Національна поліція України як суб’єкт поліцейської діяльності. Система Національної поліції України

Відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» Націо­нальна поліція України - центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і сво­бод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки й порядку.

Національна поліція є ключовим суб’єктом здійснення полі­цейської діяльності, оскільки:

1) вона є центральним органом виконавчої влади, спеціально створеним державою для надання поліцейських послуг у сферах забезпечення публічної безпеки й порядку, протидії злочинності, охорони та захисту прав і свобод громадян, надання послуг з допо­моги особам, які її потребують;

2) Національна поліція діє шляхом задоволення потреб суспі­льства, а основним критерієм ефективності її діяльності є рівень довіри громадян до органів поліції;

3) працівники поліції мають право вживати заходів адмініст­ративного примусу та адміністративного нагляду в порядку й на підставах, визначених чинним законодавством України;

4) поліція володіє виключним правом застосовувати спеціа­льні заходи примусу, що охоплюють використання фізичної сили, спеціальних засобів та вогнепальної зброї;

5) діяльність Національної поліції є професійною, здійсню­ється особами, які мають відповідні компетенції у сфері практичної охорони та захисту прав і свобод громадян.

Завданнями Національної поліції є надання поліцейських пос­луг у сферах:

1) забезпечення публічної безпеки і порядку;

2) охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства й держави;

3) протидії злочинності;

4) надання в межах чи визначених законом, послуг з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або вна­слідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги.

Забезпечення публічної безпеки і порядку як у звичайних умовах життєдіяльності суспільства й держави, так і в умовах виникнення надзвичайних ситуацій досягається шляхом проведення єдиної державної політики в галузі забезпечення внутрішньої безпеки держави, а отже, й публічної безпеки і порядку, реалізацією заходів економічного, політичного, організаційного та іншого характеру, спрямованих насамперед на попередження загроз життєво важли­вим інтересам держави та суспільства.

На сьогодні, на жаль, у національному законодавстві відсутні нормативні визначення публічної безпеки та публічного порядку, більш того, майже в усіх нормативних актах з питань поліцейської діяльності, а також у Конституції України використовується по­няття «громадський порядок». Отже, не вдаючись до більш глибо­кого системного аналізу цих категорій, стосовно цієї наукової праці пропонуємо вживати певні терміни як синонімічні і розуміти їх відповідним чином.

Публічна безпека - це стан захищеності інтересів людини, сус­пільства й держави від суспільно небезпечних діянь і негативного впливу надзвичайних обставин, викликаних криміногенною ситу­ацією, стихійним лихом, катастрофами, аваріями і пожежами, епі­деміями та іншими надзвичайними ситуаціями.

Публічний порядок - це врегульована правовими та іншими со­ціальними нормами система суспільних відносин, що забезпечує захист прав і свобод громадян, їх життя і здоров'я, повагу до честі та людської гідності, дотримання норм суспільної моралі.

Охорона прав і свобод людини, інтересів суспільства й держави є пріоритетом діяльності Національної поліції. Це означає, що до­тримання прав людини повинно превалювати у стосунках поліції та конкретної особи, всі функції Національної поліції мають бути спрямовані на служіння інтересам людини, на охорону та захист її прав, свобод і законних інтересів. Зазначена теза підтверджується й відповідними міжнародними документами, які визначають полі­цейську діяльність як суспільну службу, тобто державну діяль­ність, спрямовану на задоволення потреб громадян та суспільства.

Протидія злочинності охоплює всі види впливу на злочинність із метою її скорочення, починаючи від розробки відповідних зако­нів та підзаконних актів і закінчуючи індивідуальним виховним впливом на особистість із метою недопущення її протиправної поведінки.

Основними напрямками діяльності Національної поліції у сфері протидії злочинності є такі:

- виявлення, усунення або нейтралізація причин злочиннос­ті, окремих її видів, а також умов, що їй сприяють;

- виявлення та усунення ситуацій на певних територіях або в певному середовищі, які безпосередньо мотивують або провоку­ють вчинення злочинів;

- виявлення у структурі населення груп підвищеного кримі­нального ризику і зниження цього ризику;

- виявлення осіб, поведінка яких указує на реальну можли­вість вчинення ними злочинів, і застосування до них стримуючого і коригуючого впливу, а в разі необхідності здійснення такого впли­ву і на їх найближче оточення.

Надання послуг з допомоги - це різні за сферою, змістом та об­сягом форми сервісної діяльності поліцейських, спрямовані на реа­лізацію прав, свобод і законних інтересів осіб, які з особистих, еко­номічних чи соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситу­ацій потребують такої допомоги.

Поняття «послуги» в контексті поліцейської діяльності має на меті акцентувати увагу на виконанні обов’язків держави перед приватними особами, зокрема тих, що спрямовані на юридичне оформлення умов, необхідних для забезпечення належної реаліза­ції їхніх прав та охоронюваних законом інтересів.

Основними ознаками поліцейських послуг з допомоги є такі:

- надання послуги за заявою фізичної особи, у невідкладних випадках таку послугу може ініціювати сам працівник поліції, якщо особа з певних причин не може звернутися особисто;

- допоміжний характер послуги ґрунтується на необхідності створення поліцією умов для реалізації прав, свобод і законних інтересів конкретних осіб;

- надання послуг здійснюється лише шляхом реалізації вла­дних повноважень, закріплених за поліцейським;

- законодавче регулювання права особи на отримання конк­ретної послуги та закріплення повноважень поліцейського на на­дання такої послуги;

- результатом надання послуги є адміністративний акт - дія або рішення поліцейського, яким задоволено звернення конкрет­ної особи цей акт є адресним (спрямованим на конкретну особу).

Стаття 13 Закону України «Про Національну поліцію» встанов­лює загальну систему органів поліції, до якої відносить: 1) цент­ральний орган управління поліцією; 2) територіальні органи полі­ції. До складу апарату центрального органу управління поліції вхо­дять організаційно поєднані структурні підрозділи, що забезпечу­ють діяльність керівника поліції, а також виконання покладених на поліцію завдань.

Структура апарату (центрального органу управління) поліції була затверджена наказом Національної поліції від 06.11.2015 № 1^[11]. Зокрема, до нього входять такі департаменти: карного роз­шуку (у складі кримінальної поліції'), превентивної діяльності, міжнародного поліцейського співробітництва, кадрового забезпе­чення, документального забезпечення, організаційно-аналітич­ного забезпечення та оперативного реагування, Головне слідче управління, Управління забезпечення прав людини та ін.

Отже, в центральному органі управління поліцією організа­ційну структуру побудовано за лінійно-функціональним принци­пом: керівництво, окремі департаменти, управління, відділи. Більш великі структурні підрозділи - департаменти - також поділяються на управління та відділи. Зокрема, у складі Департаменту карного розшуку функціонують управління організації розкриття злочинів проти особи та розшукової роботи, управління організаційно- методичної роботи^[12], а Департамент внутрішнього аудиту Націо­нальної поліції України складається з відділів організаційно- аналітичної роботи, фінансового аудиту, аудиту відповідності, ау­диту ефективності та моніторингу^[13].

Територіальні органи поліції утворюються як юридичні особи публічного права в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, містах, районах у містах та як міжре­гіональні (повноваження яких поширюються на декілька адмініст­ративно-територіальних одиниць) територіальні органи у межах граничної чисельності поліції та коштів, визначених на її утримання.

Територіальні органи поліції утворює, ліквідовує та реоргані­зовує Кабінет Міністрів України за поданням Міністра внутрішніх справ України на підставі пропозицій керівника поліції.

Структуру центрального органу управління поліції затверджує керівник поліції за погодженням з Міністром внутрішніх справ Украї­ни. Штатний розпис (штат) поліції затверджує керівник поліції.

У 2015 р. як міжрегіональні територіальні органи Національ­ної поліції було утворено: Департамент патрульної поліції, Депар­тамент захисту економіки, Департамент кіберполіції, Департамент протидії наркозлочинності, Департамент внутрішньої безпеки, Департамент поліції охорони. Згодом Департамент протидії нарко- злочинності було ліквідовано як міжрегіональний орган поліції, а у вересні 2019 р. Міністр внутрішніх справ України Арсен Аваков оголосив про ліквідацію Департаменту захисту економіки, що вже було втілено у постанові Кабінету Міністрів України від 02.09.2019 № 841^[14], та про реструктуризацію Департаменту кіберполіції.

На відповідних територіях України загальна структура поліції будується за дивізіональним принципом, з урахуванням адмініст­ративно-територіального поділу: головне управління (апарат) - відділ - відділення. Структурні підрозділи відокремлених органів також поділяються відповідно до окремих напрямів роботи, на­приклад слідчий відділ, відділ (сектор) кримінальної поліції, відділ (сектор) превенції (у складі патрульної поліції), сектор спеціальної поліції, відділ (сектор) моніторингу, сектор кадрового забезпечен­ня тощо.^[15].

Організаційна структура головних управлінь Національної по­ліції в областях, відділів та відділень поліції також закріплена у ві­домчому наказі «Про затвердження структури Національної поліції України» від 06.11.2015 № 1. Цим документом установлюється не обов’язкова, а типова структура відповідних територіальних органів поліції, яка, наприклад, для відділів поліції визначається таким чи­ном: керівництво, слідчий відділ (відділення), відділ (сектор) кримі­нальної поліції, відділ (сектор) превенції, сектори реагування пат­рульної поліції, сектор спеціальної поліції, відділ (сектор) моніто­рингу, сектор кадрового забезпечення, режимно-секретний сектор, канцелярія, сектор логістики та матеріально-технічного забезпе­чення, кінологічний сектор, сектор інформаційної підтримки^[16].

У свою чергу, головні управління поліції в областях мають у структурі, крім стандартних підрозділів апарату (слідчого управ­ління, управління карного розшуку, управління стратегічних розс­лідувань, управління превентивної діяльності, відділу комунікації, відділу документального забезпечення), окремі підрозділи, що підпорядковуються безпосередньо заступникам начальника уп­равління і мають особливий правовий статус, наприклад кінологі- чний центр, тренінговий центр, центр забезпечення, приймальник- розподільник для дітей, ізолятори тимчасового тримання, баталь­йони (роти) конвойної служби, батальйони (роти) поліції (патру­льної служби) особливого призначення^[17].

Основними територіальними органами Національної поліції виступають головні управління Національної поліції в областях (далі - ГУНП). Керівник ГУНП призначається на посаду та звільня­ється з посади головою поліції за погодженням із Міністром внут­рішніх справ України.

Основними завданнями ГУНП є такі:

- забезпечення в межах своїх повноважень реалізації держа­вної політики з надання поліцейських послуг у сферах забезпечен­ня публічної безпеки й порядку, охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства й держави та протидії злочинності;

- надання в межах, визначених законом, послуг з допомоги особам, які з особистих, економічних чи соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій погребують такої допомоги;

- подання на розгляд голови поліції пропозицій щодо фор­мування державної політики в зазначених сферах.

Керівники головних управлінь в областях:

- забезпечують виконання управлінням та його відокремле­ними структурними підрозділами вимог чинного законодавства, наказів Національної поліції, МВС і доручень голови Національної поліції та Міністра внутрішніх справ;

- подають на розгляд голові поліції пропозиції щодо забез­печення формування державної політики у визначених законом сферах надання поліцейських послуг;

- інформують голову поліції про стан забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публіч­ної безпеки й порядку на території;

- координують діяльність підрозділів поліції, які залучаються до забезпечення публічної безпеки і порядку на території області;

- затверджують положення про структурні підрозділи апа­рату, підписують накази, розподіляють обов’язки між своїми за­ступниками;

- вирішують в установленому законодавством порядку пи­тання щодо заохочення та притягнення до дисциплінарної відпо­відальності поліцейських, утворюють комісії, робочі й експертні групи тощо^[18].

У Законі України «Про Національну поліцію» також зазнача­ється, що у складі поліції функціонують: 1) кримінальна поліція; 2) патрульна поліція; 3) органи досудового розслідування; 4) по­ліція охорони; 5) спеціальна поліція; 6) поліція особливого призна­чення^[19].

На сьогодні Міністерством внутрішніх справ України затвер­джено Положення про органи досудового розслідування та Поло­ження про підрозділи поліції особливого призначення.

Відповідно до зазначених документів органи досудового розс­лідування Національної поліції України є структурними підрозділа­ми апарату центрального органу управління поліції, її територіа­льних органів, територіальних (відокремлених) підрозділів голов­них управлінь Національної поліції в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі, областях і місті Києві. Органами досудового розслідування є такі:

- Головне слідче управління Національної поліції;

- слідчі управління головних управлінь Національної поліції в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі, областях і місті Києві;

- слідчі відділи (відділення) територіальних (відокремле­них) підрозділів поліції^[20].

Підрозділи поліції особливого призначення головних управ­лінь Національної поліції в Автономній Республіці Крим та м. Се­вастополі, областях і м. Києві безпосередньо підпорядковуються керівнику ГУНП або особі, яка виконує його обов'язки.

Залежно від специфіки, функцій, посадових (функціональних) обов'язків, покладених на поліцейських, вони мають у штаті відді­лення, взводи, роти швидкого реагування, призначені для безпосе­реднього проведення спеціальних поліцейських операцій із припи­нення злочинів, пов'язаних з високим ступенем суспільної небез­печності та вчиненням збройного опору, а також для вжиття відпо­відно до компетенції заходів у сфері протидії злочинності, пов'я­заних з підвищеною загрозою для життя і здоров'я поліцейських, що потребують від них високого рівня фізичної і професійної підгото­вленості, вміння впевнено діяти в екстремальних умовах^[21].

1.3.