<<
>>

3. методичні рекомендації ДО САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

МОДУЛЬ І. Вивчення теоретичного курсу дисципліни ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 1.

Історичні аспекти розвитку грошових відносин

Тема 1. Сутність і функції грошей

Мета роботи: засвоєння, закріплення, поглиблення та систематизація знань про роль держави у створенні грошей, а також особливості використання національних та колективних валют як світових грошей
План вивчення теми
1.
Роль грошей в економіці.
2. Різновиди сучасних кредитних грошей.

Методичні рекомендації до самостійної роботи

Грошам належить визначальне місце в ринковій економіці. Масштабність виконання грошима своєї ролі не завжди легко збагнути і викласти логічно. Тому рекомендуємо студентам звернути увагу на певні моменти цього питання.

Гроші виконують важливу інформативну роль. Їх можна назвати "мовою ринку". Адже вся статистична, комерційна, виробнича інформація стосовно процесів, що відбуваються в економіці, подається через вартісні показники у їх грошовому вираженні.

Грошові відносини є найскладнішим елементом ринку. Вони мають широко розгалужену, багатоступінчасту структуру, реалізуються не на одному, а на декількох рівнях.

Гроші – досить нестійкий і чи не найуразливіший елемент ринкової економіки. Гроші є унікальною особливістю ринкової економіки, яка полягає в тому, що кожен із її структурних елементів одягнений в єдину, спільну для всіх, функціональну форму. Такою унікальною формою є грошова оболонка. Не зосереджуючи в собі скільки-небудь цінності, гроші служать мірилом вартості всіх оточуючих нас речей і мають здатність перетворюватись в будь-яку з них. Гроші тимчасово накопичуються для використання їх на спеціальні цілі: нові капіталовкладення, розширення підприємств і організацій, технічної реконструкції і оновлення виробництва, інші цілі.

Можна побудувати свою доповідь за такими напрямами:

1) Гроші як засіб стимулювання та регулювання виробництва;

2) Гроші, як засіб нагромадження та переливання капіталу.

Сучасні кредитні гроші представлені паперовими, електронними, пластиковими картками. Значний інтерес викликають електронні гроші. В нашій країні склалася певна система їх використання. Система електронних платежів (СЕП) Національного банку України — це загальнодержавна платіжна система, яка забезпечує здійснення розрахунків у електронній формі між банківськими установами (та їхніми філіями) як за дорученнями клієнтів банків, так і за зобов\'язаннями банків один перед одним на території України. Основними завданнями системи є:

— задоволення потреб економіки, що реформується і розвивається;

— удосконалення кредитно-монетарної політики, яку проводить НБУ, через отримання оперативної та точної інформації про переміщення грошових коштів і стан кореспондентських рахунків;

— виконання міжбанківського етапу всіх видів безготівкових розрахунків;

— мінімізація часу на виконання міжбанківських розрахунків та на обіг грошових коштів;

— високий рівень безпеки міжбанківських розрахунків;

— надання широкого спектру послуг для користувачів;

— високий рівень внутрішнього бухгалтерського обліку та контролю;

Розрахунки за допомогою СЕП регламентуються відповідними документами Національного банку України. Це:

— «Положення про міжбанківські розрахунки в Україні», затверджене постановою Правління Національного банку України від 21 березня 1996 р.

— «Інструкція № 7 про безготівкові розрахунки в господарському обороті України», затверджена постановою Правління Національного банку України від 2 серпня 1996 р.

За відсутності належного правового регулювання діяльності, пов’язаної з електронними грошима, виникають суттєві правові та фінансові ризики. Правовий ризик виникає внаслідок того, що така діяльність не є легалізованою. Відсутність правової основи операцій, які виконуються у системах електронних грошей, є джерелом ризику як для окремих трансакцій та учасників, так і для систем в цілому.

Фінансові ризики держателів і торговців виникають через певну невизначеність щодо остаточного виконання грошових зобов’язань з боку емітента. За погашення електронних грошей комерційні структури несуть договірну відповідальність, до того ж їм притаманний ризик банкрутства.

Міжнародні банківські установи наголошують, що мають бути встановленні чіткі правила та умови, за якими може здійснюватися емісія електронних грошей, запроваджений контроль за нею, оскільки така емісія може негативно вплинути на стабільність фінансової системи та безперебійне функціонування платіжних систем.

В Україні прийняття законодавчих норм щодо електронних грошей та їх емітентів є нагальною потребою. Необхідне адекватне правове регулювання процесів, в яких фактично вже приймає участь певна частина користувачів – постачальників та споживачів послуг. Внесення доповнень до законодавства продиктоване розвитком суспільства і дозволить легалізувати види діяльності, які на момент розробки діючих законів України не існували.

Метою внесення змін до законодавства є запровадження контролю за діяльністю, пов’язаною з електронними грошима, і разом з цим - створення регулятивної основи, яка б сприяла виявленню потенційних переваг електронних грошей і забезпечила потреби електронної торгівлі в Україні.

На 2006–2008 роки була прийнята Програма розвитку Національної системи масових електронних платежів, затверджена Постановою Правління НБУ від 30.03.2006 № 121, яка спрямована на створення необхідних умов для поліпшення структури грошового обігу та забезпечення високого рівня захищеності спеціальних платіжних засобів за рахунок розбудови в Україні масових безготівкових платежів з використанням платіжних карток і скорочення частки готівкових розрахунків.

Програма ґрунтується на положеннях Закону України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні”, Концепції системи електронних розрахунків за товари та послуги в Україні, затвердженій постановою Правління Національного банку України від 18.07.94 № 136.

Програма визначає основні завдання та шляхи їх реалізації щодо подальшого розвитку Національної системи масових електронних платежів з урахуванням світових тенденцій розвитку безготівкових розрахунків, досвіду та сучасних моделей функціонування платіжних систем. Але вона має бути вдосконалена і пролонгована.

Питання для самоконтролю

1. Які причини виникнення грошей ?

2. Які причини обумовили перехід ролі грошового товару від товарів першої необхідності до предметів розкоші, звичайних металів, благородних металів?

3. У чому був правий і у чому помилявся К.Маркс, стверджуючи, що золото і срібло за своєю природою не є гроші, але гроші за своєю природою - це золото і срібло?

4. Чому розвиток грошового товару не зупинився на золоті? Чим пояснюється формування грошей без внутрішньої субстанціональної вартості?

5. Як вплинуло централізоване планування економіки в колишньому СРСР на використання грошей та виконанні ними своїх функцій?

6. Чим відрізняється функція грошей як засобу обігу від функції грошей як засобу платежу?

7. Чим визначається роль грошей у ринковій економіці?

8. Яким чином зміни кількості грошей впливають на основні макро- і мікроекономічні процеси?

9. У чому полягають основні відмінності між раціоналістичною та еволюційною концепціями походження грошей?

10. Як ринок впливав на розвиток форм держави?

11. На якому етапі розвитку форм грошей відчутна роль держави?

12. Як Ви розумієте коригувальну роль держави?

13. Наведіть основні аргументи, які свідчать, що ринок – основний творець грошей?

14. Як Ви розумієте сутність грошей?

15. Якими рисами можна охарактеризувати специфічність товару – гроші?

16.У чому полягає портфельний підхід до визнання суті грошей?

17. Як Ви розумієте поняття “гроші як гроші” та “гроші як капітал”?

18. Яка відмінність між паперовими та кредитними грошима?

Література

1. Гальчинський А.С. Теорія грошей. К.: Основи, 1998.

2. Грищенко А. Деньги: возникновение, сущность, функции и агрегаты // Экономика Украины.

- 1999. - № 2. – C. 62-67.

3. Гроші / Упоряд., авт. вступ. ст. А.А.Чухно . – К.: Україна, 1997.

4. Гроші та кредит: Підручник. – 3-тє вид., перероб. і доп. / За ред. М.І. Савлука. – К.: КНЕУ, 2002.

5. Івасів Б.С. Гроші та кредит. Підручник. – Вид. 2-ге, змін. й доп. Тернопіль: «Карт-бланш», 2005.

6. Щетинін А.І. Гроші та кредит. - К.: Центр навч. літератури, 2005. Розділ 1.

Тема 2. Кількісна теорія грошей і сучасний монетаризм

Мета роботи: засвоєння, закріплення, поглиблення та систематизація знань про особливості монетаристських трактувань ролі держави в регулюванні економіки та про грошово-кредитну політику України в перехідний період у світлі сучасних монетаристських теорій.

План вивчення теми

1. Класична кількісна теорія грошей, її основні постулати.

2. Неокласичний варіант розвитку кількісної теорії грошей. Методичні рекомендації до самостійної роботи

Велике значення для формування наукового уявлення про сутність і роль грошей належить представникам класичної кількісної теорії грошей, які намагались пояснити ті чи інші явища економіки кількістю грошей в обігу. Вперше цю гіпотезу висунув французький вчений Ж.Боден у ХVI ст. Цю ідею також розвивали Дж.Локк, Д.Юм, Ш.Монтескьє. Представником класичної кількісної теорії грошей був англійський політеконом Д.Рікардо. Його погляди носили двійчастий характер: з одного боку він визнавав, що вартість грошей визначається затратами праці на їх виробництво, а з іншого боку, вважав, що в окремі періоди вартість грошової одиниці змінюється в залежності від змін кількості грошей. Для повного уявлення про еволюцію теорії грошей студенти обов’язково повинні ознайомитися з основними постулатами (принципами) класичної кількісної теорії грошей.

На початку ХХ ст. кількісна теорія грошей стала панувати в західній економічній думці як важлива складова частина неокласичної теорії відтворення. Найбільшу популярність одержали два варіанти - трансакційний і кембриджський, із сутністю яких радимо познайомитися.

«Трансакція» у перекладі з латинської означає угоду. У суто практичному значенні цей термін використовується для визначення грошей, які не приносять доходу і витрачаються для поточних операцій, тобто для купівлі товарів і оплату послуг. Неокласичний варіант кількісної теорії знайшов своє обґрунтування в працях американського економіста І.Фішера. Він запропонував рівняння, за допомогою якого можна визначити взаємозв’язок ряду факторів: маси грошей в обігу (М), швидкістю обігу грошей (V), середнім рівнем цін (Р), кількістю товарів (реальним національним продуктом або рівнем фактичного обсягу виробництва) (Q): МV=PQ. Основні аспекти “трансакційного варіанта” І.Фішера: у рівнянні обміну розглядається динаміка грошових потоків на макрорівні; гроші виступають як засіб обігу та платежу; акцент на об’єктивні засади обігу грошей; йдеться лише про пропозицію грошей (Мs).

Представники кембриджського варіанта кількісної теорії грошей пропонують свій варіант загального рівняння обміну: М = К*РQ,

де К – коефіцієнт заощадження. Він за своєю величиною і значенням дорівнює зворотному значенню показника V в рівнянні І.Фішера, а саме: 1/V. Представники кембриджської школи підняли й проблеми грошової рівноваги А. Пігу запропонував формулу (кембриджське рівняння): М = kRP,

де М – маса грошей; R - фізичний обсяг виробництва; P – ціна виробленої продукції, k – частина виробленої продукції RP, яку населення зберігає у грошовій формі. Звідси – коли частина ВВП, яку населення зберігає у грошовій формі (k), є незмінною і водночас незмінною є ціна виробленої продукції (P), виникає обернено пропорційний зв\'язок між купівельною силою грошової одиниці і величиною касових залишків у народному господарстві, тобто касові залишки зростають, а купівельна спроможність грошей падає, і навпаки. Треба запам’ятати, що касові залишки – це готівкові гроші та залишки грошей на поточних рахунках.

Питання для самоконтролю

1. За яких історичних умов виникла класична кількісна теорія грошей?

2. Які економічні причини появи кількісного підходу до вивчення ролі грошей?

3. Які основні постулати класичної кількісної теорії грошей?

4. У чому особливості неокласичного варіанту розвитку кількісної теорії грошей?

5. Чим відрізняються “трансакційний” і “кембриджський” варіанти кількісної теорії грошей?

6. У чому полягає внесок Д.Кейнса у розвиток кількісної теорії грошей?

7. Що собою являє кейнсіансько-неокласичний синтез?

8. У чому полягає внесок М.Фрідмена в розробку монетарної політики?

9. Які особливості має сучасний монетаризм як альтернативний напрям кількісної теорії?

10.З якою метою урядові органи використовували монетаризм?

11.Які відмінності металістичної та номіналістичної теорії грошей?

12.Які функції грошей визнаються представниками металістичної, номіналістичної та кількісної теорії?

13.Які фактори впливають на “купівельну силу грошей” за І. Фішером?

14.У чому слабкі місця математичних викладок І. Фішера?

15.Хто з представників кембриджської школи вніс в її розвиток найбільший доробок?

16.Які економічні та політичні умови сприяли появі кейнсіанської версії кількісної теорії грошей?

17.У чому неминучість інфляційних наслідків реалізації неокейнсіанських концепцій?

Література

1. Вступ до банківської справи /За ред. Савлука М.І. – К.: Лібра, 1998. – Розд. ІІ, § 2.1.

2. Дзюблюк О. Монетаристська теорія і реалії грошово-кредитної політики в умовах перехідної економіки //Вісник НБУ. - № 5. – 1999.

3. . Гроші /Упоряд., авт. вступ. ст. А.А.Чухно. – К.: Україна, 1997. – Розд. ІІ, гл. 21.

4. Гроші та кредит: Підручник. – 3-тє вид.,перероб. і доп. / За ред. М.І. Савлука. – К.: КНЕУ, 2002.

5. Івасів Б.С. Гроші та кредит. Підручник. – Вид. 2-ге, змін. й доп. Тернопіль: «Карт-бланш», 2005.

6. Сменковський А. Методологічні основи монетарної теорії // Економіка України. - № 4. – 1999. – С. 40.

7. Історія економічних учень. Підручник/ Л.Я.Корнійчук, Н.О.Татаренко, А.М.Поручник та ін..; За ред. Л.Я.Корнійчук. – К.:КНЕУ, 1999. – Розд. ІХ, § 3,4; розд. ХІІ, розд. ХІІІ § 4.

8. Щетинін А.І. Гроші та кредит. - К.: Центр навч. літератури, 2005. Розділ 7.

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 2. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ ГРОШОВОГО ОБОРОТУ

Тема 3. Грошовий оборот і грошова маса

Мета роботи: засвоєння, закріплення, поглиблення та систематизація знань про готівковий та безготівковий сектори грошового обороту та сучасні засоби платежу, що обслуговують грошовий обіг, а також грошову масу і грошові агрегати

План вивчення теми

1. Сутність і структура грошового обороту.

2. Модель грошового обороту. Грошові потоки.

3. Маса грошей в обігу. Грошові агрегати і грошова база.

4. Закон грошового обігу.

Методичні рекомендації до самостійної роботи

Маса грошей, що перебувають в обороті, має дві форми: готівкову і безготівкову. Розмежування грошового обороту на готівковий і безготівковий стає інструментом регулювання об‘єкта грошового обороту – грошової маси.

Зауважимо, що більша частина грошового обороту припадає на безготівковий оборот, який охоплює всі сфери господарських відносин підприємств і організацій, банківських і фінансових установ, населення.

Безготівковий грошовий оборот повністю здійснюється через банківські установи, що в них відкрито рахунки суб‘єктів підприємницької діяльності.

Готівковий оборот обслуговується банкнотами, розмінною монетою і паперовими грошима (казначейськими білетами).

Між готівковим і безготівковим оборотом існує тісний взаємозв‘язок: гроші постійно переходять із однієї сфери обороту в іншу, змінюючи форму готівкових знаків на депозит в банку і навпаки. Надходження безготівкових коштів на рахунок у банку – неодмінна умова для видачі грошей. Тому безготівковий платіжний оборот невіддільний від обігу готівки і утворює разом з ним єдиний грошовий оборот країни, в якому знаходяться єдині гроші одного найменування.

Необхідно розуміти відмінність у тлумаченні понять «оборот» та «обіг». Грошовий обіг - це безперервний рух грошей, які обслуговують реалізацію товарів, послуг і нетоварні розрахунки під час суспільного відтворення. На мікроекономічному рівні грошовий обіг обслуговує кругообіг індивідуального капіталу. При цьому гроші виступають однією з функціональних форм капіталу, є його складовою та елементом багатства, яким володіє власник цього індивідуального капіталу. На макроекономічному рівні грошовий обіг обслуговує кругообіг усього сукупного капіталу суспільства на всіх стадіях суспільного відтворення: у виробництві, розподілі, обміні і споживанні. Тому його називають ще сукупним грошовим обігом. Тут гроші функціонують виключно як гроші і не є функціональною формою капіталу. Подумайте, чому так.

Розглядаючи друге питання, перш за все слід засвоїти сенс поняття «грошовий потік». Під ним розуміють сукупність платежів, що обслуговують окремий етап (чи його частину) процесу розширеного відтворення.

Необхідно знати, з яких грошових потоків складається грошовий оборот. Радимо намалювати в зошиту модель такого обороту.

Зверніть увагу на сучасні засоби платежу, що обслуговують грошовий обіг, їх можна розглядати за формами існування, за характером випуску та закономірностями обігу.

За формами існування – це:

1) готівка;

2) депозитні гроші;

3) електронні гроші.

За характером випуску – це:

1) паперові (у вузькому розумінні) або бюджетні гроші;

2) кредитні гроші.

Кредитний характер може бути притаманний усім формам грошей.

Студенти повинні знати особливості обігу сучасних засобів платежу: банкноти, розмінної (білонної) монети, депозитних грошей, векселів, чеків та вміти їх охарактеризувати.

Вивчення третього питання потребує засвоєння того, що грошова маса є сукупністю залишків грошей у всіх їх формах. Для визначення обсягу та структури грошової маси застосовується відповідний набір грошових агрегатів. Вони будуються шляхом приєднання до попередніх величин нових грошових компонентів у послідовності, що характеризує зменшення їх ліквідності. Зверніть увагу на грошові агрегати, що характерні для країн з розвинутою ринковою економікою. Їх кількість і склад відрізняються між країнами і, відповідно є відмінність з Україною.

Крім грошових агрегатів НБУ визначає показник, що називається грошовою базою. Грошова база – це гроші, які беруть участь в кредитному та грошовому оборотах, але створюють базу для їх розширення. Вона містить нульовий агрегат (М0), готівку в касах банків та резерви комерційних банків на їх рахунках в НБУ.

Четверте питання: закон кількості грошей, що необхідні для обігу, полягає в тому, що протягом певного періоду для обігу необхідна лише певна маса купівельних платіжних засобів. Зміст цього закону можна виразити рівнянням: Кф = Кн , де Кф - фактична маса грошей в обігу; Кн - об’єктивно необхідна для обігу маса грошей.

Пригадайте рівняння обміну І.Фішера, з якого видно, що кількість грошей, що необхідна для забезпечення обігу товарів і послуг, прямо пропорційна номінальному обсягу виробництва (ВНП) та обернено пропорційна швидкості обігу грошової одиниці.

У країнах з розвиненою ринковою економікою врахування закону грошового обігу здійснюється на основі визначення його стану, тобто фактичної міри збалансованості Кф і Кн та розробки і впровадження в життя відповідно кредитної та бюджетної політики. Збалансованість Кф і Кн є важливою умовою забезпечення сталості грошей. Питання для самоконтролю

1. Хто виступає основними суб’єктами грошового обороту?

2. Які основні ринки зв’язуються грошовим оборотом?

3. Які критерії використовуються для класифікації грошових потоків?

4. Чим відрізняється грошовий обіг від грошового обороту?

5. Які фактори впливають на швидкість обігу грошей?

6. Яким чином швидкість обігу грошей впливає на грошову масу?

7. У чому полягає сутність закону грошового обігу і форми його прояву?

8. Якими факторами характеризується сталість грошей?

9. Яким чином введення нової грошової одиниці впливає на стабілізацію грошового обігу ?

10. Які засоби платежу обслуговують грошовий обіг в сучасних умовах?

11. Що таке грошовий оборот? Які особливості грошового обороту на мікро- та макроекономічному рівнях?

12. Які переваги і недоліки безготівкового обороту?

13. Які грошові агрегати визначає Національний банк України?

14. Який грошовий агрегат найкраще відображає функцію грошей як засобу обігу?

15. Що таке грошова база і з яких компонентів вона складається?

16. Хто є емітентом грошей?

17. Як здійснюється первинна емісія грошей?

18. Що таке обов’язкові резерви і яка межа їх встановлення?

19.Чи всі засоби платежу, що використовуються в обігу, можна назвати законними платіжними засобами?

Література

1.Вступ до банківської справи /За ред. Савлука М.І. – К.: Лібра, 1998. – Розд. ІІ, § 2.1.

2.Войтюк Д. Грошові потоки: класифікація та вплив на грошову масу і грошову базу // Економіка України. - № 5. – 1999.

3.Гроші та кредит: Підручник. – 3-тє вид.,перероб. і доп. / За ред. М.І. Савлука. – К.: КНЕУ, 2002.

4.Івасів Б.С. Гроші та кредит. Підручник. – Вид. 2-ге змін. й доп. Тернопіль: «Карт-бланш», 2005.

5.Нікіфоров П.О. Система регулювання грошового обігу // Фінанси України. – 2001. - № 12.

Тема 4. Грошові системи

Мета роботи: засвоєння, закріплення, поглиблення та систематизація знань про грошові системи, інструменти грошово – кредитного регулювання, а також сутність “сеньйоранжу”.

План вивчення теми

1. Сутність, значення і структура грошової системи
2. Види грошових систем та їх еволюція
3. Створення та розвиток грошової системи України
4. Грошово-кредитна політика, її цілі та інструменти
5. Монетизація бюджетного дефіциту і ВВП в Україні

Методичні рекомендації до самостійної роботи

Важливе значення для розуміння теорії грошей має питання про грошові системи. Загальноприйнятим є визначення грошової системи як встановленої державою форми організації грошового обігу в країні. Необхідно розглянути елементи грошової системи і вміти їх пояснювати.

Вивчаючи друге питання, зверніть увагу, що в ряді підручників йдеться не про види, а про типи грошових систем, що одне й те саме. Необхідно ознайомитися з класифікацією грошових систем за різними критеріями. Звертаємо увагу, що еволюція грошових систем відбувалась досить тривалий час і за цей період змінилась від металевого обігу на паперово-грошовий і згодом на кредитний обіг. Проте це не означає, що змінились і елементи грошової системи. Зміни відбулись всередині них. Інакше кажучи, обіг металевих грошових знаків залишився, але з відходом золота із обігу нині обмінюються білонні монети всередині національних грошових систем.

Третє питання присвячено створенню в Україні власної грошової системи в другій половині 90-х років минулого століття. Особливістю цього процесу є те, що українська національна грошова система була створена в ході грошової реформи 1996 р., запровадженню її передував перехідний період з тимчасовою грошовою одиницею – спочатку так званим купоном, а згодом українським карбованцем.

Грошово-кредитна політика, її цілі та інструменти розглядаються в четвертому питанні. Грошово-кредитна політика – це сукупність заходів у сфері грошового обігу і кредитних відносин, які проводить держава. Розробкою і реалізацією грошово-кредитної політики займається центральний банк (ЦБ). Зауважимо, основними типами грошово-кредитної політики є політика грошово-кредитної рестрикції і політика грошово-кредитної експансії. Студентам треба знати, що являють собою обидва типи.

Слід визначити інструменти грошово-кредитної політики, що використовується ЦБ з метою грошово-кредитного регулювання. Це:

O здійснення операцій на відкритому ринку, де реалізуються державні цінні папери;

O регулювання резервної норми комерційних банків;

O зміна норми банківського процента.

Вивчаючи операції на відкритому ринку, слід зауважити, що вони зводяться до здійснення купівлі та продажу уповноваженими установами держави її цінних паперів.

Коли ЦБ купує цінні папери, що перебувають у володінні комерційних банків, він здійснює додаткову грошову емісію. У цьому разі у зв\'язку із зростанням резервів збільшується кредитний потенціал комерційних банків.

Продаж цінних паперів держави комерційним банкам дає інший результат. У разі купівлі на відкритому ринку цінних паперів резерви, комерційного банку і, відповідно, кредитоспроможність падають. Як наслідок, загальна маса грошей, що перебувають в обігу, а також ліквідність фізичних та юридичних осіб знижується.

Далі слід звернути увагу на управління обов’язковими резервами. Обов\'язкові резерви є частиною (нормою в процентах) банківських депозитів та інших пасивів, отриманих банком з інших джерел, яка, згідно з чинним законодавством або встановленими нормативними актами, має зберігатись у формі касової комерційних банків та їхніх депозитів у центральному банку.

ЦБ багатьох країн Заходу здійснюється диференційоване визначення норми резерву за поточними і терміновими вкладами. Законом України «Про банки і банківську діяльність» визначено, що встановлення норм обов\'язкових резервів комерційних банків є компетенцією НБУ.

Мета нормативного визначення обов\'язкових резервів — забезпечення захисту інтересів клієнтів і надійності комерційних банків, підтримання ліквідності останніх.

Студенти повинні знати, що змінюючи норму обов\'язкового резерву,

ЦБ безпосередньо впливає на пропозицію грошей та банківського кредиту. Якщо зменшується норма обов\'язкових резервів, комерційні банки мають можливість збільшити ліквідність своїх активів і вдатися через кредитування до емісії нових грошей. Коли норма резерву підвищується, ці можливості звужуються.

Розгляд питання слід завершити характеристикою облікової політики ЦБ. Облікова ставка процента формується на базі надання центральними банками позик комерційним банкам. Такий кредит надається банкам, що зіткнулися з тимчасовими фінансовими труднощами, як правило, на короткий строк і під заставу державних цінних паперів.

Коли комерційний банк бере позику у ЦБ, він збільшує на таку суму вільні резерви і кредитний потенціал. Це надає банкові-позичальнику можливість видавати додаткові кредити населенню та юридичним особам.

Облікова ставка відіграє опосередковану функцію — визначає комерційним банкам вартість кредитів ЦБ. Якщо облікова ставка процента знижується, то у комерційного банку виникає зацікавленість в отриманні додаткових сум таких кредитів, і навпаки. Відповідно, через зміну облікової ставки збільшується або зменшується на грошовому ринку пропозиція кредитних ресурсів. З урахуванням змін у позиції надлишкового резерву ця динаміка реалізується через механізм кредитного мультиплікатора.

Вивчаючи це питання, зверніть увагу на поняття «сеньйораж». Це —дохід, який отримує уряд внаслідок монопольного права друкувати гроші.

Необхідно підкреслити, що купівля ЦБ державних боргових зобов\'язань називається монетизацією бюджетного дефіциту. Це в свою чергу призводить до інфляції.

Студенти повинні знати, що населення в країнах з високим рівнем інфляції, як правило, не купує нових державних зобов’язань, валютні резерви ЦБ вичерпані, тому держава фінансує бюджетний дефіцит шляхом емісії. Питання для самоконтролю

1. У чому суть грошової системи?

2. Яке місце займає грошова система в економічній системі країни?

3. Які існують основні типи грошових систем?

4. Як визначається тип грошової системи?

5. Які, на Вашу думку, основні вимоги, що пред’являються до грошової системи?

6. Які труднощі випробовує Україна на шляху до утворення грошової системи ринкового типу?

7. Чим відрізняються інструменти прямого та опосередкованого впливу на основні параметри грошового обігу?

8. Які особливості процесу запровадження національної валюти України?

9. Який метод державного регулювання грошової сфери є найбільш ефективним?

10. Місце і роль Центрального банку в державному регулюванні грошової сфери?

11. Яким чином Центральний банк здійснює регулювання грошової сфери?

12. У чому суть грошово-кредитної політики?

13. Які інструменти грошово-кредитного регулювання використовуються в Україні?

14. У чому полягає зміст операцій на відкритому ринку?

15. Як здійснюється регулювання грошової сфери за допомогою зміни обов’язкових резервів?

16. Як впливає облікова політика на грошову сферу?

17. У чому полягають особливості фіскально-бюджетної і грошово-кредитної політики в системі державного регулювання ринкової економіки?

18. Які основні типи фіскально-бюджетної політики?

19. Які основні джерела покриття дефіциту державного бюджету?

20. “Сеньйораж” і монетизація дефіциту державного бюджету?

Література

1. Александрова М.М., Маслова С.О. Гроші. Фінанси. Кредит: Навч.-методичний посібник. – 2-е видання, перероб і допов. – К.: ЦУЛ, 2002. – Лекція № 5.

2. Гальчинський А.С. Теорія грошей: Навчальний посібник. – К.: Основи, 1998. Гл. ІІІ, тема 8. - С. 232-263; тема 10.

3. Гроші та кредит: Підручник. – 3-тє вид.,перероб. і доп. / За ред. М.І. Савлука. – К.: КНЕУ, 2002.

4. Івасів Б.С. Гроші та кредит. Підручник. – Вид. 2-ге, змін. й доп. Тернопіль: «Карт-бланш», 2005.

5. Полозенко Д.В. Про гроші, інфляцію та фінанси у трансформаційній економіці // Фінанси України. – 2008. - № 2. – С.82-88.

Тема 5. Грошовий ринок

Мета роботи: засвоєння, закріплення, поглиблення та систематизація знань про суб‘єкти грошового ринку і фактори, що визначають рівновагу на ринку грошей.

План вивчення теми

1. Сутність грошового ринку.

2. Структура грошового ринку. Методичні рекомендації до самостійної роботи

Вивчення теми слід розпочати із з’ясування суті грошового ринку. Він виступає як механізм перерозподілу коштів між секторами і суб’єктами економіки, збалансування окремих грошових потоків та грошового обороту в цілому.

Характерною відзнакою грошового ринку є те, що на ньому продається і купується такий специфічний товар, як гроші. Як і в будь-якому іншому секторі ринку, тут є свої продавці і покупці, попит і пропозиція, посередники, ціна тощо. Він має свою інфраструктуру, яка забезпечує спрямування потоків коштів від власників (продавців) до позичальників (покупців). Головними елементами цієї інфраструктури виступають банки.

За інституціональною побудовою та характером окремих грошових потоків грошовий ринок можна поділити на два великих сектори:

· сектор прямого фінансування;

· сектор опосередкованого фінансування.

У першому секторі продавці і покупці грошей зустрічаються безпосередньо, і всі питання купівлі-продажу вирішують прямо один з одним.

У другому секторі зв’язок між продавцями і покупцями грошей реалізується через фінансових посередників, які спочатку акумулюють у себе ресурси, а потім продають їх покупцям від свого імені.

Далі слід розглянути структуру грошового ринку. Залежно від призначення коштів, що обертаються на грошовому ринку, в ньому можна виділити два сектори: ринок грошей і ринок капіталів. На першому з них продаються і купуються короткострокові кошти (до 1 року), на другому - середньо- та довгострокові кошти (більше 1 року).

Питання для самоконтролю

1. У чому полягає суть грошового ринку?

2. Хто виступає основними суб’єктами грошового ринку?

3. Які існують канали прямого й опосередкованого фінансування грошового ринку?

4. Які фактори визначають зміну попиту на гроші?

5. Які фактори визначають зміну пропонування грошей?

6. Які фактори впливають на рівновагу грошового ринку?

7. Яку роль відіграють банки і небанківські фінансово-кредитні структури як суб’єкти грошового ринку?

8. Яким чином виявляються основні ринкові ознаки: попит, пропозиція, ціни?

9. Що собою являють ринок грошей і ринок капіталів?

10.Яким чином ринок цінних паперів і валютний ринок пов’язані з грошовим ринком?

11.Який механізм зв’язку між рівнем процентної ставки та обсягом маси грошей в обігу?

12.Якою є залежність між зміною ставки процента і темпами інфляції?

13.Яка залежність між альтернативною вартістю зберігання грошей і процентною ставкою?

14.Який механізм зв’язку між рівнем процентної ставки та обсягом маси грошей в обігу? Як використовує цей механізм центральний банк у своїй грошово – кредитній політиці?

15.У чому полягає процес грошово – кредитної мультиплікації?

16.Що собою являє грошова база?

17.Яким чином збільшення маси грошей в обігу впливає на процентну ставку?

18.Яким чином зростання цін або реальних доходів впливає на рівноважну процентну ставку?

19.Чим відрізняється грошовий ринок від ринку грошей, а ринок грошей – від ринку капіталів?

20.Чи можуть банки працювати в секторі прямого фінансування грошового ринку?

Література

1. Вступ до банківської справи / За ред. Савлука М.І. – К.: Лібра, 1998. – Розд. ІІ.

2. Гроші та кредит: Підручник. – 3-тє вид., перероб. і доп. / За ред. М.І. Савлука. – К.: КНЕУ, 2002.

Тема 6. Інфляція і грошові реформи

Мета роботи: засвоєння, закріплення та систематизація знань про інфляцію, а також знань про грошові реформи
План вивчення теми

1. Теоретичні концепції інфляції.

2. Сутність і форми прояву інфляції.

3. Особливості інфляційного процесу в Україні.

4. Грошові реформи. Методичні рекомендації до самостійної роботи

Розглядаючи цю тему, перш за все слід підкреслити, що інфляція як наслідок негативних процесів в економіці відома вже кілька століть. Однак в економічній теорії досі не існує однозначного погляду на суть цього явища. В економічній науці сформувалися дві основні концепції інфляції:

І) інфляція — знецінення нерозмінних на золото паперових грошей внаслідок переповнення каналів обігу грошовою масою;

2) інфляція — загальне зростання цін на товари та послуги.

Слід стисло охарактеризувати ці концепції інфляції і показати погляди представників кожної з них.

Зауважимо, що в економічній теорії існують розбіжності щодо причин інфляції. Відомі такі теорії інфляції: надмірного попиту, грошових витрат виробництва та теорія інфляції як багатофакторного явища.

Теорія «інфляції попиту» започаткована Дж. Кейнсом. Вчений розглядав інфляційні процеси як невід\'ємну складову елементів макроекономічної системи. У кейнсіанській теорії наголошується, що причиною інфляційних процесів є надмірний попит порівняно з товарною пропозицією. Перевищення попиту над пропозицією Дж. Кейнс назвав «інфляційним розривом». При цьому чинники інфляції можуть залежати як від пропозиції, так і від попиту. Дж. Кейнс зазначав: «...якщо пропозиція грошей у порівнянні з пропозицією товарів для купівлі збільшується, має місце інфляція».

Теорія «інфляції витрат» виникла внаслідок подальшого розвитку кейнсіанської ідеї «негрошового» механізму інфляційного процесу. У 60-ті роки в США інфляція розвивалася за відсутності надмірного попиту і за повної зайнятості, тобто всупереч теорії «інфляційного розриву». Це дало підстави стверджувати, що за умов високої монополізації виробництва і важливої ролі профспілок на ринку праці підприємці можуть підвищувати ціни, а профспілки — заробітну плату з власної ініціативи, навіть за незмінного попиту. Така ініціатива стає рушієм інфляційного процесу. Уся відповідальність за інфляцію покладається на підприємців, котрі не хочуть поступатися своїми прибутками і підвищують ціни в міру зростання виробничих витрат, особливо заробітної плати, оскільки вона найбільш тісно пов\'язана з інфляцією, обслуговує особисте споживання і не сприяє розширенню виробництва.

По-іншому пояснюють причини інфляції представники монетаристської теорії. Зазначимо, що проблеми інфляції є найважливішою складовою монетаризму. Це необхідно прочитати і з’ясувати.

Розгляд другого питання почніть із з’ясування сутності інфляції. Зазвичай вважають, що це – процес знецінення грошей внаслідок надмірної емісії та переповнення каналів обігу грошовою масою.

Студенти повинні знати форми прояву інфляції. Це:

O знецінення грошових знаків стосовно вартості звичайних товарів, тобто падіння купівельної спроможності грошової одиниці;

O поглиблення розриву між рівнями цін на внутрішньому ринку країни та на ринках інших країн і світовому ринку в цілому;

O знецінення національних грошей щодо іноземної валюти;

O зниження валютного курсу національних грошей.

Після цього необхідно розглянути етапи розвитку інфляції та її різновиди: повзучу, галопуючу, гіперінфляцію.

При визначенні соціально-економічних наслідків інфляції потрібно з’ясувати, яким чином вона впливає на різні сфери суспільного життя та різні верстви населення. На основі даних періодичної преси слід проаналізувати розвиток інфляції в Україні, її причини та шляхи подолання.

На завершення теми необхідно розібратися з питанням про види і методи проведення грошових реформ, їх особливостей в умовах золотого стандарту та після його краху. Зауважимо, головною функцією грошової реформи є стабілізація грошового обігу. Вивчення потребує питання про типи грошових реформ. Необхідно знати особливості проведення грошової реформи (1996 р.) в Україні.

Проблемні питання

1. Як Ви розумієте поняття “керована“ і “некерована“ інфляція?

2. Який зв\'язок між інфляцією і дефіцитом бюджету?

3. Чи відрізняються між собою грошові реформи? Які є грошові реформи?

4. Чи завжди необхідно здійснювати грошову реформу? За яких умов вона потрібна?

Тести

1. Грошовi реформи передбачають(знайдіть найбільш вірне тлумачення):

а) повну змiну грошової системи, часткову змiну грошової системи, оздоровлення механiзму регулювання грошового обiгу;

б) утворення нової грошової системи, часткову змiну грошової системи, проведення спецiальних стабiлiзацiйних заходiв;

в) полiпшення механiзму регулювання грошового обiгу вiдносно нових соцiальних умов, повну змiну грошової системи, проведення часткової змiни грошової системи.

2. Зовнi iнфляцiя проявляється в:

а) зростаннi цiн, поглибленнi товарного дефiциту, падiннi валютного курсу грошової одиницi;

б) надмiрному випуску паперових грошей великого номiналу;

в) стримуваннi припливу капiталу, втручанні держави у валютнi відносини;

г) зростанні курсу національної грошової одиниці.

3. Валютна iнтервенцiя - це:

а) пряме втручання ЦБ в дiяльнiсть валютного ринку з метою впливу на курс нацiональної валюти шляхом купiвлi-продажу iноземної валюти;

б) змiна облiкової ставки центральних банкiв з метою регулювання валютного курсу шляхом впливу на рух короткострокових капiталiв;

в) вирiвнювання конкурентоздатностi окремих країн.

4. Девальвацiя – це:

а) оголошення державою знецiнених паперових грошових знакiв недiйсними;

б) офiцiйне зниження металевого складу i курсу нацiональних грошей вiдносно iноземних валют або мiжнародних розрахункових одиниць;

в) обмiн усiх старих знакiв на новi в певнiй пропорцiї з одночасним перерахунком у цiй пропорцiї усiх грошових показникiв;

г) офiцiйне пiдвищення державою золотого складу i валютного курсу або тiльки валютного курсу нацiональної валюти держави.

5. Ревальвацiя - це:

а) оголошення державою знецiнених паперових грошових знакiв недiйсними;

б) офiцiйне зниження металевого складу i курсу нацiональних грошей вiдносно iноземних валют або мiжнародних розрахункових одиниць;

в) обмiн усiх старих знакiв на новi в певнiй пропорцiї з одночасним перерахунком у цiй пропорцiї усiх грошових показникiв;

г) офiцiйне пiдвищення державного золотого складу i валютного курсу або тiльки валютного курсу нацiональної валюти держави.

6. Девальвацiя i ревальвацiя як методи валютного регулювання використовуються для:

а) стабiлiзацiї валютного курсу;

б) приведення офiцiйного курсу у тимчасову вiдповiднiсть з дiйсним;

в) пiдтримання курсу валюти на зниженому рiвнi;

г) обмеження коливання курсу нацiональної валюти.

7. Грошові реформи на основі ревальвації можливі за умови:

а) незначного знецінення грошей та швидкого розвитку економіки і відновленні стабільності ринку;

б) приведення офiцiйного курсу у вiдповiднiсть з дiйсним;

в) пiдтримання курсу валюти на зниженому рiвнi;

г) значного знецінення нацiональної валюти, різкого падіння обсягів промислового виробництва.

8. Деномінація – це:

а) грошова система стабiлiзацiї валютного курсу;

б) укрупнення грошової одиниці без зміни її найменування;

в) заходи щодо знецінення офiцiйного курсу національної грошової одиниці;

в) пiдтримання курсу валюти на зниженому рiвнi;

г) заміна «старих» грошей на «нові».

9. Часткова зміна грошової системи відбувалась (знайдіть невірну відповідь):

а) в Англії згідно з Актом Робетра Піля (1844 р.);

б) в СРСР у 1922-1924 і 1947 рр.;

в) реформа Вітте в 1895-1897 рр.

10. Оголошення державою знецінених паперових грошових знаків недійсними:

а) нуліфікація; в) деномінація;

б) девальвація; г) ревальвація.

11. Офіційна концепція грошової реформи в Україні в 1996 р. базувалась на принципах (вкажіть, що не відповідає дійсності):

а) неконфіскаційності;

б) повної прозорості;

в) обміну старих грошових знаків на нові у пропорції 10:2.

12. Грошова реформа в Україні вересня 1996 р. передбачала (вкажіть, що не відповідає дійсності):

а) заходи щодо заміни діючої грошової одиниці;

б) деномінацію грошових знаків (зменшення на шість нулів);

в) зміна назви грошової одиниці.

13. В Україні відбувається:

а) інфляція попиту; б) інфляція пропозиції; в) імпортована інфляція.

14. Рівень цін можна визначити із рівняння:

а) Р = МV : Q ; б) М/Р = Q – V; в) Р = М – Q + V.

15. Емісія грошей у тому разі, коли вона не може розв’язати проблему бюджетного дефіциту називається:

а) інфляція попиту; б) фіскальна інфляція; в) урядова інфляція.

Теми для підготовки доповідей та рефератів

1. Найцікавіші і найвидатніші грошові реформи у світовій історії.

2. Приклади боротьби з інфляцією у світі. Питання для самоконтролю

1. Які особливості грошових реформ у широкому розумінні цього поняття?

2. У чому полягають особливості грошової реформи в Росії 1922-24рр. та які її найважливіші ланки?

3. Якими є основні напрямки та зміст структурної перебудови грошових систем країн з перехідною економікою?

4. Що собою являє інфляція?

5. Проаналізуйте форми прояву інфляції та основні причини виникнення?

6. Які основні типи інфляції?

7. Яким чином інфляції впливає на виробництво, зайнятість та життєвий рівень?

8. Яке місце займає інфляція у системі державного регулювання грошової сфери?

9. Яка різниця між відкритою та прихованою інфляцією?

10. Яким чином класифікуються форми інфляції відповідно до темпів та змісту інфляційного процесу?

11. Яким чином інфляція пов’язана з емісійним процесом?

12. Яким чином впливає інфляція на розвиток макроекономічних процесів?

13. Якою мірою інфляція пов’язана з безробіттям?

14. Які особливості інфляційного процесу в Україні (1993; 1994 рр.)?

15. Чи можливо подолати соціально-економічні наслідки інфляції в сучасних умовах і яким чином?

16. У чому полягає зміст і функції грошових реформ?

17. Як Ви гадаєте, чому затримувалось проведення грошової реформи в Україні? Чи завершилась грошова реформа обміном грошової одиниці?

18. За якими принципами здійснюється класифікація грошових реформ?

19. На яких засадах здійснюються грошові реформи у вузькому розумінні цього поняття? Які існують різновиди цього типу грошових реформ?

20. Яку роль відіграє бюджетний дефіцит у розвитку інфляції?

Література

1. Гальчинський А.С. Теорія грошей: Навчальний посібник. – К.: Основи, 1998. Гл. ІІІ, тема 8, С. 232-263; тема 10.

2. Гроші та кредит: Підручник. – 3-тє вид.,перероб. і доп. / За ред. М.І. Савлука. – К.: КНЕУ, 2002.

3. Полозенко Д.В. Про гроші, інфляцію та фінанси у трансформаційній економіці // Фінанси України. – 2008. - № 2. – С.82-88.

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 3. КРЕДИТНІ ВІДНОСИНИ ТА РОЛЬ ІНСТИТУТУ ФІНАНСОВОГО ПОСЕРЕДНИЦТВА В РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ

Тема 7. Кредит в ринковій економіці

Мета роботи: засвоєння, закріплення, поглиблення та систематизація знань з теорії кредиту, а також питання про роль кредиту у ринковій економіці.

План вивчення теми

1. Теоретичні концепції кредиту.

2. Економічні межі кредиту.

Методичні рекомендації до самостійної роботи

Теоретичні концепції кредиту дозволять краще зрозуміти його сутність. Почніть з вивчення натуралістичної теорії кредиту. Її представниками були англійські економісти А.Сміт і Д.Рікардо. Основні постулати капіталотворчої теорії кредиту були сформульовані англійським економістом Дж. Ло. Ідеї Дж.Кейнса про принципи кредитного регулювання економіки через зниження норми позикового процента та роль кредиту в інвестиційному процесі мають велике значення. Зверніться також до ідей монетаристів стосовно кредиту.

Питання про позиковий процент краще з’ясувати вивчаючи питання про межі кредиту. Воно є відносно новим і мало вивченим у теоретичних дослідженнях. Одні автори взагалі не говорять про межі кредиту, а розглядають лише закономірності його руху і принципи кредитування. Інші не просто погоджуються з наявністю об\'єктивних меж розвитку кредиту, а й налічують їх таку велику кількість, яка істотно ускладнює розуміння економічної сутності цього явища і його практичного значення. Тому, насамперед слід чітко визначити саме поняття «межі кредиту». Під ним ми розуміємо такий рівень розвитку кредитних відносин в народному господарстві, за якого попит і пропозиція на кредит балансуються при збереженні стабільної, помірної, доступної для переважної більшості нормально працюючих позичальників, процентної ставки.

Пов\'язування меж кредиту з ринковим механізмом його руху, зокрема, з обсягом реального попиту на кредит, надає цьому явищу більшої об\'єктивності в теоретичному плані і більшої значущості — у практичному.

Виявляється, що розміри меж кредиту визначаються поведінкою суб\'єктів грошового ринку, а не суб’єктивними оцінками аналітиків чи державних органів.

Варто зауважити, що регулювання ставки банківського процента, який є важливим інструментом грошово-кредитної політики ЦБ, стає ключовим важелем формування економічної межі кредиту та забезпечення її дотримання з боку банківської системи. Якщо ЦБ проводить політику зниження процента (здешевлення кредиту), то попит на позички зростатиме, а межа кредиту — розширюватиметься. І навпаки, якщо проводитиметься політика подорожчання кредиту, то попит на позички буде зменшуватися, а межа кредиту звужуватися.

Студенти повинні знати, що економічна межа кредиту може розглядатися в кількох аспектах:

- залежно від певного рівня економічної системи – як макроекономічна і мікроекономічна межі кредиту;

- залежно від призначення – кількісна і якісна межі кредиту.

Питання для самоконтролю

1. У чому полягають розбіжності у трактуванні форм і видів кредиту, що мають місце в літературі?

2. За якими критеріями правомірно виділяти форми і види кредиту?

3. Які форми кредиту Ви можете виділити і чому?

4. Яка функція кредиту є найбільш визнаною в економічній літературі?

5. Які дискусії ведуться щодо контрольної функції кредиту?

6. Чим обмежується надання комерційного кредиту?

7. У чому полягає призначення меж кредиту і чим вони визначаються?

8. Чому процент є економічною категорією?

9. Яку роль відіграє кредит у розвитку економіки?

10. Яким рисами характеризується розвиток кредиту в період переходу України до ринкових відносин?

11. Назвіть суттєві риси, що відрізняють кредит від інших економічних категорій.

12. Які критерії покладені в основу класифікації форм і видів кредиту?

13. Яку роль відіграють небанківські фінансово-кредитні установи на ринку кредитних послуг?

14. У чому полягає необхідність використання такого принципу банківського кредитування, як забезпеченість кредиту?

15. Назвіть основні відмінності комерційного кредиту. Чим пояснюється обмежена сфера його застосування?

16. Поясніть механізм реалізації перерозподільної функції кредиту?

17. Який існує взаємозв’язок та відмінності між поняттями “функції кредиту” і “роль кредиту”?

18. Обґрунтуйте необхідність та можливість існування кредиту в умовах ринкової економіки.

19. Чому процент за кредит є важливим елементом кредитних відносин?

20. Яким чином здійснюється нагляд і контроль за наданням банківських кредитів?

Література

1. Алексійчук В.М. Гроші та кредит в системі відтворення АПК. – К.: ІАУ, 1998. – Розд. 3, § 1, 2.

2. Вступ до банківської справи /За ред. Савлука М.І. – К.:Лібра, 1998. – Розд. V.

3. Гроші та кредит: Підручник. – 3-тє вид.,перероб. і доп. / За ред. М.І. Савлука. – К.: КНЕУ, 2002.

4. Карпенко Г.В. Інвестиційні послуги банків: зарубіжна практика та українські перспективи // Фінанси України. – 2007. - № 2. С. 89.

5. Марцин В.С. Пріоритетні напрями взаємовідносин клієнт-банк та особливості їх регулювання // Фінанси України. – 2007. - № 7. – С. 106.

6. Чухно А.А. Природа сучасних грошей, кредиту та грошово-кредитної політики // Фінанси України. – 2007. - № 1. – С. 3.

Тема 8. Фінансові посередники грошового ринку

Мета роботи: засвоєння, закріплення, поглиблення та систематизація знань про організацію і принципи діяльності спеціалізованих кредитно – фінансових інститутів

План вивчення теми

1. Спеціалізовані кредитно-фінансові інститути, їх економічне призначення.

2. Види, функції та роль спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів.

3. Міжбанківські об’єднання. Методичні рекомендації до самостійної роботи

Розглядаючи перше питання, варто підкреслити, що крім банківських установ, важливе місце у кредитних системах переважної більшості країн світу належить спеціалізованим кредитно-фінансовим інститутам, які в останні десятиліття набувають усе більшого розвитку та починають становити серйозну конкуренцію комерційним банкам на ринку фінансових послуг. Ці інститути є фінансовими посередниками. Продумайте, чому саме.

Спеціалізовані кредитно-фінансові інститути — це установи кредитної системи небанківського типу, що акумулюють грошові доходи, капітали та заощадження населення, підприємств, держави, спеціалізуючись на виконанні кількох операцій або обслуговуючи обмежене коло клієнтури.

Незважаючи на те, що спеціалізовані кредитно-фінансові інститути діють, як і банки, у різних секторах ринку позичкових капіталів, вони не виконують усіх основних банківських функцій, а найважливішою рисою, яка відрізняє їх від банківських установ, є вузька спеціалізація. Законодавство багатьох країн світу чітко розмежовує сфери діяльності банків і небанківських установ, що значною мірою обумовлено історичними особливостями розвитку виробництва і кредитної системи.

Об\'єктивні передумови становлення й розвитку кредитно-фінансових інститутів пов\'язані з необхідністю обслуговування тих секторів ринку позичкових капіталів, де необхідні спеціальні знання й особливі технічні прийоми і які з різних причин (наприклад, економічна невигідність або законодавча заборона) не обслуговуються комерційними банками. Студенти повинні знати, що спеціалізовані кредитно-фінансові інститути (в сучасному розумінні), як окрема ланка кредитної системи почали формуватися у XIX ст., хоча деякі характерні саме для них операції виконувались кредитними установами й раніше.

Слід підкреслити, що основні напрями діяльності сучасних спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів пов\'язані з акумуляцією заощаджень населення залученням коштів на вклади, випуском власних акцій, облігацій, продажем страхових полісів; кредитуванням певної сфери економіки, видів господарської діяльності, груп населення; наданням іпотечних кредитів; організацією пенсійного та соціального забезпечення населення; здійсненням операцій із кредитної взаємодопомоги.

Нині в різних сферах діяльності працюють різні види спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів, функції і назви яких, а також обсяги й типи операцій, роль у кредитній системі та економіці, значно різняться у різних країнах. Найбільш поширеними у розвинутих країнах видами спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів є страхові компанії, пенсійні фонди, інвестиційні фонди, фінансові компанії, кредитні спілки, ломбарди.

При вивчення кожного виду кредитно – фінансового інституту слід звернути увагу на такі особливості: мета створення, джерела формування фонду, напрямки використання коштів, операції, на яких спеціалізується.

Інвестиційні фонди — це особливий вид фінансово-кредитних установ, що забезпечують посередництво в інвестиційному процесі. Випускаючи власні цінні папери, інвестиційні фонди акумулюють грошові кошти приватних інвесторів (переважно населення) та вкладають їх в акції й облігації різних підприємств у власній країні та за кордоном.

У зв\'язку з тим, що значна частина інвесторів не має можливості й належних знань для того, щоб регулярно стежити за станом ринку цінних паперів та приймати ефективні інвестиційні рішення, вони звертаються до спеціалізованих організацій — інвестиційних фондів. Інвестор, який бажає, щоб інвестиційний фонд узяв на себе управління його коштами, має придбати цінні папери, що їх випускає фонд (як правило, акції). Це гарантує вкладникам розміщення їхніх заощаджень у професійно сформовані портфелі цінних паперів, тобто розподілені досвідченими фахівцями між різними напрямами інвестицій у різні інструменти фондового ринку. Це суттєво мінімізує ризик інвесторів унаслідок широкої диверсифікації акумульованих фондом коштів, вкладених у цінні папери десятків різних емітентів.

Слід зауважити, що організаційно інвестиційні фонди можуть бути відкритого або закритого типу.

Лізингові компанії — фінансові посередники, що спеціалізуються на придбанні предметів тривалого користування (транспортних засобів, обладнання, машин тощо) та переданні їх в оренду фірмам-орендарям для використання у виробничий діяльності, які поступово сплачують їх вартість протягом визначеного строку (5—10 і більше років). Оформляються лізингові угоди договорами оренди. Ресурси лізингових компаній формуються з власного капіталу та банківських позичок. Слухачі повинні знати, що особливістю лізингового посередництва є те, що в ньому кредитування здійснюється в товарній формі і має довгостроковий характер, що дуже зручно для позичальників. В Україні лізинг розвинутий слабо, проте має гарні перспективи в умовах економічного зростання, особливо в сільському господарстві, малому та середньому бізнесі.

Факторингові компанії (фактори) — фінансові посередники, що спеціалізуються на купівлі у фірм права вимогу боргу. Ці права існують, як правило, у вигляді дебіторських рахунків за поставлені товари, виконані роботи, надані послуги. Сплату по цих рахунках при настанні строків одержує факторингова компанія. Оформляється така операція спеціальним договором між фактором та його клієнтом, що продає свої вимоги.

Факторинг є складною фінансовою операцією, в якій поєднуються елементи кредитування з посередницькими послугами. Слід підкреслити, що в Україні факторинговий бізнес почав активно розвиватися в 1990 – 1992рр.

Страхові компанії — це спеціалізовані інститути, що виконують функції страхування, тобто за рахунок підприємств, організацій, населення формують цільові грошові фонди та здійснюють виплати з них за настання певних подій (страхових випадків). Мобілізація коштів страховими компаніями здійснюється залученням страхових внесків (страхових премій) юридичних та фізичних осіб на підставі укладених з ними договорів про відшкодування збитків або виплату певної суми за настання страхового випадку. При цьому страхові компанії відшкодовують майнові збитки, завдані внаслідок стихійного лиха або інших несприятливих явищ, а також виплачують громадянам чи членам їхніх сімей певні суми за настання різних подій у їхньому житті (наприклад, досягнення повноліття або втрата працездатності).

Страхові компанії здебільшого спеціалізуються на якомусь одному виді страхування, а саме:

• майновому (або загальному) страхуванні, об\'єктом якого є різноманітні цінності — будівлі, споруди, обладнання, машини та інше майно (різновидом такого страхування є транспортне — морське, автомобільне, авіаційне);

• особистому страхуванні, за якого об\'єктом страхових відносин є події у житті фізичних осіб (вік, здоров\'я, працездатність людини), а саме страхування має на меті як матеріальну допомогу за несприятливих обставин, так і звичайну організацію заощаджень до певного віку, встановленого строку або на певні цілі;

• страхуванні відповідальності, предметом якого є відповідальність перед третіми особами за можливими зобов\'язаннями з відшкодування збитків (наприклад, гарантії банкам і фінансовим компаніям у разі неплатоспроможності позичальника);

• перестрахуванні, що полягає у страхуванні вже застрахованих об\'єктів з метою зниження ризику та перерозподілу відповідальності щодо оплати страхових збитків.

Слід звернути увагу на те, що крім зазначених форм страхування та відповідних спеціалізованих видів страхових компаній, що їх здійснюють, існують також змішані компанії, які поєднують різні види діяльності (найчастіше — страхування майна та особисте страхування).

Студенти повинні знати, що крім купівлі цінних паперів, страхові компанії можуть використовувати свої ресурси для надання довгострокових кредитів підприємствам різних галузей економіки (переважно у формі іпотеки), а також вкладень у нерухомість. У зв\'язку з цим страхові компанії конкурують з інвестиційними банками, фондами та іншими інститутами кредитної системи, що оперують на ринку довгострокових капіталів.

Зверніть увагу, що пенсійні фонди — це спеціалізовані фінансові установи, основним завданням яких є збирання і акумуляція грошових коштів, призначених для пенсійного забезпечення громадян після досягнення ними певного віку.

За формою власності пенсійні фонди можуть бути приватними або державними, можуть створюватися різними фірмами й корпораціями для виплати пенсій та допомоги своїм робітникам і службовцям. Кошти цих фондів формуються за рахунок регулярних відрахувань із заробітної плати працівників, з прибутку підприємств, а також за рахунок прибутку від операцій самих фондів.

Пенсійні фонди можуть функціонувати як самостійні юридичні особи, однак частіше вони контролюються корпораціями, що їх створили, або перебувають у довірчому управлінні траствідділів комерційних банків чи страхових компаній. Якщо страховій компанії доручається не лише управління акумульованими коштами фондів, тобто активними операціями, а й виконання всіх зобов\'язань за пасивами, то такий пенсійний фонд вважають застрахованим.

Фінансові компанії— це небанківські інститути кредитної системи, що спеціалізуються на кредитуванні продажу споживчих товарів з відстроченням платежу.

Фінансові компанії можуть бути створені як самостійні юридичні особи на акціонерних чи пайових засадах або як окремі структурні підрозділи, філії, дочірні підприємства банків і страхових компаній, що відбиває прагнення останніх опанувати відповідні сектори ринку кредитних послуг. Крім того, фінансові компанії можуть створювати промислові фірми — виробники споживчих товарів.

Слід підкреслити, що ресурси фінансових компаній формуються за рахунок випуску власних боргових зобов\'язань — облігацій або векселів. Крім того, фінансові компанії можуть користуватися короткостроковими кредитами комерційних банків.

Основною функцією фінансових компаній є надання кредитів покупцям споживчих товарів шляхом придбання у торговельних фірм боргових зобов\'язань, якими був оформлений відповідний продаж.

При розгляді останнього питання зазначимо, що міжбанківські об\'єднання відіграють усе помітнішу роль у діяльності банківської та кредитної систем. Вони утворюються банками (іншими установами за участю банків) з метою координації та узгодження дій, підвищення ефективності своєї політики, для захисту своїх професійних інтересів і т.п.

Далі слід прочитати про перші міжбанківські об\'єднання, що виникли як наслідок становлення величезних промислових монополій (концентрації промислового капіталу) та конкурентної боротьби між банками. Основними способами створення міжбанківських об\'єднань стали:

а) добровільне об\'єднання (злиття) самостійних банків;

б) примусове підпорядкування (поглинання) одним банком своїх конкурентів.

Зверніть увагу, за якими критеріями поділяються міжбанківські об\'єднання, охарактеризуйте кожне з них.

Тести

1. Хто з фінансових посередників надає кредити під заставу рухомого майна (як правило, короткострокові):

а) кредитні товариства; в) компанії страхування життя;

б) інвестиційні фонди, інвестиційні банки; г) ломбарди.

2. Визначте, на яких фінансових посередників поширюється вимога обов\'язкового резервування:

а) центральні банки; б) інвестиційні банки та страхові компанії;

в) комерційні банки; г) універсальні банки;

д) банки другого рівня; е) всі банки.

ж) лізингові компанії.

3. Яка з наведених класифікацій фінансових посередників найбільш повно характеризує їх склад:

а) центральний банк, комерційні банки, фінансові компанії;

б) комерційні банки, небанківські фінансові посередники;

в) банківські фінансові посередники, небанківські фінансові посередники.

4. Яка з наведених характеристик банку є правильною:

а) банк — це фінансовий посередник грошового ринку;

б) банк — це підприємство, що продукує і поставляє на ринок кредит;

в) банк — це і фінансовий посередник, і кредитне підприємство.

5. Національний аудиторський комітет України відноситься до:

а) фінансових посередників; б) державних органів влади;

в) орган, створений при Президенті України.

6. Фінансові посередники мають право здійснювати грошову емісію:

а) не всі, б) абсолютно всі, в) тільки центральний банк.

7. Кого з фінансових посередників називають фінансовими універмагами:

а) лізингові компанії, б) кредитні спілки, в) комерційні банки,

г) центральні банки, д) страхові компанії.

8. Виконують роль проміжного ланцюга між індивідуальним грошовим капіталом і корпораціями, що функціонують у не фінансовій сфері:

а) банк; б) мале підприємство; в) інвестиційна компанія,

г) пенсійні фонди, д) страхові компанії.

9. Інвестиційні банки ( яке з тверджень є невірним):

а) здійснюють операції по випуску і розміщенню цінних паперів;

б) здійснюють розрахунки і організують платіжний обіг у масштабі всього народного господарства;

в) акумулюють грошові заощадження населення для довгострокового фінансування економіки.

10. Головними представниками міжбанківських об’єднань є (вкажіть помилку):

а) консорціуми та картелі;

б) концерни та трести;

в) комерційні банки.

11. Банківський картель – це:

а) об’єднання великих банків;

б) об’єднання малих банків;

в) об’єднання середніх банків.

12. Банківський трест – це:

а) монопольне об’єднання банків, яке утворюється шляхом злиття власності банків, що входять до його складу;

б) об’єднання банків, що базується на акціонерній формі власності;

в) об’єднання банків, які мають різні форми власності.

13. Банки, що входять у банківський трест:

а) втрачають юридичну і комерційну самостійність;

б) не втрачають юридичну і комерційну самостійність;

в) юридичну самостійність втрачають, юридичну – ні.

14. Перше асоціативне міжбанківське об’єднання в Україні називається:

а) Всеукраїнська спілка банків;

б) об’єднання українських банків;

в) національна асоціація банків;

г) Асоціація українських банків.

15. Здатність банку (іншого кредитного інституту) в будь-який момент часу виконувати зобов’язання перед вкладниками у грошовій формі на першу вимогу й на повну суму – це:

а) регрес на вимога; б) ліквідність;

в) платоспроможність; г) строковість. Питання для самоконтролю

1. Яку роль відіграють небанківські кредитно-фінансові установи?

2. Чим відрізняється діяльність інвестиційних і фінансових компаній?

3. Які існують проблеми розвитку небанківських кредитно-фінансових установ?

4. Які операції здійснюють небанківські кредитно-фінансові установи?

5. Які спільні та відмінні риси діяльності парабанківських установ та комерційних банків?

6. Які функції парабанківських установ?

7. Яку роль відіграють парабанківьскі інститути на фінансовому ринку?

8. Що таке міжбанківські об’єднання?

9. Чим відрізняються асоціативні і корпоративні банківські об’єднання?

10. Яким чином розподіляються ризики, пов’язані зі зміною вартості активів і пасивів у небанківських кредитно-фінансових інститутах?

11. Як поділяються міжбанківські об’єднання, виходячи із різних критеріїв класифікації?

12. Які основні шляхи створення міжбанківських об’єднань?

13. Що собою являє банківський консорціум?

14. У чому полягає головна мета діяльності консорціуму?

15. Що собою являє банківський картель?

16. Які структурні підрозділи можуть входити до складу банківського концерну крім банків?

17. Що собою являє банківський трест?

18. Що є джерелом грошових ресурсів фінансових компаній?

19. Які операції виконують факторингові компанії?

20. Яким чином формується капітал кредитних товариств?

Література

1. Вступ до банківської справи /За ред. Савлука М.І. – К.:Лібра, 1998.

2. Гроші та кредит: Підручник. – 3-тє вид.,перероб. і доп. / За ред. М.І. Савлука. – К.: КНЕУ, 2002.

3. Смоляр Ю.О., Терещенко Г.М. Особливості інвестиційної діяльності недержавних пенсійних фондів: зарубіжний досвід і вітчизняна практика // Фінанси України. – 2008. - № 3. С. 43-51.

4. Леонов Д. Недержавні пенсійні фонди в Україні: стан та проблеми розвитку // Ринок цінних паперів України. – 2006. – № 9/10. – C. 73-79.

5. Момотюк Л. Роль недержавних пенсійних фондів у системі пенсійного забезпечення // Фінанси України. – 2006. – № 5. – C.71-77.

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 4.

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ВАЛЮТНОГО РИНКУ

Тема 12. Міжнародні валютно-кредитні установи та форми їх співробітництва з Україною

Мета роботи: засвоєння, закріплення, поглиблення та систематизація знань про політику траншів та механізм розширеного фінансування МВФ; Банк міжнародних розрахунків та основні напрямки його діяльності.

План вивчення теми

1. Міжнародні валютно – кредитні установи, особливості їх організації та форми співробітництва з Україною

2. Група Світового банку Міжнародний валютний фонд: мета його створення, напрямки діяльності та роль у функціонуванні світової валютної системи

4. Регіональні валютно – кредитні установи

Методичні рекомендації до самостійної роботи

Міжнародні та регіональні валютно-кредитні установи з\'явилися у XX ст. Вони створені та діють на основі міждержавних угод та покликані регулювати міжнародні економічні відносини, їх мета — сприяти розвитку зовнішньої торгівлі й міжнародного та регіонального валютно-фінансового співробітництва, підтримувати рівновагу платіжних балансів країн, що входять до них, регулювати курси їхніх валют, надавати кредити цим країнам і гарантувати приватні позики за кордоном.

Варто зауважити, що міжнародні та регіональні валютно-фінансові організації мають свої цілі, вирішують різні завдання та діють на глобальному та регіональному рівнях, їх діяльність є важливою складовою світового та регіонального співробітництва й інтеграції. Україна, розвиваючи співробітництво з багатьма з них, намагається інтегруватися у світову економічну систему.

Слід знати, що найважливішу роль серед названих міжнародних організацій відіграють Міжнародний валютний фонд (МВФ) і Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), який є головною установою Групи Світового банку. Окрім МБРР, до структури Групи Світового банку входять Міжнародна фінансова корпорація (МФК), Міжнародна асоціація розвитку (МАР), Багатостороння агенція гарантування інвестицій (БАГІ), а також Міжнародний центр урегулювання інвестиційних конфліктів (МЦУІК). МБРР — одна з найбільших і найвпливовіших у світі міжнародних фінансово-кредитних установ, яка надає довгострокові позики під державні програми тільки урядам і центральним банкам країн-членів. Членами МБРР можуть бути тільки члени МВФ.

При розгляді третього питання, запам’ятати, що МВФ є міжурядовою валютно-фінансовою організацією. В 1947 р. МВФ уклав угоду з ООН і став одним із її економічних підрозділів.

Слід з’ясувати функції МВФ. Статутом МВФ визначається, що метою цієї організації є забезпечення співробітництва у міжнародних валютних проблемах, сприяння стабілізації валют, утворення багатосторонньої системи платежів і розрахунків, досягнення рівноваги та платіжних балансів країн-учасниць. У ст. IV статуту МВФ зазначається: “Фонд повинен стежити за розвитком міжнародної валютної системи, забезпечувати її ефективне функціонування”. Водночас підкреслюється, що МВФ має аналізувати виконання кожною країною – членом спільних зобов‘язань. Статутом МВФ передбачається й те, що країни учасниці, вступаючи до фонду, беруть на себе добровільні зобов‘язання співпрацювати з фондом і між собою в питаннях стабілізації валютних відносин. Зміст цих зобов‘язань такий:

- сприяння міжнародній валютній співпраці через механізм консультацій з міжнародних валютних проблем між країнами-членами фонду;

- сприяння ефективності та збалансованому зростанню міжнародної торгівлі на високому рівні зайнятості, отриманню доходів та розвиткові виробничих ресурсів усіх членів;

- сприяння стабільності обміну, а також усуненню конкурентного знецінення валюти;

- сприяння створенню багатосторонньої системи платежів за поточними розрахунками між членами;

- тимчасове надання під відповідні гарантії в розпорядження членів активів фонду, що має на меті усунення диспропорції в балансі платежів, але без вживання заходів, що могли б порушити національний чи міжнародний достаток.

У вирішенні цього комплексу завдань першочергова увага надається здійсненню системи заходів з регулювання валютних курсів, що забезпечує найсприятливіші умови розвитку зовнішньоекономічної діяльності країн-

учасниць, зниженню валютного ризику, кон‘юнктурної невизначеності тощо.

Останнім часом зросла роль МВФ як аналітичного і координаційного центру. Фонд має у своєму розпорядженні великий банк інформації, яка дозволяє йому проводити системні дослідження та розробляти прогнози глобальних економічних процесів світової економіки. Вказані дослідження і прогнози широко використовуються світовою спільнотою.

Необхідно знати, що МВФ — міжнародна наднаціональна валютно-кредитна організація, що має статус спеціалізованої представницької установи ООН. МВФ сприяє міжнародному валютному співробітництву та стабілізації валют, підвищенню ступеня їх конвертованості, підтримує рівновагу платіжних балансів країн - членів Фонду, надає короткострокові кредити країнам - членам Фонду для покриття тимчасового дефіциту їхніх платіжних балансів, на ліквідацію валютних обмежень, організовує консультативну допомогу з фінансових і валютних питань.

Зверніть увагу на різницю між МВФ та МБРР.

Слід охарактеризувати регіональні міжнародні валютно-кредитні установи. Студенти повинні знати, що вони були створені поступово, відповідно до певних етапів розвитку світогосподарських зв\'язків та інтенсивності інтеграційних процесів. Вони мають схожі цілі — це розвиток економіки, економічного співробітництва та інтеграції у регіоні. У них однотипний порядок формування пасивів, однакова форма правління, ідентичні об\'єкти кредитування — переважно інфраструктура, сільське господарство, добувна промисловість. Кредити надаються лише країнам-членам.

Слід підкреслити, що до найвідоміших регіональних валютно-кредитних установ належать Міжамериканський банк розвитку, Африканський банк розвитку, Азіатський банк розвитку. У межах європейського економічного співробітництва діють кілька регіональних міжнародних валютно-кредитних установ: Європейський інвестиційний банк, Європейський фонд валютного співробітництва та ін. Для сприяння країнам Центральної та Східної Європи у становленні ринкової економіки європейськими країнами було створено у 1991 р. Європейський банк реконструкції та розвитку. Додатково треба ознайомитись з інформацією про форми співробітництва України з міжнародними валютно-кредитними установами.

Тести

1. Плаваючі валютні курси національних одиниць впроваджено:

а). на Паризькій конференції (1837 р.);

б) на Паризькій конференції (1867 р.);

в) на Генуезькій конференції (1911 р.);

г) на Бреттон-Вудській конференції (1933 р.);

д) на Бреттон-Вудській конференції (1944 р.);

е) на Ямайській конференції (1967 р.);

є) на Ямайській конференції (1976 р.).

2. БМР виконує функції:

а) приймає від центральних банків депозити в іноземній валюті або золоті, проводить операції з купівлі-продажу і зберігання золота, надає центральним банкам забезпечені золотом або депозитами кредити;

б) проводить операції з купівлі-продажу акцій ТНК, надає центральним банкам забезпечені золотом або депозитами кредити;

в) розробляє документи з банківського нагляду, подає до міжнародного суду позови на неправомірні дії тих чи інших національних банків, зберігає золото та депозити, надає кредити та інші різноманітні послуги.

3. Фінансовий інститут - координатор діяльності центральних банків:

а) МВФ; б) БМР; в) Світовий банк.

4. Кредитно-фінансова установа ЄС:

а) МВФ;

б) Європейський інвестиційний банк;

в) Європейський банк реконструкції та розвитку.

5. До інструментів прямого банківського фінансування ЄБРР не належить:

а) кредити;

б) інвестиції в акціонерний капітал;

в) гарантії,

г) розробка інвестиційних проектів.

6. Валютні активи держави – це:

а) національна валюта;

б) депозити в національній та іноземній валютах;

в) іноземна валюта, авуари в СПЗ, золото.

7. Виберіть правильні способи здійснення валютної інтервенції:

а) використання національної валюти;

б) використання резервів у національній валюті;

в) продаж цінних паперів, розміщених у іноземній валюті;

г) емісія грошей;

д) зміна ставок оподаткування

8. Міжнародний фінансовий інститут – це:

а) ООН; б) Європейський інвестиційний та кредитний центр;

в) МВФ; г) ЮНЕСКО,

9. Міжнародна конференція, на якій була знищена функція золота в якості міри вартості валютних одиниць:

а) Ямайській (1976 р.);

б) Маастріхській конференції (1991 р.);

в) Бреттон-Вудській конференції (1944 р.).

10. Розвиток світового ринку капіталів відзначився формуванням:

а) міжнародних фінансових центрів;

б) глобалізацією;

в) створенням нового економічного порядку;

г) міжнародних ТНК.

11. Світова організація торгівлі побудована на принципах:

а) МВФ; б) Європейський інвестиційний банк; в) ГАТТ.

12. Україна є членом ( знайдіть, що невірне):

а) МВФ; б) СОТ; в) Європейського фінансового клубу; г) ЄБРР.

13. Форми регіональних валютно-фінансових відносин:

а) венчурні фонди;

б) розвиток малих та середніх підприємств;

в) продаж облігацій внутрішньої позики.

14. Опосередковане фінансування відбувається через:

а) створення фондів;

б) програми розвитку фінансового сектору;

в) розвиток малих та середніх підприємств;

г) банківські гарантії.

15. Багатостороння Агенція Гарантії Інвестицій (БАГІ):

а) страхує життя;

б) надає підтримку розвитку приватного сектора;

в) страхує інвестиції від втрат, викликаних некомерційними ризиками;

г) займається розробкою нормативно-правових документів щодо митних тарифів.

Питання для самоконтролю

1. У чому полягають особливості організації міжнародних валютно-кредитних установ?

2. Яку роль відіграють міжнародні валютно-кредитні установи у міжнародному співробітництві?

3. Яка мета створення Міжнародного валютного фонду?

4. Які головні функції Міжнародного валютного фонду?

5. У чому полягає участь України в роботі МВФ?

6. Що собою являє політика траншів та механізм розширеного фінансування?

7. Яке головне завдання групи Світового банку?

8. Яка мета створення Міжнародного банку реконструкції і розвитку та які його основні напрямки діяльності?

9. Які основні форми співробітництва МБРР та України?

10. Яка основна мета створення Міжнародної асоціації розвитку (МАР)?

11. Які функції Міжнародної асоціації розвитку та Міжнародної фінансової корпорації?

12. Що собою являє Багатостороннє агентство з гарантій інвестицій (БАГІ)?

13. Що собою являє Банк міжнародних розрахунків як специфічна міжнародна валютно-кредитна установа?

14. Які основні напрямки діяльності Банку міжнародних розрахунків?

15. У чому полягають особливості організації регіональних валютно-кредитних установ?

16. Яка мета створення Європейського інвестиційного банку?

17. Яка мета створення Європейського банку реконструкції та розвитку?

18. У чому полягає специфіка діяльності Міжнародного банку економічного співробітництва та Міжнародного інвестиційного банку?

19. Які основні форми співробітництва Європейського банку реконструкції і розвитку з Україною?

20. Які перспективи розвитку Міждержавного банку СНД?

Література

1. Гроші та кредит: Підручник. – 3-тє вид.,перероб. і доп. / За ред. М.І. Савлука. – К.: КНЕУ, 2002. - Розділ 13.

2. Козюк В.В. Валютні резерви в глобальних умовах // Фінанси України. – 2007. - №2. – С.127.

3. Кораблін С.О. Валютно-курсова політика України: стабілізаційні ефекти та можливі перспективи розвитку // Фінанси України. – 2007. - № 9. – С.119.

4. Сіденко В.Р. Потенціал економічного розвитку України в контексті європейської інтеграції // Фінанси України. – 2007. - № 9. – С.143.

<< | >>
Источник: Баранник Л.Б., Клименко О.Ю.. Гроші та кредит. Навчально-методичний посібник для студентів денної форми навчання, які навчаються за галуззю знань 0305 “Економіка і підприємництво” за напрямами підготовки 6.030504 “Економіка підприємства”, 6.030508 “Фінанси і кредит" – Дніпропетровськ: Дніпропетровська державна фінансова академія,2009. – 112 с.. 2009

Еще по теме 3. методичні рекомендації ДО САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ:

  1. МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДЛЯ САМОСТІЙНИХ ЗАНЯТЬ СТУДЕНТІВ
  2. Вимоги до оформлення контрольної роботи студентами заочної форми навчання з дисципліни
  3. ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ НАВЧАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ
  4. МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ З ОРГАНІЗАЦІЇ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ
  5. Зміст
  6. зміст
  7. 3. методичні рекомендації ДО САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ
  8. МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО CЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ Модуль I. Вивчення теоретичного курсу дисципліни ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 1. ІСТОРИЧНІ АСПЕКТИ РОЗВИТКУ ГРОШОВИХ ВІДНОСИН
  9. 5. МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ
  10. 6. МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО ВИКОНАННЯ ІНДИВІДУАЛЬНИХ ЗАВДАНЬ
  11. Зміст
  12. ІНДИВІДУАЛЬНІ ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ ТА МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО ЇХ ВИКОНАННЯ
  13. МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ з планування, обліку і калькулювання собівартості робіт (послуг) на підприємствах і в організаціях житлово-комунального господарства
  14. ДОДАТКИ
  15. Загальні методичні й організаційно-тактичні передумови проведення співробітниками уповноважених оперативних підрозділів негласних слідчих (розшукових) дій у досудовому розслідуванні
  16. Інформаційно-аналітичне забезпечення проведення негласних слідчих (розшуковнх) дій оперативними підрозділами органів внутрішніх справ
  17. 3.2. Організаційно-правова інфраструктура як елемент системи забезпечення погашення податкового боргу і протидії тіньовим проявам податкових боржників
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -