<<
>>

Угода про партнерство та співробітництво як перший крок до зближення

З набуттям незалежності у 1991 році, Україна розпочала формувати свій зовнішньополітичний курс, в основу якого було покладено прагнення зміцнити національну безпеку держави і стати активним учасником міжнародних відносин. Одним з пріоритетів зовнішньої політики стала інтеграція України до європейських структур. Цей визначальний пріоритет є природним наслідком здобуття державної незалежності, історії українського народу, його ментальності та сподівань. Він передбачає європейську самоідентифікацію громадян, визначення відповідних стратегічних орієнтирів внутрішніх перетворень та логіки трансформаційних процесів.

Після проголошення незалежності було очевидно, що рух країни до Європи досить довгий і пролягає, як мінімум на першому етапі, через поновлення економічних відносин на законодавчому рівні: «Перспективною метою зовнішньої політики є членство України у Європейських Співтовариствах». І, як наслідок, у жовтні 1993 р. в Києві відкрито Представництво Комісії Європейських Співтовариств в Україні. Саме на цьому тлі розвивалися відносини між Євросоюзом і Україною в період підписання та ратифікації нової Угоди про партнерство та співробітництво в 1991 – 1998 рр. Прагнення розвивати відносини з Україною паралельно з розвитком відносин з іншими пострадянськими державами простежувалось в усіх документах Європейського Союзу того періоду. 11 лютого 1992 р. був підписаний протокол угоди між ЄС та СНД стосовно виконання програми ТАСІС в Україні. Програма ТАСІС – це ініціатива ЄС для ЦСЄ та Монголії, що прискорює розвиток гармонійних і міцних політичних та економічних зв\'язків між Євросоюзом і країнами-партнерами. Метою програми є сприяння розвитку в країнах-партнерах політичних та економічних інститутів на підтримку відкритого ринкового і громадянського суспільства, що засноване на політичних свободах та економічному розквітові. ТАСІС впроваджує цю мету, надаючи фінансування для підтримки процесу переходу до ринкової економіки та демократичного ладу. В квітні 1992 р. Європейська комісія (ЄК) прийняла рішення про необхідність переговорів з Україною, Білоруссю, Росією та Казахстаном щодо підписання угод про співробітництво. У жовтні 1992 р. Європейська Рада видала директиву, якою передбачався початок обговорення угод про партнерство та співробітництво з цими країнами.[1]

В березні 1993 р. розпочались офіційні переговори з Україною, які завершилися 14 червня 1994 р. підписанням Угоди про партнерство та співробітництво (далі УПС) в Люксембурзі Президентом України та президентом Європейської Комісії і представниками держав-членів ЄС. Тим самим було закладено правову основу у взаємодіях України з ЄС. Для молодої української держави, яка переживала перші роки становлення національної економіки та правової системи, була дуже важливою політична й економічна підтримка з боку Європейського Союзу. УПС була обумовлена потребою встановити тісні відносини між ЄС та Україною, засновані на існуючих між ними історичних зв\'язках і спільних цінностях. УПС знаменувала важливий крок вперед, замінюючи Угоду про Торгівлю та комерційне й економічне Співробітництво, яку Європейське Співтовариство і Радянський Союз підписали в 1989 році.[2]

УПС було обумовлена потребою встановити тісні відносини між ЄС та Україною, засновані на існуючих між ними історичних зв\'язках і спільних цінностях. Відповідно до статті 1 Угоди про партнерство та співробітництво між Україною та ЄС, цілями партнерства було визначено:

- розвиток тісних політичних відносин шляхом політичного діалогу;

- сприяння торгівлі, інвестиціям і гармонійним економічним відносинам;

- забезпечення основи для взаємовигідного економічного, соціального, фінансового, науково-технічного та культурного співробітництва;

- підтримку зусиль України щодо зміцнення демократії та завершення переходу до ринкової економіки.[3]

Відповідно до угоди, політичний діалог мав зблизити позиції України і Євросоюзу з міжнародних питань, що становлять обопільний інтерес.

Було передбачено співробітництво у питаннях зміцнення стабільності і безпеки в Європі, дотримання принципів демократії, поваги і сприяння правам людини і, зокрема, правам національних меншин. У разі необхідності сторони зобов\'язуються проводити консультації на найвищому рівні. [4]

Угодою визначено 28 сфер, в яких ЄС та Україна домовилися збільшити та розширити взаємне співробітництво. До таких сфер належать: промислове співробітництво; сприяння інвестиціям та їх захист; державні закупівлі; стандарти; видобувна промисловість та виробництво сировини; наука і технологія: освіта та професійна підготовка; сільське господарство; енергетика; використання атомної енергії у цивільних цілях; довкілля; транспорт; космічна промисловість; фінансові послуги; боротьба з відмиванням грошей; грошово-кредитна політика; регіональний розвиток; співробітництво у соціальній сфері; малі та середні підприємства; інформація та зв\'язок; захист споживачів; митна справа; економіка; статистика; боротьба з розповсюдженням наркотиків; культура тощо.

Угодою досить докладно регламентуються відносини між Європейським Союзом та Україною на основі принципів, які мають бути запроваджені у налагодженні відносин протягом певного часу. При цьому акцентується, що запровадження таких принципів потребує значних зусиль, передусім з боку України.

Україна та ЄС зобов\'язались надавати одне одному статус найбільшого сприяння у торгівлі. Причому Україна зберегла можливість запроваджувати тимчасові кількісні обмеження на імпорт, спрямовані на захист окремих галузей виробництва, які не досягли достатнього рівня конкурентоспроможності чи зазнали серйозних труднощів, що спричиняє соціальні проблеми. З огляду на те, що УПС стала гнучким, «еволюційним» документом, відповідно до її положень сторони мають право вживати будь-які загальні або спеціальні заходи, необхідні для виконання своїх зобов\'язань згідно з Угодою. Зокрема, у статті 101 зазначається, що УПС укладається на початковий період – десять років. Угода автоматично продовжується на один рік, якщо одна із Сторін за шість місяців до закінчення строку Угоди не сповістить іншу Сторону у письмовій формі про свій намір денонсувати угоду, вона відповідно пролонгується.[5]

24 березня 1995 р. в Брюсселі відбулося перше засідання Спільного комітету Україна – ЄС, який був створений згідно з Угодою про торгівлю і комерційне та економічне співробітництво між ЄЕС і Євроатомом та СРСР від 18 грудня 1989 р. та діяв на підставі Тимчасової угоди від 1 червня 1995 р.

Про поступове пожвавлення стосунків між Україною та ЄС свідчило відкриття в липні того ж року в Брюсселі Представництва України при Європейському Союзі.[6]

Зустрічі Україна – Трійка ЄС на рівні міністрів закордонних справ набули регулярного характеру. Порядок денний визначала ситуація в регіоні та світі:

- стан розвитку відносин Україна – ЄС (28 червня 1995 р., м. Брюссель);

- питання безпеки і ситуація в колишній Югославії (24 листопада 1995р.);

- питання регіонального співробітництва (5 лютого 1996 р.);

- оприлюднення Європейським Союзом Заяви щодо політичної підтримки України (21 травня 1996 р., м. Рим);

- питання відносин Україна – ЄС, стосунки з Росією та СНД (26 вересня 1996 р.);

- питання імплементації Плану дій Євросоюзу щодо України від 6 грудня 1996 р.,

- відкриття у Києві Центру документації ЄС (5 лютого 1997 р.);

- обговорення питання довгострокової стратегії ЄС щодо України (24 вересня 1998 р., м. Нью-Йорк).[7]

В листопаді 1994 р. ЄС ухвалив Спільну стратегію щодо України, а в грудні 1996 р. – План дій, в яких висловлювалася підтримка незалежності, територіальної цілісності, демократичних, політичних та економічних перетворень в Україні та її інтеграції до світової економіки. Оскільки процедура ратифікації УПС тривала деякий час, Європейський Союз та Україна уклали Тимчасову угоду, яка могла набрати чинності швидше, оскільки положення основної угоди, які вимагають ратифікації європейськими парламентами, були з неї вилучені. Тимчасова угода була підписана під час візиту президента України в Брюссель 1 червня 1995 р. Нею узгоджувалися основні принципи торгової політики між ЄС та Україною (правило режиму найбільшого сприяння, національний режим, принцип протекціонізму за рахунок митних тарифів, стандартні правила СОТ стосовно митної оцінки товарів, правила щодо транзиту). Слід на разі зазначити, що економічне співробітництво не відображено в Тимчасовій угоді – на нього буде поширюватись угода, підписана в 1989 р. з Радянським Союзом й успадкована Україною після здобуття незалежності. Тимчасова угода набула чинності 1 лютого 1996 р.

У вересні 1996 р. набула чинності індикативна програма ТАСІС на період до 1999 р. Крім того, згідно зі статтею 4 успішне виконання УПС мало відкрити перспективи для їі еволюції до рівня преференційної угоди та подальшого зближення України з ЄС.[8]

Процес ратифікації Угоди про партнерство і співробітництво з Україною тривав майже чотири роки, і завершився лише 1 березня 1998 р. УПС передбачала заснування інституцій, покликаних забезпечити виконання положень Угоди. Інституціональний механізм двостороннього співробітництва був остаточно сформований після набуття чинності УПС.[9]

Таким чином, зазначена угода являла собою угоду першого покоління, яка була спрямована на започаткування сталих відносин між партнерами, головною метою якої було поступове наближення України до європейських співтовариств і сусідніх регіонів та її інтегрування до світової торговельної системи.

1.1.

<< | >>
Источник: Угода про асоціацію між Україною та Європейським Союзом: загальна характеристика, перспективи та правові наслідки підписання. МАГІСТЕРСЬКА РОБОТА. Одеса-2014. 2014

Еще по теме Угода про партнерство та співробітництво як перший крок до зближення:

- Авторское право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -