Розмежування правовідносин, що виникають під час правового забезпечення фінансової системи

Суспільні відносини відповідним способом відображаються в актах законодавства та описуються в них, тобто набувають статусу правовідносин. Правовідносини - явище складне для реального сприйняття, оскільки їх не можна побачити чи відчути іншими органами чуття.

Побудова ефективної фінансової системи потребує великих наукових досліджень, глибокого аналізу причин і наслідків створення та використання фондів фінансових ресурсів, впливу цих процесів на всі аспекти життя держави. У процесі функціонування фінансів виникають певні відносини між суб’єктами створення й використання фондів фінансових ресурсів. Ці відносини мають свою складну структуру, де проявляються інтереси кожного із суб’єктів, значною мірою ґрунтуючись на суперечності. Гармонізація цих інтересів - величезне й складне завдання законотворчої діяльності в державі. Правове регулювання фінансових відносин, що виникають при створенні та використанні фондів фінансових ресурсів, є однією з форм управління з боку держави економічним і соціальним розвитком^[34]). Усі дії держави, зокрема у сфері фінансів, повинні ґрунтуватися на положеннях правових актів.

Отже, правовідносини - це особливий вид зв’язку права з урегульованими ним суспільними відносинами, в якому діалектично поєднується абстрактність норми з конкретністю даного життєвого випадку. Правовідносини існують в усіх сферах життя суспільства, надають йому стабільності, захищеності, створюють у ньому правопорядок. Ці відносини є особливим різновидом суспільних, але лише таких відносин, що врегульовані нормами права. При цьому вони не втрачають своїх особливостей, а лише набувають нового вигляду та форми^[35]).

Досліджуючи нормативно-правові акти, що врегульовують певну сферу суспільних відносин, ми маємо можливість зрозуміти, хто є учасниками цих правовідносин, на які дані положення поширюються, за яких умов виникають певні права та обов’язки суб’єктів-учасників правовідносин, які є гарантії реалізації цих правовідносин та яка відповідальність передбачається за невиконання певних зобов’язань, що беруть на себе учасники, вступаючи у правовідносини, тощо.

Правовідносини завжди становлять єдність форм і змісту. У процесі правового регулювання норма права може надати наявним суспільним відносинам, які раніше не потребували правового оформлення, правової форми. Норма може встановити обов’язковість визначених дій, необхідних у даному виді діяльності, тобто вона надає форми правовідносин суспільним відносинам. У зв’язку з розширенням сфери правового регулювання у сучасному суспільстві багато суспільних відносин включають до кола тих, які можуть існувати лише у вигляді правовідносин. Отже, правовідносини - це необхідна форма широкого кола суспільних відносин^[36]).

Усвідомити зміст правових зв’язків буде легше, якщо спочатку перейти від тексту нормативно-правового акта до системи суспільних відносин, яка відображається в цих актах, оскільки процес пізнання завжди буде більш результативним, якщо досліджувати первинне явище (суспільні відносини), а не їх відображення у тексті нормативно-правового акта.

Фінансова система являє собою відносини між людьми та органами державної влади щодо формування, розподілу й використання грошових фондів. Фінансові відносини найчастіше представлені грошовими відносинами, але за їх межами все одно залишаються відносини, які, наприклад, урегульовують сплату штрафів, а це адміністративно-правове регулювання; відносини купівлі продажу - цивільне право; відносини з приводу виплати заробітної платні, пенсій тощо - трудове право, інші відносини, пов’язані з рухом коштів, але які не є фінансовими^[37]).

Так, Д. В. Радько пропонує здійснювати розмежування правовідносин у сфері діяльності фінансових інституцій за етапами та напрямами діяльності останніх. Автор наголошує про важливе наукове значення етапу класифікації об’єктів дослідження^[38]). Так, першими етапами, які передують виникненню правосуб’єктності фінансових інституцій як елементів фінансової системи, є їх утворення та реєстрація.

- державну реєстрацію юридичної особи в державного реєстратора;

- внесення інформації про юридичну особу до Державного реєстру фінансових установ для набуття нею статусу фінансової установи;

- отримання відповідної ліцензії (в усіх випадках, коли законодавством передбачена необхідність одержання ліцензії для здійснення певних видів діяльності)^[39]).

У цьому випадку є всі підстави стверджувати, що загальний порядок створення, отримання статусу фінансової установи та ліцензій на певні види фінансової діяльності врегульовано саме нормами адміністративного права. Проте вже під час утворення такої установи виникають не лише адміністративні правовідносини, а й цивільні. Так, одним із важливих етапів утворення фінансової установи є розроблення установчих документів; зокрема, в статуті (установчому договорі) закріплюються діяльність із надання фінансових послуг, яку планує здійснювати фінансова інституція, відомості про розмір і порядок утворення статутного капіталу, місцезнаходження юридичної особи, за яким вона буде здійснювати свою діяльність, тощо^[40]).

Наступним важливим етапом, що передує початку діяльності будь-якої фінансової установи, є підбір персоналу та його працевлаштування. Загальновизнаним є те, що працевлаштування всіх працівників в Україні відбувається відповідно до Кодексу законів про працю України, який регулює трудові й тісно пов’язані з ними правовідносини. Безпосередньо фінансово- господарська діяльність здійснюється відповідно до норм господарського, фінансового та банківського права^[41]). При цьому Д. В. Радько відзначає, що всі ці правовідносини виникають або окремо на кожному етапі діяльності фінансової установи, або ж у комплексі та тісній взаємодії. Але домінуючими автор все ж таки називає адміністративні правовідносини^[42]).

Ми, у свою чергу, з більшістю таких тверджень погоджуємося та підтримуємо, оскільки адміністративні правовідносини, що виникають у межах функціонування фінансової системи держави, є владно-розпорядчими, де одним з учасників (суб’єктів) таких правовідносин є орган державної влади, наділений широким колом повноважень щодо інших учасників правовідносин (проте не виключається рівність сторін).

Але, розглядаючи фінансове право як окрему галузь права, можна говорити про його специфіку, що визначається генезисом фінансових

відносин, які регулюються нормами фінансового права та становлять предмет цієї галузі^[43]). Тому важливістю та практичним значенням фінансових

правовідносин не варто нехтувати.

Як і будь-які відносини, фінансові правовідносини виникають між певними суб’єктами з приводу конкретного об’єкта і мають зміст, що розкривається через відповідні права та обов’язки його учасників. Специфічність ознак обумовлюється сферою виникнення таких правовідносин - вони одночасно є державно-владними та майновими. Так, фінансова діяльність державних органів та органів місцевого самоврядування ґрунтується виключно на нормативних актах. Водночас мобілізація і витрачання коштів публічних грошових фондів є діяльністю майнового (матеріального) характеру. Тому окремі автори відносять фінансові правовідносини до владно-майнових^[44]). Так, Н. І. Хімічева зазначає, що фінансові правовідносини є різновидом майнових відносин, мають публічний характер, оскільки виникають із приводу фінансових ресурсів держави та муніципалітетів, що використовуються на загальнозначущі потреби. Особливістю є їх плановість, що проявляється у появі, розподілі та використанні державних та муніципальних грошових фондів і доходів^[45])' У свою чергу, Л. К. Воронова зазначає, що фінансові правовідносини - це ті, які виникають у процесі розподілу й перерозподілу внутрішнього валового продукту національного доходу країни та утворення і використання централізованих та децентралізованих фондів^[46]).

При тлумаченні поняття фінансових правовідносин О. О. Дмитрик вважає найбільш доречним співвіднести ознаки правовідносин взагалі і фінансових правовідносин як їх виду зокрема^[47]). Фінансовим правовідносинам, як і будь-яким іншим правовідносинам, властиві істотні ознаки: а) вони виникають на основі норм права; б) характеризуються наявністю у сторін суб’єктивних юридичних прав та обов’язків; в) являють собою суспільний зв’язок конкретних осіб; г) здійснення суб’єктивних прав та юридичних обов’язків забезпечується можливістю державного примусу.

У свою чергу, фінансовим правовідносинам властиві такі риси:

- вони виникають та функціонують у процесі планової мобілізації, розподілу та використання державних і місцевих грошових фондів;

- вони являють собою різновид майнових відносин, що мають публічний характер;

- держава та місцеві органи є обов’язковими суб’єктами цих правовідносин;

- фінансові правовідносини за своєю суттю є владними, тобто побудовані за схемою «наказ — виконання». Тут накази виходять від держави або місцевих органів, а виконують їх різноманітні суб’єкти: фізичні особи, організації, державні органи тощо^[48]).

Продовжуючи розглядати специфічні ознаки фінансових правовідносин та їх відмежування від інших суспільних відносин, варто зазначити таке: фінансові правовідносини виникають лише на підставі фінансово-правового акта, тобто вони не можуть бути розпочаті, змінені чи припинені за волевиявленням їх учасників, а лише за вимогою правової норми, що не є характерним для адміністративно-правових відносин, які найчастіше виникають за ініціативою будь-якої із сторін, згода іншої здебільшого є непотрібною. Таким чином, фінансові відносини існують лише у формі правовідносин. Якщо фінансові відносини не є правовідносинами, вони будуть порушенням фінансового законодавства.

У процесі фінансової діяльності держави та її територіальних громад обов’язково здійснюються розподіл, перерозподіл, використання публічних грошових фондів. Це дозволяє характеризувати такі відносини як майнові. У результаті фінансової діяльності держава чи територіальна громада має фінансові ресурси для виконання власних чи делегованих завдань і функцій, що є визначальною ознакою при відмежуванні фінансових правовідносин від суміжних правовідносин, зокрема адміністративних^[49]).

Таким чином, правова форма реальних фінансових правовідносин визначається не лише їх змістом, а й волею держави, що встановлює для кожного конкретного виду відносин ту чи іншу форму^[50]). Відповідно воля держави визначається матеріальними умовами життя суспільства, оскільки держава, обираючи форму для даного виду відносин, виходить також з їх змісту, використовуючи знання законів їх розвитку для досягнення поставлених цілей^[51]).

Щодо класифікації видів фінансових правовідносин, то це питання є дискусійним. Обумовлено це тим, що внаслідок різноманітності відносин, що виникають у межах фінансової системи, вони не відображені в єдиному кодифікованому акті, а врегульовані великою кількістю нормативних джерел.

У складі фінансової системи України виділяють такі основні сфери фінансових відносин:

- фінанси держави (зокрема, за рівнями органів державної влади й управління - державні та місцеві фінанси);

- фінанси суб’єктів господарювання;

- фінанси домогосподарств;

- фінансовий ринок;

- міжнародні фінанси.

Кожна з цих сфер фінансових відносин характеризується специфічними рисами і має певне функціональне призначення.

Центральне місце у фінансовій системі кожної держави займають фінанси держави - сфера, за допомогою якої здійснюється вплив держави на економічний і соціальний розвиток країни. Державні фінанси відображають розгалужену систему фінансових відносин на різних рівнях адміністративного поділу між державою, юридичними та фізичними особами з приводу формування і використання фінансових ресурсів та доходів держави, а також щодо управління й розпорядження державною власністю.

В юридичній літературі вважають, що за своїм змістом фінансові правовідносини поділяють на такі види:

- бюджетні (Бюджетним кодексом України регулюються відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх виконання та контролю за додержанням бюджетного законодавства, і питання відповідальності за порушення бюджетного законодавства, а також визначаються правові засади утворення та погашення державного і місцевого боргу^{[52] [53]);}

- податкові (Податковий кодекс України врегульовує відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків і зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків і зборів, їх права та обов’язки, компетенцію органів контролю, повноваження та обов’язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за

53) порушення податкового законодавства ).

Але податкові правовідносини опосередковують й інші види суспільних відносин. Через оподаткування здійснюються перерозподіл доходів між різними верствами населення та формування фондів для реалізації соціальних програм. У податкових правовідносинах найбільш чітко порівняно з усіма іншими фінансовими правовідносинами простежуються державно-владна й майнова сторони. Відносини з приводу податків і зборів є власне майновими. З одного боку, держава наділяє компетентні органи владними повноваженнями і контролює надходження коштів до бюджету, з іншого - податкові надходження є одним з основних каналів формування власності держави, хоча спочатку й у специфічній грошовій формі^[54]);

- у галузі страхування (в частині державного соціального страхування). Норми фінансового права регулюють відносини, засновані на державно-владних приписах, та визначають систему й організацію страхування, його види, порядок обов’язкового страхування тощо. Ця система відносин вміщує сукупність форм і методів формування цільових фондів коштів та їх використання для відшкодування збитків при різноманітних непередбачених несприятливих явищах, а також для надання допомоги громадянам у випадку настання певних подій у їхньому житті^[55]);

- фінансові правовідносини у сфері формування, розподілу та використання коштів позабюджетних фондів соціального страхування;

- у галузі видатків (це грошові відносини з приводу розподілу і використання централізованих та децентралізованих фондів грошових ресурсів держави з метою фінансування загальнодержавних потреб соціально- економічного розвитку);

- правовідносини, які виникають під час здійснення державних витрат, тобто відносини власності (привласнення) між державою і юридичними та фізичними особами в процесі розподілу і споживання частини національного доходу, зокрема й при кошторисно-бюджетному фінансуванні, що включають відносини з приводу реалізації порядку виділення бюджетних коштів установам, які перебувають на бюджетному фінансуванні, на основі фінансових планів-кошторисів із метою здійснення ними основної діяльності;

- у галузі кредиту (державного і банківського) та боргу (це відносини у формі зобов’язань держави перед населенням, юридичними особами, іноземними державами та міжнародними організаціями);

- розрахунки, що регулюються фінансовим правом;

- фінансові правовідносини з приводу регулювання валютного законодавства та контролю (Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» установлює режим здійснення валютних операцій на території України, визначає загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права та обов’язки суб’єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства^[56]).

Сфера цих правовідносин заслуговує на окрему увагу, оскільки, на думку окремих науковців, існує два комплекси валютних правовідносин:

а) внутрішньодержавний, що регламентується нормами фінансового, адміністративного, цивільного права тощо; б) міжнародний, який регламентується міжнародним публічним фінансовим правом (у відносинах між державами) та міжнародним приватним правом (у відносинах між приватними особами та організаціями). У свою чергу, в рамках внутрішньодержавного комплексу правовідносин виділяють ще три групи правовідносин: а) у сфері валютного регулювання, зокрема валютні

обмеження; б) у сфері валютного контролю; в) у сфері валютного обігу^[57]).

Крім того, фінансові правовідносини класифікують за суб’єктним складом:

а) відносини між державою та адміністративно-територіальними одиницями в особі відповідних державних органів й органів місцевого самоврядування у зв’язку з формуванням, розподілом і використанням коштів Державного бюджету України чи місцевих бюджетів;

б) між вищими і нижчими органами державного управління;

в) між міністерствами і відомствами та підприємствами, установами, організаціями;

г) між органами фінансового контролю і підприємствами, установами, організаціями;

д) між органами контролю і громадянами;

е) між самими фінансово-кредитними органами^[58]).

Процес розподілу та використання публічних доходів здійснюється в результаті застосування різних процедур надання фінансових засобів формування, розподілу та використання коштів публічних грошових фондів, на основі цього можна виділити такі групи фінансових правовідносин:

1) правовідносини з фінансування, що передбачають як безпосередньо процес надання грошових коштів із публічних грошових фондів із метою фінансового забезпечення діяльності учасників цивільного обороту, так і залучення фінансових ресурсів до публічних фондів за відсутності еквівалентно-відплатних відносин між учасниками;

2) правовідносини у сфері управління публічними доходами, мета виникнення яких полягає в забезпеченні збереження коштів публічних грошових фондів та отриманні додаткових доходів від їх використання;

3) контрольні правовідносини, що є необхідним елементом на стадіях формування, розподілу і використання публічних доходів через відсутність еквівалентно-відплатних відносин між учасниками^[59]).

Фінансова системи України як складова міжнародної фінансової системи обумовлює ту ситуацію, коли фінансові ресурси країни, міжнародних організацій та фінансових центрів взаємодіють і утворюють світові фінанси або фінансові ресурси світу. Таким чином, виникають міжнародні правовідносини.

Для світової фінансової системи характерними є такі риси:

1) величезний обсяг фінансових ресурсів та операцій; 2) глобальність, тобто відсутність територіальних обмежень; 3) цілодобовий режим операцій;

4) залучення до операцій суб’єктів або інституцій із високим рейтингом (репутацією); 5) широкий діапазон використовуваних фінансових інструментів; 6) уніфікація правил та стандартів операцій; 7) високий рівень використання інформаційних технологій^[60]). За таких обставин В. М. Шумілов розрізняє дві основні групи правовідносин:

- коли фінансові ресурси або інструменти перетинають державний кордон - від постачальника до отримувача, від однієї держави до іншої, від юридичної особи до іноземної юридичної особи тощо. У цьому разі мова йде про трансграничний рух фінансових ресурсів;

- коли державний кордон перетинають іноземні постачальники та отримувачі фінансових ресурсів: іноземна фізична особа оплачує в країні отримувані послуги іноземною валютою; іноземна юридична особа отримує необхідні фінансові ресурси на фондовому ринку тощо. У цьому разі мова вже йде про трансграничний рух осіб (фізичних або юридичних), які постачають чи отримують фінансові ресурси на території України^[61]).

Уся ця сфера трансграничного руху фінансових ресурсів, а також осіб - постачальників та отримувачів фінансових ресурсів - у певних правових та міжнародно-правовому режимах створює Міжнародну фінансову систему. Її складовими елементами є:

- міжнародні фінансові ринки;

- міжнародна банківська справа;

- фінанси міжнародних організацій та фірм;

- міжнародне інвестування, віртуальний фінансовий сектор;

- міжнародні фінансові організації тощо^[62]).

Залежно від того, наскільки стійкими є групи споріднених правовідносин між учасниками Міжнародної фінансової системи, та їх предметного змісту розрізняють такі правовідносини:

- відносини, що стосуються платіжно-розрахункових операцій;

- складні за своїм змістом та суттю міжбанківські відносини;

- відносини учасників міжнародного валютного ринку;

- відносини на міжнародному ринку цінних паперів;

- кредитні відносини;

- відносини, що виникають у зв’язку з утворенням боргів;

- відносини, що виникають у зв’язку з фінансовою допомогою, тощо.

До предметного складу фінансової системи також варто віднести правовідносини, що безпосередньо не стосуються фінансової діяльності держави чи органів місцевого самоврядування, але тісно пов’язані із забезпеченням її функціонування. Такі відносини є допоміжними. До них варто віднести правовідносини у сфері регулювання грошового обігу, емісії грошей, правовідносини, що виникають у результаті вчинення фінансових правопорушень, тощо.

Держава в особі органів державної влади зацікавлена в тому, щоб грошова система була стабільною та ефективною. Для досягнення зазначених цілей основний сегмент грошової системи підлягає жорсткій правовій регламентації. Тому правовідносини, що виникають у процесі реалізації процедури емісії грошей, також суворо регламентовані. Емісія грошей здійснюється центральним банком через валютний, фондовий та кредитний канали та забезпечується отриманням Національним банком України еквівалентного обсягу іноземної валюти або ліквідних фінансових інструментів. У разі необхідності через ці канали відбувається й вилучення грошей з обігу. Відносини в цьому разі реалізуються в трьох основних напрямках:

1) через валютний канал гроші випускаються/вилучаються шляхом здійснення Національним банком України операцій із купівлі/продажу іноземної валюти на міжбанківському ринку;

2) через фондовий канал гроші випускаються/вилучаються шляхом здійснення Національним банком України операцій із купівлі/продажу на відкритому ринку державних цінних паперів;

3) через кредитний канал гроші випускаються шляхом здійснення Національним банком України підтримання ліквідності банків через механізми рефінансування.

До допоміжних фінансових правовідносин, як уже зазначалося вище, варто віднести і правовідносини, що виникають із приводу вчинення фінансових правопорушень, їх ще називають охоронними. Вони забезпечують захист фінансово-правових інтересів публічно-правових інституцій та окремих фізичних і юридичних осіб. Ці відносини є допоміжними стосовно вищезазначених регулятивних, оскільки походять від них. Вони виникають у випадках порушення порядку реалізації державної фінансової діяльності. Фінансові правопорушення на відміну від адміністративних посягають безпосередньо на предмет фінансової діяльності держави - порядок акумулювання, розподілу й використання коштів держави та органів місцевого самоврядування, а також на порядок реалізації інших допоміжних фінансових відносин.

Продовжуючи розмежування правовідносин, що виникають під час правового забезпечення фінансової системи, та враховуючи владно- розпорядчий характер більшості з них, варто виділити горизонтальні та вертикальні правовідносини.

Вертикальні правовідносини відбивають саму сутність владно- розпорядчого регулювання і характер типових для державної управлінської діяльності субординаційних зв’язків між суб’єктом та об’єктом управління. Це безпосередньо владні відносини, що виникають між підпорядкованими сторонами і відбивають їх юридичну залежність, тобто відсутність рівності

сторін^[63]). Характерними рисами таких правовідносин є тривалість та

обов’язковість.

Горизонтальними ж відносинами є такі, суб’єкти яких перебувають на однаковому організаційно-правовому рівні та мають однаковий масштаб компетенції. Ці суб’єкти безпосередньо не підпорядковані один одному, а вступають у відносно рівноправні відносини з метою вирішення відповідного фінансового питання. Але такі відносини у сфері функціонування фінансової системи трапляються досить рідко^[64]). Крім того, їх достатньо важко виокремити з усього масиву правовідносин, спрямованих на реалізацію владних приписів, адже вони виражені не так чітко, як вертикальні.

Таким чином, дослідження підстав, що спричинили появу, зміну чи припинення різних видів правовідносин у структурі фінансової системи, дозволило нам виокремити найбільш домінуючі:

- за галузевою належністю:

а) адміністративні;

б) трудові;

в) цивільні;

г) фінансові;

- за змістом:

а) основні;

б) допоміжні;

- за сферою дії:

а) внутрішньодержавні;

б) зовнішньодержавні;

- за сферою зв’язків між суб’єктами:

а) горизонтальні;

б) вертикальні

1.3