§ 2. Парламентська асамблея

Поряд з Комітетом Міністрів одним з двох статутних органів Ради Європи є Парламентська асамблея (до 1974 року - Консультативна асамблея). Вона виконує дорадчі функції і складається з 291 представника і 291 заступника, які обираються або призначаються 41 національним парламентом серед своїх депутатів.

Парламентська асамблея Ради Європи є першою європейською асамблеєю за всю історію нашого континенту. Її перша сесія розпочалася 10 серпня 1949 року. ПАРЄ може вважатися і найстарішою міжнародною парламентською асамблеєю з плюралістичним складом демократично обраних парламентарів, що діє на основі міждержавного договору (наприклад, Міжпарламентський Союз, заснований ще у XIX сторіччі, є лише міжнародним парламентським клубом).

Парламентська асамблея відіграє важливу роль у визначенні генерального напряму діяльності Ради Європи. Вона уповноважена обговорювати будь-які питання, що відповідно до Статуту входять до компетенції Ради Європи, і надавати відповідні висновки, що адресуються як Комітету Міністрів, так і безпосередньо урядам країн-членів.

Згідно з власними Правилами Процедури Асамблея може приймати чотири типи документів: консультативні висновки, рекомендації, резолюції і накази.

Консультативні висновки, як правило, приймаються Асамблеєю з питань, поставлених перед нею Комітетом Міністрів, таких, як прийом нових держав-членів до Ради Європи, проекти конвенцій або бюджетні питання.

Рекомендації містять пропозиції, адресовані Комітету Міністрів, реалізація яких знаходиться у компетенції урядів.

Резолюції втілюють рішення Асамблеї з питань, з яких вона уповноважена діяти, або погляди, за які лише вона несе відповідальність. Резолюції також можуть бути адресовані національним парламентам.

Накази стосуються процедурних або внутрішніх адміністративних питань, доручення з яких Асамблея адресує одному або декільком своїм комітетам.

Ухвалені Асамблеєю політичні документи визначають загальні напрями та принципи діяльності Комітету Міністрів, а опосередковано - національних урядів, парламентів та політичних партій. Парламентська асамблея виступила ініціатором численних багатосторонніх міжнародних договорів - “європейських конвенцій”, які нині є базою справжнього європейського законодавства у політичній, соціальній, культурній, гуманітарній, правничій та інших сферах суспільного життя континенту.

Асамблея також регулярно проводить конференції, симпозіуми та відкриті парламентські слухання з багатьох важливих проблем сучасності, таких, як насильство і нетерпимість, охорона довкілля, імміграція, наркотики, біоетика та засоби масової інформації. Такі слухання відбуваються у формі діалогу між парламентарями та фахівцями з цих питань.

Відповідно до Статуту РЄ офіційними мовами Ради Європи є англійська та французька. Однак, крім того, Асамблея визнала додатковими робочими мовами італійську, німецьку і російську. Усний переклад на них під час засідань ПАРЄ та її робочих органів, а також письмовий переклад найважливіших документів Асамблеї здійснюється з бюджету Ради Європи.

Під час засідань Асамблеї предметом обговорення можуть бути питання, що мають вплив на життя всієї Європи. Робота парламентарів відіграє також значну роль у визначенні напрямів діяльності Комітету Міністрів. Крім того, продовжуючи розпочату роботу у національних парламентах, депутати Парламентської асамблеї мають можливість впливати на рішення урядів своїх країн з різних питань.

Історичні події у Центральній та Східній Європі надали Асамблеї унікальну можливість зробити свій внесок у справу інтеграції держав цього регіону у сім’ю європейських демократій та забезпечити реальне співробітництво парламентарів усіх європейських країн.

З метою підтримки та надання допомоги країнам Центральної та Східної Європи у процесі будівництва демократичних суспільств та їх підготовки до повноправного членства у Раді Європи Асамблеєю у 1989 році був запроваджений статус “спеціально запрошеного гостя”. Він надав можливість парламентським делегаціям з держав Центрально- Східноєвропейського регіону, що не були на той час членами Організації, брати участь у пленарних засіданнях Асамблеї та у засіданнях її основних комітетів (з правом виступу, але без права голосу). Встановлені у такій формі контакти та обміни сприяли процесам демократизації в цих країнах та прискорили їхній прийом до Ради Європи.

Саме Парламентська асамблея, вивчивши конституційну ситуацію у країні, її судово-правову систему, політичні і правозахисні механізми, надає висновок Комітету Міністрів, запрошувати чи не запрошувати дану країну до Ради Європи. Досі всі позитивні висновки Асамблеї щодо запрошення певних 50

держав до членства у РЄ, крім випадку Хорватії, знаходили підтвердження на наступному засіданні Комітету Міністрів. Що стосується зазначеного виключення, то у травні 1996 року Комітет Міністрів, зваживши на всі обставини, вирішив відкласти ухвалення офіційного запрошення Хорватії до виконання її органами влади певних умов (повага до демократичних принципів місцевого самоврядування, забезпечення дієвого захисту національних меншин і т.

Згідно зі своєю Статутною резолюцією (51) ЗО Комітет Міністрів РЄ обов’язково консультується з Парламентською асамблеєю перед тим, як призупинити або виключити державу- члена, що грубо порушує Статут Ради Європи, з цієї Організації. Таким чином, саме Асамблея має надати свою попередню згоду на будь-який прийом або, у разі необхідності, будь-яке призупинення членства або виключення країни з Ради Європи. Це, безумовно, забезпечує Асамблеї суттєву політичну вагу.

В ПАРЄ сформовані і діють п’ять політичних груп: соціалісти, Європейська народна партія (християнські демократи); європейські демократи; група лібералів,· демократів і реформаторів; група “Об’єднані європейські ліві”. Деякі члени Асамблеї не належать до жодної політичної групи.

Політичні групи повинні діяти з повагою до основоположних цінностей Ради Європи: політичного плюралізму, прав людини і верховенства права. Для формування політичної групи, згідно з оновленими у листопаді 1999 року Правилами Процедури ПАРЄ, необхідне відповідне рішення щонайменше двадцяти членів Асамблеї, що представляють мінімум шість національних делегацій. Президент Асамблеї і лідери політичних груп формують Спеціальний комітет (ад-хок) голів політичних груп, який відіграє винятково важливу роль у визначенні позиції Асамблеї з ключових питань її роботи. Слід відзначити також, що Президент Асамблеї завжди консультується з лідерами політичних груп перед тим, як виступити із заявою від імені ПАРЄ або випустити прес-реліз з актуальних політичних питань.

Чотири рази на рік Асамблея збирається в залі засідань Палацу Європи у Страсбурзі (з 2000 року, після переїзду Європарламенту до нового комплексу це - виключно резиденція

органів Ради Європи). Пленарні засідання Асамблеї та переважна більшість засідань її органів (окрім Бюро та Комітету ПАРЄ з питань моніторингу, а також якщо сама Асамблея або комітети не ухвалять іншого рішення) проводяться у відкритому режимі.

Щорічні сесії ПАРЄ складаються з чотирьох тижнів пленарних засідань (по тижню у січні, квітні, червні та вересні). Щовесни ’організовуються також виїзні “міні-сесїї” (на 3-4 дні) в одній з держав-членів Ради Європи. У пленарних засіданнях Асамблеї брали участь видатні політичні діячі, що зробили внесок у європейську та світову історію (Уїнстон Черчілль, Конрад Аденауер, Хуан Карлос, Іоанн-Павло Другий, Михайло Горбачов, Вацлав Гавел, Гельмут Коль, Хосні Мубарак, Ясір Арафат та багато інших).

Повноваження членів Асамблеї діють протягом однієї сесії ПАРЄ. Позбавити їх мандата може лише ПАРЄ і тільки у разі припинення ними національних депутатських повноважень, відставки або смерті. Члени Асамблеї не можуть бути членами урядів своїх країн. Вони мають своїх заступників, які у разі відсутності основного представника одержують ті ж самі повноваження на пленарних засіданнях ПАРЄ, включаючи право виступати і голосувати. Така ж процедура чинна і для засідань комітетів ПАРЄ.

Оскільки Асамблея функціонує як міжнародний парламент, її члени офіційно діють від свого імені і несуть персональну відповідальність за результати своєї роботи. Всі процедури голосування в Асамблеї мають індивідуальний характер, а голови національних парламентських делегацій є фактично не керівниками, а координаторами і протокольними представниками своїх делегацій, маючи в Асамблеї еквівалентні права з рядовими депутатами. У той же час члени ПАРЄ - представники різних партій, фракцій у національних делегаціях - на практиці часто займають консолідовану позицію, коли йдеться про національно- державні інтереси своїх країн (наприклад, у справах урегулювання боснійської та косовської криз, ситуації у Чечні, кіпрської проблеми, вступу країн до РЄ і т. ін.). Це, у свою чергу, у багатьох випадках полегшує роботу щодо ухвалення рішень і документів Асамблеї, дає можливість проводити узгодження позицій в рамках як партійних груп, так і національних делегацій.

Голосування в Асамблеї донедавна проводилося відкрито (але без занесення до протоколу поіменних результатів голосування), за винятком таємного голосування бюлетенями по кандидатурах на посади.

Сесія ПАРЄ обирає (з числа представників) Президента - за традицією на три однорічні строки. Президент не має права брати участь у дебатах і голосувати. Від дати вступу України до Ради Європи (9 листопада 1995 року) Президентами ПАРЄ були іспанець Мігель Мартінес (по 1995 рік), обраний від Соціалістичної групи, християнська демократка з Німеччини Лені Фішер (1996-1998 рр.), а з 1999 року по теперішній час - лорд Рассел- Джонстон (Сполучене Королівство). За ініціативою Президента ПАРЄ або Комітету Міністрів і у випадку їх взаємної згоди можуть проводитися спеціальні сесії ПАРЄ.

Заступники Президента (віце-президенти), яких на сьогодні 18, обираються Асамблеєю за національною квотою на ротаційній основі на однорічний термін. Неодноразово заступником Президен­та Парламентської асамблеї Ради Європи за квотою України обирався Голова Постійної делегації Верховної Ради України у ПАРЄ Борис Олійник.

Асамблея таємним голосуванням обирає Генерального секрета­ря Ради Європи, заступника Генерального секретаря, Генерального секретаря Асамблеї - всіх трьох на термін 5 років - та суддів Євро­пейського суду з прав людини, грунтуючись на результатах слухань кандидатів у Комітеті ПАРЄ з юридичних питань і прав людини.

Асамблея також обирає Уповноваженого Ради Європи з прав людини, посаду якого було введено восени 1999 року за ініціати­вою Фінляндії.

Крім того, Комітет Міністрів Ради Європи обирає членів Європейського комітету із запобігання тортурам та іншому нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню зі списку трьох кандидатів, що ухвалюється Бюро ПАРЄ.

Безперечно, надані Асамблеї повноваження щодо обрання вищих посадових осіб Ради Європи дещо розширяють її статус за межі суто консультативного, посилюючи її роль як всеєвропейської парламентської інституції та парламентської гілки Ради Європи.

Президент та віце-президенти, а також голови п’яти політич­них груп складають Бюро Парламентської асамблеї, яке забезпе­чує координацію діяльності Асамблеї та її комітетів, допомагає Президенту у виконанні його обов’язків та визначає напрями зов­нішніх відносин Асамблеї. До повноважень Бюро входить також підготовка порядку денного засідань ПАРЄ, направлення ініці­атив членів Асамблеї щодо підготовки проектів резолюцій і рекомендацій на розгляд профільних комітетів ПАРЄ, підтри­мання контактів з парламентами інших країн і міжнародними організаціями.

Зокрема, саме Бюро повноважне приймати рішення про надання статусу “спеціально запрошеного гостя” національним парламентам європейських держав - нечленів Ради Європи, які підписали Гельсінкський заключний акт від 1 серпня 1975 року, Паризьку хартію для нової Європи від 21 листопада 1990 року, застосовують інші документи, прийняті на конференціях ОБСЄ, а також підписали та ратифікували два пакти ООН від 16 грудня 1966 року про громадянські, політичні, економічні, соціальні і культурні права (вимога статті 59.1 Правил Процедури ПАРЄ).

Відповідно і питання про призупинення або скасування зазначеного статусу входить до компетенції Бюро. Так, 13 січня 1997 року Бюро ПАРЄ ухвалило безпрецедентне рішення про призупинення статусу “спеціально запрошеного гостя” відносно парламенту Білорусі у зв’язку з неконституційним, за висновком Бюро, розпуском демократично обраної Верховної Ради Республіки Білорусь Президентом цієї держави Олександром Лукашенком.

За пропозицією Бюро Асамблея може надати статус спостерігачів парламентам країн - нечленів Ради Європи. На сьогодні таким статусом у ПАРЄ наділені парламенти Ізраїлю, Канади, Мексики (не плутати зі статусом спостерігачів при Раді Європи, рішення про надання якого ухвалює Комітет Міністрів).

Роботу Асамблеї готують 14 загальних комітетів, які спеціалізуються у таких областях:

• політичні питання, включаючи відносини з країнами - нечленами Ради Європи;

• юридичні питання і права людини;

• питання дотримання обов’язків і зобов’язань державами-членами Ради Європи (моніторинг);

• соціальні питання, охорона здоров’я та сім’ї;

• культура і освіта;

• навколишнє середовище, регіональне планування та органи місцевої влади;

• наука і технології;

• сільське господарство та розвиток сільських місцевостей;

• питання економіки та розвитку;

• міграція, біженці та демографічні проблеми;

• зв’язки з національними парламентами та громад­ськістю;

• питання рівних можливостей для жінок і чоловіків;

• Правила Процедури та імунітети;

• бюджетні питання.

Комітет з питань моніторингу формується з представників політичних груп Асамблеї пропорційно їх чисельності, а решта загальних комітетів — за квотами національних делегацій.

Чисельність і принципи формування комітетів визначаються ПАРЄ. Членами комітетів (але не головами) можуть бути і заступники представників. Комітети розглядають документи, що передаються їм Бюро ПАРЄ за погодженням з Асамблеєю або Постійним комітетом (доповіді і послання Комітету Міністрів, національних і міжнародних інституцій, з якими Рада 'Європи підтримує офіційні стосунки, пропозиції членів Асамблеї та інші офіційні документи), всі питання, що безпосередньо передаються їм Асамблеєю або Постійним комітетом, і, нарешті, заходи, що прийняті по рекомендаціях і резолюціях ПАРЄ на основі їхніх доповідей. Вони організовують слухання, спеціалізовані колоквіуми та конференції, результати яких можуть потім використовуватися для підготовки доповідей на Асамблею.

Комітети зазвичай проводять свої засідання у Страсбурзі або Парижі, інколи у Брюсселі, якщо передбачається спільне засідання з профільним комітетом Європейського парламенту, або у Будапешті у приміщенні Європейського

молодіжного центру. Мінімум раз на рік кожний комітет (крім комітетів з питань бюджету і з Правил Процедури) проводить виїзне засідання в одній з держав—членів РЄ. Таке засідання має на меті ознайомлення комітету з конкретною ситуацією в країні стосовно питань, що входять до його компетенції.

На червневій частині сесії 2000 року Асамблея ухвалила рішення про скорочення з наступного року кількості загальних комітетів з 14 до 10. З цією метою Комітет з питань науки і технологій буде об’єднано з Комітетом з питань культури та освіти (під новою назвою “Комітет з питань культури, науки та освіти”), Комітет з питань сільського господарства та розвитку сільських місцевостей зіллється з Комітетом з питань навколишнього середовища, регіонального планування та місцевих органів влади (під новою назвою “Комітет з питань навколишнього середовища та сільського господарства”). Повноваження Комітету з парламентських і громадських відносин у частині стосунків з національними парламентами буде передано Бюро Асамблеї, а у частині функціонування демократичних інститутів - Комітету з політичних питань. Крім того, кожний комітет Асамблеї буде тепер відповідати за зв’язки з неурядовими організаціями за своїм профілем. Нарешті, повноваження Комітету з бюджету (мова йде лише про бюджет Ради Європи) будуть передані Комітету з економічних питань та розвитку.

Таким чином з 2001 року Асамблея на початку кожної чергової сесії (тобто у січні кожного року) створюватиме такі загальні комітети:

1. Комітет з політичних питань (76 місць).

2. Комітет з юридичних питань та прав людини (76 місць).

3. Комітет з економічних питань та розвитку (76 місць).

4. Комітет із соціальних питань, охорони здоров’я та сім’ї (76 місць).

5. Комітет з питань міграції, біженців та демографії (76 місць).

6. Комітет з питань культури, науки та освіти (76 місць).

7. Комітет з питань навколишнього середовища та сільського господарства (76 місць).

8. Комітет з питань рівних можливостей для жінок і чоловіків (46 місць).

9. Комітет з Правил Процедури та імунітетів (46 місць).

10. Комітет з питань дотримання обов’язків і зобов’язань державами—членами Ради Європи (Комітет з моніторингу) (76 місць^[XXV]).

Зазначені заходи, на думку Асамблеї, дозволять значно скоротити бюджетні витрати і сприятимуть підвищенню ефективності роботи всіх структур Асамблеї. Проте дискусії щодо нової структури комітетів ПАРЄ ще тривають.

Для здійснення функцій ПАРЄ у період між її сесійними частинами формується Постійний комітет Асамблеї. Він складається із членів Бюро ПАРЄ, голів політичних груп (або, в разі їхньої відсутності, представників відповідних груп), голів національних делегацій (або, за їх відсутності, призначених з членів делегацій їхніх заступників), голів загальних комітетів (чи, в разі їхньої відсутності, віце-голів відповідних комітетів). Президент Асамблеї вважається одночасно Головою Постійного комітету, а віце-президенти Асамблеї - віце-головами Постійного комітету. Постійний комітет, відповідно до Правил Процедури ПАРЄ, має повноваження “готувати роботу Асамблеї, забезпечу­вати безперервність її діяльності та, в разі необхідності, діяти від її імені”. У Висновку від 10 січня 1957 року (док. 614) щодо компетенції Постійного комітету Комітет з Правил Процедури роз’яснив, що вищенаведене положення має тлумачитися вільно. Цей висновок того ж дня був ухвалений Асамблеєю, що означає: рішення Постійного комітету мають силу рішень Асамблеї. З іншого боку, згідно зі статтею 15.4 Правил Процедури, Постійний комітет не може збиратися, коли проходить сесія Асамблеї. Відповідно, за традицією, питання першорядної ваги, окрім термінових (таких, наприклад, як початок воєнних дій НАТО проти Югославії у березні 1999 року), виносяться на розгляд сесії Асамблеї. З 1971 року засідання Постійного комітету проводяться в різних державах-членах Ради Європи на ротаційній основі. У разі необхідності Асамблея може створювати для реалізації конкретних цілей і завдань (наприклад, для вивчення конкретної кризової ситуації) спеціальні комітети (ад-хок), що діють на тимчасовій основі і безпосередньо підзвітні Бюро ПАРЄ.

ПАРЄ розвиває прямі контакти не тільки з національними парламентами, що мають членство, статус “спеціально запрошеного гостя” або спостерігача в Асамблеї, а й також з іншими міжнародними парламентськими асамблеями, такими, як Європарламент, Парламентські асамблеї Західноєвропейського союзу, ОБСЄ, НАТО, Міжпарламентський Союз, Північна Рада, Парламентська асамблея Чорноморського економічного спів­робітництва, Міжпарламентська асамблея держав-учасниць СНД тощо.

Асамблея є також парламентським форумом для інших міжна­родних організацій, таких, як ОЕСР, ОБСЄ, Європейська космічна агенція, Європейський банк реконструкції та розвитку, спеціалізовані інституції ООН. У роботі окремих комітетів беруть участь в якості консультантів неурядові організації.

У рамках розвитку міжпарламентського співробітництва Асамблея запровадила Пан’європейську програму міжпарламент­ської співпраці та допомоги (ДЕМОПАРЛ), яка відкрита для всіх держав-членів РЄ, а також парламентів, що мають статус “спеціально запрошеного гостя”. Зазначена програма охоплює, зокрема, три сфери: інформація і підвищення кваліфікації парламентарів та парламентських експертів; багатостороннє та двостороннє співробітництво у галузі законодавства; сприяння у наданні документації та організації тематичних засідань.

У Заключній Декларації, прийнятій главами держав та урядів країн-членів Ради Європи на Страсбурзькому саміті 10-11 жовтня 1997 року, особливо підкреслено внесок Асамблеї у підготовку країн-кандидатів до членства у РЄ та підтримку їх демократичного розвитку. Поза сумнівом, Парламентська асамблея, яка. нині включає представників майже всієї географічної Європи, залишатиметься чудовим інструментом для загальноєвропейської співпраці, сприяючи зміцненню демократичної безпеки, поваги до фундаментальних принципів плюралістичної демократії, верховенства права і прав людини.

Участь Постійної делегації Верховної

Ради України у діяльності ПАРЄ

Відповідно до Статуту Ради Європи (ст. 26) у Верховній Раді України, згідно з квотами пропорційного представництва депутатських фракцій і груп, було сформовано склад делегації (12 основних членів і 12 їхніх заступників) для роботи у ПАРЄ.

Повноваження першої делегації були затверджені на січневій 1996 року сесії Асамблеї. Українські парламентарі крім пленарних засідань Асамблеї беруть участь у засіданнях 14 проблемних комітетів, Бюро та Постійному комітеті ПАРЄ. Вони працюють в усіх п’яти політичних групах Асамблеї: Соціалістичній групі; Групі Європейської народної партії; Групі лібералів, демократів та реформаторів; Групі об’єднаних європейських лівих; Групі європейських демократів.

ЗО липня 1998 року Розпорядженням Голови Верховної Ради України затверджено нинішній склад Постійної делегації.

За період із січня 1996 р. Постійна делегація здійснила значну роботу щодо забезпечення в Україні правових перетворень та роз’яснення в Асамблеї ситуації, що склалася в нашій країні в процесі формування демократичного суспільства.

Члени делегації неодноразово використовували трибуну Асамблеї для привернення уваги європейських політиків, міжнародних організацій до актуальних проблем України, внесення конкретних пропозицій, спрямованих на захист національних інтересів держави і підвищення ефективності її співробітництва з Радою Європи.

Завдяки активній роботі української депутації в полі особливої уваги Парламентської асамблеї постійно знаходилися питання ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, екології, забезпечення основних свобод і прав людини, функціонування місцевого самоврядування, соціально-економічної ситуації в Україні тощо.

Так, завдяки ініціативі членів делегації тричі - у 1996, 1999 та 2000 роках - розповсюджувалися звернення серед членів Асамблеї до «Великої Сімки» щодо активізації зусиль, спрямованих на ліквідацію наслідків аварії на ЧАЕС, фінансування об’єкта «Укриття», будівництво Рівненської та Хмельницької АЕС. В Раді Європи було влаштовано виставку «Чорнобиль — 10 років».

Президент Парламентської асамблеї Ради Європи Л.Фішер відвідала Чорнобильську атомну станцію, провела зустрічі з державним керівництвом України, представниками екологічних організацій.

Комітет ПАРЄ з питань навколишнього середовища, регіонального планування та місцевих органів влади провів виїзне засідання на Чорнобильській атомній станції і в Криму з метою надання допомоги у виділенні коштів для добудови об’єкта «Укриття» та лікування тих, хто постраждав від наслідків Чорнобильської катастрофи. За сприяння членів делегації виїзні засідання в Україні, присвячені українській проблематиці, провели також Комітети у зв’язках з європейськими країнами - нечленами Ради Європи, з юридичних питань та прав людини, підкомітети з питань демографії та з прав людини.

Члени делегації брали активну участь в обговоренні і підготовці рішень Асамблеї з соціально-економічних, екологічних, гуманітарних питань, а також питань, пов’язаних з урегулюванням збройних конфліктів.

В інтерв’ю українським журналістам в січні 2000 року Президент Асамблеї лорд Рассел-Джонстон та Генеральний секретар ПАРЄ Бруно Халлер високо оцінили активність делегації у роботі Парламентської асамблеї. Протягом 1998 та 1999 років на посаді голови підкомітету Комітету з питань міграції, біженців і демографії перебував представник України І.Чиж. На січневій частині сесії Асамблеї 2000 року Головою Комітету ПАРЄ з питань науки і технологій обрано народного депутата України А.Раханського. За цей час Комітет провів 6 засідань, на яких розглянуто ряд питань, що стосувалися України.

Починаючи з 1996 року члени української делегації майже 130 разів скористалися можливістю виступити перед Асамблеєю для висловлення позиції щодо питань, які обговорювалися на сесіях, внесли більше 100 поправок до проектів рішень Асамблеї, значна частина яких була ухвалена. Всього за цей період Асамблея розглянула близько 300 питань. Найбільш активно виступали на пленарних засіданнях члени делегації Б. Олійник, А.Раханський, Є.Мармазов, І.Попеску, І.Чиж, В.Костицький, Р.Зварич, С.Курикін. Активну роботу проводили члени Постійної делегації щодо роз’яснення членам ПАРЄ ситуації довкола виконання Україною зобов’язань, взятих при вступі до РЄ. Лише на січневій частині сесії 1999 року Асамблеєю було враховано більшість з 37 поправок, внесених з цього питання народними депутатами до проектів відповідної резолюції та рекомендації Асамблеї. їх виступи в Комітетах і політичних групах значною мірою зняли напругу навколо цього питання. Суттєву роль в позитивному рішенні Асамблеї з питання моніторингу виконання нашою державою обов’язків і зобов’язань перед РЄ відіграв підготовлений і розповсюджений делегацією у червні 1999 року Меморандум, в якому містився вичерпний перелік кроків, здійснених Україною на шляху до виконання взятих на себе обов’язків і зобов’язань.