ПЕРЕДМОВА

Актуальність дослідження. Ставши на шлях формування правової держави, для якої людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недотор­канність і безпека є головною соціальною цінністю, Україна радикально активізувала процес визнання прав людини й ефективізації юридичних засобів їх реалізації, охорони та захисту.

Свобода віросповідання як фундаментальне загальновизнане право людини знайшла своє відображення у міжнародних актах з прав людини, до котрих, перш за все, слід віднести: Загальну декларацію прав людини (ООН, 1948; ст. 18), Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (ООН, 1966; ст. 18), Декларацію про ліквідацію всіх форм нетерпимості і дискримінації на підставі релігії чи переконань (ООН, 1981), Конвенцію про захист прав людини та основних свобод (Рада Європи, 1950; ст. 9), Хартію Європейського Союзу про основні права (2000; ст. 10).

Реальність свободи віросповідання людини, як і будь-якого іншого права особи, залежить від наявності та дієвості механізму її юридично­го забезпечення. Основою такого механізму в Україні є національне за­конодавство, насамперед Конституція України, котрою проголошується, що "кожен має право на свободу світогляду і віросповідання" (ст. 35) і Закон України "Про свободу совісті та релігійні організації" від 23 квіт­ня 1991 р., а також інші нормативно-правові акти. Згідно зі ст. 9 Консти­туції України, частиною національного законодавства України є чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, зокрема ті, в котрих закріплюється свобода віросповіда­ння людини. До них належать, у першу чергу, Міжнародний пакт про громадянські і політичні права та Конвенція про захист прав людини та основних свобод.

Дослідження питань юридичного регулювання свободи віроспові­дання привертало увагу багатьох учених. У радянську добу юридичні аспекти свободи віросповідання людини досліджувалися, зокрема, у працях В. Клочкова, З. Корчевої, А. Ловінюкова, Г. Лупарєва, Ю. Розен-баума, Ф. Рудинського, П. Яшина. Однак їх роботам був притаманний надмірно ідеологізований підхід. Окрім того, зараз ці праці значною мі­рою застаріли, оскільки ґрунтувалися на законодавстві того часу.

3

На сучасному етапі розвитку вітчизняної та зарубіжної правової на­уки окремі юридичні аспекти свободи віросповідання людини дослі­джувалися у працях А. Агапова, М. Бабія, В. Бондаренка, К. Борисова, С. Бублика, С. Бур'янова, В. Єленського, А. Колодного В. Коула Дере-ма, А. Красікова, Н. Лернера, А. Ловінюкова, М. Мариновича, А. Пче-лінцева, П. Рабіновича, В. Савельєва, О. Сагана, Г. Черемниха, О. Шу­би, П. Яроцького та інших вчених.

Водночас слід зазначити, що у вітчизняній юриспруденції моно­графічні дослідження, присвячені саме загальнотеоретичним аспектам нормативної регламентації свободи віросповідання людини, в тому числі механізму юридичного забезпечення цього права, наразі відсутні. Між тим, такі дослідження мають бути складовою формування загаль­ної теорії прав і свобод людини.

Теоретичний і практико-юридичний аналіз правозабезпечувального механізму свободи віросповідання людини в Україні дозволяє ствер­джувати, що у багатьох випадках не в достатньому обсязі представле­ні, а то й взагалі відсутні, деякі юридичні засоби реалізації, охорони та захисту окремих елементів (можливостей) свободи віросповідання, а отже, і розглядуваного права людини загалом. Огляд законодавства України про свободу віросповідання та релігійні організації виявив з-поміж його приписів такі, що не відповідають Конституції України, є взаємно суперечливими, а також потребують коригування та внесення доповнень унаслідок змін, котрі відбулись у соціальному житті України. Така ситуація, як видається, здатна призводити подекуди до порушення свободи віросповідання, до її неправомірного обмеження, до виникнен­ня у нашому суспільстві міжрелігійних конфліктів і в кінцевому підсум­ку - до неможливості повною мірою реалізувати, оберегти й захистити це фундаментальне право людини.

Усі вищезазначені обставини підтверджують актуальність теми про­понованого дослідження та її значення не лише у теоретичному, але й у практичному вимірах.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є монографічний комплексний аналіз філософсько-правових та загальнотеоретичних аспек­тів юридичного забезпечення свободи віросповідання людини в Україні.

Для досягнення поставленої мети необхідно було розв'язати такі за­вдання:

- визначити поняття та розкрити структуру свободи віровизнання та свободи віросповідання людини як її загальносоціальних (природних) прав;

- проаналізувати принципи законодавства України про свободу ві­росповідання та релігійні організації;

4

- визначити поняття та розкрити структуру свободи віросповідання людини як суб'єктивного юридичного права, закріпленого у законодав­стві України;

- проаналізувати механізм та стадії юридичного забезпечення свобо­ди віросповідання людини в Україні;

- здійснити порівняльний аналіз структурних елементів (можливос­тей) свободи віросповідання людини як загальносоціального явища і як суб'єктивного юридичного права, закріпленого у законодавстві України;

- проаналізувати юридичні засоби реалізації, охорони та захисту кожного зі складників свободи віросповідання як суб'єктивного юри­дичного права людини;

- на основі отриманих результатів обгрунтувати та сформулювати пропозиції щодо вдосконалення юридичного забезпечення свободи ві­росповідання людини в Україні.

Об'єктом дослідження є свобода віровизнання та свобода віроспо­відання людини.

Предметом дослідження виступає низка загальних закономірностей юридичного забезпечення свободи віросповідання людини та їх прояв в Україні, а також шляхи й засоби його вдосконалення.

Методи дослідження обумовлені обраною темою, котра перебуває, так би мовити, "на стику" загальної теорії права та держави і галузевих юридичних наук, соціальної філософії й релігієзнавства.

Було використано відповідні філософсько-світоглядні, загальнонау-кові й спеціальні методи наукового пізнання.

Наукова новизна роботи полягає у тому, що вперше у вітчизняній загальнотеоретичній юриспруденції з'ясовано універсальний зміст та складові елементи свободи віросповідання як одного із природних, не-відчужуваних прав людини, а також здійснено системний аналіз юри­дичного механізму забезпечення цієї свободи в Україні.

Елементи наукової новизни вбачаються, зокрема, у положеннях сто­совно:

5

- уточнення визначення загального поняття свободи віровизнання людини як загальносоціального явища та встановлення структури цьо­го права;

- визначення поняття та структури свободи віросповідання людини як загальносоціального явища;

- комплексної характеристики відповідних актів законодавства Укра­їни як нормативної основи юридичного механізму забезпечення свобо­ди віросповідання;

- інтерпретації поняття та структури суб'єктивного юридичного пра­ва на свободу віросповідання, закріпленого у законодавстві України;

- порівняльної характеристики структурних елементів свободи ві­росповідання як загальносоціального права людини, з одного боку, і як суб'єктивного юридичного права - з іншого;

- змісту, видів та юридичних засобів реалізації, охорони й захисту кожного зі структурних елементів свободи віросповідання людини в Україні;

- пропозицій з удосконалення чинного законодавства України про свободу віросповідання та про релігійні організації.

Практичне значення одержаних результатів. Матеріали дослі­дження, як видається, здатні сприяти подальшій розробці загальноте­оретичних аспектів юридичного забезпечення свободи віросповідання людини в Україні.

Висновки та положення роботи можуть бути використані у процесі уточнення та реалізації основних засад політики України у сфері дер­жавно-релігійних відносин, а також удосконалення вітчизняного зако­нодавства про свободу віросповідання людини та діяльність релігійних організацій.

Теоретичні висновки, запропоновані у дослідженні, можуть бути використані в навчальному процесі при викладанні таких дисциплін, як "Загальна теорія держави і права", "Права людини", "Конституцій­не право України", "Релігієзнавство". Вони також можуть виявитись корисними у діяльності, спрямованій на прищеплення поваги до будь-якої віри, переконань та світогляду людей, на виховування шанобливого ставлення до особистісних і культурних прав людини, на формування толерантної поведінки, що, у свою чергу, сприятиме ідеологічному багатоманіттю та подальшій розбудові громадянського суспільства в Україні.

6