т.ч. правові позиції Європейського суду з прав людини, Верховного Суду України;

> ефективно використовувати арсенал експертиз для провадження ме­дичних справ;

> належно забезпечувати документообіг у закладі охорони здоров’я;

> використовувати юрисдикційні й неюрисдикційні форми захисту прав людини у сфері охорони здоров’я;

> правильно кваліфікувати наслідки професійної діяльності медичних і фармацевтичних працівників та давати їм належну юридичну оцінку.