Репутація і її захист відповідно до статті 8 ЄКПЛ

У своїх останніх рішення Суд визнав, що репутація та честь особи підпадають під сферу захисту приватного життя, гарантованого стат­тею 8 Конвенції^[75].

Приклад: в Рішенні у справі "Пфайфер проти Австрії" заявник був видавцем часопису, який публікувала єврейська громада Відня.

Ще через 2 роки Віденська прокуратура висунула обвинувачення проти професора. В обвинувальному висновку вона частково спира­лася на цитати із статті професора, які заявник опублікував у своїй статті. До завершення кримінального провадження щодо себе про­фесор вчинив самогубство. Права газета надрукувала статтю про його смерть, де пан Пфайфер був обвинувачений у розгортанні полювання на людину, яке у кінцевому підсумку призвело до смерті професора. Автор статті також стверджував, що заявник належав до "товариства мисливців", яке зацькувало одну із своїх жертв до смерті.

Пан Пфайфер подав позов проти автора статті. Компетентний суд останньої інстанції постановив, що наклеп не мав місця. Він заявив, що закид до пана Пфайфера щодо його належності до "товариства мисливців" був суб’єктивною оцінкою. Крім того, суд постановив, що закид щодо існування причинного зв’язку між статтею пана Пфай­фера та смертю професора був суб’єктивною оцінкою, зробленою на основі достатніх фактичних підстав, а відтак, наклепом не був.

Закид про належність пана Пфайфера до товариства мисливців, а також щодо його статті як основної причини смерті професора згодом був повторений у правій австрійській газеті.

Суд висловився щодо захисту репутації у світлі статті 8 наступним чином:

"Предметом цієї справи є публікація, яка позначилася на репутації заявника. Практикою органів Конвенції вже було визнано, що право особи на захист своєї репутації охоплюється статтею 8 як частина права на повагу до приватного життя. У справі "Шові та інші проти Франції", яка розглядалася у зв’язку із статтею 10, Суд постановив, що репутація особи, яка постраждала внаслідок публікації книги, знаходиться під захистом статті 8 як частина права на повагу до приватного життя, що має бути належним чином збалансованим з правом на свободу вираження поглядів. У справі "Вайт проти Швеції", пов’язаною із заявою, поданою за статтею 8, право на захист репутації особи від гаданих наклепів у газетних статтях було визнане таким, що підпадає під сферу застосування концепції "приватного життя". Нарешті, у справі "Файєд та Хаус оф Фрейзер Холдінгз плк. проти Сполученого Королівства" Європейська комісія з прав людини дійшла висновку про те, що публікація певних фактів у звіті, складеному державними органами влади, становила собою порушення права за­явника на повагу до його приватного життя у розумінні статті 8. Суд вважає, що репутація особи, навіть якщо така особа піддається критиці у рамках публічних дебатів, є складовою особистої гідності та психо­логічної недоторканності такої особи, а тому підпадає під сферу застосування концепції її "приватного життя". Відтак, стаття 8 ЄКПЛ у цій справі є застосовною".

Далі Суд дослідив питання про те, чи досягли національні орга­ни влади справедливого балансу між захистом приватного життя та свободою вираження поглядів. Оскільки у рамках визначеної стосовно цього практики Суду він встановив, що такий баланс був досягнутий, порушення статті 8 ЄКПЛ, за висновком Суду, не мало місця.

Слід розуміти різницю між справами, де завдання шкоди репутації особи закидається безпосередньо державі, і справами, де на репутацію особи посягають треті сторони. У деяких випадках порушення статті 8 буде виникати безпосередньо в результаті дій уповноваженого представника держави. Наприклад, у справі "Сідабрас та Дзіауатас проти Литви" йшлось про те, що заявникам було заборонено працю­вати в певних секторах через їхню колишню належність до КДБ^[76]. Суд встановив факт втручання у приватне життя заявників, зазна­чивши таке:

"Разом з тим ця заборона істотною мірою позначилася на їхній спроможності розвивати стосунки із зовнішнім світом, а також створила для них значні перешкоди у зароблянні собі на життя, що вочевидь мало наслідки для реалізації їхнього права на повагу до приватного життя".

Таким чином, накладена державою заборона розглядалася з точки зору її виправданості у світлі пункту 2 статті 8.

У багатьох випадках відповідальність за посягання на репутацію особи покладається на треті сторони, наприклад на ЗМІ або на приватних осіб, а не на саму державу. У таких випадках вину за порушення права на приватне життя не можна покладати безпосе­редньо на державу, але водночас вона має позитивне зобов’язання забезпечувати ефективну реалізацію прав, передбачених статтею 8 Конвенції. Це тягне, зокрема, необхідність існування законів, які забезпечували б адекватний баланс між свободою вираження погля­дів та захистом приватного життя; при цьому судові постанови у цих питання мають демонструвати забезпечення балансу між цими правами (див. п. 9.1.1).

3.3.6.