<<
>>

Стаття 1. Право на працю

Згідно з пунктом 1 статті 1 Договірні Сторони зобов’язуються ’’визнати як одну з своїх основних цілей і обов’язків досягнення і підтримку щонайвищого і стабільного рівня зайнятості, маючи на увазі досягнення повної зайнятості”.

Комітет незалежних експертів вимагає від Сторін, що взяли на себе це зобов’язання, по-перше, продемонструвати, що ними проводиться послідовна економічна політика, конкретно спрямована на досягнення рівня зайнятості, про який говориться в пункті 1 статті 1. Комітет незалежних експертів підтвердив також те, що, очевидно, навіть при найбільш ліберальному прочитанні пункту 1 статті 1, а саме ’’якщо держава коли-небудь відмовиться від ідеї забезпечення повної зайнятості в ім’я створення економічної системи, що передбачає постійний резерв робочої сили, вона тим самим порушить Соціальну хартію”1. По-друге, Комітет незалежних експертів заявив, що чекає від Договірних Сторін здійснення заходів щодо проведення в життя відповідної політики і наполягає на тому, щоб національні доповіді містили інформацію, достатню для оцінки дотримання положень вказаної статті.

Основою для оцінки Комітетом незалежних експертів міри адекватності заходів, прийнятих на виконання пункту 1 статті 1, є його визначення цього положення як такого, що має еволюційний характер[XCI] [XCII]. З метою забезпечення дотримання пункту 1 статті 1 в тому або іншому звітному циклі Договірна Сторона повинна вжити заходів щодо зниження рівня безробіття в порівнянні з початком циклу. Досягнення реального прогресу не обов’язкове; дотримання положень такого роду має на увазі здійснення заходів для поліпшення існуючої ситуації. Тому зростання або зниження рівня безробіття в ході того або іншого

конкретного циклу при всій їх важливості аж ніяк не є свідченням дотримання або недотримання Хартії1.

Згідно з пунктом 2 статті 1 Сторони зобов’язуються ’’забез­печити ефективний захист права трудящих заробляти собі на життя вільно обраною працею”.

Очевидно, що це зобов’язання, яке стосується осіб, що займаються індивідуальною трудовою діяльністю[93] [94], і осіб, які працюють протягом неповного робочого дня[95], не вимагає від держави забезпечення кожної людини роботою (принаймні не в більшій мірі, ніж пункт 1 статті 1). Воно вимагає лише, щоб держава забезпечила захист від а) примусової праці і б) дискримінації в питаннях праці і зайнятості. Тому гарантії, передбачені пунктом 2 статті 1, мають вельми широкий характер.

Гарантія проти примусової праці випливає із слів ’’вільно вибраною працею”. З цих слів Комітет незалежних експертів робить висновок, що ’’примушення будь-якого працівника до праці проти його волі і без його вільно вираженої згоди суперечить Хартії”[96]. Він також тлумачить це положення як заборону ’’примушення будь-якого працівника до роботи, на яку він раніше погодився, однак згодом відмовився виконувати”[97]. Іншими словами, забороняється не тільки примушення людини до виконання роботи, на яку вона ніколи не погоджувалася, але й карне переслідування за відмову дотримуватись умов трудового договору, укладеного по добрій волі, а також надмірне обмеження свободи працівника припиняти дію такого договору, за винятком випадків, передбачених статтею ЗІ[98]. Ряд держав були викриті в

порушенні пункту 2 статті 1 по першій підставі, оскільки моряки торгового флоту в цих державах підлягають карному переслідуванню у разі відмови (наприклад, при оголошенні страйку) виконувати роботу в морі навіть в обставинах, не пов’язаних із загрозою для безпеки судна1. Надмірним обмеженням, що суперечить пункту 2 статті 1, була визнана також вимога про те, що працівник, перш ніж розірвати трудовий договір з приватним наймачем, повинен отримати дозвіл на це відповідного державного органу[99] [100].

Пункт 2 статті 1 накладає також на Сторони зобов’язання ’’ліквідувати всі форми дискримінації в питаннях праці і зайнятості”[101].

Це зобов’язання випливає з вимоги про те, щоб право працівника заробляти собі на життя було ’’ефективно” захищене, а також з преамбули Хартії, де говориться, що ’’здійснення соціальних прав повинно забезпечуватися без дискримінації при прийманні на роботу”, хоча не залишається байдужим і до інших видів дискримінації в питаннях зайнятості, в тому числі до дискримінації в оплаті праці[102], а також до сексуальних домагань[103]. Якщо в перші роки після прийняття Хартії першочергову увагу Комітет приділяв дискримінації стосовно жінок[104], то в цей час він розглядає випадки дискримінації за будь-якими ознаками, згаданими в преамбулі до Хартії. Наприклад, він виразив свою заклопотаність з приводу вимоги про лояльність щодо конституції, що пред’являється до всіх цивільних службовців у Німеччині, оскільки цю вимогу можна розглядати як дискримінацію за політичні переконання, яка не може бути виправдана (на основі статті 31 Хартії) стосовно осіб, які займають у національній цивільній службі другорядні посади[105]. Комітет висловився також за забезпечення правового захисту від дискримінації на основі членства в профспілках або участі в профспілковій діяльності1 й порушив ряд питань, що стосуються дискримінації трудящих мусульман і циган[106] [107]. Вимога про те, щоб особи, які претендують на роботу, повідомляли, яку релігію вони сповідують, може бути порушенням пункту 2 статті 1, оскільки за певних обставин ця інформація може послужити причиною відмови[108].

Під зайнятістю в пункті 2 статті 1 розуміється зайнятість в державному і приватному секторах. Держава повинна потурбу­ватися про те, щоб її законодавство не передбачало дискримінації в питаннях зайнятості в жодному з цих секторів. Так, Ірландія була визнана порушником пункту 2 статті 1, як тільки вона в законодавчому порядку заборонила приймання на роботу в цивільну службу заміжніх жінок[109]. Не вважається дискримінацій­ним за тлумаченням пункту 2 статті 1 законодавство, що передбачає додаткові заходи на користь окремих груп населення (що визначаються за расовою, статевою та іншими ознаками), яке дає роботодавцям право віддавати перевагу при прийманні на роботу представникам цих груп[110].

Пункт 2 статті 1 має ’’забезпечити, щоб принцип недискримінації між чоловіками і жінками був не тільки відображений в чинному законодавстві кожної Договірної Сторони, але і застосовувався на практиці”[111]. Законодавство, направлене на усунення дискримінації, яка суперечить пункту 2 статті 1, має, безумовно, важливе значення, однак одного лише такого законодавства не завжди досить. Метою пункту 2 статті 1 є забезпечення фактичної недискримінації. Тому крім наявності відповідного законодавства пункт 2 статті 1 вимагає ’’вживання позитивних практичних заходів” щодо ліквідації тієї дискримінації, яка існує на ділі[112]. Однак держава не може бути визнана порушником пункту 2 статті 1 тільки на тій підставі, що в її приватному секторі продовжує існувати дискримінація. Хартія

вимагає від неї лише вжиття належних і розумних заходів законодавчого і практичного характеру для розв’язання цієї проблеми.

Пункт 2 статті 1 вимагає також, щоб Сторони потурбувалися про те, щоб дискримінаційні положення колективних договорів не мали сили1 і щоб у разі дискримінації, що суперечить пункту 2 статті 1, застосовувалися ’’ефективні санкції і заходи правового захисту”[113] [114].

Згідно з пунктом 3 статті 1 Договірні Сторони зобов’язуються ’’створити або підтримувати для всіх трудящих безплатні служби по працевлаштуванню”. Служби, про які йде мова, покликані займатися головним чином питаннями працевлаштування, і в їх обов’язок не входить профорієнтація. За наявності у всіх секторах економіки безплатних служб по працевлаштуванню не забороняються і приватні служби такого роду, що працюють на комерційній основі[115].

Згідно з пунктом 4 статті 1 Договірні Сторони зобов’язуються ’’забезпечити або сприяти професійній орієнтації, підготовці кадрів і реабілітації”. Це положення примітне тим, що містить зобов’язання, більш детально сформульовані в статтях 9 (право на професійну орієнтацію), 10 (право на професійну підготовку) і 15 (право на реабілітацію). Разом з тим пункт 4 статті 1 не вимагає, щоб служби, які займаються професійною орієнтацією, підготовкою кадрів і реабілітацією, були відкриті для громадян інших Договірних Сторін в тій самій мірі, що і для власних громадян[116]. Це важливо також для Сторін, які прийняли зобов’язання по статтях 9, 10 і 15 не в повному обсязі.

<< | >>
Источник: Мармазов В.Є., Піляєв І.С.. Рада Європи: політико- правовий механізм інтеграції. — К.: Видавничий Дім “Юридична книга”,2000. — 472 с.. 2000

Еще по теме Стаття 1. Право на працю:

  1. Розпорядження райхсміністра зайнятих східних територій «Про трудову повинність та примусову працю» (5 серпня 1941 року)
  2. 37.Изменения в обычном праве казахов после присоединения к России. Обязательственное право, право собственности, уголовное право.
  3. 1484 р., лютого 17, Люблін Казимир IV, враховуючи велику працю і кошти, вкладені львівськими міщанами на спорудження міських мурів та ровів, а також щоб заохотити їх до закінчення розпочатої роботи, надає Львову ще шість років звільнення від всяких податків і видає в зв ’язку з цим відповідні розпорядження збирачам податків
  4. Міжнародне право не тільки право норм, але й право принципів, що кон­ституюють його зміст і визначають загальні параметри функціонування суб’єктів цього права.[807]
  5. Право постоянного пользования земельной недвижимостью как самостоятельное вещное право
  6. 23. Право собственности, обязательства, право наследования в XVIII в.
  7. § 2. Право на отдых — принцип и основное право работника
  8. 39. Общее право и право справедливости в Англии в Новое время
  9. § 5. Право на семейное окружение (право жить и воспитываться в семье)
  10. §3.2. Право на получение вознаграждения в виде процентных отчислений от цены перепродажи оригинала произведения изобразительного искусства (право следования)
  11. Право на иск и право на предъявление иска
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бухгалтерский учет - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -