<<
>>

§ 2. Цілі і пріоритети соціальної політики

Для подолання соціальної кризи необхідна розробка єдиної і цілісної соціальної стратегії, ясної і зрозумілої населенню, розрахованої на його підтримку, здатної відновити довіри до державної влади.

Соціальна політика по своїй суті є довгостроковою, орієнтованою на тривалу перспективу. Тому початковим пунктом її розробки є вибір перспективної моделі соціально-економічного устрою суспільства. Соціальна політика повинна містити стратегічні установки, направлені на досягнення багатомасштабних цілей.

Стратегічні цілі соціальної політики визначаються комплексом умов перехідної економіки. Становище соціально-трудової сфери при обмеженні фінансових ресурсів і зміні функцій держави вимагає чіткого поетапного розмежування задач і уточнення пріоритетів з метою ранжирування заходів щодо соціального захисту населення, виділення довготривалих, середньострокових і екстрених (невідкладних) заходів.

У довготривалій перспективі це наближення рівня і якості життя населення в до стандартів постіндустріального суспільства, досягнутих на основі науково-технічної революції; в середньостроковому періоді досягнення докризового рівня і якості життя, властивого ним стандартів споживання; в даний момент забезпечення умов для соціального і фізичного виживання людей, запобігання соціальному вибуху.

Досягнення довготривалої стратегічної мети пов\'язане з формуванням середнього класу, забезпеченням високих життєвих стандартів, високого рівня якості життя. Але для цього необхідно визначити співвідношення цих понять, ключове для вироблення соціальної стратегії.

Поняття «якість життя» синтетичне, збірне, більш широке, ніж поняття «рівень життя», що визначається в основному рівнем споживання матеріальних благ і послуг, а також прибутків населення.

До якості життя відноситься широкий спектр явищ: масштаби і характер зайнятості, умови праці, рівень освіти і письменності, забезпеченість житлом і його благоустрій, система соціального забезпечення, екологічні умови життя.

До показників якості життя тісно примикають параметри якості самого населення, становище генофонду, які включають не тільки фізіологічні, але і соціально-етичні характеристики населення (мотивація до високопродуктивної праці, отримання освіти і ін.).

Чітка класифікація структурних елементів, що характеризують якість і рівень життя — це початковий пункт вироблення науково обґрунтованої соціальної стратегії і політики, складовою частиною якою повинна бути спеціальна програма подолання різкого зниження якості життя громадян.

Важливий стратегічний орієнтир соціальної політики всіляке стимулювання мотивації економічної активності людини, створення умов для вияву його ініціативи, енергії і здібностей, можливостей забезпечувати своєю працею гідний рівень життя. Проведення такої стратегічної лінії вимагає серйозних зрушень в громадській свідомості і системі цінностей, що склалася,  подолання багаторічних стереотипів, звички розраховувати не на свої сили, а на благодіяння влади.

Для всієї довгострокової перспективи залишається актуальною задача забезпечення соціальної справедливості.

Соціальна справедливість полягає в рівних стартових можливостях для всіх громадян. У перехідний період державу повинно створити умови для реалізації прав людини на прожитковий мінімум, працю, освіту, охорону здоров\'я і соціальне забезпечення. Це початкова база соціальної політики.

Соціальна справедливість і ефективність не виключають один одного, а тісно взаємопов\'язані. Розвиток науки, утворення, охорони здоров\'я, забезпечення раціональної зайнятості, створення комфортних житлових умов в рівній мірі сприяють затвердженню соціальної справедливості.

Для вироблення і реалізації соціальної стратегії, як і всієї соціальної політики, необхідні відповідні інструменти державного регулювання. Серед них найбільш важливу роль грають:

  • нормативи, що визначають мінімальні стандарти споживання і діючі як законодавче встановлені і обов\'язкові (величина прожиткового мінімуму, мінімальна зарплата і пенсії, гарантований мінімум послуг охорони здоров\'я, утворення, житла і ін.);
  • соціальні трансферти, тобто різні засоби перерозподілу прибутків (регіональні субвенції, соціальні виплати і т.п.);
  • оподаткування, стимулююче створення нових робочих місць;
  • введення прогресивної шкали для надвисоких прибутків;
  • індексація прибутків;
  • регулювання зайнятості.

Широкий розвиток повинно отримати територіальне самоврядування.

Має бути виробити механізми соціального партнерства і забезпечення соціальної згоди.

Поряд зі стратегічними установками соціальна політика містить комплекс першочергових невідкладних заходів подолання кризи. Їх розробка вимагає визначення соціальних пріоритетів. До них передусім відноситься припинення подальшого зниження реальних доходів, обсягів і калорійності харчування, своєчасна виплата заробітної плати і пенсій, сповільнення розширення зони бідності і безробіття, припинення руйнування соціальної сфери.

Надалі при умові щорічного збільшення ВВП, ВНП і інвестицій, зростання обсягу промислового і сільськогосподарського виробництва, зниження інфляції і бюджетного дефіциту можна буде досягти відновлення дореформених показників рівня життя і приступити до здійснення довгострокових цілей.

Соціальні пріоритети стосуються також рівня і якості життя, охорони здоров\'я, утворення, культури, екології. Для їх визначення необхідно встановити співвідношення бюджетних і небюджетних коштів; розмежувати області застосування прямих і непрямих методів державного регулювання; розробити соціальні програми, що передбачають структурну переорієнтацію економіки на виробництво за ради споживання, розвиток житлового будівництва, утворення, охорони здоров\'я, природоохоронних заходів.

Нині загальновизнане, що цілями соціальної політики (соціальними пріоритетами) є:

  • досягнення поліпшення матеріального положення і умов життя людей;
  • забезпечення зайнятості населення, підвищення якості і конкурентноздатності робочої сили;
  • гарантії конституційних прав громадян в області праці, соціального захисту, утворення, охорони здоров\'я, культури, забезпечення житлом;
  • переорієнтація соціальної політики на сім\'ю, забезпечення прав і соціальних гарантій, що надаються сім\'ї, жінкам, дітям і молоді;
  • нормалізація і поліпшення демографічної ситуації, зниження смертності населення, особливо дитячої і громадян працездатного віку;
  • поліпшення соціальної інфраструктури.

Ці цілі соціальної політики потрібно реалізовувати поетапно.

Серед першочергових цілей виділяються ліквідація і недопущення надалі заборгованості по виплаті заробітної плати, пенсій і посібників; формування системи державних мінімальних соціальних стандартів (соціальних нормативів); законодавче закріплення порядку визначення і використання показника величини прожиткового мінімуму, уточнення методики його розрахунку; введення податкового кодексу.

Передбачається також підвищення мінімальних державних гарантій заробітної плати і трудових пенсій до рівня прожиткового мінімуму певних груп населення; перегляд системи і бази оподаткування грошових доходів з метою більш справедливого їх розподілу; створення повноцінної системи захисту трудових прав громадян; початок широкомасштабної пенсійної реформи і реформування системи соціального страхування і житлово-комунального господарства.

У подальшому на основі структурної перебудови, стійкого економічного зростання, збільшення інвестицій в реальне виробництво економіка більше буде орієнтуватися на ефективне задоволення потреб людини, будуть створюватися передумови для стійкого соціального розвитку, помітного поліпшення матеріального положення населення і всього комплексу соціальних показників, що характеризує якість життя.

Сучасний етап соціального комплексу характеризується як критичний. Зі вступом країни в найглибшу економічну кризу 1990-х років для нього характерні спад виробництва, інфляція, падіння життєвого рівня більшості населення. Спроба реформування сфери фінансування житлово-комунального господарства, розширення кордонів платності в освіті, охороні здоров\'я, культурі йде без адекватного реформування структури оплати труда зайнятих в суспільному виробництві і збільшення пенсій і посібників. Об\'єктивно необхідне розширення участі населення в покритті витрат на соціальні блага не враховує відсутності необхідної для цього матеріальної бази і, що також важливо, моральної непідготовленості населення.

Рівень сучасного розвитку соціального комплексу країни характеризує «індекс людського розвитку», який був введений ЮНЕСКО для порівняння країн, різних по суспільному устрій.

Він розраховується на базі трьох основних показників: (1) рівня життя, що вимірюється прибутком на душу населення, з урахуванням внутрішніх цін на товари і послуги; (2) середньої майбутньої тривалості життя це комплексний показник здоров\'я населення; (3) рівня утворення населення. У 1970 р. СРСР по індексу людського розвитку знаходився на 12-м місці в світі, в 2000 р. Україна знаходилася вже на 96-м місці, поступаючись ряду країн Південно-Східної Азії, Латинської Америки, Польщі, Чехії, Словаччині, державам Балтії, а зараз країна займає місце у другій сотні держав разом з найбіднішими країнами третього світу.

У економічних умовах, що склалися в країні робляться заходи, направлені на пом\'якшення негативних наслідків різкого падіння рівня життя і на часткову компенсацію втрат найбільш бідним групам населення. Створюються механізми захисту доходів працівників бюджетної сфери, соціальної підтримки сімей з дітьми, ветеранів, інвалідів, громадян, що втратили роботу. У основному вдається зберегти загальнодоступність утворення, охорони здоров\'я і культурного обслуговування населення. У той же час ця робота проводиться недостатньо ефективно. Наприклад, індексація заробітної плати, насамперед в бюджетній сфері, не компенсує втрат; багато які пільги, соціальні допомоги виплачуються без урахування матеріального положення сімей і об\'єктивної оцінки можливостей конкретних людей забезпечити власне благополуччя своїми руками, в результаті відбувається розпилення тих небагато коштів, які необхідні найбільш слабозабезпеченим. Дуже актуальна проблема фінансування соціального комплексу. Спроба розширення кордонів платності, прискорення впровадження обов\'язкового медичного страхування не вирішили проблеми дефіциту фінансів. Потрібний розвиток законодавчої бази, раціональна організація управління, реформування на ефективній основі найбільших систем соціального комплексу: зайнятості, пенсійного забезпечення, соціального захисту найбільш малозабезпечених, таких життєво важливих галузей соціальної інфраструктури, що виявилися в екстремальних ситуаціях, як охорона здоров\'я, освіта, житлово-комунальне господарство.

Реформи соціальної сфери повинні розроблятися на комплексній основі, не тільки враховувати обмежені можливості державного бюджету по фінансуванню, але і бути направленими на зміцнення матеріального добробуту населення як основи підвищення податкової бази і перенесення плати за соціальні послуги з плечей держави на плечі самих громадян.

Державне регулювання грає величезну роль в розвитку і підтримці стабільності соціальної сфери в будь-якій країні, що підтверджується світовою практикою і зазначається в Доповіді Всесвітнього банку, де говориться, що державу повинно впливати визначальний чином на розвиток сфери соціальних послуг і інфраструктури, на захист найвразливіших категорій населення, на охорону навколишнього природного середовища.

У області державного регулювання соціальної сфери виділяються національний, регіональний і місцевий рівні управління. У останні роки все більше число питань в області соціальної політики передається з на регіональний і місцевий рівень, значущість цих рівнів в соціальній сфері постійно росте.

Для реалізації соціальної політики застосовуються різноманітні методи державного регулювання, до яких відносяться:

  • Правове регулювання, що приймаються на всіх рівнях державної влади правові акти і нормативні документи, дія яких розповсюджується на підприємства всіх форм власності.
  • Фінансово-кредитне регулювання використання важелів по управлінню фінансовими потоками. Основною формою реалізації даного методу є виділення в державному бюджеті статей, за рахунок яких фінансуються бюджетні галузі соціальної сфери. Іншою формою фінансового регулювання є створення позабюджетних соціальних фондів: пенсійного, соціального страхування, обов\'язкового медичного страхування, зайнятості населення, за рахунок яких фінансуються відповідні галузі соціальної сфери.
  • Приватизація передача підприємств соціальної сфери в приватну власність, як правило, обмежена. Витрати за змістом таких підприємств, оплаті праці працівників несе державу.
  • Цільові програми, що мають соціальну спрямованість з найбільш гострих соціальних проблем. Ці програми також фінансуються з державного бюджету.
  • Соціальні стандарти   розробка форм і обсягів соціальних послуг, безкоштовне надання яких всім громадянам України гарантується Конституцією України.

Державне регулювання в області соціальної політики здійснюється як адміністративними, так і економічними методами. Одним з основних методів є законодавче регулювання. У законодавчих актах закладені основи функціонування всієї соціальної сфери, закріплені основні напрями розвитку, визначені соціальні стандарти, умови і права на отримання соціальної допомоги різними соціальними групами і т.п. Як інструменти виступають також державні замовлення в області охорони здоров\'я, утворення, науки, культури, мистецтва, тарифна система оплати праці. Соціально-економічні програми відносяться до вищих форм державного регулювання. Розробляються і цільові державні програми працевлаштування населення, стимулювання росту зайнятості, створення робочих місць в держсекторі, допомоги інвалідам, посилення правової захищеності. Держава впливає на стан ринку робочої сили, професійне перенавчання і перекваліфікацію, займається розвитком системи страхування від безробіття, встановлює межі в оплаті праці, регулює коливання цін на товари і послуги, що носять життєво важливий характер, наприклад, житлово-комунального господарства, паливно-енергетичного, транспортного комплексу. Держава виділяє на розвиток соціальної сфери асигнування з бюджету: дотації, субвенції, субсидії.

Інструментами проведення соціальної політики держави служать соціальні гарантії, стандарти, споживчі бюджети, мінімальний розмір оплати праці і інші порогові соціальні обмежувачі. Соціальні гарантії забезпечуються на законодавчій основі, фіксуючій обов\'язки і відповідальність як держави перед громадянами, так і громадян перед державою.

Значні грошові ресурси концентруються в наступних позабюджетних соціальних фондах: пенсійному, зайнятості, соціального страхування, медичного страхування. Бюджет цих фондів становить майже 40% по відношенню до витрат державного бюджету.

Соціальні стандарти є засобом забезпечення прав громадян в області соціальних гарантій, передбачених Конституцією. Вони необхідні також для визначення фінансових нормативів. Державні мінімальні соціальні стандарти розробляються на єдиній правовій базі і загальних методичних принципах.

Мінімальний споживчий бюджет є основою для планування підтримки малозабезпечених верств населення в період кризи економіки, використовується також для розрахунку мінімальної оплати праці, пенсій. У варіанті підвищеного стандарту він забезпечує нормальне відтворювання робочої сили, а у варіанті зниженого стандарту є показником прожиткового (фізіологічного) мінімуму.

Прожитковий мінімум — це мінімальний доход, один з самих важливих інструментів соціальної політики. З його допомогою оцінюється рівень життя населення, регулюються доходи, він враховується при соціальних виплатах. Прожитковий мінімум — вартісна оцінка мінімального наукового обґрунтованого набору продуктів споживання, непродовольчих товарів і послуг, необхідного для збереження здоров\'я і підтримки життєдіяльності людини при певному рівні розвитку економіки. У нього включаються витрати на продукти харчування з розрахунку мінімальних розмірів споживання, витрати на непродовольчі товари і послуги, а також податки і обов\'язкові платежі.

Вартість споживчого кошика — прожитковий мінімум, нижня межа вартості життя, показник мінімального рівня і структури споживання матеріальних благ і послуг. Для працюючих вона забезпечує збереження працездатності, а для непрацюючих вона забезпечує лише підтримку життєздатності.

Мінімальний розмір оплати праці нижня її межа, що встановлюється (по теорії) за найменше кваліфіковану, просту працю. Його величина є точкою розрахунку для всіх інших ставок заробітної плати.

Мінімальний розмір пенсії (допомоги і стипендії) відповідно являє собою її нижню межу, що встановлюється відповідними нормативними актами. Він розраховується виходячи з рівня мінімальної заробітної плати, що склався і прожиткового мінімуму.

Державою також визначений законодавчий обсяг гарантованих соціальних послуг, що надаються на безкоштовній і пільговій основі. Розробляються порогові значення показників по науці, освіті, культурі, охороні здоров\'я; вони беруться за основу при численні обсягів фінансування цих галузей.

Згідно з Декларацією прав і свобод людини і громадянина, пенсії, допомоги і інші види соціальної допомоги повинні забезпечувати рівень життя не нижче за встановлений законом прожитковий мінімум. Поки це зобов\'язання не виконується. Мінімальний розмір заробітної плати носить в основному фіскальний характер і не забезпечує прожиткового мінімуму.

Стабілізація соціально-економічної ситуації в країні, пом\'якшення відмінностей в рівнях доходів і рівні життя різних груп, підтримка галузей, що роблять соціальні послуги, у цих основних напрямах регіональної соціальної політики проводиться розробка заходів з урахуванням об\'єктивних особливостей кожного регіону. Щоб забезпечити соціальні гарантії, рівні якість і умови життя для населення незалежно від місця мешкання, вживаються заходів по вирівнюванню міжрегіональних відмінностей в доходах, рівні зайнятості, соціальній інфраструктурі, транспортній мережі, забезпеченню на всій території країни державних диференційованих стандартів при централізованій бюджетній фінансовій підтримці. Насамперед заходи в рамках регіональної соціальної політики направлені на життєзабезпечення зон і регіонів з особливо складними умовами господарювання, підтримку районів екологічного лиха, стихійних і техногенних катастроф, зон зі складними демографічними і міграційними проблемами, на розвиток відсталих регіонів.

Основним інструментом регіональної соціальної політики є бюджетне збалансування. Реальні потреби регіонів в бюджетних ресурсах оцінюються на основі соціальних стандартів і фінансових нормативів. Форми надання федеральною допомоги регіонам на соціальні цілі мають вигляд цільових трансфертів, дотацій, інвестиційних субвенцій (на освіту, охорону здоров\'я, соціальний захист населення і ін.). При цьому регіони групуються з урахуванням їх економічного потенціалу, географічного положення, природних умов.

<< | >>
Источник: О.О. Бєляєв, М.І. Диба, В.І. Кириленко, О.М. Комяков, О.В. Сінельник. Соціальна економіка: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 2003. 2003

Еще по теме § 2. Цілі і пріоритети соціальної політики:

  1. Соціальна політика держави і розподіл доходів
  2. 20. Нарощування дефектів ринкової системи в процесі її еволюції. Функції держави у змішаній економіці. Нерівність доходів та державні заходи щодо їх вирівнювання. Крива Лоренця. Соціальна політика держави.
  3. § 3. Особливості соціальної економіки в перехідних умовах.
  4. § 3. Інституційні зміни та соціальні функції держави в умовах соціалізації економіки
  5. § 3. Типи і моделі соціальної ринкової економіки
  6. § 4. Умови переходу України до соціального ринкового господарства
  7. § 3. Соціальні суперечності економіки України та шляхи їх розв’язання
  8. Тема 7. СОЦІАЛЬНА ПОЛІТИКА
  9. § 1. Соціальна політика: суть, основні принципи
  10. § 2. Цілі і пріоритети соціальної політики
  11. § 3. Концепція сталого розвитку як основна теорія соціальної політики в умовах глобалізації
  12. 4.4. Глобалізація і соціальна політика у розвинутих країнах
  13. 1. Фінансова політика - складник економічної і соціальної політики держави.
  14. З А К О Н У К Р А Ї Н И Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії
  15. Соціально-політичний розвиток Галичини в складі Київської Pyci та Галицько-Волинської держави
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -