<<
>>

Спеціалізовані небанківські кредитно-фінансові установи

Останніми роками на національних ринках позикових капіталів розвинутих країн важливу роль стали відігравати спеціалізовані небанківські кредитно-фінансові інститути, які посіли важливе місце в накопиченні та мобілізації грошового капіталу.

Кредитно-фінансовіустанови в переважній більшості країн посідають важливе місце у їхніх кредитних системах, спеціалізуються на виконанні кількох операцій або в обслуговуванні обмеженого кола клієнтів, а останніми роками навіть починають діяти як серйозні конкуренти комерційних банків на ринку фінансових послуг. Найважливішою їх ознакою є вузька спеціалізація, обслуговування тих секторів ринку позичкових капіталів, де потрібні спеціальні знання й особливі технічні прийоми, які з різних причин не достатньо якісно обслуговуються комерційними банками.

Спеціалізовані небанківські кредитно-фінансові інститути (СНФКІ) (парабанки) як окрема ланка кредитної системи почали формуватись на початку ХІХ ст.

У першій половині ХХ ст. значного розвитку набули страхові компанії, а пізніше — пенсійні фонди і кредитні спілки, які поступово почали займати значні сектори ринку позичкових капіталів. Цей процес був зумовлений рядом об’єктивних причин: — по-перше, економічне зростання багатьох країн у післявоєнний період супроводжувалося зростанням доходів і заощаджень різних верств населення, а потреби їх використання з належним зиском зумовлювали потребу відповідних фінансових послуг;

— по-друге, зростання обсягу операцій на ринку цінних паперів зумовлювало потребу у функціонуванні спеціалізованих фінансових посередників, що полегшують рух капіталів в економіці та забезпечують інвестування коштів. Застосовуючи фінансові інновації на фінансовому ринку, кредитно-фінансові не- банківські установи поступово починають діяти як конкуренти банківського сектора. Особливо важливим етапом їхнього розвитку є здатність акумулювати значні суми грошових коштів на тривалий період та перетворювати один вид активу на інший.

Розвиток кредитно-фінансових інститутів в Україні зумовлений задоволенням об’єктивних потреб у фінансових послугах у зв’язку з переходом до моделі динамічно зростаючої економіки, зростанням доходів і заощаджень різних верств населення, оптимізацією структури виробничих витрат підприємств усіх форм власності, прискоренням і полегшенням руху капіталів та забезпеченням довгострокового інвестування коштів.

У нашій державі така ланка кредитної системи розвинута ще досить слабко. Це підтверджується фактом дуже незначної величини їхніх активів у сукупному ВВП (на 2007 рік активи позабанківських кредитних установ становили до 2% від ВВП). У розвинутих країнах, таких як Німеччина, цей показник сягає 75,5% від ВВП, а в США — 261,8%.

Становлення вітчизняних небанківських кредитних установ відбувається дуже повільно і зовсім не відповідає тим завданням, що стоять перед державою в період розбудови ринкової економіки. Серед найбільш актуальних проблем, які гальмують формування потужної ланки небанківських кредитних установ з посиленням їхньої ролі в розвитку вітчизняної економіки, є:

— недосконале правове поле, в межах якого ці установи діють;

— високий рівень недовіри населення до дії багатьох установ цієї системи з причин багатьох випадків шахрайства з боку організаторів цілого ряду фінансових компаній;

— досить слабкий контроль держави за діями позабанківських кредитних установ, що значно підвищує ступінь ризику всіх учасників цього процесу і, передусім, ризик головного агента — інвестора.

До таких установ слід віднести: страхові компанії, пенсійні фонди, позиково-ощадні асоціації, будівельні товариства, інвестиційні та фінансові компанії, інвестиційні та благочинні фонди, кредитні спілки тощо. Ці інститути суттєво потіснили банки в акумуляції заощаджень населення і стали важливим постачальником позикового капіталу.

Основні форми діяльності цих установ на ринку позикових капіталів зводяться до акумуляції заощаджень населення, надання кредитів через облігаційні позики корпораціям та державі, мобілізації капіталу через усі види акцій, надання іпотечних та споживчих кредитів, а також кредитної взаємодопомоги.

Вказані інститути ведуть гостру конкуренцію між собою як за залучення грошових коштів, так і в сфері кредитних операцій.

Інвестиційна компанія — це інститут колективного інвестування, який за своїм головним функціональним призначенням є установою, що об’єднує індивідуальні заощадження і надає своїм пайовикам , у тому числі й тим, хто не має значних заощаджень, можливість вкласти їх у цінні папери та інші активи.

Інвестиційні компанії та інвестиційні фонди здійснюють кредитування малих та середніх фірм. Їхні інвестиційні програми розраховані, як правило, на недовготривалий період і здійснюються в невеликих масштабах, на відміну від інвестиційних банків. Інвестиційні компанії бувають двох видів: відкритого та закритого типу. В першому випадку інвестиційні компанії зобов’язуються викупити свої акції в акціонерів, у другому — ні.

Становлення ринкової економіки в Україні й гострота проблеми інвестиційних ресурсів зумовлюють необхідність розвитку інвестиційних інститутів. В Україні вони виникли ще до того, як з’явилися перші законодавчі акти, що регламентували їхню діяльність. На початку 1994 р. Президент України підписав Указ «Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії». Відповідно до указу Президента України, передбачено створення інститутів взаємного інвестування у формі інвестиційних фондів та інвестиційних компаній. Основна різниця між ними знаходилась у площині їхніх різних можливостей на ринку цінних паперів. Інвестиційні фонди створювалися як інститути спільного інвестування, тоді як інвестиційна компанія виступала як професійний торговець на ринку цінних паперів, крім того, за певних умов мала змогу здійснювати і колективне інвестування. Різниця була також у розмірах статутного фонду, формах організаційної структури та ін.

Інвестиційний фонд в Україні створювався як юридична особа, функцією якого було спільне інвестування. Його організаційна форма — акціонерне товариство закритого та відкритого типів.

Статутний фонд формується за рахунок грошових коштів, цінних паперів, нерухомого майна тощо.

Згодом у 2001 р. прийнято Закон України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)».

Згідно з положеннями цього закону, в Україні створюються інститути спільного інвестування, які можуть бути відкритого, інтервального і закритого типів.

За формою своєї організації інститути спільного інвестування можуть бути корпоративними інвестиційними фондами та пайовими.

Корпоративний інвестиційний фонд організовує свою діяльність за нормами, встановленими законом України для акціонерних товариств.

Пайові інвестиційні фонди — це активи, які належать інвесторам на правах спільної часткової власності. Ці активи перебувають в управлінні компанії, яка спеціалізується на управлінні активами. Пайові інвестиційні фонди не є юридичними особами.

Як свідчить досвід високорозвинутих країн Заходу, подальше вдосконалення інвестиційного бізнесу відбувається в напрямі посилення тієї ланки, яка забезпечує саме колективну організацію інвестування. Така перспектива розвиває і вітчизняні інвестиційні фонди.

У2007р. в Україні було зареєстровано 107 публічних інститутів спільного інвестування. З них 8 — відкритих, 19 — інтервальних, 53 — закритих, а 27 перебували в процесі реєстрування [16, с. 26-35].

Фінансові компанії здійснюють кредитування клієнтів шляхом купівлі їхніх боргових зобов’язань. Серед фінансових компаній важливе місце посідають холдинг-компанії. Купівля зобов’язань дозволяє їм тримати великі пакети акцій компаній і здійснювати контроль над їхньою діяльністю. До фінансових компаній належать і кредитні установи, що обслуговують гуртову та роздрібну торгівлю, зокрема які діють у сфері споживчого кредиту.

Фінансові компанії надають такі послуги:

— залучення фінансових активів юридичних осіб із зобов’язанням щодо наступного їх повернення;

— залучення фінансових активів фізичних осіб із зобов’язанням щодо наступного їх повернення шляхом укладення договорів управління майном;

— надання позик;

— надання гарантій;

— надання фінансових кредитів за рахунок власних коштів;

— факторинг;

— фінансовий лізинг;

— діяльність з обміну валют;

— залучення коштів установників управління майном з метою фінансування будівництва житла;

— інші.

Враховуючи розмаїття фінансових послуг, які можуть надавати фінансові компанії, доцільно умовно розподілити фінансові послуги на три групи:

> діяльність з управління фінансовими активами;

> послуги кредитування;

> діяльність із забезпечення проведення розрахунків.

На кінець 2007 р. було 409 установ фінансових компаній, які мають право надавати фінансові послуги (302 — фінансові установи зареєстровано в 2006р, 277 — у 2005р.) [16, с. 26-35].

Станом на кінець 2007 р. фінансові компанії залучили на будівництво житла 5,92 млрд грн, від фізичних та юридичних осіб — більше ніж 6 млрд грн, укладено договорів факторингу на суму 485,2 млн грн, а величина статутного та власного капіталів фінансових компаній становила майже 1,51 млрд грн.

Отже, позитивна статистика свідчить, що фінансові компанії в Україні динамічно розвиваються, незважаючи на недосконале законодавство та інші правові перешкоди.

Недержавні пенсійні фонди створюються фірмами для виплати пенсій та допомоги працівникам і службовцям. Створення таких фондів дає змогу зменшити податкові платежі фірми та використовувати їх для купівлі акцій інших компаній, що забезпечує зміцнення фінансової могутності компанії.

Кошти цих фондів утворюються за рахунок внесків робітників, службовців, підприємств, а також прибутків від інвестицій самих пенсійних фондів. У пенсійних фондах західних країн акумулюються значні кошти, які інвестуються переважно в акції акціонерних компаній як на національному, так і міжнародному ринках позикових капіталів. Профспілкові фонди є самостійною ланкою західної кредитної системи. Уряд заохочує розвиток пенсійних фондів, тому що частина їхніх резервів розміщується в короткострокові і довгострокові цінні папери.

Система недержавного пенсійного забезпечення становить третій рівень пенсійної системи, запроваджений Законом України «Про недержавне пенсійне забезпечення» від 9 липня 2003 р.

Як відомо, в Україні відбувається помітне погіршення демографічної ситуації. Одним з прикладів цього є старіння населення. Так, якщо частка пенсіонерів у загальній кількості населення в 1991 р. становила 25,2%, то вже на початок 2007 р. цей показник сягав 30%. Тому все частіше в Україні постає питання щодо трансформації і реформування пенсійної системи.

Верховна Рада України прийняла два закони: «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та «Про недержавне пенсійне забезпечення» від 2003р.

Закон України «Про недержавне пенсійне забезпечення» дає можливість створити систему недержавного пенсійного забезпечення і розвитку недержавних пенсійних фондів. На початку 2008 р. таких фондів було трохи більше ніж 90, а їхні активи становили 281 млн грн (0,033 млрд дол. США), тоді як у Росії в таких фондах накопичено 15,5 млрд дол. США, а в Польщі — 40,7 млрд дол. США. Пенсійні внески від фізичних та юридичних осіб становили 234,4 млн грн.

Загальний розподіл пенсійних фондів за регіонами України залишається відносно сталим. Найбільше недержавних пенсійних фондів зареєстровано в м. Києві — 64 з 96 [16, с. 33-34]. Активами недержавних пенсійних фондів управляють 44 компанії.

Досвід роботи таких фондів ще дуже малий, ситуація в економіці досить складна, але початок реформуванню пенсійної системи в нашій державі вже покладено. Про збільшення інтересу до недержавного пенсійного забезпечення в 2007 р. свідчить зростання кількості учасників НПФ відповідно до укладених контрактів: протягом року вона зросла на 85,4 тис. осіб (на 44%) і на 31.12.07 становила 278,7 тис. осіб (88,4 тис. осіб — 2005р., 193,3 тис. осіб — 2006 р.).

Особливою групою є ощадні установи. Ощадні каси — це державні установи, які належать місцевим органам влади (муніципалітетам) або створені при державних поштових установах. Вони залучають вклади дрібних вкладників, купуючи на них облігації державних позик. Так, у США існують три види ощадних установ: ощадні банки, ощадно-позикові асоціації та кредитні спілки.

Особливістю ощадних банків є те, що вони купують цінні папери (облігації державних та місцевих органів влади). Ощадні банки можуть бути власністю клієнтів (взаємноощадні банки) або функціонувати як акціонерні товариства (фондові ощадні банки). В США існують також гарантійні ощадні банки, вкладники яких або отримують стабільний відсоток за вкладами («звичайні вкладники»), або відсоток, що коливається залежно від результатів діяльності банку («спеціальні вкладники»).

Кредитні спілки є різновидом кооперативів, створюваних окремими групами населення з метою об’єднання коштів для вирішення практичних проблем. Кредитні спілки утворюються на паях для короткострокового кредитування їхніх учасників (для будівництва або ремонту будинку, купівлі автомобіля тощо).

Перший спеціальний нормативний акт щодо кредитних спілок в Україні з’явився в 1993 р. Це був Указ Президента України, який затверджував «Тимчасове положення про кредитні спілки в Україні». Відповідно до нього, кредитна спілка набуває статусу суспільної організації, що мала об’єднувати не менш як 50 осіб. За мету своєї діяльності кредитні спілки визначили фінансовий і соціальний захист членів спілки на основі взаємного кредитування. У кінці 2001 р. Верховна Рада України прийняла Закон України «Про кредитні спілки». Згідно з цим законом, кредитна спілка визначена як неприбуткова організація, що на кооперативних засадах заснована фізичними особами, яка за рахунок сукупних грошових внесків задовольняє потреби своїх членів у взаємному кредитуванні та наданні різних фінансових послуг.

На кінець 2007 р. в Україні вже налічувалося більше ніж 834 кредитних спілок (725 кредитних спілок — 2005 р.; 781 кредитна спілка —

2006 р.).

Позичковий портфель цих спілок налічує 3,5 млрд грн (1,9 млрд грн — 2006 р.; 1,1 млрд грн — 2005р.), загальні активи сягають 5,2 млрд грн (3,2 млрд грн — 2006р.; 1,9 млрд грн — 2005р.), а членами є понад 2392 тис. громадян нашої держави (1791 тис. осіб — 2006р.; 1231 тис. осіб — 2005р.) [16, с. 33-34].

Ринок кредитних спілок України продовжує стрімко розвиватися і демонструє позитивні тенденції. Основні з них такі:

— значно підвищився рівень капіталізації більшості кредитних спілок, а також суттєво поліпшився їхній фінансовий стан;

— зросла кількість «майданчиків» для надання послуг;

— КС досягли вищого рівня організаційної та системної інтеграції через участь у Всеукраїнських та місцевих асоціаціях, утворення об’єднання КС «Програма захисту вкладів», подальший розвиток мережі об’єднаних КС, утворення нових елементів сервісної інфраструктури;

— започатковано проекти, що сприяють зростанню прозорості та відкритості діяльності КС, підвищенню рівня економічної освіченості та захисту прав їхніх членів.

Страхові компанії здійснюють страхування життя або майна. Важливим новим явищем у розвитку страхування в нашій державі стала поява нових видів страхування — страхування підприємницьких ризиків, перестрахування тощо.

У нашій країні існує майнове і особисте страхування. Майнове страхування розрізняється залежно від категорії та за видами застрахованого майна — страхування будівель та споруд, сільськогосподарських культур та тварин, засобів автотранспорту і рибальських суден, домашнього майна тощо.

Взаємні страхові компанії являють собою кооперативну форму організації. Їхній капітал утворюється за рахунок платежів окремих осіб. Кожний застрахований згідно з правилами організації компанії стає частковим її співвласником. Тарифи взаємних компаній вищі, ніж акціонерних. Капітал цих компаній утворюється за рахунок продажу полісів, які дають право на участь у прибутках. Кожний застрахований вносить страхові платежі залежно від допустимої суми збитків компанії. Якщо внаслідок страхових операцій у компаній залишається прибуток, то його розподіляють між її членами або спрямовують на рахунок майбутніх платежів чи на збільшення страхової суми.

Процес розвитку страхової справи в Україні поступово набирає сили. На початок 2008 р. в Україні налічувалось 446 страхових компаній (411 страх. компаній. — 2006 р.; 398 страх. компаній — 2005р.) [16, с. 21-22]. Проте потужність страхових компаній ще далека від тих вимог, які ставить ринкова економіка нашої країни. Так, на кінець 2007 р. загальні активи всіх страхових компаній України становили близько 32,2 млрд грн (23,9 млрд грн — 2006р.; 20,9 млрд грн — 2005р.) Із існуючих ризиків застраховано тільки 10%, тоді як у розвинутих країнах цей показник сягає 90-95%.

Правова база, яка регламентує страхову справу, пройшла декілька етапів розвитку:

> Декрет КМУ «Про страхування», який було прийнято в 1993 р.;

> Закон України «Про страхування» від 1996 р.;

> Закон України Про внесення змін до Закону України «Про страхування» від 2001 р.

Для контролю за діяльністю страхових компаній створено Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю.

Ломбарди — це кредитні установи, які надають грошові позики під заставу рухомого майна. В нашій країні вони виникли на початку 20-х років. Ломбарди є державними госпрозрахунковими підприємствами. Вони перебувають у розпорядженні місцевих Рад у системі установ побутового обслуговування. Ломбарди були створені з метою надання можливості населенню зберігати предмети особистого користування і домашнього вжитку, а також брати позику під заставу цих речей.

Ломбарди видають позики на строк до трьох місяців у розмірі 75% від вартості оцінки заставлених речей і до 90% — вартості виробів з дорогоцінних металів, каменів, годинників у золотій оправі тощо. Оцінка речей, що здаються на зберігання або під заставу для одержання позики, здійснюється за домовленістю сторін, а вироби з дорогоцінних металів — за державними розцінками. Для розвитку своїх операцій ломбарди можуть користуватися банківським кредитом.

Порівняно з банками та кредитними спілками ломбарди мають меншу частку на ринку кредитування. Але у зв’язку з простою процедурою оформлення ломбардні кредити користуються попитом.

Сума фінансових кредитів, наданих під заставу майна (дорогоцінних металів, побутової техніки, нерухомості та ін.), в Україні становить:

> 2005 р. — 1,04 млрд грн;

> 2006 р. — 1,06 млрд грн;

> 2007 р. — 1,4 млрд грн.

Як бачимо, в нашій країні ломбарди залишаються одним із найбільших консервативних і стабільних фінансових інститутів для фізичних осіб — вони орієнтовані на видачу дрібних та короткострокових кредитів. Середня сума ломбардного кредиту в Україні за останні три роки коливається в межах 300-450 грн, а середній строк кредиту — 10-12 днів. Відсоткові ставки коливаються від 0,3 до 1% за день [16, с. 31-32].

Отже, небанківські фінансово-кредитні інститути потрібно розглядати як третю складову частину кредитно-фінансової системи країни, яка помітно впливає на економіку. Їх відносять до менш надійних, ніж банки, проте через відсутність регулятивних вимог і обмежень, які пред’являються до банків, вони можуть надавати клієнтам дешеві фінансові послуги, сплачувати вищі відсотки за депозитами тощо. Вони успішно конкурують з банками за рахунок значно вигіднішої структури витрат і доходів, високої якості, а головне — нижчої вартості фінансових послуг, що пропонуються клієнтові.

<< | >>
Источник: Коваленко Д. І.. Гроші та кредит: теорія і практика: Навч. посібник. 3-тє вид. допов. та перероб. — К., 2011. — 352 с.. 2011

Еще по теме Спеціалізовані небанківські кредитно-фінансові установи:

- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -