Стаття 1. Право на працю
Згідно з пунктом 1 статті 1 Договірні Сторони зобов’язуються ’’визнати як одну з своїх основних цілей і обов’язків досягнення і підтримку щонайвищого і стабільного рівня зайнятості, маючи на увазі досягнення повної зайнятості”.
Комітет незалежних експертів вимагає від Сторін, що взяли на себе це зобов’язання, по-перше, продемонструвати, що ними проводиться послідовна економічна політика, конкретно спрямована на досягнення рівня зайнятості, про який говориться в пункті 1 статті 1. Комітет незалежних експертів підтвердив також те, що, очевидно, навіть при найбільш ліберальному прочитанні пункту 1 статті 1, а саме ’’якщо держава коли-небудь відмовиться від ідеї забезпечення повної зайнятості в ім’я створення економічної системи, що передбачає постійний резерв робочої сили, вона тим самим порушить Соціальну хартію”1. По-друге, Комітет незалежних експертів заявив, що чекає від Договірних Сторін здійснення заходів щодо проведення в життя відповідної політики і наполягає на тому, щоб національні доповіді містили інформацію, достатню для оцінки дотримання положень вказаної статті.Основою для оцінки Комітетом незалежних експертів міри адекватності заходів, прийнятих на виконання пункту 1 статті 1, є його визначення цього положення як такого, що має еволюційний характер[XCI] [XCII]. З метою забезпечення дотримання пункту 1 статті 1 в тому або іншому звітному циклі Договірна Сторона повинна вжити заходів щодо зниження рівня безробіття в порівнянні з початком циклу. Досягнення реального прогресу не обов’язкове; дотримання положень такого роду має на увазі здійснення заходів для поліпшення існуючої ситуації. Тому зростання або зниження рівня безробіття в ході того або іншого конкретного циклу при всій їх важливості аж ніяк не є свідченням дотримання або недотримання Хартії1. Згідно з пунктом 2 статті 1 Сторони зобов’язуються ’’забезпечити ефективний захист права трудящих заробляти собі на життя вільно обраною працею”. Гарантія проти примусової праці випливає із слів ’’вільно вибраною працею”. З цих слів Комітет незалежних експертів робить висновок, що ’’примушення будь-якого працівника до праці проти його волі і без його вільно вираженої згоди суперечить Хартії”[96]. Він також тлумачить це положення як заборону ’’примушення будь-якого працівника до роботи, на яку він раніше погодився, однак згодом відмовився виконувати”[97]. Іншими словами, забороняється не тільки примушення людини до виконання роботи, на яку вона ніколи не погоджувалася, але й карне переслідування за відмову дотримуватись умов трудового договору, укладеного по добрій волі, а також надмірне обмеження свободи працівника припиняти дію такого договору, за винятком випадків, передбачених статтею ЗІ[98]. Ряд держав були викриті в порушенні пункту 2 статті 1 по першій підставі, оскільки моряки торгового флоту в цих державах підлягають карному переслідуванню у разі відмови (наприклад, при оголошенні страйку) виконувати роботу в морі навіть в обставинах, не пов’язаних із загрозою для безпеки судна1. Надмірним обмеженням, що суперечить пункту 2 статті 1, була визнана також вимога про те, що працівник, перш ніж розірвати трудовий договір з приватним наймачем, повинен отримати дозвіл на це відповідного державного органу[99] [100]. Пункт 2 статті 1 накладає також на Сторони зобов’язання ’’ліквідувати всі форми дискримінації в питаннях праці і зайнятості”[101]. Під зайнятістю в пункті 2 статті 1 розуміється зайнятість в державному і приватному секторах. Держава повинна потурбуватися про те, щоб її законодавство не передбачало дискримінації в питаннях зайнятості в жодному з цих секторів. Так, Ірландія була визнана порушником пункту 2 статті 1, як тільки вона в законодавчому порядку заборонила приймання на роботу в цивільну службу заміжніх жінок[109]. Не вважається дискримінаційним за тлумаченням пункту 2 статті 1 законодавство, що передбачає додаткові заходи на користь окремих груп населення (що визначаються за расовою, статевою та іншими ознаками), яке дає роботодавцям право віддавати перевагу при прийманні на роботу представникам цих груп[110]. Пункт 2 статті 1 має ’’забезпечити, щоб принцип недискримінації між чоловіками і жінками був не тільки відображений в чинному законодавстві кожної Договірної Сторони, але і застосовувався на практиці”[111]. Законодавство, направлене на усунення дискримінації, яка суперечить пункту 2 статті 1, має, безумовно, важливе значення, однак одного лише такого законодавства не завжди досить. Метою пункту 2 статті 1 є забезпечення фактичної недискримінації. Тому крім наявності відповідного законодавства пункт 2 статті 1 вимагає ’’вживання позитивних практичних заходів” щодо ліквідації тієї дискримінації, яка існує на ділі[112]. Однак держава не може бути визнана порушником пункту 2 статті 1 тільки на тій підставі, що в її приватному секторі продовжує існувати дискримінація. Хартія вимагає від неї лише вжиття належних і розумних заходів законодавчого і практичного характеру для розв’язання цієї проблеми. Пункт 2 статті 1 вимагає також, щоб Сторони потурбувалися про те, щоб дискримінаційні положення колективних договорів не мали сили1 і щоб у разі дискримінації, що суперечить пункту 2 статті 1, застосовувалися ’’ефективні санкції і заходи правового захисту”[113] [114]. Згідно з пунктом 3 статті 1 Договірні Сторони зобов’язуються ’’створити або підтримувати для всіх трудящих безплатні служби по працевлаштуванню”. Служби, про які йде мова, покликані займатися головним чином питаннями працевлаштування, і в їх обов’язок не входить профорієнтація. За наявності у всіх секторах економіки безплатних служб по працевлаштуванню не забороняються і приватні служби такого роду, що працюють на комерційній основі[115]. Згідно з пунктом 4 статті 1 Договірні Сторони зобов’язуються ’’забезпечити або сприяти професійній орієнтації, підготовці кадрів і реабілітації”. Це положення примітне тим, що містить зобов’язання, більш детально сформульовані в статтях 9 (право на професійну орієнтацію), 10 (право на професійну підготовку) і 15 (право на реабілітацію). Разом з тим пункт 4 статті 1 не вимагає, щоб служби, які займаються професійною орієнтацією, підготовкою кадрів і реабілітацією, були відкриті для громадян інших Договірних Сторін в тій самій мірі, що і для власних громадян[116]. Це важливо також для Сторін, які прийняли зобов’язання по статтях 9, 10 і 15 не в повному обсязі.
Еще по теме Стаття 1. Право на працю:
- Розпорядження райхсміністра зайнятих східних територій «Про трудову повинність та примусову працю» (5 серпня 1941 року)
- 37.Изменения в обычном праве казахов после присоединения к России. Обязательственное право, право собственности, уголовное право.
- 1484 р., лютого 17, Люблін Казимир IV, враховуючи велику працю і кошти, вкладені львівськими міщанами на спорудження міських мурів та ровів, а також щоб заохотити їх до закінчення розпочатої роботи, надає Львову ще шість років звільнення від всяких податків і видає в зв ’язку з цим відповідні розпорядження збирачам податків
- Міжнародне право не тільки право норм, але й право принципів, що конституюють його зміст і визначають загальні параметри функціонування суб’єктів цього права.[807]
- Право постоянного пользования земельной недвижимостью как самостоятельное вещное право
- 23. Право собственности, обязательства, право наследования в XVIII в.
- § 2. Право на отдых — принцип и основное право работника
- 39. Общее право и право справедливости в Англии в Новое время
- § 5. Право на семейное окружение (право жить и воспитываться в семье)
- §3.2. Право на получение вознаграждения в виде процентных отчислений от цены перепродажи оригинала произведения изобразительного искусства (право следования)
- Право на иск и право на предъявление иска