§ 1. Поняття ціноутворення та ціни, її види і функції

Україна згідно з Декларацією про державний суверенітет України та Законом України «Про економічну самостійність Української РСР» самостійно визначає політику ціноутворен­ня. Згідно із ст.

Ціноутворення регулюється комплексом правових норм, значну частину яких у ринкових умовах становлять цивіль­но-правові норми, що регулюють договірні ціни диспозити­вними методами. Активну роль у формуванні цін відіграє також адміністративно-правове регулювання, що стосується вже сфери публічно-правового впливу на ціни. Згідно із ч. 2 ст. 12 ГК України одним з основних засобів регулюючого впливу на діяльність суб'єктів господарювання є регулюван­ня цін і тарифів. Загальні положення щодо політики ціноут­ворення, порядку встановлення та застосування цін, повно­важення органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо встановлення та регулювання цін, а також контролю за цінами і ціноутворенням визначаються главою 21 «Ціни і ціноутворення у сфері господарювання» (статті 189-192) ГК України, Законом України «Про ціни і ціноутворення»^[24] та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно із п. 16 ст. 1 Закону України «Про ціни і ціно­утворення» ціноутворенням вважається процес формування та встановлення цін.

В юридичній літературі існує думка, за якою ціноутво­рення є процесом установлення та розроблення цін (тарифів) на товари, роботи, послуги, результатом якого має стати сформована або встановлена ціна^[25].

У науковій літературі ціна розглядається як економічна та правова категорії.

Ціна як економічна категорія. Ціна товару як економіч­на категорія є грошовим вираженням його вартості. Ціна - фундаментальна економічна категорія, яка означає кіль­кість грошей, за яку продавець згоден продати, а покупець готовий купити одиницю товару. Ціна, як і відносна форма вартості взагалі, показує вартість товару, наприклад тонни заліза, таким чином, що визначена кількість еквівалента, наприклад одна унція золота, завжди може бути безпосере­дньо обміняна на залізо, звідкіля, однак, не випливає проти­лежне: що залізо, в свою чергу, може бути безпосередньо обміняне на золото^[26].

Результатом наукових досліджень є дві основні економі- ко-теоретичні концепції ціни, які обґрунтовуються критері­ями суб'єктивізму:

1) вартісна теорія ціни, яку її прихильники розуміють як сукупність об'єктивних витрат праці, здійснених для створення продукції, надання послуг, виконання робіт;

2) теорія корисності ціни (теорія суб'єктивної оцінки, розробники та захисники якої виходять з розуміння того, що ціна, окрім витратних складових, формується також з інших факторів, як-от необхідність, корисність, рівень по­питу та пропозиції, дефіцит, насиченість ринку тощо).

Сучасна економічна теорія намагається об'єднати обид­ва підходи до ціноутворення, поєднуючи в ціні об'єктивну вартість і суб'єктивність (корисність) товару. Та все ж на сьогоднішній день на перший план висунуто теорію ціни, яка комплексно враховує вплив різноманітних ціноутворю- вальних факторів^[27].

Ціна як правова категорія. Згідно із ч. 1 ст. 189 ГК України ціна є вираженим у грошовій формі еквівалентом одиниці товару (продукції, робіт, послуг, матеріально-техніч­них ресурсів, майнових та немайнових прав), що підлягає продажу (реалізації), який повинен застосовуватися як та­риф, розмір плати, ставки або збору, крім ставок і зборів, що використовуються в системі оподаткування. На відміну від вказаної норми п. 15 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про ціни і ціноутворення» визначає ціну як виражений у грошовій формі еквівалент одиниці товару.

В господарському праві ціну варто аналізувати як атри­бут договірних відносин, умову будь-якого відплатного до­говору, індивідуалізації відносин обміну. В цьому аспекті ціна конкретизує обов'язки контрагентів; слугує для додат­кового узгодження кількості відчужуваного майна; виражає ступінь виконання умов договору; змінює або припиняє право вимоги кредитора і юридичних обов'язків боржника^[28]. Отже, визначаючи відносини обміну та опосередковуючи його, ціна сама стає предметом правового регулювання.

Ціна як правова категорія має такі значення:

1) є істотною умовою договору. Згідно із ч. 2 ст. 189 ГК України ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях. Ціни у зовнішньо­економічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін.

Згідно із ч. 3 ст. 180 ГК України сторони господарського договору повинні в будь-якому разі погодити між собою ці­ну - істотну умову господарського договору. Відсутність до­мовленості сторін угоди хоча б з однієї його істотної умови має наслідком неукладення такого правочину, що прямо випливає з норми ст. 638 ЦК України;

2) виступає вираженням грошових зобов’язань у сфері господарювання. Ціна виступає засобом вираження грошо­вих зобов'язань у сфері господарської діяльності шляхом її закріплення у правочинах між учасниками відповідних від­носин. За загальними нормативними правилами, які випли­вають зі статтями 189, 198 ГК України, грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях.

Це правило має певні винятки. Зокрема, ціни у зовніш­ньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін (ч. 2 ст. 189 ГК України). Здійснення розрахункових операцій за зовнішньоекономіч­ними договорами регламентується Законом України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».

Згідно із ч. 2 ст. 198 ГК України вираження грошових зобов'язань в іноземній валюті можливе лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до за­конодавства, наприклад під час отримання відповідної лі­цензії НБ України;

3) становить основу податкового обліку, митних про­цедур.

Ціна також визнається ключовим елементом у разі здій­снення митного очищення товару в момент проходження (перетинання) митного кордону держави і формування обов'язкових розрахунків розміру податкових зобов'язань та іншого фіскального навантаження суб'єкта зазначених про­цедурних дій;

4) дозволяє здійснювати контроль та нагляд за додер­жанням дисципліни цін, застосовуючи (у разі порушення останньої) встановлені законодавством санкції як наслідок настання юридичної відповідальності. Визначення ціни та її фіксація належним способом шляхом закріплення в письмо­вих документах дозволяє компетентним державним органам здійснювати контроль і нагляд у сфері додержання суб'єк­тами господарювання нормативно-правових актів стосовно ціноутворення та державного регулювання цін^[29].

Залежно від сфери застосування, способу встановлення, суб'єктів ціноутворення тощо та чинного законодавства в господарській діяльності в Україні застосовуються різні ви­ди цін і тарифів. Класифікувати ціни можна за відповідни­ми критеріями.

За способом установлення цін залежно від впливу дер­жави виділяють:

1) вільні ціни. Згідно із ст. 190 ГК України та ст. 11 За­кону України «Про ціни та ціноутворення» вільні ціни вста­новлюються суб'єктами господарювання самостійно за зго­дою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін. Вільні ціни визначаються суб'єк­тами господарювання самостійно за згодою сторін, а у вну­трішньогосподарських відносинах - також за рішенням суб'єкта господарювання та фіксуються у протоколах наміру чи в договорах.

У практиці господарювання розрізняють два види віль­них цін:

а) відпускні ціни, тобто ті, які встановлюються суб'єктом господарювання - виробником продукції (товарів).

б) договірні ціни, тобто ціни, що встановлюються у дого­ворі за домовленістю сторін^[30].

Як передбачено ч. 4 ст. 632 ЦК України, якщо ціна у до­говорі не встановлена і не може бути визначена, виходячи з його умов, вона визначається із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укла­дення договору.

Згідно із підп. 14.1.71 п. 14.1 ст. 14 ПК України звичай­на ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна від­повідає рівню ринкових цін.

Ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати на добровільній основі, обидві сторони є взаємоне- залежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ці­ни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) у порівняних економіч­них (комерційних) умовах (підп. 14.1.219 п. 14.1 ст. 14 ПК України);

2) державні регульовані ціни. Політика ціноутворення, яка проводиться державою, спрямована, зокрема, на роз­ширення сфери застосування вільних цін. Це пояснюється тим, що функціонування ринкової економіки неможливе за тотального регулювання цін державою і вимагає обігу това­рів (робіт, послуг) за вільними цінами із установленими за­конодавством винятками.

Згідно із ст. 191 ГК України та ст. 12 Закону України «Про ціни і ціноутворення» державні регульовані ціни за­проваджуються на товари, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, мають істотну со­ціальну значущість, а також на товари, що виробляються суб'єктами, які займають монопольне (домінуюче) станови­ще на ринку.

Державні регульовані ціни можуть запроваджуватися на товари суб'єктів господарювання, які порушують вимоги законодавства про захист економічної конкуренції.

Зміна рівня державних регульованих цін здійснюється в порядку і строки, що визначаються органами, які згідно з чинним законодавством здійснюють державне регулювання цін. Також зміна їх рівня може здійснюватися у зв'язку із зміною умов виробництва і продажу (реалізації) продукції, що не залежать від господарської діяльності суб'єкта госпо­дарювання.

КМ України, органи виконавчої влади та органи місце­вого самоврядування під час встановлення державних регу­льованих цін на товари до складу таких цін обов'язково включають розмір їх інвестиційної складової частини.

Згідно із ч. 2 ст. 10 Закону України «Про ціни і ціноут­ворення» ціни на товари, які призначені для реалізації на внутрішньому ринку України, встановлюються виключно у валюті України, якщо інше не передбачено міжнародними угодами, ратифікованими Україною, та постановами КМ України.

Залежно від кола суб'єктів реалізації продукції та обся­гів такої реалізації всі ціни поділяються на:

а) оптові (відпускні) ціни - ціни виробників продукції, за якими підприємство реалізує вироблену продукцію (оптови­ми партіями) оптово-збутовим організаціям або іншим під­приємствам. Оптова ціна в таких випадках включає собіва­ртість, прибуток і податок на додану вартість;

б) роздрібні ціни - це ціни, за якими товари реалізуються в роздрібній мережі населенню, підприємствам та організа­ціям, що є кінцевими споживачами товару. За роздрібними цінами продукція вибуває зі сфери обігу та споживається в домашньому господарстві або виробництві. Склад роздріб­ної ціни характеризується такими елементами: оптовою ці­ною промисловості і торговельною надбавкою (націнкою) чи торговельною знижкою. В свою чергу, торговельна надбавка складається з витрат торговельних організацій та їх прибут­ку з метою здійснення господарської діяльності.

Залежно від сфери обслуговування товарного обігу ціни поділяються на такі основні види:

1) оптові ціни на продукцію промисловості;

2) ціни на будівельну продукцію;

3) закупівельні ціни на с/г продукцію;

4) тарифи вантажного та пасажирського транспорту;

5) роздрібні ціни для населення;

6) тарифи на комунальні та побутові послуги;

7) ціни, які обслуговують зовнішньоекономічний обіг, та інші^[31].

Функції ціни. Зміст ціни виражається у здійснюваних нею функціях, серед яких вирізняють:

- функцію обліку і виміру затрат суспільної праці (об­лікова функція). Виконуючи її, ціна виступає одним із най­важливіших показників народногосподарського виробницт­ва, є орієнтиром для прийняття господарських рішень. Облікова функція ціни визначається її призначенням як вимірника вартості, певного критерію в процесах обміну і реалізації та відображає властивості ціни як міри вартості. Для цього визначають базисну собівартість (певні витрати на виробництво товарів, робіт, послуг) і нормативи чистого доходу. Облікова функція ціни, відображаючи критерії дер­жавного регулювання ціноутворення, виявляється і на рівні окремих суб'єктів господарювання, набуваючи принципово­го значення у правовій регламентації податкового і бухгал­терського обліку;

- функцію пропорційності та рівноваги в господарстві. Саме через ціну здійснюється зв'язок між виробництвом і споживанням, пропозицією і попитом. В умовах пропорцій­ного розподілу засобів виробництва і праці між галузями рівновага на ринку підтримується за допомогою цін, що відповідають суспільно необхідним затратам;

- стимулюючу функцію, яка сприяє активізації діяль­ності, спрямованої на досягнення певних результатів, і по­годжує комплекс інтересів держави, юридичних і фізичних осіб. Через цінові орієнтири визначають найбільш пріорите­тні напрями діяльності, забезпечують розвиток важливих для держави галузей;

- розподільчу функцію, пов'язану з можливістю відхи­лення ціни від вартості. Так, установлення високих цін на певну продукцію (товар) дає змогу державі перерозподіляти кошти шляхом установлення дотацій на інші товари (послу­ги). Також розподільча функція ціни забезпечує дію механі­змів, що розмежовують певні складові частини вартості (ма­теріальні витрати, витрати на оплату праці, прибуток) і доведення їх у певних формах до суб'єктів. Розподільні ме­ханізми охоплюють і більш глобальні процеси - перерозподіл доходів між різними галузями, підприємствами, групами покупців товарів, одержувачів послуг за допомогою свідо­мого відхилення цін від вартості. Відбувається це переваж­но у разі організації ціноутворення на сезонних виробницт­вах, у розвитку соціально значущих секторів (продукція дитячого асортименту, виробництво лікарських препаратів та ін.), у галузях і виробництвах, що потребують інновацій­них уведень, інвестицій^[32].

Таким чином, категорії «ціна» та «ціноутворення» зали­шаються одними із найскладніших інституцій в господар­ському праві та під час безпосереднього здійснення госпо­дарської діяльності і потребують глибокого та детального вивчення, чіткого економічного й правового обґрунтування.