§ 1. Національна поліція України

У процесі реформування правоохоронної системи України та законодавчих змін у кра­їні утворено Національну поліцію України як правоохоронний орган європейського зразка, діяльність якого спрямовано на надання пос­луг населенню у правоохоронній сфері та на­ближення рівня стандартів його роботи із за­безпечення правопорядку в країні до євро­пейських показників.

Законом України «Про Національну поліцію» було ліквідовано радя­нську систему державного примусу - міліцію та закріплено «серві­сну» концепцію поліцейської діяльності, орієнтованої на громаду (Community policing).

На виконання вимог цього закону Кабінетом Міністрів України постановою від 02.09.2015 № 641^[67] внесено доповнення до схеми спрямування і координації діяльності центральних органів викона­вчої влади Кабінетом Міністрів України, затвердженої Постановою

Кабінету Міністрів України від 10.09.2014 № 442 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади», згідно з якими утворено Національну поліцію України як центральний орган вико­навчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Ка­бінетом Міністрів України через міністра внутрішніх справ і який ре­алізує державну політику у сферах забезпечення охорони прав і сво­бод людини, інтересів суспільства і держави, протидії злочинності та підтримання публічної безпеки і порядку^[68]

Національна поліція України (далі - поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпе­чення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності та підтри­мання публічної безпеки і порядку.

Завданнями поліції відповідно до статті 2 Закону України «Про Національну поліцію» є надання поліцейських послуг у сфе­рах^[69]:

1) забезпечення публічної безпеки і порядку;

2) охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави;

3) протидії злочинності;

4) надання в межах, визначених законом, послуг із допомоги особам, які з особистих, економічних чи соціальних причин або вна­слідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги.

Наразі згідно зі статтею 3 Положення про Національну полі­цію, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2015 № 877, до завдань Національної поліції також відне­сено^[70] такі:

1) реалізація державної політики у сферах забезпечення охо­рони прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку;

2) внесення на розгляд міністра внутрішніх справ пропозицій щодо забезпечення формування державної політики в зазначених сферах;

3) надання в межах, визначених законом, послуг з допомоги особам, які з особистих, економічних чи соціальних причин або вна­слідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги.

Окрім положень Закону України «Про Національну поліцію», у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнаро­дними договорами України, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України, іншими законами України, актами Пре­зидента України та постановами Верховної Ради України, ухвале­ними відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами МВС України та Національної поліції України й іншими нормативно-пра­вовими актами.

Правову основу діяльності Національної поліції становить ве­личезна кількість правових актів різної юридичної сили. Розглянемо основні нормативно-правові акти за їх юридичною силою та мірою впливу на відповідні суспільні відносини.

1. Конституція України становить основу системи і змісту всіх джерел права в нашій державі. Саме на основі положень Основного Закону України ухвалюються всі інші нормативні акти, що регулю­ють організацію і діяльність Національної поліції України. Крім цього, обмеження прав і свобод людини в діяльності поліції допус­кається виключно на підставах та в порядку, визначених статтею 64 Конституції України і законами України, за нагальної необхідності і в обсязі, необхідному для виконання завдань Національної поліції.

2. Міжнародні нормативно-правові акти, згоду на обов’язко­вість яких надано Верховною Радою України, є частиною національ­ного законодавства України.

3. Законодавчі акти (кодекси та закони). Серед основних зако­нів України, що регулюють діяльність Національної поліції України, можна виділити такі:

- Закон України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015;

- Закон України «Про Дисциплінарний статут Національної по­ліції України» від 15.03.2018;

- Закон України «Про звернення громадян» від 02.10.1996;

- Закон України «Про центральні органи виконавчої влади» від 17.03.2011;

- Закон України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011;

- Закон України «Про запобігання корупції» від 14.10.2014;

- Закон України «Про ратифікацію Конвенції про кіберзлочин- ність» від 7.09.2005;

- Закон України «Про безоплатну правову допомогу» від 18.06.2016;

- Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення регулювання відносин у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху» від 14.07.2015;

- Закон України «Про інформацію» від 02.10.1992;

- Закон України «Про захист персональних даних» від 01.06.2010;

- Закон України «Про адміністративний нагляд за особами, зві­льненими з місць позбавлення волі» від 01.12.1994;

- Закон України «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону» від 22.06.2000;

- Закон України «Про оперативно-розшукову діяльність» від 18.02.1992;

- Кодекс України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984;

- Кримінальний процесуальний кодекс України від 13.04.2012.

Закон України «Про Національну поліцію» є базовим законода­вчим актом, яким врегульовуються питання визначення завдань і принципів діяльності поліції, її системи, повноважень, правового статусу поліцейського, порядку та підстав застосування поліцейсь­ких заходів, порядку проходження служби в поліції, соціального за­хисту та матеріально-технічного забезпечення поліцейських.

4. Акти Президента України. Президент України на виконання закріплених повноважень видає укази та розпорядження, спрямо­вані на вдосконалення організації та діяльності Національної полі­ції, а також у сфері забезпечення прав і свобод громадян правоохо­ронними органами держави. Важливим напрямом є введення в дію указами Президента рішень Ради національної безпеки і оборони України щодо питань, пов’язаних із забезпеченням публічної без­пеки та порядку в державі. До таких актів, зокрема, належать такі:

- Указ Президента України «Про першочергові заходи щодо за­безпечення реалізації та гарантування конституційного права на звернення до органів державної влади та органів місцевого само­врядування» від 07.02.2008;

- Указ Президента України «Про затвердження Національної стратегії у сфері прав людини» від 25.08.2015;

- Указ Президента України «Про перелік посад, які можуть бути заміщені поліцейськими в державних органах, установах та ор­ганізаціях» від 09.12.2015;

- Указ Президента України «Про символіку Національної полі­ції України» від 09.12.2015;

- Указ Президента України «Про сприяння розвитку громадян­ського суспільства в Україні» від 26.02.2016;

- Указ Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 29.12.2016 «Про загрози кібербезпеці держави та невідкладні заходи з їх нейтралізації» від 13.02.2017.

5. Акти Кабінету Міністрів України (постанови та розпоря­дження). Відповідно до Закону України «Про Кабінет Міністрів Ук­раїни» від 27.02.2014^[71] Кабінет Міністрів України спрямовує і коор­динує роботу міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, які забезпечують проведення державної політики у відповід­них сферах суспільного і державного життя, виконання Конституції і законів України й актів Президента України та додержання прав і свобод людини та громадянина.

- постанова Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 № 730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та лік­відацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ»;

- постанова Кабінету Міністрів України від 28.10.2015 № 877 «Про затвердження Положення про Національну поліцію»;

- постанова Кабінету Міністрів України від 13.10.2015 № 831 «Про утворення територіального органу Національної поліції»;

- постанова Кабінету Міністрів України від 14.11.2018 № 1024 «Про затвердження Положення про єдину інформаційну систему Мі­ністерства внутрішніх справ та переліку її пріоритетних інформа­ційних ресурсів»;

- постанова Кабінету Міністрів України від 12.10.1992 № 576 «Про затвердження Положення про дозвільну систему»;

- постанова Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 «Про правила дорожнього руху»;

- постанова Кабінету Міністрів України від 19.04.2017 № 278 «Про внесення змін до опису і зразків предметів однострою поліцейських»;

- постанова Кабінету Міністрів України від 07.12.2016 № 907 «Про затвердження Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для реалізації Національною поліцією заходів щодо підвищення обороноздатності і безпеки держави» тощо.

6. Акти Міністерства внутрішніх справ та Національної поліції України.

Накази МВС, ухвалені в межах повноважень, передбачених за­коном, є обов’язковими для виконання центральними органами ви­конавчої влади та їх територіальними органами, в тому числі і Наці­ональною поліцією, місцевими державними адміністраціями, ор­ганами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами. У свою чергу, керівник Національної поліції в межах власних повнова­жень видає та підписує накази поліції (ст. 22 Закону України «Про Національну поліцію»). Накази по особовому складу можуть вида­вати керівники органів, підрозділів, закладів та установ поліції від­повідно до повноважень, визначених законом, іншими нормативно- правовими актами та номенклатурою посад, затвердженою МВС.

- наказ МВС України від 09.11.2015 № 1453 «Про затвердження Порядку складання Присяги працівниками Національної поліції»;

- наказ МВС України від 17.11.2015 № 1465 «Про затвердження Інструкції про порядок проведення атестування поліцейських»;

- наказ МВС України від 06.04.2016 № 260 «Про затвердження Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання»;

- наказ МВС України від 07.07.2017 № 575 «Про затвердження Інструкції з організації взаємодії органів досудового розслідування з іншими органами та підрозділами Національної поліції України в запобіганні кримінальним правопорушенням, їх виявленні та розс­лідуванні»;

- наказ МВС України від 08.02.2019 № 100 «Про затвердження Порядку ведення єдиного обліку в органах (підрозділах) поліції заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення та інші події»;

- наказ МВС України від 7.11.2015 № 1395 «Про затвердження Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністра­тивні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі»;

- наказ МВС України від 14.06.2019 № 508 «Про затвердження Інструкції з формування та ведення інформаційної підсистеми “Єди­ний облік” інформаційно-телекомунікаційної системи “Інформацій­ний портал Національної поліції України”»;

- наказ МВС України від 31.10.2016 № 1129 «Про затвердження Інструкції про порядок взаємодії територіальних органів поліції та міжрегіональних територіальних органів Національної поліції Укра­їни під час реагування на надзвичайні ситуації, у випадку уведення правового режиму воєнного чи надзвичайного стану»;

- наказ МВС України від 09.11.2016 № 1179 «Про затвердження Правил етичної поведінки поліцейських»;

- наказ МВС України від 12.03.2016 № 177 «Про затвердження порядку присвоєння спеціальних звань поліції та позбавлення спе­ціальних звань»;

- наказ МВС України від 28.07.2017 № 650 «Про затвердження Інструкції з організації діяльності дільничних офіцерів поліції»;

- наказ МВС України від 03.02.2017 № 89 «Порядок укладання контракту про проходження служби в поліції»;

- наказ МВС України від 09.11.2018 № 900 «Про встановлення індикаторів, за якими здійснюється проведення оцінки рівня довіри населення до Національної поліції України»;

- наказ Національної поліції України від 18.11.2015 № 96 «Про затвердження Положення про Департамент патрульної поліції Націо­нальної поліції України»;

- наказ Національної поліції України від 10.11.2015 № 85 «Про затвердження Положення про Департамент кіберполіції Національ­ної поліції України»;

- наказ Національної поліції України від 26.10.2016 № 1070 «Про затвердження Інструкції з організації нормотворчої діяльно­сті в Національній поліції України»;

- наказ Національної поліції України від 27.11.2015 №123 «Про затвердження Положення про Департамент превентивної діяльно­сті Національної поліції України»;

- наказ Національної поліції України від 12.10.2018 № 945 «Про затвердження Переліку відомостей, що становлять службову інфор­мацію в системі Національної поліції України»;

- наказ Національної поліції України від 26.09.2019 № 959 «Про внесення змін до структури та штатів Національної поліції України»;

- наказ Національної поліції України від 25.04.2019 № 317 «Про заохочення в Національній поліції України» та ін.

Поліція здійснює свою діяльність на засадах верховенства права, дотримання прав і свобод людини, законності, відкритості і прозорості, політичної нейтральності, взаємодії з населенням на за­садах партнерства, безперервності. Так:

1) принцип верховенства права застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини і полягає у тому, що людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності поліції;

2) принцип дотримання прав і свобод людини полягає у:

- забезпеченні прав і свобод людини, гарантованих Конститу­цією та законами України, а також міжнародними договорами Укра­їни, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України, і сприяти їх реалізації;

- обмеження прав і свобод людини допускається виключно на підставах та в порядку, визначених Конституцією і законами Укра­їни, та за нагальної необхідності та в обсязі, необхідному для вико­нання завдань;

- необхідності негайно припинити здійснення поліцейських заходів, що обмежують права та свободи людини, якщо мету засто­сування таких заходів досягнуто або відсутня необхідність подаль­шого застосування таких заходів;

- у забороні за жодних обставин сприяти або безпосередньо здійснювати, підбурювати або терпимо ставитися до будь-яких форм катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання; у разі виявлення таких дій ко­жен поліцейський зобов’язаний негайно вжити всіх можливих захо­дів щодо припинення таких дій та обов’язково доповісти безпосере­дньому керівництву про факти катування та наміри їх застосування; у разі приховування фактів катування або інших видів неналежного поводження поліцейськими керівник органу протягом доби з моме­нту отримання відомостей про такі факти зобов’язаний ініціювати проведення службового розслідування та притягнення винних до відповідальності; у разі виявлення таких дій поліцейський зо­бов’язаний повідомити про це орган досудового розслідування, упо­вноважений на розслідування відповідних злочинів, учинених полі­цейськими;

- у забороні надавати будь-які привілеї чи обмеження за озна­ками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переко­нань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками;

3) принцип законності полягає у:

- необхідності здійснювати свою діяльність лише на підставі й у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та зако­нами України;

- забороні виконувати злочинні чи явно незаконні розпоря­дження та накази;

- забороні порушувати закони з метою виконання наказів, ро­зпоряджень та доручень від вищих органів, керівників, посадових і службових осіб; службова, політична, економічна або інша доціль­ність не можуть бути підставою для порушення поліцейським Кон­ституції та законів України;

4) принцип відкритості та прозорості полягає у:

- забезпеченні постійного інформування органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також громадськості про свою діяльність;

- забезпеченні доступу до публічної інформації, володільцем якої вона є, у порядку та відповідно до вимог, визначених законом;

- можливості оприлюднення (поширення) інформації з обме­женим доступом лише у випадках та в порядку, визначених законом; нормативно-правові акти, що регламентують діяльність поліції, обов’язково оприлюднюються на веб-порталі центрального органу

управління поліції, а нормативно-правові акти з обмеженим досту­пом - у випадках та в порядку, визначених законом;

5) принцип політичної нейтральності полягає у:

- забезпеченні захисту прав та свобод людини незалежно від її політичних переконань і партійної приналежності;

- незалежності у своїй діяльності від рішень, заяв чи позиції по­літичних партій і громадських об'єднань;

- у забороні використовувати в органах і підрозділах поліції будь-які предмети, що мають символіку політичних партій, і прово­дити політичну діяльність;

- у забороні висловлювати особисте ставлення до діяльності політичних партій під час виконання службових повноважень, а та­кож використовувати службові повноваження в політичних цілях;

6) принцип взаємодії з населенням на засадах партнерства по­лягає у:

- здійсненні діяльності у тісній співпраці та взаємодії з насе­ленням, територіальними громадами й інститутами громадянсь­кого суспільства з метою вирішення їхніх потреб;

- основним критерієм оцінювання ефективності діяльності ор­ганів і підрозділів поліції є рівень довіри населення до поліції; оці­нювання рівня довіри населення до поліції проводиться незалеж­ними соціологічними службами в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України; з метою визначення причин та/або умов учи­нення правопорушень планування службової діяльності органів і підрозділів поліції здійснюється з урахуванням специфіки регіону та проблем територіальних громад;

7) принцип безперервності полягає у:

- забезпеченні безперервного і цілодобового виконання завдань поліції; кожен має право в будь-який час звернутися за допомогою до поліції або поліцейського;

- забороні відмовити в розгляді або відкласти розгляд звер­нень стосовно забезпечення прав і свобод людини, юридичних осіб, інтересів суспільства та держави від протиправних посягань із по­силанням на вихідний, святковий чи неробочий день або закінчення робочого дня.

Поліція у процесі своєї діяльності взаємодіє з органами право­порядку й іншими органами державної влади, а також органами мі­сцевого самоврядування відповідно до закону та інших нормати­вно-правових актів.

З огляду на необхідність пріоритетного забезпечення прав і свобод людини одним з основних завдань держави є вичерпна процедурна

врегульованість поліцейсько-правових відносин, а також забезпе­чення «зовнішнього» контролю за діями поліції, що є галузевою під­системою прямого та зворотного зв'язку в інформаційних відносинах «держава - суспільство»^[72]. У цьому напрямку в контексті запрова­дження ефективної моделі діяльності поліції з урахуванням право­охоронних потреб місцевих громад Законом України «Про Націона­льну поліцію» вперше на державному рівні визначено необхідність установлення виключно партнерських засад взаємодії поліції і насе­лення. Зокрема, розділ «Громадський контроль Національної поліції» передбачає звіт про поліцейську діяльність, прийняття резолюції не­довіри керівникам органів поліції та взаємодію між керівниками те­риторіальних органів поліції та представниками органів місцевого самоврядування. Також цим розділом визначено, що поліція взаємо­діє з громадськістю шляхом підготовки та виконання спільних проє- ктів, програм і заходів для задоволення потреб населення та покра­щення ефективності виконання поліцією покладених на неї завдань. Такий підхід передбачає готовність громадськості взяти на себе час­тину відповідальності за загальну якість життя у місті (районі, се­лищі), а поліція, у свою чергу, повинна почути громаду і діяти відпо­відно до її вимог та інтересів.

Головна мета та завдання Національної поліції реалізуються че­рез комплекс функцій, під якими розуміються основні напрямки по­ліцейської діяльності, в яких відображено сутність і призначення поліції в державі та суспільстві в цілому.

Комплексний аналіз теорії та практики поліцейської діяльності дозволяє визначити такі основні функції поліції: 1) адміністративну (адміністративно-виконавчу, виконавчо-примусову); 2) операти- вно-розшукову; 3) кримінально-процесуальну (слідчу); 4) превен­тивно-соціальну та профілактичну, спрямовані на попередження й запобігання вчиненню правопорушень; 5) охоронну^[73].

Водночас слід виокремити і такі функції поліції, як: 1) публічно- сервісну; 2) дозвільну; 3) інформаційного забезпечення; 4) матеріа­льно-технічного забезпечення; 5) міжнародного співробітництва; 6) кадрового забезпечення та професійного навчання; 7) науково- методичну; 8) соціально-правового захисту.

У свою чергу, враховуючи те, що органи Національної поліції є центральним органом виконавчої влади, відповідно, специфіка ви­конавчої влади об’єктивно зумовлює необхідність дворівневого аналізу функцій поліції. З одного боку, їх слід розглядати крізь при­зму загальної функціональної спрямованості держави, відповіда­льної за правопорядок у країні, а також забезпечення безперешко­дної реалізації конституційних прав і свобод. З іншого боку, йде­ться про наявність конкретних функцій поліції, що мають допомі­жний характер і фактично є організаційно-технічними засобами реалізації основоположних функцій держави. Вони не є статич­ними, оскільки змінюються залежно від напрямів трансформації суспільства та коригування функцій держави. Функції поліції реа­лізуються уповноваженими суб’єктами (посадовими особами), які несуть юридичну відповідальність за обґрунтованість і законність конкретних дій.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про Національну полі­цію» систему поліції становлять:

1) центральний орган управління поліцією;

2) територіальні органи поліції.

Основні завдання центрального органу управління поліцією є такими:

- надання адміністративних послуг;

- здійснення державного нагляду (контролю);

- управління об’єктами державної власності;

- внесення пропозицій щодо забезпечення формування держа­вної політики на розгляд міністру внутрішніх справ України;

- здійснення інших завдань, визначених законами України.

Діяльність центрального органу управління поліцією ґрунту­ється на принципах верховенства права, забезпечення дотримання прав і свобод людини та громадянина, безперервності, законності, забезпечення єдності державної політики, відкритості та прозорості й відповідальності.

Структуру центрального органу управління поліції затвер­джує керівник поліції за погодженням з міністром внутрішніх справ України.

Структурою центрального органу управління поліції є його внутрішня будова, тобто поділ цілого (апарат центрального органу) на організаційно відокремлені одиниці (структурні підрозділи).

До складу апарату центрального органу управління Національ­ної поліції входять організаційно поєднані між собою структурні підрозділи, що забезпечують діяльність керівника Національної полі­ції, а також виконання покладених на поліцію завдань. Апарат (керів­ництво, департаменти, управління, відділи) бере участь у реалізації основних завдань і функцій центрального органу управління поліції шляхом повсякденного й оперативного здійснення виконавчо-роз­порядчої діяльності.

Структуру апарату центрального органу управління поліції за­тверджує його керівник за погодженням із міністром внутрішніх справ України, який спрямовує та координує діяльність централь­ного органу управління поліції. Співробітники апарату центрального органу управління поліції призначаються на посади та звільняються з посад керівником центрального органу управління поліції в по­рядку, передбаченому законодавством про державну службу (якщо інше не передбачено законом).

Штатний розпис (штат) центрального органу управління полі­ції затверджує керівник поліції. Кошторис поліції затверджує керів­ник поліції за погодженням з міністром внутрішніх справ України.

Штатний розпис - офіційний організаційно-розпорядчий до­кумент, що відображає структуру поліції, чисельність підрозділів і відділів, кількість співробітників, а також розмір їх заробітної плати. Крім того, цей документ може містити в собі також облік усіх можливих додаткових виплат співробітникам - премій, компенсацій тощо залежно від займаної посади.

Кошторисом поліції є її основний плановий фінансовий доку­мент, яким на бюджетний період установлюються повноваження щодо отримання надходжень і розподіл бюджетних асигнувань на взяття бюджетних зобов’язань та здійснення платежів для вико­нання поліцією своїх функцій і досягнення результатів, визначених відповідно до бюджетних призначень.

Сама форма кошторису затверджується Мінфіном України.

Відповідно до Постанови Кабміну України від 06.09.2015 № 730 «Про утворення територіальних органів Національної полі­ції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ»^[74] територіальні органи поліції утворюються як юридичні особи публічного права в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, містах і районах у містах та як

міжрегіональні (повноваження яких поширюються на декілька ад­міністративно-територіальних одиниць) територіальні органи (Департамент патрульної поліції, Департамент стратегічних розс­лідувань Національної поліції України, Департамент поліції охо­рони Національної поліції ) у межах граничної чисельності поліції і коштів, визначених на її утримання.

Територіальні органи поліції утворює, ліквідовує та реоргані­зовує Кабінет Міністрів України за поданням міністра внутрішніх справ України на підставі пропозицій керівника Національної полі­ції. Вони функціонують у тісній взаємодії як із підрозділами та слу­жбами системи Національної поліції, так і з іншими державними ор­ганами, організаціями та населенням країни, що є гарантією їх ефе­ктивної діяльності під час виконання покладених на них завдань з охорони громадського порядку, забезпечення громадської безпеки та боротьби зі злочинністю на тій чи іншій адміністративно-терито­ріальній одиниці.

Структуру територіальних органів поліції затверджує керівник поліції за погодженням з міністром внутрішніх справ України. На сьогодні в Україні функціонують 27 територіальних органів Націо­нальної поліції.

Структуру територіальних органів поліції (на рівні голов­них управлінь Національної поліції в областях)^[75]утворюють:

1) апарат:

- керівництво;

- слідче управління;

- управління (відділ) карного розшуку (у складі кримінальної по­ліції);

- управління (відділ) боротьби зі злочинами, пов'язаними з тор­гівлею людьми (у складі кримінальної поліції);

- управління (відділ) протидії наркозлочинності (у складі кримі­нальної п оліції);

- управління (відділ) оперативної служби (у складі криміналь­ної поліції);

- управління оперативно-технічних заходів (у складі криміналь­ної поліції);

- відділ (сектор) кримінального аналізу (у складі кримінальної поліції);

- управління (відділ) превентивної діяльності (у складі патруль­ної поліції);

- управління «Корпусу оперативно-раптової дії» (у складі полі­ції особливого призначення);

- відділ (сектор) міжнародного поліцейського співробітництва;

- управління (відділ) організаційно-аналітичного забезпечення та оперативного реагування;

- відділ (сектор) правового забезпечення;

- відділ (сектор) комунікації;

- відділ (сектор) організації діяльності ізоляторів тимчасового тримання;

- управління (відділ) кадрового забезпечення;

- управління (відділ) фінансового забезпечення та бухгалтер­ського обліку;

- відділ (сектор) внутрішнього аудиту;

- управління (відділ) логістики та матеріально-технічного за­безпечення;

- відділ (сектор) документального забезпечення;

- управління (відділ) режиму та технічного захисту інформації;

- управління (відділ) інформаційно-аналітичної підтримки;

- управління (відділ) зв'язку та телекомунікацій;

- вибухотехнічнеуправління (відділ, сектор);

- відділ (сектор) спеціального зв'язку;

- сектор з питань пенсійного забезпечення;

2) відділ поліції:

- керівництво;

- слідчий відділ (відділення);

- відділ (сектор) кримінальної поліції;

- відділ (сектор) превенції (у складі патрульної поліції);

- сектори реагування патрульної поліції № 1-4 (для відділів по­ліції, де відсутні підрозділи Департаменту патрульної поліції);

- сектор спеціальної поліції;

- відділ (сектор) моніторингу;

- сектор кадрового забезпечення;

- режимно-секретний сектор;

- канцелярія;

- сектор логістики та матеріально-технічного забезпечення;

- кінологічний сектор;

- сектор інформаційної підтримки;

- окремі посади спеціалістів зв’язку та спеціального зв'язку;

3) відділення поліції (у складі відділу поліції):

- керівництво;

- слідче відділення;

- сектор кримінальної поліції;

- сектор превенції (у складі патрульної поліції);

- сектори реагування патрульної поліції № 1-4 (для відділень поліції, де відсутні підрозділи Департаменту патрульної поліції);

- чергова частина (за відсутності секторів реагування патруль­ної поліції);

- канцелярія;

- логістика;

- окремі посади спеціалістів з режиму секретності, кінологічної служби;

4) центр забезпечення;

5) ізолятори тимчасового тримання;

6) стройовий підрозділ патрульної служби поліції особливого призначення;

7) стройовий підрозділ поліції особливого призначення;

8) тренінговий центр;

9) кінологічний центр;

10) приймальник-розподільник для дітей (у складі патрульної поліції);

11) стройовий підрозділ реагування патрульної поліції (забез­печення супроводження - у складі патрульної поліції);

12) стройовий підрозділ конвойної служби.

Штатний розпис (штат) і кошторис територіальних органів по­ліції затверджує керівник поліції.

Керівники територіальних органів поліції призначаються на посади та звільняються з посад керівником поліції за погодженням з міністром внутрішніх справ України. Заступників керівників тери­торіальних органів поліції призначає на посади та звільняє з посад керівник територіального органу поліції.

Керівником або заступником керівника територіального ор­гану поліції може бути призначена особа, яка:

1) відповідає загальним умовам вступу на службу в поліцію;

2) має вищу повну юридичну освіту;

3) має стаж роботи в галузі права не менше п'яти років;

4) має досвід роботи на керівних посадах не менше одного року.

У складі Національної поліції України функціонують (ч. 3 ст. 13):

1) кримінальна поліція;

2) патрульна поліція;

3) органи досудового розслідування;

4) поліція охорони;

5) спеціальна поліція;

6) поліція особливого призначення.

Кримінальна поліція - це структурний підрозділ Національної поліції, який забезпечує протидію злочинності, захист прав, свобод та інтересів суспільства і держави від протиправних посягань. У складі кримінальної поліції діють Департамент карного розшуку, Департамент боротьби зі злочинами, пов’язаними з торгівлею людьми, Департамент протидії наркозлочинності, Департамент оперативної служби, Департамент внутрішньої безпеки, Департа­мент кіберполіції, Департамент оперативно-технічних заходів та Департамент забезпечення діяльності, пов’язаної з небезпечними матеріалами.

Основними функціями кримінальної поліції такі: оперативна робота та виявлення й розкриття кримінальних правопорушень за напрямками роботи, забезпечення реалізації державної політики у сфері боротьби з кіберзлочинністю, на підставі безперервного сте­ження за станом оперативної обстановки здійснення заходів з попе­редження, припинення і розкриття тяжких і особливо тяжких зло­чинів, резонансних та серійних злочинних проявів; забезпечення проведення оперативно-розшукових заходів щодо виявлення, ви­криття та знешкодження злочинних угруповань, у тому числі з озна­ками організованості, й окремих особливо небезпечних злочинців; реалізація оперативно-розшукових заходів, спрямованих на запобі­гання, виявлення, припинення і розкриття злочинів у сфері неза­конного обігу вогнепальної зброї, бойових припасів і вибухових ре­човин; розшук осіб, які переховуються від органів дізнання, слідства та суду чи ухиляються від виконання кримінального покарання, встановлення долі безвісти зниклих громадян; оперативно-розшу- кова діяльність у розкритті умисних убивств, інших тяжких та особ­ливо тяжких злочинів, учинених проти особи; організація і безпосе­реднє здійснення оперативно-розшукових заходів із розкриття зло­чинів, учинених на автошляхах держави та пов’язаних із незакон­ним заволодінням автотранспортом, тощо.

Патрульна поліція. Згідно із наказом Націо­нальної поліції України від 06.11.2015 № 73 «Про затвердження По­ложення про Департа­мент патрульної полі­ції» (у редакції наказу Національної поліції від 31.10.2016 № 1114

«Про внесення змін до Положення про Департамент патрульної по­ліції») та Положення про патрульну службу МВС, затвердженого на­казом МВС України від 02.07.2015 № 796, основними завданнями па­трульної поліції є цілодобове забезпечення публічного порядку в громадських місцях; забезпечення безпеки осіб, захисту їх прав, сво­бод та законних інтересів; ство­рення стану захищеності жит­тєво важливих інтересів суспіль­ства, сконцентрованих у його матеріальних і духовних ціннос­тях, нормальних умов життєді­яльності людини, діяльності підп­риємств, установ та організацій; швидке реагування на повідом­лення про правопорушення і надзвичайні події; запобігання, попере­дження і припинення кримінальних та адміністративних правопо­рушень, випадків насильства у сім'ї, а також виявлення причин та умов, що сприяють їх учиненню; взаємодія із суспільством; забез­печення безпеки дорожнього руху, організація контролю за додер­жанням законів та інших нормативно-правових актів із питань без­пеки дорожнього руху; розгляд справ про адміністративні право­порушення; надання поліцейських послуг, первинної медичної та невідкладної допомоги громадянам; застосування засобів адмініс­тративного впливу до правопорушників, оформлення необхідних документів.

Органи досудового розслідування. Відповідно до статті 38 КПК України органами досудового розслідування (органами, що здійс­нюють дізнання і досудове слідство) є такі:

1) слідчі підрозділи:

- органів Національної поліції^[76];

- органів безпеки;

- органів, що здійснюють контроль за додержанням податко­вого законодавства;

- органів державного бюро розслідувань;

2) підрозділи детективів, підрозділ внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України.

Органи досудового розслідування Національної поліції України є структурними підрозділами апарату центрального органу управ­ління поліції, її територіальних органів - головних управлінь Націо­нальної поліції в Автономній Республіці Крим і місті Севастополі, об­ластях та місті Києві, територіальних (відокремлених) підрозділів го­ловних управлінь Національної поліції в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі, областях і місті Києві, які згідно з кримінальним процесуальним законодавством забезпечують досудове розсліду­вання кримінальних правопорушень, віднесених до підслідності слі­дчих органів Національної поліції.

Відповідно до Інструкції з організації діяльності органів досу­дового розслідування Національної поліції України, затвердженої наказом МВС України від 06.07.2017 № 570, організація роботи орга­нів досудового розслідування Національної поліції України передба­чає ефективну участь слідчих у захисті особи, суспільства та держави від кримінальних пра­вопорушень, охороні прав, сво­бод і законних інтересів учасни­ків кримінального провадження шляхом здійснення розгляду заяв і повідомлень про криміна­льні правопорушення, внесення відповідних відомостей про їх вчинення до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР), проведення всебічного, повного та неупередженого досудового розс­лідування кримінальних правопорушень, віднесених до підслідності слідчих органів Національної поліції, у порядку, передбаченому Кри­мінальним процесуальним кодексом України, вжиття своєчасних заходів для забезпечення відшкодування фізичним і юридичним осо­бам шкоди, завданої кримінальними правопорушеннями^[77].

Органами досудового розслідування Національної поліції є Го­ловне слідче управління Національної поліції, слідчі управління го­ловних управлінь Національної поліції в місті Києві, областях, Авто­номній Республіці Крим та місті Севастополі та слідчі відділи (відді­лення) територіальних (відокремлених) підрозділів поліції. Досу- дове розслідування здійснюють слідчі органу досудового розсліду­вання одноособово або слідчою групою. Під час досудового розслі­дування кримінальних проступків у встановлених законом випад­ках повноваження слідчого органу досудового розслідування мо­жуть здійснюватися співробітниками інших підрозділів органів На­ціональної поліції, органів безпеки й органів, що здійснюють конт­роль за додержанням податкового законодавства.^[78]

Поліція охорони. Органи по­ліції охорони, утворені як тери­торіальні органи Національної поліції, є правонаступниками Департаменту Державної слу­жби охорони при МВС України та відповідних державних уста­нов Державної служби охорони при МВС України. Після ство­рення Національної поліції юридичні та фізичні особи, які користува­лися послугами Державної служби охорони, перейшли під захист полі­ції охорони. Поліція охорони - це єдина державна структура, яка надає повний комплекс послуг охорони об'єктів державної власності, фізич­них осіб та об'єктів комунальної власності на договірних засадах.

На період виконання завдання щодо охорони об'єктів усіх форм власності та забезпечення особистої безпеки громадян співробіт­ники поліції охорони згідно з укладеними договорами забезпечу­ються табельною вогнепальною зброєю, засобами зв'язку та спеціа­льними засобами й автомобілями супроводження. За необхідності вони можуть бути озброєні автоматичною зброєю. За бажанням за­мовника охоронці можуть нести службу в цивільному одязі.

Спеціальна поліція. Для забезпечення громадського порядку на об'єктах і територіях, які мають особливе значення або постраждали від стихійного лиха, екологічного забруднення чи катастрофи, МВС України з дозволу Кабінету міністрів України може створювати спе­ціальні підрозділи поліції.

Відповідно до своїх функціональних повноважень, визначених в наказі МВС України «Про затвердження Положення про підрозділи поліції особливого призначення» від 04.12.2017 № 987 органи (під­розділи) поліції особливого призначення покликані виконувати такі завдання:

- запобігання, виявлення та припинення адміністративних і кримінальних правопорушень;

- забезпечення публічної безпеки і порядку під час проведення зборів, мітингів, походів, демонстрацій та інших масових заходів;

- забезпечення безпеки взятих під захист осіб і членів їх сімей; охорона адміністративних і державних будівель та інших об'єктів на підставах та в порядку, визначених законодавством України;

- участь в антитерористичних операціях, що проводяться від­повідно до Закону України «Про боротьбу з тероризмом».

Свою діяльність поліція особливого призначення здійснює в межах наданих їй повноважень відповідно до принципів законності, гуманізму, гласності та поваги до прав людини.

Відповідно до частини 3 ст. 13 Закону України «Про Націона­льну поліцію», Концепції розвитку сектору безпеки і оборони Укра­їни, затвердженої Указом Президента України від 14.03.2016 № 92 до підрозділів поліції особливого призначення належить «Корпус оперативно-раптової дії» (КОРД) - це елітний поліцейський спец- підрозділ швидкого реагування Національної поліції України, ство­рений аналогічно до американського SWAT.

Підрозділи «КОРД» складаються з організаційно поєднаних структурних підрозділів (відділів, відділень, секторів) і безпосеред­ньо підпорядковуються керівни­кам ГУНП в областях.

Залежно від специфіки функ­цій і посадових (функціональних) обов'язків, покладених на поліцей­ських, структурні підрозділи КОРД поділяються на два типи: тип «А» (штурмові підрозділи) - відділи (відділення, сектори), призначені

для безпосереднього проведення спеціальних поліцейських опера­цій та інших заходів у сфері протидії злочинності, пов’язаних із під­вищеною загрозою для життя та здоров’я поліцейських, імовірністю збройного опору, та служба в яких передбачає, що поліцейські по­винні мати високий рівень фізичної підготовленості, професійної майстерності, зокрема володіння спеціальними тактичними навич­ками, а також вміння впевнено діяти в екстремальних умовах; і тип «Б» (підрозділи забезпечення) - відділи (відділення, сектори), при­значені для забезпечення захисту громадської безпеки під час масо­вих заходів, а також діяльності структурних підрозділів типу «А».

Підрозділи «КОРД» мають такі основні завдання та функції^[79]:

1) здійснення заходів у сфері протидії злочинності, пов’язані з підвищеною загрозою для життя і здоров’я поліцейських, високою ймовірністю збройного опору та передбачають, що поліцейські по­винні мати високий рівень фізичної підготовленості, професійної майстерності та вміння впевнено діяти в екстремальних умовах;

2) планування, підготовка та проведення спеціальних поліцей­ських операцій, спрямованих на:

- затримання осіб, які чинять збройний опір, озброєних осіб, які погрожують застосуванням зброї та/або інших предметів чи за­стосовують її (їх), та інших осіб, протиправні дії яких загрожують життю і здоров’ю людей та/або поліцейського;

- звільнення заручників;

3) затримання членів злочинних організацій та озброєних банд;

4) забезпечення в межах своєї компетенції проведення уповно­важеними органами (підрозділами) оперативно-розшукових захо­дів і слідчих (розшукових) дій у кримінальних провадженнях, які здійснюються щодо тяжкого або особливо тяжкого злочину, за ная­вності достатніх підстав вважати, що проведенню цих заходів (дій) буде чинитися збройний опір;

5) участь в антитерористичних операціях, що проводяться від­повідно до Закону України «Про боротьбу з тероризмом»;

6) участь відповідно до законодавства та в межах своєї компе­тенції у здійсненні завдань і заходів із підготовки та ведення тери­торіальної оборони України та/або підтримання правового режиму воєнного стану в Україні чи в окремих її регіонах.

Підрозділи «КОРД» відповідно до компетенції виконують та­кож інші функції з метою забезпечення виконання повноважень по­ліції, передбачених законодавством України. Так, до проведення спеціальних поліцейських операцій підрозділи «КОРД» залучаються в порядку, визначеному Інструкцією про організацію та порядок проведення поліцейських операцій з розшуку і затримання озброє­них та інших осіб, які вчинили суспільно небезпечне діяння, затвер­дженою наказом Міністерства внутрішніх справ України від 09.10.2017 № 841/ДСК, зареєстрованою у Міністерстві юстиції Украї­ни 15.11.2017 за № 1399/31267, з подальшим негайним інформу­ванням Департаменту «КОРД».

За наказом Національної поліції України, підписаним головою Національної поліції України або особою, яка виконує його обов'яз­ки, чи заступником голови Національної поліції України, який від­повідно до функціональних обов'язків здійснює координацію і кон­троль діяльності Департаменту «КОРД», із метою виконання покла­дених на підрозділи «КОРД» завдань і функцій поліцейські цих під­розділів можуть відряджатися до інших регіонів держави та об'єд­нуватися у зведені загони.

Також у системі поліції можуть утворюватися науково-дослідні установи й установи забезпечення.

Зокрема, науково-дослідні установи здійснюють наукові дослі­дження проблем законодавчого та відомчого правового регулю­вання і безпосередньо розробляють проєкти нормативних актів, які ґрунтуються на результатах таких досліджень, а також беруть уч­асть у підготовці проєктів нормативних актів спільно зі структур­ними підрозділами МВС України.

У свою чергу, діяльність установ забезпечення у переважній своїй більшості пов'язано з виконанням матеріально-технічних дій (операцій). Вони мають чимале значення в управлінській практиці, оскільки створюють умови для належного функціонування органів поліції.

Національна поліція має свого керівника, який очолює Націо­нальну поліцію та здійснює її безпосереднє керівництво.

Керівник Національної поліції призначається на посаду та зві­льняється з посади Кабінетом Міністрів України за поданням Прем'єр-міністра України відповідно до пропозицій міністра внутрі­шніх справ України.

Участь міністра внутрішніх справ України у формуванні керівного складу Національної поліції виходить зі змісту сфери повноважень

міністра, який спрямовує та координує діяльність Національної по­ліції як центрального органу виконавчої влади відповідно до поло­жень Закону України від 17.03.2011 № 3166-VI «Про центральні ор­гани виконавчої влади».

Основні повноваження керівника Національної поліції визна­чено у статті 22 Закону України «Про Національну поліцію». Так, ке­рівник поліції:

1) очолює поліцію та здійснює керівництво її діяльністю, забез­печує виконання покладених на неї завдань;

2) у межах компетенції організовує та контролює виконання поліцією Конституції та законів України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, наказів міністерств, а також нака­зів і доручень міністра внутрішніх справ України з питань, що нале­жать до сфери діяльності поліції;

3) вносить на розгляд міністра внутрішніх справ України про­позиції щодо забезпечення формування державної політики у сфері забезпечення публічної безпеки і порядку, охорони та захисту прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави, протидії злочинності й надання поліцейських послуг;

4) представляє у визначеному порядку поліцію у відносинах з іншими органами державної влади, органами влади Автономної Ре­спубліки Крим, органами місцевого самоврядування та іншими ор­ганізаціями в Україні й за кордоном;

5) звітує перед міністром внутрішніх справ України про вико­нання покладених на поліцію завдань і повноважень;

6) розподіляє обов'язки між своїми заступниками;

7) підписує накази поліції;

8) скасовує повністю чи в окремій частині акти територіальних органів поліції;

9) у межах повноважень надає доручення, обов'язкові для ви­конання поліцейськими, державними службовцями і працівниками поліції;

10) затверджує положення про самостійні структурні підрозділи апарату поліції;

11) приймає на службу та звільняє зі служби, призначає та зві­льняє з посад поліцейських відповідно до положень цього закону;

12) призначає на посади та звільняє з посад у порядку, визна­ченому законом та іншими нормативно-правовими актами про дер­жавну службу, державних службовців апарату центрального органу управління поліції;

13) приймає на роботу та звільняє з роботи в порядку, визначе­ному законодавством про працю, працівників центрального органу управління поліції;

14) ухвалює у визначеному порядку рішення про заохочення та притягнення до дисциплінарної відповідальності поліцейських;

15) ухвалює у визначеному законодавством про державну слу­жбу порядку рішення про заохочення та притягнення до дисциплі­нарної відповідальності державних службовців апарату централь­ного органу управління поліції;

16) ухвалює у визначеному трудовим законодавством порядку рішення про заохочення і притягнення до дисциплінарної відпові­дальності працівників поліції;

17) у визначеному порядку вносить подання про представ­лення поліцейських, державних службовців апарату центрального органу управління поліції та працівників поліції до відзначення дер­жавними нагородами України;

18) присвоює спеціальні звання поліції відповідно до цього за­кону;

19) присвоює ранги державних службовців відповідно до зако­нодавства про державну службу;

20) вносить міністру внутрішніх справ України пропозиції про утворення територіальних органів поліції, які є юридичними осо­бами публічного права, у межах граничної чисельності поліцейсь­ких, державних службовців та працівників поліції і коштів, визначе­них на їх утримання, а також щодо їх ліквідації чи реорганізації Ка­бінетом Міністрів України;

21) утворює, ліквідовує та реорганізовує підприємства, за­клади й установи, затверджує їх положення (статути), у визначе­ному порядку призначає на посади та звільняє з посад їх керівників і здійснює інші повноваження з управління об'єктами права держа­вної власності, що належать до сфери управління поліції;

22) забезпечує дотримання визначеного міністром внутрішніх справ України порядку обміну інформацією між Міністерством вну­трішніх справ і поліцією;

23) ухвалює у визначеному порядку рішення про розподіл бю­джетних коштів, розпорядником яких є поліція;

24) виконує повноваження керівника державної служби в ор­гані відповідно до законодавства про державну службу та здійснює інші повноваження.

Зазначений перелік не є вичерпним. Так, відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» керівник також:

-затверджує структуру центрального апарату управління полі­ції, штатний розпис (штат) поліції, кошторис поліції та подає їх на погодження міністру внутрішніх справ України (ст. 14);

- надає пропозиції щодо утворення, ліквідації та реорганізації територіальних органів поліції, їх структури, штатного розпису (штату) та кошторису (ст. 15);

- ухвалює рішення про оголошення конкурсу на заміщення ва­кантних посад у поліції (ст. 52);

- бере участь у роботі атестаційних комісій, ухвалює рішення про проведення атестування (ст. 57);

- видає накази щодо особового складу (ст. 59);

- укладає контракт про проходження служби з особами, які згі­дно із законом та іншими нормативно-правовими актами признача­ються на посади його наказами, крім осіб, право на підписання кон­трактів з якими належить МВС (ст. 63);

- ухвалює рішення про відрядження поліцейських (ст. 71);

- надає спеціальні звання поліції молодшого та середнього складу поліції до полковника поліції включно, у тому числі заступ­никам керівника поліції (ст. 82);

- з метою інформування громадськості про діяльність поліції раз на рік готує та опубліковує на офіційному веб-порталі Націона­льної поліції звіт про діяльність поліції (ст. 86) тощо.

Також згідно із Положенням про Національну поліцію (поста­нова Кабміну України від 28.10.2015 № 877) керівник Національної поліції:

- представляє Національну поліцію у відносинах з іншими ор­ганами, підприємствами, установами й організаціями в Україні та за її межами;

- вносить на розгляд міністра внутрішніх справ України (далі - міністр) пропозиції щодо формування державної політики у сферах забезпечення охорони прав і свобод людини, інтересів суспільства та держави, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки й по­рядку, а також поліцейських послуг; розроблені Національною полі­цією проєкти законів, актів Президента України та Кабміну України, а також визначає позицію щодо проєктів, розробниками яких є інші міністерства;

- вносить на розгляд міністра проєкти нормативно-правових ак­тів МВС із питань, що належать до компетенції Національної поліції;

- організовує та контролює виконання Національною поліцією та її територіальними органами Конституції та законів України, ак­тів Президента України та Кабміну України та наказів міністерств, що належать до сфери діяльності Національної поліції;

- подає на затвердження міністрові плани роботи Національ­ної поліції;

- звітує перед міністром про виконання планів роботи Націо­нальної поліції та покладених на неї завдань, про усунення пору­шень і недоліків, виявлених під час проведення перевірок діяльно­сті Національної поліції та її територіальних органів, а також про притягнення до відповідальності посадових осіб, винних у допуще­них порушеннях;

- забезпечує виконання Національною поліцією та її територі­альними органами наказів МВС України та доручень міністра з пи­тань, що належать до компетенції Національної поліції;

- затверджує положення про структурні підрозділи централь­ного органу управління Національної поліції;

- вносить на розгляд міністрові подання щодо кандидатур на посади своїх першого заступника та заступників;

- призначає на посаду та звільняє з посади за погодженням з міністром керівників і заступників керівників структурних підроз­ділів центрального органу управління Національної поліції, призна­чає на посаду та звільняє з посади державних службовців та інших працівників центрального органу управління Національної поліції;

- приймає на службу та звільняє зі служби, призначає на посаду та звільняє з посади поліцейських відповідно до закону;

- призначає на посаду та звільняє з посади керівників територі­альних (у тому числі міжрегіональних) органів Національної поліції за погодженням з міністром;

- підписує накази Національної поліції;

- скасовує повністю чи в окремій частині акти територіальних (у тому числі міжрегіональних) органів Національної поліції;

- дає в межах повноважень обов’язкові до виконання поліцей­ськими, державними службовцями і працівниками Національної по­ліції доручення;

- вирішує в установленому трудовим законодавством порядку питання щодо заохочення і притягнення до дисциплінарної відпові­дальності поліцейських та інших працівників Національної поліції тощо.

Ураховуючи те, що Національна поліція за змістом завдань, фу­нкцій і повноважень є складним організаційно-правовим утворен­ням, із метою підвищення ефективності виконання покладених на поліцію завдань у керівника Національної поліції є перший заступ­ник та заступники керівника поліції. Вони призначаються на посаду та звільняються з посади міністром внутрішніх справ України за по­данням керівника поліції.

Заступники керівника Національної поліції реалізують управ­лінські повноваження у більш вузькій порівняно з керівником спе­ціалізованій сфері діяльності Національної поліції. Саме керівник (голова) Національної поліції розподіляє обов'язки між своїми за­ступниками.

Виходячи зі змісту пункту 13 Положення про Національну полі­цію, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2015 № 877, кількість заступників керівника Національної по­ліції визначається рішенням голови Національної поліції за пого­дженням з міністром внутрішніх справ.

Керівник та заступники керівника поліції мають відповідати як загальним умовам вступу на службу в поліцію (ст. 49, 50 Закону Ук­раїни «Про Національну поліцію»), так і спеціальним вимогам, а саме повинні мати: 1) вищу повну юридичну освіту; 2) стаж роботи в га­лузі права не менш як 7 років; 3) досвід роботи на керівних посадах не менше 5 років.

Основні повноваження поліції передбачено у статті 23 Закону України «Про Національну поліцію». Так, поліція відповідно до пок­ладених на неї завдань:

1) здійснює превентивну та профілактичну діяльність, спрямо­вану на запобігання вчиненню правопорушень;

2) виявляє причини й умови, що сприяють вчиненню криміналь­них та адміністративних правопорушень, уживає у межах своєї компе­тенції заходів для їх усунення;

3) уживає заходів з метою виявлення та припинення криміна­льних та адміністративних правопорушень;

4) уживає заходів, спрямованих на усунення загроз життю та здоров'ю фізичних осіб і публічній безпеці, що виникли внаслідок учинення кримінального чи адміністративного правопорушення;

5) здійснює своєчасне реагування на заяви та повідомлення про кримінальні чи адміністративні правопорушення або події;

6) здійснює досудове розслідування кримінальних правопору­шень у межах визначеної підслідності;

7) розшукує осіб, які пере­ховуються від органів досудо­вого розслідування, слідчого судді чи суду, ухиляються від виконання кримінального по­карання, зникали безвісти, та інших осіб у випадках, визначе­них законом;

8) у випадках, визначених законом, здійснює провадження

у справах про адміністративні правопорушення, ухвалює рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх вико­нання;

9) доставляє у випадках і порядку, визначених законом, затри­маних осіб, підозрюваних у вчиненні кримінального правопору­шення, та осіб, які вчинили адміністративне правопорушення;

10) уживає заходів для забезпечення публічної безпеки і по­рядку на вулицях, площах, у парках, скверах, на стадіонах, вокзалах, в аеропортах, морських та річкових портах та інших публічних місцях;

11) регулює дорожній рух і здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю екс­плуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі;

12) здійснює супроводження транспортних засобів у випадках, визначених законом;

13) видає відповідно до закону дозволи на рух окремих катего­рій транспортних засобів; у випадках, визначених законом, видає та погоджує дозвільні документи у сфері безпеки дорожнього руху;

14) уживає всіх можливих заходів для надання невідкладної, зокрема домедичної і медичної, допомоги особам, які постраждали внаслідок кримінальних чи адміністративних правопорушень або нещасних випадків, а також особам, які опинилися в ситуації, небез­печній для їх життя чи здоров'я;

15) уживає заходів для визначення осіб, які не здатні через стан здоров'я, вік або інші обставини повідомити інформацію про себе; встановлює особу за невпізнаним трупом;

16) забезпечує безпеку взятих під захист осіб на підставах і в порядку, визначених законом;

17) у межах своєї компетенції, визначеної законом, здійснює контроль за дотриманням вимог законів та інших нормативно-пра­вових актів щодо опіки, піклування над дітьми-сиротами та дітьми,

позбавленими батьківського піклування, вживає заходів щодо запо­бігання дитячій бездоглядності, правопорушенням серед дітей, а та­кож соціального патронажу щодо дітей, які відбували покарання у вигляді позбавлення волі;

18) уживає заходів для запобігання та припинення насильства в сім'ї;

19) здійснює охорону об'єктів права державної власності у ви­падках і в порядку, визначених законом та іншими нормативно-пра­вовими актами, а також бере участь у здійсненні державної охорони;

20) здійснює на договірних засадах охорону фізичних осіб та об'єктів права приватної і комунальної власності;

21) здійснює контроль за дотриманням фізичними та юридич­ними особами спеціальних правил і порядку зберігання та викорис­тання зброї, спеціальних засобів індивідуального захисту й активної оборони, боєприпасів, вибухових речовин і матеріалів, інших пред­метів, матеріалів та речовин, на які поширюється дозвільна система органів внутрішніх справ;

22) здійснює у визначеному законом порядку приймання, збе­рігання та знищення вилученої, добровільно зданої або знайденої вогнепальної, газової, холодної та іншої зброї, боєприпасів, набоїв, вибухових речовин та пристроїв, наркотичних засобів або психотро­пних речовин;

23) здійснює контроль у межах своєї компетенції, визначеної законом, за дотриманням вимог режиму радіаційної безпеки у спе­ціально визначеній зоні радіоактивного забруднення;

24) сприяє забезпеченню відповідно до закону правового ре­жиму воєнного або надзвичайного стану, зони надзвичайної еколо­гічної ситуації у разі їх оголошення на всій території України або в окремій місцевості;

25) виконує в межах компетенції запити органів правопорядку (правоохоронних органів) інших держав або міжнародних організа­цій поліції відповідно до закону та міжнародних договорів України;

26) здійснює оперативно-розшукову діяльність відповідно до закону.

Повноваження, передбачені у статті 23 цього закону, є спіль­ними для всіх структурних підрозділів поліції. Виконання інших (до­даткових) повноважень може бути покладене на поліцію виключно законом.

Повноваження поліції у сфері інформаційно-аналітичного за­безпечення визначено окремо у статті 25 Закону України «Про

Національну поліцію», в якій вказано, що поліція здійснює інформа­ційно-аналітичну діяльність виключно для реалізації своїх визначе­них законом повноважень.

Інформаційно-аналітичне забезпечення в діяльності Націона­льної поліції України і насамперед підрозділів досудового розсліду­вання посідає дуже важливе місце та є комплексом організаційних, правових і технологічних засобів, які забезпечують процес зби­рання, отримання, обробки, поширення, аналізу та використання ін­формаційних ресурсів, необхідних для виконання визначених чин­ним законодавством завдань і функцій цих органів.

Інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності Національ­ної поліції України залежно від підпорядкування здійснюється на трьох рівнях. Перший рівень - центральний, що інтегрує інформа­ційні підсистеми поліції загально-відомчого значення та галузевих служб Національної поліції України. На цьому рівні інтегрується ін­формація, що використовується для аналізу, планування та ухва­лення рішень. Другий рівень - регіональний, що охоплює інформа­ційні обліки, які є складовими загально-відомчих інформаційних пі­дсистем і використовуються обласними службами Національної по­ліції. У складі баз (банків) даних регіонального рівня інтегрується інформація, що має регіональний характер і містить дані про над­звичайні події, кримінальні й адміністративні правопорушення. Тре­тій рівень - місцевий, що охоплює інформаційні обліки, які є складо­вими загальновідомчих інформаційних підсистем і використову­ються у міських і районних підрозділах, слідчих та інших підрозді­лах Національної поліції.

Інформаційно-аналітична діяльність - це сукупність дій на ос­нові концепцій, методів, засобів і нормативно-методичних матеріа­лів для збору, накопичення, обробки й аналізу даних з метою обґру­нтування та ухвалення рішень. Так, поліція в межах інформаційно- аналітичної діяльності:

1) формує бази (банки) даних, що входять до єдиної інформа­ційної системи Міністерства внутрішніх справ України;

2) користується базами (банками) даних Міністерства внутрі­шніх справ України й інших органів державної влади;

3) здійснює інформаційно-пошукову й інформаційно-аналіти­чну роботу;

4) здійснює інформаційну взаємодію з іншими органами дер­жавної влади України, органами правопорядку іноземних держав і міжнародними організаціями.

Поліція може створювати власні бази даних, необхідні для за­безпечення щоденної діяльності органів (закладів, установ) поліції у сфері трудових, фінансових та управлінських відносин і відносин документообігу, а також міжвідомчі інформаційно-аналітичні сис­теми, необхідні для виконання покладених на неї повноважень.

Діяльність поліції, пов'язана із захистом та обробкою персона­льних даних, здійснюється на підставах, визначених Конституцією України, Законом України «Про захист персональних даних» та ін­шими законами України. Задля цього згідно зі статтями 26 і 27 Ук­раїни «Про Національну поліцію» поліція у своїй діяльності викори­стовує інформаційні ресурси і здійснює формування інформаційних ресурсів.

Поліцейським може бути громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.

Обов'язки поліцейського можуть бути передбачені лише в зако­нах. Згідно зі статтею 18 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський зобов'язаний:

- неухильно дотримуватися положень Конституції України, за­конів України та інших нормативно-правових актів, що регламенту­ють діяльність поліції, та Присяги поліцейського;

- професійно виконувати свої службові обов'язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обо­в'язків і наказів керівництва;

- поважати і не порушувати прав і свобод людини;

- надавати невідкладну, зокрема домедичну і медичну, допо­могу особам, які постраждали внаслідок правопорушень і нещасних випадків, а також особам, які опинилися в безпорадному стані або стані, небезпечному для їхнього життя чи здоров'я;

- зберігати інформацію з обмеженим доступом, яка стала йому відома у зв'язку з виконанням службових обов'язків;

- інформувати безпосереднього керівника про обставини, що унеможливлюють його подальшу службу в поліції або перебування на обійманій посаді (наприклад, у випадку настання обставин, коли особа перебуває у прямому підпорядкуванні близькій їй особі або є прямо підпорядкованою у зв'язку з виконанням повноважень бли­зькій їй особі (ст. 27 Закону України «Про запобігання корупції»).

Поліцейський на всій території України незалежно від посади, яку він займає, місцезнаходження і часу доби в разі звернення до нього будь-якої особи із заявою чи повідомленням про події, що загрожують особистій чи публічній безпеці, або в разі безпосеред­нього виявлення таких подій зобов’язаний ужити необхідних захо­дів з метою рятування людей і надання допомоги особам, які її пот­ребують, і повідомити про це найближчий орган поліції.

Звертаючись до особи (або у разі звернення особи до поліцей­ського), поліцейський зобов’язаний назвати своє прізвище, посаду, спеціальне звання та пред’явити на її вимогу службове посвідчення, надавши можливість ознайомитися з викладеною в ньому інформа­цією, не випускаючи його з рук.

Додаткові обов’язки, пов’язані з проходженням поліцейським служби в поліції, можуть бути покладені на нього виключно законом.

Права поліцейського та порядок їх реалізації з урахуванням осо­бливостей служби в поліції визначаються Конституцією та зако­нами України. Обмеження прав поліцейського не допускається, крім випадків, визначених законом.

Під час виконання службових обов’язків поліцейський має право.

1) на повагу до своєї особистості, коректне ставлення з боку ке­рівників, колег та інших осіб;

2) вимагати письмового оформлення обсягу посадових (функ­ціональних) обов’язків за відповідною посадою та створення умов, необхідних для їх виконання;

3) ухвалювати у межах, визначених посадовими (функціональ­ними) обов’язками, рішення або брати участь у їх підготовці;

4) на доступ до службової інформації, необхідної для вико­нання обов’язків за посадою;

5) на просування по службі, збільшення грошового забезпе­чення з урахуванням результатів службової діяльності та рівня ква­ліфікації;

6) на захист персональних даних, переданих у розпорядження Національної поліції України та її територіальних органів;

7) ознайомлюватися з матеріалами особової справи, виснов­ками службового розслідування, що проводиться стосовно нього, а також долучати до нього свої пояснення;

8) робити копії матеріалів особової справи та висновків служ­бового розслідування за допомогою технічних засобів з урахуван­ням обмежень, передбачених КПК України, законами України «Про захист персональних даних», «Про державну таємницю» та іншими законами;

9) на неупереджений розгляд скарг, поданих на його рішення, дії чи бездіяльність, а також на неупереджений розгляд поданих ним скарг, у тому числі на рішення, дії чи бездіяльність його керів­ників;

10) на правничу допомогу та захист своїх прав під час розгляду скарг або під час проведення службових розслідувань;

11) на захист від переслідування у разі повідомлення про вчи­нення злочинів, здійснених керівництвом і працівниками Націона­льної поліції України;

12) на забезпечення спеціальними засобами безпеки з ураху­ванням особливостей проходження служби.

Поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку, охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави, про­тидії злочинності та в межах визначених законом послуг уживає за­ходів реагування, які передбачено: 1) Законом України «Про Націо­нальну поліцію»; 2) Кодексом України про адміністративні правопо­рушення^[80]; 3) Кримінальним процесуальним кодексом України; 4) іншими законами, на підставі та в порядку, визначених законом.

Відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» для за­безпечення виконання покладе­них на поліцію повноважень полі­цейський має право застосовувати поліцейські заходи превентивного або примусового характеру, що об­межують певні права і свободи лю­дини. Види, підстави та порядок застосування превентивних поліцейських заходів та поліцейських заходів примусу визначені у статтях 29-46 Закону України «Про На­ціональну поліцію».

Згідно зі статтею 62 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський під час виконання покладених на поліцію повноважень є представником держави, тому гарантіями професійної діяльності поліцейського виступають такі обставини:

- законні вимоги поліцейського є обов’язковими для вико­нання всіма особами (фізичними та юридичними);

- поліцейський підпорядковується тільки своєму безпосеред­ньому та прямому керівнику; ніхто, крім безпосереднього і прямого

Розділ 3. Правоохоронні органи України керівника (за винятком випадків, прямо передбачених законом), не може давати будь-які письмові чи усні вказівки, вимоги чи дору­чення поліцейському або в інший спосіб втручатися в його законну діяльність, у тому числі діяльність, пов'язану з кримінальним про­вадженням або провадженням у справах про адміністративні право­порушення;

- ніхто не має права покласти на поліцейського виконання обо­в'язків, не визначених законом;

- втручання в діяльність поліцейського, перешкоджання вико­нанню ним відповідних повноважень, невиконання законних вимог поліцейського та будь-які інші протиправні дії стосовно поліцейсь­кого мають наслідком притягнення до відповідальності відповідно до закону;

- поліцейський надає пояснення з приводу справ і матеріалів, які перебувають у нього в провадженні, а також надає їх для ознайо­млення лише у випадках та в порядку, визначених законом;

- правопорушення щодо поліцейського або особи, звільненої зі служби в поліції, або її близьких родичів, учинені у зв'язку з його по­передньою службовою діяльністю, мають наслідком відповідаль­ність відповідно до закону;

- у разі затримання поліцейського за підозрою у вчиненні кри­мінального правопорушення або обрання щодо нього тримання під вартою як запобіжного заходу його тримають у призначених для цього установах окремо від інших категорій осіб.

Крім того, поліцейський: 1) забезпечується належними умо­вами для виконання покладених на нього службових обов'язків;

2) отримує в органах поліції в установленому порядку інформацію, у тому числі з обмеженим доступом, та матеріали, необхідні для на­лежного виконання покладених на нього обов'язків; 3) користу­ється повноваженнями, передбаченими Законом України «Про На­ціональну поліцію», незалежно від посади, яку він обіймає, місце­знаходження і часу; 4) своєчасно і в повному обсязі отримує гро­шове забезпечення та інші компенсаційні виплати відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» та інших нормативно- правових актів України; 5) у повному обсязі користується гаранті­ями соціального та правового захисту; 6) захищає свої права, сво­боди та законні інтереси в усі способи, передбачені Законом України «Про Національну поліцію»; 7) під час виконання поліцейських пов­новажень користується безоплатно всіма видами громадського тра­нспорту міського, приміського і місцевого сполучення (крім таксі),

а також попутним транспортом; поліцейські, які виконують повно­важення поліції на транспортних засобах, крім того, мають право на безоплатний проїзд у поїздах, на річкових і морських суднах; під час службових відряджень вони мають право на позачергове прид­бання квитків на всі види транспорту і розміщення в готелях у разі пред’явлення службового посвідчення та посвідчення про відря­дження; 8) поліцейський може бути переміщений по службі зале­жно від результатів виконання покладених на нього обов’язків та своїх професійних, особистих якостей.

В органах (закладах, установах) поліції з метою захисту трудо­вих і соціально-економічних прав та інтересів поліцейських відпо­відно до вимог законодавства можуть утворюватися професійні спілки. Обмеження прав професійних спілок поліцейських порів­няно з іншими професійними спілками не допускається.

Ознаками належності до поліції є символіка поліції, однострій по­ліцейських, спеціальні зван­ня, відомчі відзнаки, спеціа­льний жетон та службове посвідчення поліцейського. Кожний поліцейський має службове посвідчення та спеціальний жетон, зразки і порядок видання яких за­тверджує міністр внутріш­ніх справ України.

Поліцейські мають єдиний однострій^[81], який отримують безоплатно. Зразки предметів однос­трою поліцейських за­тверджує Кабінет Мініст­рів України^[82]. На одност­рої поліцейського розмі­щується нагрудний знак із чітким зазначенням його спеціального жетона. Поліцейському за­боронено знімати з однострою чи приховувати нагрудний знак, а та­кож будь-яким іншим чином перешкоджати прочитанню інформації на ньому або фіксуванню її за допомогою технічних засобів. Правила носіння та норми належності однострою поліцейських затверджує міністр внутрішніх справ України. Використання спеціальних звань, відзнак, однострою і службового посвідчення поліцейського осо­бою, яка не є поліцейським, заборонено і має наслідком відповідаль­ність відповідно до закону.

Призначення на посади поліцейських відбувається відповідно до статті 49 Закону України «Про Національну поліцію» та здійсню­ється посадовими особами органів (закладів, установ) поліції відпо­відно до номенклатури посад, яку затверджує Міністерство внутрі­шніх справ України.

У разі проведення конкурсу для визначення кандидата для призначення на відповідну посаду призначення на посади поліцей­ських здійснюють посадові особи органів (закладів, установ) поліції згідно з номенклатурою посад, яку затверджує МВС України, та від­повідно до результатів конкурсу.

Призначення на посади курсантів (слухачів) вищих навчальних закладів із специфічними умовами навчання для підготовки полі­цейських, здійснюють керівники таких закладів.

Загальні засади проходження служби в органах поліції визна­чено у розділі VII Закону України «Про Національну поліцію». Слу­жба в Національній поліції є різновидом державної служби, якій притаманні всі риси та принципи державної служби. Основні вимоги до службовців органів поліції, визначені у Законі України «Про дер­жавну службу» від 10 грудня 2015 року ^[83] є такими: досягнення пев­ного віку, наявність відповідної освіти, вільне володіння державною мовою, стан здоров'я, моральні і професійні якості.

Разом із тим служба в поліції має і свої особливості, обумовлені характером завдань і функцій, здійснюваних поліцейськими.

Відповідно, служба в поліції є державною службою особливого ха­рактеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання по­кладених на поліцію повноважень. Під проходженням служби розумі­ється сукупність юридичних фактів, які тягнуть за собою зміни служ­бово-правового положення працівників Національної поліції.

Службовці органів поліції - це громадяни, які працюють у цих органах, апаратах і службах на певних посадах головним чином за призначенням з оплатою праці із коштів державного бюджету чи за рахунок підприємств та організацій або плати громадян за надані послуги. Службовці органів поліції мають такі ознаки^[84]:

- це особи, які постійно або тимчасово виконують певні трудові функції в органах Національної поліції (в їх органах і підрозділах);

- виконання таких функцій передбачається їх основною про­фесією або спеціальністю;

- здійснення функцій відбувається за плату.

У широкому розумінні до службовців органів поліції відносять громадян, які постійно або тимчасово як основну професію чи спеці­альність, на платній основі виконують певні трудові функції в орга­нах Національної поліції.

Якісний та кількісний склад персоналу органів поліції постійно аналізується та характеризується у різних відомчих звітах, доповід­них записках тощо. Постійний аналіз кадрового складу підрозділів і служб надає можливість своєчасно вносити корективи, грамотно здійснювати кадрові переміщення по вертикалі та горизонталі, від­мічати та своєчасно коригувати як позитивні зміни, так і негативні відхилення в кадровому забезпеченні органів поліції^[85].

Служба в поліції складається з таких етапів:

1) підбір та перевірка кандидатів на службу в поліцію;

2) прийняття на службу (призначення на посаду);

3) просування по службі, переміщення по службі (присвоєння спеціального звання, атестування);

4) звільнення з поліції.

У Законі України «Про Національну поліцію» (ст. 49) закріп­лено певні вимоги до кандидатів на службу в поліцію. Так, на цю слу­жбу можуть бути прийняті громадяни України віком від 18 років, які мають повну загальну середню освіту^[86], незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану й місця проживання, які володіють українською мовою.

Громадяни України, які виявили бажання вступити на службу в поліцію, з метою визначення стану їхнього здоров'я, зобов'язані пройти медичні обстеження, а також перевірку рівня фізичної під­готовки, психофізіологічне обстеження, обстеження на предмет ви­явлення алкогольної, наркотичної та токсичної залежності в по­рядку, визначеному Міністерством внутрішніх справ України. Ви­моги до рівня фізичної підготовки для поліцейських і кандидатів, які вступають на службу в поліції, затверджує МВС України.

Незалежно від професійних та особистих якостей, рівня фізич­ної підготовки та стану здоров'я не може бути поліцейським (ст. 61 Закону України «Про Національну поліцію»):

1) особа, визнана недієздатною або обмежено дієздатною особою;

2) особа, засуджена за умисне вчинення тяжкого й особливо тя­жкого злочину, у тому числі судимість якої погашено чи знято в ви­значеному законом порядку;

3) особа, яка має непогашену або незняту судимість за вчи­нення злочину, крім реабілітованої;

4) особа, щодо якої було припинено кримінальне провадження з нереабілітуючих підстав;

5) особа, до якої були застосовані заходи адміністративної від­повідальності за вчинення адміністративного правопорушення, по­в'язаного з корупцією;

6) особа, яка відмовляється від процедури спеціальної перевірки під час прийняття на службу в поліцію або від процедури оформ­лення допуску до державної таємниці, якщо для виконання нею слу­жбових обов'язків потрібен такий допуск;

7) особа, яка має захворювання, що перешкоджає проходженню служби в поліції; перелік захворювань, що перешкоджають прохо­дженню служби в поліції, затверджується Міністерством внутрішніх справ України спільно з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охо­рони здоров'я;

8) особа, яка втратила громадянство України та/або має грома­дянство (підданство) іноземної держави, або особа без громадянства;

9) особа, яка надала завідомо неправдиву інформацію під час прийняття на службу в поліції.

На службу в поліції не можуть бути прийняті також особи, які:

1) відмовляються від узяття на себе зобов’язань дотримува­тися обмежень та/або від складання Присяги поліцейського, визна­чених законом;

2) особи, які були або мали бути звільнені з посад на підставі Закону України «Про очищення влади».

Громадяни України, які виявили бажання вступити на службу в поліцію, за їхньою згодою проходять тестування на поліграфі.

Відповідно до порядку, встановленого законом, щодо осіб, які претендують на службу в поліції, проводиться спеціальна перевірка, порядок проведення якої визначається законом та іншими норма­тивно-правовими актами.

За поліцейськими зберігаються всі права, визначені для грома­дян України Конституцією та законами України, крім обмежень, установлених законами.

На поліцейських поширюються обмеження, визначені Законом України «Про запобігання корупції» та іншими законами України, яких він зобов’язаний дотримуватись. Так, поліцейський не може бути членом будь-яких політичних партій, не може організовувати страйки та брати участь у страйках, також він під час проходження служби в поліції позбавлений права займатися підприємницькою ді­яльністю безпосередньо чи через посередників або сприяти в ній ін­шим особам, виконувати роботу на умовах сумісництва (крім викла­дацької, наукової і творчої діяльності, медичної практики, інструк­торської та суддівської практики із спорту) і приймати подарунки чи послуги у зв’язку зі своєю службовою діяльністю. Від поліцейського вимагаються висока культура, чесність, сумлінність, працьовитість, досконале знання законів, уміння мислити й оперативно діяти в умо­вах гострого дефіциту часу, мужність, витривалість, здатність стійко переносити можливі тягарі й ускладнення, пов’язані із службою.

Час проходження служби в поліції зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Рішення з питань проходження служби оформлюються пи­сьмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних до­кументів, перелік і форма яких установлюються Міністерством вну­трішніх справ України.

Видавати накази по особовому складу можуть керівники органів, підрозділів, закладів та установ поліції відповідно до повноважень, визначених законом та іншими нормативно-правовими актами, та номенклатурою посад, затвердженою Міністерством внутрішніх справ України.

Поліцейські, у тому числі слухачі та курсанти вищих навчаль­них закладів із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, та які перебувають на військовому обліку військовозобов’язаних, на час служби в поліції знімаються з такого обліку і перебувають у кадрах поліції.

Служба в поліції проходить за контрактом. Контракт про про­ходження служби в поліції укладається:

1) з особами молодшого складу поліції, вперше прийнятими на службу в поліцію, - одноразово строком на два роки без права про­довження;

2) з громадянами, зарахованими до вищого навчального за­кладу із специфічними умовами навчання, який здійснює підготовку поліцейських, - на час навчання;

3) із заступниками керівників територіальних органів поліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, містах, районах у містах, науково-дослідних установ і ви­щих навчальних закладів із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, і керівниками структурних підрозділів зазначених органів, закладів та установ - на термін три роки з правом продовження контракту на той самий термін;

4) із заступниками керівника Національної поліції та керівни­ками територіальних органів поліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, науково-дослідних установ, ректорами (керівниками) вищих навчальних закладів із специфіч­ними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, і прирівняними до них керівниками - строком на чотири роки з пра­вом продовження контракту одноразово строком до чотирьох років;

5) з керівником Національної поліції - строком на п’ять років із правом продовження контракту одноразово строком до п’яти років.

Контракт про навчання укладається з громадянами, зарахова­ними до вищого навчального закладу із специфічними умовами нав­чання, що здійснює підготовку поліцейських, за умови досягнення та­кими особами 18-річного віку. Визначення правових відносин між ку­рсантами вищих навчальних закладів із специфічними умовами нав­чання, що здійснюють підготовку поліцейських, яким не виповнилося 18 років, і державою здійснюється відповідно до вимог Цивільного кодексу України. Контракт про проходження служби в поліції укла­дається на підставах і в порядку, визначених Міністерством внутрі­шніх справ України. Типову форму контракту затверджує Міністер­ство внутрішніх справ України.

Випускники вищих навчальних закладів із специфічними умо­вами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, признача­ються на відповідні вакантні посади безпосередньо після закін­чення навчання в цих навчальних закладах.

Особа, яка вступає на службу до поліції, складає Присягу полі­цейського на вірність українському народові^[87], зміст якої визначено у законі. Проходження служби поліцейським відображається в його особовій справі.

Відповідно до статей 51-55 Закону України «Про Національну поліцію» та Наказу МВС України від 25.12.2015 №1631 «Про органі­зацію добору (конкурсу) та просування по службі поліцейських» з метою забезпечення прозорого добору (конкурсу) та просування по службі поліцейських на підставі об’єктивного оцінювання професій­ного рівня та особистих якостей кожного поліцейського, відповід­ності їх посаді й визначення перспективи службового використання в органах поліції утворюються на постійній основі поліцейські комісії.

До складу поліцейської комісії центрального органу управ­ління поліцією входять п’ять осіб:

1) два представники, визначені міністром внутрішніх справ Ук­раїни, не з поліцейських;

2) один представник, визначений головою Національної полі­ції України;

3) два представники громадськості, рекомендовані Уповнова­женим Верховної Ради України з прав людини, з осіб, які мають без­доганну репутацію, високі професійні та моральні якості, суспіль­ний авторитет (народні депутати України, представники громадсь­ких і правозахисних організацій, проєктів міжнародної технічної до­помоги, громадськості та засобів масової інформації за їх згодою).

Персональний склад поліцейської комісії центрального органу управління поліцією затверджується наказом Національної поліції України.

До складу поліцейських комісій органів поліції входять п'ять осіб:

1) один представник, визначений міністром внутрішніх справ України, не з числа поліцейських;

2) один представник, визначений головою Національної полі­ції України;

3) один представник, визначений керівником відповідного те­риторіального органу (закладу, установи) поліції;

4) два представники громадськості, обрані відповідною облас­ною радою, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Київсь­кою міською радою, Севастопольською міською радою з осіб, які ма­ють бездоганну репутацію, високі професійні та моральні якості та суспільний авторитет.

У територіальному (в тому числі міжрегіональному) органі по­ліції формується декілька поліцейських комісій, до складу яких, крім представників, визначених міністром внутрішніх справ України та головою Національної поліції України, входять представники гро­мадськості, обрані обласною радою адміністративно-територіаль­ної одиниці, на території якої створюється поліцейська комісія, а у разі формування поліцейської комісії в м. Києві - Київською міською радою. Кількість таких поліцейських комісій визначається керівни­ком відповідного органу поліції.

Максимальний строк повноважень члена поліцейської комісії - три роки.

Рішення поліцейської комісії оформлюється протоколом, який підписують голова, секретар і присутні на її засіданні члени комісії, не пізніше трьох календарних днів після його проведення і зберіга­ється в службі персоналу (кадрового забезпечення) відповідного органу поліції, в якому проводився конкурс, п'ять років після прове­дення відповідного засідання.

Рішення комісії, ухвалені в межах визначених законодавством повноважень, є обов'язковими для керівника поліції (керівника від­повідного органу поліції).

Обов'язковим є професійне навчання поліцейських, яке склада­ється з:

1) первинної професійної підготовки (для поліцейських, упе­рше прийнятих на службу в поліцію, з метою набуття спеціальних навичок, необхідних для виконання повноважень поліцейського);

2) підготовки у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання;

3) післядипломної освіти;

4) службової підготовки - системи заходів, спрямованих на за­кріплення та оновлення необхідних знань, умінь і навичок праців­ника поліції з урахуванням оперативної обстановки, специфіки та профілю їх оперативно-службової діяльності.

Порядок, організацію й терміни проведення професійного нав­чання визначає Міністерство внутрішніх справ України.

Просування по службі поліцейських може відбуватися шляхом проведення конкурсу або атестації.

Атестування поліцейських проводиться на підставі вимог На­казу МВС України від 17.11.2015 № 1465 «Про затвердження Інстру­кції про порядок проведення атестування поліцейських» з метою оцінювання їхніх ділових, професійних та особистих якостей, освіт­нього і кваліфікаційного рівня та фізичної підготовки на підставі всебічного вивчення й визначення відповідності посадам, а також перспектив їх службової кар'єри^[88].

Атестування поліцейських проводитися у таких випадках:

- у разі призначення на вищу посаду, якщо заміщення цієї по­сади здійснюється без проведення конкурсу;

- для вирішення питання про переміщення на нижчу посаду через службову невідповідність;

- для вирішення питання про звільнення зі служби в поліції че­рез службову невідповідність.

Атестування проводиться атестаційними комісіями органів (за­кладів, установ) поліції. На відміну від поліцейських комісій, атеста- ційні комісії створюються за рішенням керівників органів поліції. Рі­шення про проведення атестування ухвалюють керівник поліції або керівники органів (закладів, установ) поліції стосовно осіб, які згідно із Законом України «Про Національну поліцію» та іншими нормати­вно-правовими актами призначаються на посади їхніми наказами.

Порядок проведення атестування поліцейських затверджу­ється міністром внутрішніх справ.

У зв'язку зі службовою необхідністю на поліцейського, який обіймає штатну посаду, може бути покладено тимчасове виконання обов'язків за іншою посадою, а саме: 1) за вакантною - за його зго­дою; 2) за вакантною - у разі тимчасової відсутності або внаслідок усунення чи відсторонення від посади поліцейського, який обіймає таку посаду, незалежно від його згоди.

Безперервний строк тимчасового виконання обов’язків не по­винен перевищувати чотирьох місяців.

Переведення поліцейських здійснюється у разі, якщо звіль­нення їх із посад або призначення на інші посади належить до номе­нклатури призначення різних керівників. Переведення поліцейсь­кого може здійснюватися за його ініціативою, ініціативою прямих керівників (начальників) і керівників інших органів (закладів, уста­нов) поліції, які порушили питання про переміщення.

Переведення поліцейського здійснюється на підставі єдиного наказу про звільнення із займаної посади та направлення для пода­льшого проходження служби до іншого органу (закладу, установи) поліції та про призначення на посаду в органи (закладі, установі) по­ліції, до якого переміщується поліцейський.

У разі, якщо згідно із законом та іншими нормативно-право­вими актами призначенню поліцейського на посаду повинно пере­дувати погодження відповідних органів державної влади або орга­нів місцевого самоврядування чи їх посадових осіб, призначення на посаду здійснюється після отримання такого погодження.

Переміщення поліцейських в органах та установах поліції здій­снюється:

1) на вищу посаду - у порядку просування по службі;

2) на рівнозначні посади:

- для більш ефективної служби, виходячи з інтересів служби;

- за ініціативою поліцейського;

- у зв’язку зі скороченням штатів або проведенням реорганізації;

- у разі необхідності проведення кадрової заміни в місцевостях з особливими природними, географічними, геологічними, клімати­чними й екологічними умовами (далі - місцевості з визначеним строком служби);

- за станом здоров’я - на підставі рішення медичної комісії;

- з меншим обсягом роботи з урахуванням професійних та осо­бистих якостей - на підставі висновку атестації;

- у разі звільнення з посади на підставі рішення місцевої ради про прийняття резолюції недовіри;

3) на посади, нижчі ніж та, на якій перебував поліцейський:

- у зв’язку зі скороченням штатів або реорганізацією в разі не­можливості призначення на рівнозначну посаду;

- за станом здоров'я - на підставі рішення медичної комісії;

- через службову невідповідність - на підставі висновку атес­тації з урахуванням професійних та особистих якостей;

- за ініціативою поліцейського;

- як виконання накладеного дисциплінарного стягнення - зві­льнення з посади відповідно до Дисциплінарного статуту Націона­льної поліції України;

- у разі звільнення з посади на підставі рішення місцевої ради про прийняття резолюції недовіри;

4) у зв'язку із зарахуванням на навчання до вищого навчаль­ного закладу із специфічними умовами навчання, який здійснює підготовку поліцейських, на денну форму навчання, а також у разі призначення на посаду після закінчення навчання.

Посада вважається вищою, якщо за цією посадою штатом (шта­тним розписом) передбачено вище спеціальне звання поліції. Не до­пускається переміщення поліцейських на вищі посади протягом ше­сти місяців з дня притягнення до адміністративної чи дисциплінар­ної відповідальності.

Не допускається переміщення поліцейських жіночої статі за ініці­ативою керівника відповідного органу (установи, закладу) поліції на посади, нижчі ніж та, яку вони обіймали, з мотивів, пов'язаних із вагіт­ністю, наявністю дітей віком до трьох років (до шести років - за меди­чними показниками) або у зв'язку з тим, що вони є одинокими мате­рями та мають дітей віком до чотирнадцяти років чи дітей-інвалідів.

Поліцейський, посаду якого скорочено, може бути призначений за його згодою з урахуванням досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров'я і ставлення до виконання службових обов'язків на іншу посаду в будь-якому органі (закладі, установі) поліції до закін­чення двомісячного строку з дня його персонального попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції.

Поліцейський, посаду якого було скорочено і якого не призна­чено на іншу посаду в поліції, після закінчення двомісячного строку з дня попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції має бути звільнений зі служби в поліції. Перебування полі­цейського, посаду якого скорочено, на лікарняному, у відрядженні чи у відпустці не є перешкодою для його призначення на іншу по­саду або звільнення зі служби в поліції, за умови його персонального у письмовій формі попередження у встановлений законом строк.

Переважне право на залишення на службі в поліції в разі реор­ганізації надається поліцейським із більш високими кваліфікацією та досягненнями у службовій діяльності. За рівних умов щодо квалі­фікації та досягнень у службовій діяльності перевага в залишенні на службі надається особам, які мають таке право відповідно до вимог законодавства.

Поліцейський, посаду якого було скорочено, до дня його приз­начення на іншу посаду в поліції або звільнення зі служби в поліції зобов’язаний виконувати обов'язки за останньою посадою, яку він обіймав, якщо керівник органу (закладу, установи) поліції не пок­ладе на нього інші обов’язки.

Поліцейському, посаду якого скорочено, грошове забезпечення виплачується включно до дня призначення на іншу посаду або до дня звільнення зі служби в поліції в розмірі, визначеному за остан­ньою штатною посадою, яку він обіймав на момент її скорочення.

Поліцейському, призначеному на посаду у відповідний орган (підрозділ) поліції, після прийняття ним Присяги поліцейського присвоюється спеціальне звання. Установлюються такі спеціальні звання поліцейських:

1) спеціальні звання молодшого складу: рядовий поліції, кап­рал поліції, сержант поліції, старший сержант поліції;

2) спеціальні звання середнього складу: молодший лейтенант поліції, лейтенант поліції, старший лейтенант поліції, капітан полі­ції; майор поліції, підполковник поліції, полковник поліції;

3) спеціальні звання вищого складу поліції: генерал поліції тре­тього рангу, генерал поліції другого рангу, генерал поліції першого рангу.

Громадянам, уперше прийнятим на службу в поліцію, присвою­ється звання рядового поліції, якщо відсутні визначені законом під­стави для присвоєння іншого спеціального звання.

Громадянам, які мають вищу освіту за освітньо-кваліфікацій­ним рівнем «молодший бакалавр», після прийняття на службу в по­ліції та призначення на посади, що заміщуються особами середнього і вищого складу поліції, присвоюється первинне спеціальне звання молодшого лейтенанта поліції.

Громадянам, які мають вищу освіту за освітньо-кваліфікацій­ним рівнем не нижче бакалавра, після прийняття на службу в поліції та призначення на посади, які заміщуються особами середнього і ви­щого складу поліції, присвоюється первинне спеціальне звання лей­тенанта поліції.

Військовослужбовцям та громадянам, які мають військові або спеціальні звання або класні чини, під час прийняття на службу в

поліції присвоюються первинні спеціальні звання поліції, відповідні наявним у них військовим або спеціальним званням або класним чи­нам, у порядку, визначеному Міністерством внутрішніх справ Укра­їни. Громадянам, які були звільнені зі служби в поліції, під час повто­рного прийняття на службу присвоюється спеціальне звання поліції, яке вони мали на момент звільнення.

Первинні звання молодшого складу поліції присвоюються ке­рівниками органів поліції, керівниками навчальних закладів, які здійснюють підготовку поліцейських, і науково-дослідних установ поліції, які ухвалюють рішення про прийняття на службу в поліції, одночасно з рішенням про прийняття на службу та призначення на посаду.

Первинні спеціальні звання середнього складу поліції прис­воює керівник поліції в порядку, визначеному Міністерством внут­рішніх справ України.

Граничні спеціальні звання поліції вищого складу поліції за штатними посадами встановлюються Президентом України.

Строки вислуги в званнях рядового поліції, старшого сержанта поліції, полковника поліції, генерала поліції третього рангу та гене­рала поліції другого рангу не встановлюються. Строк вислуги в спе­ціальному званні обчислюється від дня підписання наказу про при­своєння звання.

Поліцейські, які мають спеціальні звання молодшого складу по­ліції, перебувають на службі до досягнення ними 55-річного віку. Особи, які мають спеціальні звання середнього і вищого складу по­ліції, залежно від присвоєних їм спеціальних звань перебувають на службі до досягнення ними такого віку:

1) до підполковників поліції включно - 55 років;

2) полковники, генерали поліції - 60 років.

Поліцейські, які досягли граничного віку перебування на службі в поліції, мають бути звільнені зі служби. У разі необхідності керів­ники, уповноважені призначати на посади поліцейських, можуть за­лишити на службі поліцейських за їх клопотанням понад граничний вік перебування на службі в поліції, але не більше ніж на 5 років, ви­ключно у разі, якщо такий поліцейський має високу професійну під­готовку і досвід практичної роботи на займаній посаді та визнаний придатним за станом здоров'я для проходження служби. У винятко­вих випадках керівник поліції може повторно продовжити таким особам строк служби до п'яти років. Поліцейські, які перебувають на службі понад граничний вік перебування на службі в поліції, за їх

клопотанням або за ініціативою керівника, уповноваженого призна­чати їх на посаду, можуть бути звільнені зі служби до закінчення строку, на який їм продовжено службу, з підстав, визначених зако­ном України «Про Національну поліцію».

Поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється:

1) у зв'язку із закінченням строку контракту;

2) через хворобу - за рішенням медичної комісії про непридат­ність до служби в поліції;

3) за віком - у разі досягнення встановленого для нього зако­ном граничного віку перебування на службі в поліції;

4) у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організа­ційних заходів;

5) через службову невідповідність;

6) у зв'язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України;

7) за власним бажанням;

8) у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій);

9) у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі;

10) у разі набрання законної чинності рішенням суду щодо при­тягнення до відповідальності за вчинення адміністративного пра­вопорушення, пов'язаного з корупцією, або кримінального правопо­рушення;

11) у зв'язку з набуттям громадянства або підданства іншої держави.

Днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення. День звільнення вважається останнім днем служби (ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію»).

Чинне законодавство у розділі ІХ встановлює соціальний за­хист поліцейських. Так, поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки, гарантується грошове, медичне, житлове та пенсійне забезпечення тощо.

У разі вчинення протиправних діянь поліцейські відповідно до статті 19 Закону України «Про Національну поліцію» несуть кримі­нальну, адміністративну, цивільно-правову, матеріальну та дисцип­лінарну відповідальність.

За порушення службової дисципліни поліцейські незалежно від займаної посади та спеціального звання несуть дисциплінарну від­повідальність.

Підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінар­ної відповідальності, повноваження поліцейських та їхніх керівників з додержання службової дисципліни і порядок застосування до по­ліцейських заохочень та дисциплінарних стягнень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, затвердже­ним Законом України від 15.03.2018 р. № 2337-VIII.

Згідно із Статутом поліцейських, яких в установленому по­рядку притягнуто до адміністративної, кримінальної або цивільно- правової відповідальності, водночас може бути притягнуто до дис­циплінарної відповідальності^[89].

Дисциплінарна відповідальність здійснюється у формі накла­дення дисциплінарних стягнень унаслідок скоєння дисциплінар­ного проступку.

Дисциплінарний проступок - це протиправна винна дія чи без­діяльність поліцейського, що полягає в порушенні ним службової дисципліни, невиконанні чи неналежному виконанні обов’язків по­ліцейського або виходить за їх межі, порушенні обмежень та забо­рон, визначених законодавством для поліцейських, а також у вчи­ненні дій, що підривають авторитет поліції.

До поліцейських можуть застосовуватися такі види дисциплінар­них стягнень: 1) зауваження; 2) догана; 3) сувора догана; 4) попере­дження про неповну службову відповідність; 5) пониження у спеціаль­ному званні на один ступінь; 6) звільнення з посади; 7) звільнення із служби в поліції. До курсантів (слухачів), що проходять навчання у ви­щих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, крім видів дисциплінарних стя­гнень, визначених цією статтею, застосовується дисциплінарне стяг­нення у вигляді призначення поза чергою в наряд - до п’яти нарядів.

Застосування до поліцейського інших видів дисциплінарних стягнень, не передбачених Статутом, забороняється.

Конституція України (ст. 56) проголошує право кожного на від­шкодування за рахунок держави чи органів місцевого самовряду­вання матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рі­шеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень. Тому держава відповідно до за­кону відшкодовує шкоду, завдану фізичній або юридичній особі рі­шеннями, дією чи бездіяльністю органу або підрозділу поліції чи по­ліцейським під час здійснення ними своїх повноважень.

Питання для самоконтролю

1. Визначте роль і місце Національної поліції в системі право­охоронних органів України.

2. Дайте визначення Національної поліції України, окресліть її основні завдання та правові основи поліцейської діяльності.

3. Якими є порядок утворення та структура територіальних ор­ганів поліції?

4. Охарактеризуйте принципи діяльності Національної поліції України.

5. Структурні підрозділи Національної поліції України та їх призначення.

6. Назвіть основні повноваження поліції відповідно до Закону України «Про Національну поліцію».

7. Визначте правовий статус поліцейського, його права та обов'язки.

8. Які вимоги висуваються до кандидатів на службу в поліцію?

9. Укажіть етапи проходження служби в Національній поліції України.

10. Гарантії професійної діяльності поліцейського.

11. Назвіть підстави та порядок звільнення зі служби в поліції.

12. Які види дисциплінарних стягнень застосовуються до полі­цейських?