Стаття 14. Права особи, яка звернулася для встановлення статусу особи, яка постраждалавід торгівлі людьми

1. Особа, яка вважає себе постраждалою від торгівлі людьми, має право звернутисядо місцевої державної адміністрації із заявою про встановлення статусу особи, якапостраждала від торгівлі людьми, та до органів внутрішніх справ щодо захисту прав ісвобод.

2. Особа, яка звернулася для встановлення статусу особи, яка постраждала відторгівлі людьми, має право до прийняття рішення про встановлення статусу особи, якапостраждала від торгівлі людьми, на забезпечення особистої безпеки, поваги, а також набезоплатне одержання:

1) інформації щодо своїх прав та можливостей, викладеної мовою, якою володіє такаособа;

2) медичної, психологічної, правової та іншої допомоги незалежно від місцяпроживання;

3) тимчасового розміщення у закладах допомоги для осіб, які постраждали відторгівлі людьми.

3. Іноземець або особа без громадянства, яка звернулася для встановлення статусуособи, яка постраждала від торгівлі людьми на території України, крім передбаченихчастиною другою цієї статті прав, до прийняття рішення про встановлення статусуособи, яка постраждала від торгівлі людьми, має також право на:

1) безоплатне отримання послуг перекладача;

2) тимчасове перебування в Україні в порядку, встановленому законодавством.

4. Іноземець або особа без громадянства, яка звернулася для встановлення статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми на території України, отримує довідку, яка підтверджує факт звернення за встановленням такого статусу і відкриття відповідної процедури та є підставою для реєстрації в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері реєстрації фізичних осіб.{Частина четверта статті 14 із змінами, внесеними згідно із Законом N5459-VI( 5459-17) від 16.10.2012}

5. Забороняється утримування особи, яка звернулася для встановлення статусуособи, яка постраждала від торгівлі людьми, в установах тимчасового тримання, крімобумовлених законом випадків, та видворення її за межі України до встановлення статусуособи, яка постраждала від торгівлі людьми.

Особа, яка постраждала від торгівлі людьми, — це будь-яка фізична особа, яка стала об’єктом торгівлі людьми і визнана такою відповідно до положень Закону. У коментованій статті передбачена можливість звернення такої особи до місцевого органу виконавчої влади із заявою про встановлення статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми.

Нормативним актом, який регламентує процедуру подачі та розгляду звернень громадян щодо встановлення статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми, в Україні є Постанова Кабінету Міністрів України (від 23.05.2012 р. № 417) «Про затвердження Порядку встановлення статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми». Крім того, порядок подачі та розгляду громадян в Україні регламентує Закон України від 02.10.1996 р. «Про звернення громадян».

Особа, яка вважає себе постраждалою від торгівлі людьми може звернутися для встановлення відповідного статусу до місцевої державної адміністрації із заявою, форма якої затверджена Наказом Міністерства соціальної політики від 18.06.2012 № 366 «Про затвердження форм заяв про встановлення статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми, журналу реєстрації заяв осіб, які мають намір отримати статус особи, яка постраждала від торгівлі людьми, розписки про нерозголошення відомостей, облікової картки особи, яка вважає себе постраждалою від торгівлі людьми, журналу реєстрації видачі довідок про встановлення статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми».

У тому випадку, коли постраждалою особою є дитина, відповідну заяву про встановлення статусу дитини, яка постраждала від торгівлі людьми, подає до місцевої держадміністрації її законний представник або особа, якій стало відомо про таку дитину.

Більш детально Процедура встановлення статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми розглядається в коментарі до ст. 15 Закону України «Про протидію торгівлі людьми».

Суть процедури встановлення статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми, полягає в комплексі заходів, під час здійснення яких уповноважена особа на підставі отриманої інформації та її аналізу порівнює елементи вчиненого щодо особи діяння з визначенням торгівлі людьми, оцінює ймовірність вчинення щодо особи такого діяння та робить висновок, що така особа дійсно є особою, яка постраждала від торгівлі людьми.

Як зазначено втексті коментованої статті, особа, яка вважає себе постраждалою від торгівлі людьми, також має право звернутися до органів внутрішніх справ щодо захисту своїх прав і свобод.

У 2005 р. з метою ефективної боротьби з торгівлею людьми, нелегальною міграцією, злочинами у сфері працевлаштування за кордоном МВС створено спеціальний департамент - Департамент боротьби зі злочинами, пов’язаними з торгівлею людьми (наказ МВС України від 20.10.2005 № 931 «Про затвердження положення про Департамент боротьби зі злочинами, пов’язаними з торгівлею людьми, МВС України та положення про управління (відділ) боротьби зі злочинами, пов’язаними з торгівлею людьми, головних управлінь МВС України в Автономній Республіці Крим, місті Києві та Київській області, управлінь МВС України в областях та м. Севастополі». У 2010 р. його функції переходять до Департаменту боротьби з кіберзлочинністю і торгівлею людьми Міністерства внутрішніх справ України (наказ МВС України від 24.11.2010 № 581 « Про організацію діяльності Департаменту боротьби з кіберзлочинністю і торгівлею людьми МВС України та підрозділів боротьби з кіберзлочинністю і торгівлею людьми ГУМВС, УМВС»). У 2011 р. в результаті реорганізації в структурі Департаменту карного розшуку булу виділено Управління боротьби з торгівлею людьми та злочинами проти моральності.

Заява або повідомлення про злочини можуть подаватися представникам влади в усній або письмовій формі. Усні заяви заносяться до протоколу, який підписується особою-заявником та службовою особою, яка прийняла заяву. Під час прийняття заяви особа-заявник повинна бути попереджена про відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину, про що робиться відповідний запис у протоколі прийняття усної заяви про злочин (ст. 383 Кримінального кодексу України «Завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину»).

Письмова заява повинна бути підписана особою, яка її подає. При подачі заяви про злочин слід мати при собі документи, які підтверджують особу заявника, оскільки законодавство зобов’язує службових осіб, які приймають заяви, впевнитися в особі заявника, попередити його про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину.

Слід звернути увагу, що у Конвенції Ради Європи «Про заходи щодо протидії торгівлі людьми» запроваджується можливість подавати позов без безпосередньої участі жертви — від її імені. Наголошується на необхідності запровадження заходів з ефективного захисту жертви, свідків та осіб, які співпрацювали з органам правосуддя, а також членів їх сімей. До таких заходів можуть належати встановлення превентивного технічного обладнання, реєстрація телефонних дзвінків, узгодження способу повідомлення про загрозу, надання охоронця, зміна зовнішності, місця роботи або проживання тощо. Така можливість подавати заяву або повідомлення про вчинення злочину без безпосередньої участі жертви повинна бути передбачена і в національному законодавстві у сфері протидії торгівлі людьми.

У ч. 2 та 3 ст. 14 коментованого закону закріплено перелік прав особи, яка звернулася для встановлення статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми. Зокрема важливим є те, що передбачено право до прийняття рішення про встановлення статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми, на забезпечення особистої безпеки, поваги, а також на безоплатне одержання:

1) інформації щодо своїх прав та можливостей, викладеної мовою, якою володіє така особа;

2) медичної, психологічної, правової та іншої допомоги незалежно від місця проживання;

3) тимчасового розміщення у закладах допомоги для осіб, які постраждали від торгівлі людьми;

4) послуг перекладача, якщо це іноземець або особа без громадянства;

5) тимчасове перебування в Україні в порядку встановленому законодавством, якщо це іноземець або особа без громадянства.

Положення ч. 2 і 3 ст. 14 відповідають ст. 12 Конвенції Ради Європи «Про заходи щодо протидії торгівлі людьми», згідно з якою:

1.

a) рівень життя, здатний забезпечити їхнє існування за допомогою таких заходів, як: належне й безпечне житло, психологічна й матеріальна допомога;

b) доступ до швидкої медичної допомоги;

c) послуги з письмового й усного перекладу, у випадку потреби;

d) поради та інформування, особливо стосовно їхніх законних прав і послуг, які їм можуть бути надані, мовою, яку вони розуміють;

e) допомогу у представленні й урахуванні їхніх прав та інтересів на відповідних стадіях кримінального переслідування правопорушників;

f) доступ до освіти для дітей.

2. Кожна Сторона належним чином ураховує потреби жертви в безпеці та захисті.

3. Крім того, кожна Сторона надає необхідну медичну або іншу допомогу жертвам, які на законних підставах проживають на її території, не мають адекватних ресурсів і потребують такої допомоги.

4. Кожна Сторона запроваджує правила, за якими жертвам, які на законних підставах проживають на її території, дозволяється доступ до професійної підготовки, освіти й ринку праці.

5. Кожна Сторона вживає заходів у випадку потреби й на умовах, визначених її внутрішнім законодавством, для співробітництва з неурядовими організаціями, іншими відповідними організаціями або іншими складовими громадянського суспільства, залученими до допомоги жертвам.

6. Кожна Сторона вживає таких законодавчих або інших заходів, які можуть бути необхідними для забезпечення допомоги жертві без висування умови стосовно її готовності виступати в ролі свідка.

7. Для виконання положень цієї статті кожна Сторона забезпечує надання послуг на основі взаємного погодження й інформування, ураховуючи належним чином особливі потреби осіб, що перебувають у вразливому становищі, і права дітей стосовно житла, освіти й належної охорони здоров’я.

Вказані положення відображають загальновизнаний на міжнародному рівні підхід, який проголошує, що питання про права осіб, які стали жертвами торгівлі людьми, має стояти в центрі всіх зусиль щодо попередження торгівлі людьми та боротьби з нею, щодо захисту, допомоги й забезпечення компенсації шкоди, заподіяної жертвам.

У системі державної влади в Україні органами, що забезпечують основні права й свободи громадян є: Верховна Рада України, Президент України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (Омбудсмен), Кабінет Міністрів України та інші органи центральної та місцевої виконавчої влади, Конституційний Суд України, Генеральний Прокурор і підпорядковані йому прокурори, суди, органи місцевого самоврядування правоохоронні, контролюючі органи тощо. Основні функції держави полягають у забезпеченні прав і свобод людини й громадянина та належних умов її/його життя.

Аналізуючи повноваження всіх органів державної влади, на які відповідно до міжнародних зобов’язань і національного законодавства покладається функція захисту прав і свобод людини, включаючи їх застосування на практиці, можна побачити, що в законодавчій і нормативно-правовій сфері регулятивна система є недостатньою. У повноваженнях усіх органів влади, за винятком судових, відсутні чітко визначені механізми забезпечення прав і свобод людини. У більшості законів України, зокрема «Про Кабінет Міністрів України», «Про прокуратуру» та ін., у завданнях суб’єктів, за винятком Міністерства внутрішніх справ України, обов’язок вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини лише побіжно згадується або декларується в загальних рисах.

Тому поряд з проголошенням прав особи, яка постраждала від торгівлі людьми, слід зосередитися на створенні дієвого механізму забезпечення умов дотримання цих прав, без якого ці права залишаються декларативними.

Детальний аналіз передбачених законом прав особи, яка постраждала від торгівлі людьми, буде надано у коментарі до ст. 16.

В жовтні 2012 року до пункту 4 статті 14 Закону України «Про протидію торгівлі людьми» були внесені зміни, що поміняли порядок реєстрації іноземців, які отримали довідку, що підтверджувала факт звернення за встановленням статусу особи постраждалої від торгівлі людьми. Так, реєстрація має відбуватися в центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері реєстрації фізичних осіб. До внесення змін реєстрація мала відбуватися в територіальних органах спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань міграції. Оцінювати здійснені зміни поки важко, але можна припустити, що новий порядок реєстрації є більш ускладненим для іноземних громадян, порівняно з попереднім, оскільки відбуватиметься не за місцем проживання, а в центральному органі виконавчої влади. Детальні висновки можна робити лише після напрацювання відповідної практики у цій сфері.

У цьому Законі використовуються терміни «іноземець» та «особа без громадянства», такі ж поняття використовує Конституція України. Під «іноземцем» слід розуміти особу, яка належить до громадянства або підданства іноземної держави і не є громадянином України. Під «особою без громадянства» — особу, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином. Правовий стан іноземців у будь-якій країні своєрідний: він складається з двох елементів — правового статусу громадянина своєї держави і правового статусу, власне, іноземця. В особи без громадянства цей статус один і визначається він державою, на території якої особа перебуває. В Україні іноземці й особи без громадянства наділені багатьма правами й обов’язками, їх обсяг значною мірою залежить від того, постійно чи тимчасово вони проживають на території України. Отже, вказані особи користуються правами і свободами, а також несуть такі ж обов’язки, як громадяни України, за виключеннями, встановленими Конституцією, законами та міжнародними договорами України. Конституція України та інші законодавчі акти, міжнародні договори гарантують вказаним особам охорону їх життя та здоров’я, честі та гідності, недоторканність власності та житла, приватного життя, майнових, трудових прав та інших цінностей.

Після звернення іноземця або особи, без громадянства, яка вважає себе постраждалою від торгівлі людьми, із заявою для встановлення статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми, до місцевої держадміністрації їй видається протягом двох робочих днів довідка про звернення для встановлення статусу постраждалої від торгівлі людьми за формою, затвердженою Постановою Кабінету Міністрів України (від 23.05 2012 р. № 417) «Про затвердження Порядку встановлення статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми». Така довідка є підставою для звернення до територіальних органів або підрозділів Державної міграційної служби для реєстрації.

Реєстрація в такому разівідбувається без проставляння в пункті пропуску через державний кордон посадовою особою відповідних органів охорони державного кордону відміток у паспортному документі, але із занесенням відомостей про іноземця чи особу без громадянства та їхніх паспортних даних до відповідного реєстру.

Структура та порядок діяльності центрального органу виконавчої влади у справах міграції визначаються Кабінетом Міністрів України, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування забезпечують вирішення питань у сфері міграції, віднесених законодавством до їхніх повноважень. Державна міграційна служба України (ДМС України) є спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері міграції та здійснює функції регулювання, контролю, нагляду та надання послуг у цій сфері. ДМС України забезпечує взаємодію та координацію діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування у сфері міграції, а також забезпечує реалізацію державної міграційної політики України, розвиток співпраці з міжнародними організаціями, які здійснюють свою діяльність у міграційній сфері, та міграційними службами інших країн.

Одним із завдань ДМС України є організація роботи з видачі громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, які проживають (перебувають) на території України паспортних та інших документів, а також забезпечення захисту прав біженців та інших категорій мігрантів.

У разі прийняття рішення про встановлення іноземцю або особі без громадянства статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми, зазначеній особі видається довідка про встановлення відповідного статусу, що реєструється в журналі реєстрації видачі довідок про встановлення статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми.

Після отримання іноземцем або особою без громадянства довідки про встановлення статусу довідка про звернення для встановлення статусу втрачає чинність.

Законом заборонено утримувати особу, яка звернулася для встановлення статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми, в установах тимчасового тримання, крім обумовлених законом випадків. Згідно із Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іммігранти несуть цивільно-правову, кримінальну та адміністративну відповідальність на загальних підставах. Тобто на цю категорію осіб у питаннях відповідальності поширюється національний правовий режим. Це означає, що іммігранти підлягають юрисдикції України і відповідають за правопорушення нарівні з громадянами України. Відповідні правила щодо кримінальної відповідальності іммігрантів закріплені ст. 6 Кримінального кодексу України, згідно з якою особи, які вчинили злочини на території України, підлягають відповідальності за Кримінальним кодексом України. Що ж до адміністративної відповідальності, то ст. 16 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено, що іммігранти під час перебування на території України підлягають адміністративній відповідальності на загальних із громадянами України підставах.

Установами тимчасового тримання — можуть бути пункт тимчасового перебування іноземців (ПТПІ) та ізолятор тимчасового тримання органів внутрішніх справ України (ІТТ).

Пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, є державною установою, призначеною для тимчасового утримання нелегальних мігрантів, які підлягають адміністративному видворенню за межі України в примусовому порядку.

Основними завданнями пункту ПТПІ є:

- забезпечення тимчасового тримання іноземців до завершення підготовки їхніх адміністративного видворення;

- створення належних умов проживання іноземців у ПТПІ, забезпечення їх прав і свобод, передбачених чинним законодавством та міжнародними нормами;

- сприяння органам внутрішніх справ, охорони державного кордону та Служби безпеки України у виконанні покладених на них завдань щодо встановлення осіб, поміщених до пункту тимчасового перебування, та їх документування, з’ясування обставин порушення ними законодавства України, участі в цьому посередників, супроводження до пунктів пропуску через державний кордон під час здійснення примусового видворення тощо;

- сприяння іноземцям у встановленні контактів з родичами, земляками, гуманітарними та правозахисними організаціями з метою вирішення питання їх повернення на батьківщину чи поліпшення умов проживання в ПТПІ;

- проведення роз’яснювальної та профілактичної роботи щодо відповідальності, передбаченої законодавством України за незаконне перебування на її території.

В Україні діють два пункти тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянств, які незаконно перебувають в Україні — у Волинській та Чернігівській областях. З іноземцями, котрі поміщені до ПТПІ, проводяться зустрічі з представниками МОМ, працівниками структурних підрозділів МВС, СБУ України, представниками міграційної служби, правозахисних організацій, а також з рідними та знайомими іноземців. Також пункт відвідують юристи для надання юридичної допомоги іноземцям, які цього потребують.

Ізолятор тимчасового тримання — є місцем ув’язнення при територіальних органах внутрішніх справ або органах прикордонної охорони, призначене для тимчасового утримання осіб, затриманих за підозрою у вчиненні злочину або адміністративно заарештованих, за відсутності спеціального приймальника для осіб, підданих адміністративному арешту; осіб, затриманих за бродяжництво, на строк, необхідний для їх доставляння до приймальника- розподільника для осіб, затриманих за бродяжництво.

Окрім заборони утримувати особу, яка звернулася для встановлення статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми, в установах тимчасового тримання, законом також передбачена заборона видворення такої особи за межі України до встановлення статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми.

Видворення іноземців та осіб без громадянства за межі України може здійснюватись у кількох основних формах. Перший варіант, після прийняття рішення уповноваженими органами держави про позбавлення права подальшого перебування в Україні, іноземці та особи без громадянства можуть добровільно протягом встановленого терміну залишити територію України. Другий варіант, може бути прийнято рішення про необхідність видворення іноземців та осіб без громадянства за обов’язкової присутності співробітника уповноваженого органу держави. Третій варіант, можливе видворення іноземців та осіб без громадянства під конвоєм. Вони відрізняються обсягом та інтенсивністю застосування примусових заходів.

Використані джерела:

1. Чехович С. Б. Елементарний курс міграційного права України : конспект лекцій : навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Чехович С. Б. — К. : МАУП, 2004. — 216 с.

2. Колодій А. М. Державне будівництво і місцеве самоврядування: навч. посіб. / Колодій А. М.,Олійник А. Ю. — К. : Юрінком Інтер, 2001. — 304 с.

3. Предотвращение торговли людьми : учебно-метод. пособие. — Х.: Изд-во Нац. ун—та внутр. дел, 2001. — 174 с.

4. Боротьба з торгівлею жінками: проблеми вдосконалення законодавства та завдання органів внутрішніх справ України // Вісник ун-ту внутр. справ:спец. вип. — Х., 1999.

5. Науково-практичний аналіз відповідності українського законодавства положенням Конвенції Ради Європи про заходи щодо протидії торгівлі людьми : наук. моногр. / Кол. авторів; за заг. ред. О.М. Бандурки, К.Б. Левченко, О.М. Литвинова. — Х. : Видавництво «Права людини», 2011. — 244 с.