§ 2. Правова класифікація видів відходів

Правова класифікація відходів повинна ґрунтуватися на урахуван­ні таких ознак і особливостей, які мають юридичне значення, тобто обумовлюють необхідність встановлення різного порядку поводження з відходами, породжують диференціацію їх правового режиму.

Номенклатура відходів закріплена в Державному класифікаторі України «Класифікатор відходів» ДК 005-96, затвердженому Держ­стандартом України 29 лютого 1996 р., що ведеться з метою надання різнобічної та обґрунтованої інформації про утворення, накопичення, оброблення (перероблення), знешкодження та видалення відходів. Державний класифікатор відходів дозволяє уніфіковано описати від­ходи, які утворилися в різних регіонах та за різними видами еконо­мічної діяльності. У його основу покладено генетичний принцип — перш за все за місцем та способом утворення відходів. Нині з метою гармонізації української законодавчо-нормативної бази з європей­ською здійснюється робота щодо його вдосконалення стосовно євро­пейських стандартів і європейського каталогу відходів.

Залежно від сфери утворення відходи поділяються на відходи виробництва та споживання і побутові відходи. Найпоширенішими є відходи виробництва. Вони утворюються в галузях промисловос­ті і сільському господарстві, при виробництві продукції лісового господарства і веденні лісозаготівель. Відповідно до «Класифікатора відходів» до них належать: залишки сировини, матеріалів, напівфа­брикатів тощо, які утворені в процесі виробництва продукції і втра­тили свої споживчі властивості; супутні гірничі породи та залишкові продукти (шлам, пил, відсіви тощо); новоутворені речовини і їх су­міші, що не є метою даного виробництва (шлак, зола, кубові залишки, інші тверді утворення); залишкові продукти сільськогосподарського виробництва (у тому числі тваринництва), лісівництва; бракована, некондиційна продукція чи забруднена небезпечними речовинами і непридатна до використання.

До відходів споживання належить непридатна до експлуатації продукція, вироби, медичні препарати, які втратили свої споживчі властивості й у яких містяться певні хімічні та біологічні компонен­ти, що потребують безпечного видалення.

Серед них особливе місце займають побутові відходи. Це відходи, що утворюються в процесі життя і діяльності людини в житлових та нежитлових будинках (тверді, великогабаритні, ремонтні, рідкі, крім відходів, пов’язаних з виробничою діяльністю підприємств) і не ви­користовуються за місцем їх накопичення. Вони можуть бути твер­дими та рідкими. Поняття цих видів відходів закріплено в Законі України «Про відходи», а також у «Правилах надання послуг із зби­рання та вивезення твердих і рідких побутових відходів», затвердже­них наказом Державного комітету будівництва, архітектури та жит­лової політики України від 21 березня 2000 р. [10].

Тверді побутові відходи — це відходи, які утворюються в процесі життя і діяльності людини і накопичуються у житлових будинках, за­кладах соцкультпобуту, громадських, навчальних, лікувальних, торго­вельних та інших закладах (це харчові відходи, предмети дорожнього вжитку, сміття, опале листя, відходи від прибирання і поточного ремон­ту квартир, макулатура, скло, метал, полімерні матеріали тощо) і не мають подальшого використання за місцем їх утворення.

У населених пунктах країни щороку накопичується близько 35 мли кубометрів твердих побутових відходів, які захоронюються на 770 по­лігонах загальною площею майже 3 тис. гектарів та частково утилізу­ються на сміттєспалювальних заводах. У загальному обсязі побутових відходів міститься 10,3-26,4 % паперу, 20-40 % — харчових відходів, 0,75-3,7 % — деревини, 0,2-8 % — текстилю, 1-5,8 % — металів, 1,1-9 % — скла, 0,6-6 — полімерних відходів та інших речовин [8].

Рідкі відходи — побутові відходи, що утворюються у будинку за відсутності централізованого водопостачання та каналізації і збері­гаються у вигрібних ямах.

Особлива увага в законодавстві приділяється небезпечним від­ходам, тому що вони самостійно або при контакті з іншими речови­нами створюють екологічну небезпеку і можуть заподіяти шкоду навколишньому природному середовищу і здоров’ю людини. Як вже зазначалося, за рівнем небезпеки відходи поділяються на безпечні й небезпечні. Проте такий поділ умовний, оскільки всі відходи є не­безпечними.

Небезпечними є відходи, що мають такі фізичні, хімічні, біоло­гічні чи інші небезпечні властивості, які створюють або можуть створити значну небезпеку для навколишнього природного середови­ща і здоров’я людини та які потребують спеціальних методів і засобів поводження з ними [3].

Такі відходи містять шкідливі речовини, що мають небезпечні властивості (токсичність, вибухонебезпечність, високу реакційну здатність) або утримують збудників інфекційних хвороб. Залежно від шкідливості їх властивостей вони поділяються на токсичні, біоло­гічні, вибухонебезпечні, вогненебезпечні і радіоактивні відходи.

Токсичними (отрутними) є відходи, які при потраплянні всередину організму через органи подиху, травлення або через шкіру здатні викли­кати смерть людини або зробити на нього сильний негативний вплив. Переважно це відходи підприємств чорної і кольорової металургії, хіміч­ної промисловості, машинобудування. Під вибухонебезпечними від­ходами розуміються тверді або рідкі відходи, які самі по собі здатні до хімічної реакції з виділенням газів такої температури і тиску і з такою швидкістю, що викликає ушкодження навколишніх предметів.

Найнебезпечнішими є радіоактивні відходи. Поняття радіоактив­них відходів закріплюється в Законі України «Про поводження з раді­оактивними відходами» від 30 червня 1995 р. [5]. До них належать матеріальні об’єкти та субстанції, активність радіонуклідів або радіо­активне забруднення яких перевищує межі, встановлені діючими нор­мами, за умови, що використання цих об’єктів та субстанцій не перед­бачається. У свою чергу, такі відходи залежно від рівня звільнення від контролю органу державного регулювання ядерної та радіаційної без­пеки підрозділяються на довгоіснуючі та короткоіснуючі.

Закон України «Про відходи» додатково виділяє групу відходів — відходи як вторинна сировина. До цієї групи належать відходи, для утилізації та переробки яких в Україні існують відповідні технології та виробничо-технологічні і/або економічні передумови.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про впровадження системи збирання, заготівлі та утилізації відходів як вторинної сиро­вини» від 26 липня 2001 р. [11] передбачаються окремі тарифи за збір тари (упакування) з картону, паперу, скла, металу, пластмас, дерева. Найбільш повно в законодавстві врегульоване питання відносно зби­рання і переробки металобрухту. Спеціальним нормативним актом у цій галузі є Закон України «Про металобрухт» від 5 травня 1999 р., який регулює відносини, що виникають у процесі здійснення опера­цій з металобрухтом [12].

Ще однією класифікаційною ознакою видів відходів є їх поділ за фізичним станом, в якому вони перебувають. До таких видів належать газоподібні, рідкі та тверді відходи.

Окремою групою є розподіл відходів стосовно наявності власни­ка, тобто відходи, що мають власника, та безхазяйні відходи. До без­хазяйних належать відходи, щодо яких не встановлено власника або власник яких невідомий. Порядок виявлення та обліку безхазяйних відходів затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 1998 р. [13].