§ 3. Структура та основні механізми валютного ринку

Невід’ємною ланкою МВС є валютний ринок.

Сучасний валютний ринок являє розгалужену систему механізмів, функціонування яких покликане забезпечити купівлю і продаж національних грошових одиниць та іноземних валют з метою їх використання для обслуговування міжнародних платежів.

Йому притаманні атрибути будь-якого ринку:

1. Валютний ринок виступає завжди як конкурентний ринок. Суб’єкти ринку конкурують між собою з приводу одержання якнайбільшого доходу.
2. Будь-які обмінні операції на валютному ринку містять у собі елементи валютного ризику.
3. Сучасний валютний ринок інституційно регульований.
4. Регулятивні основи валютного ринку реалізуються в повних межах.

Суб’єктами валютного ринку є:

• фірми, організації та індивідуальні особи, зайняті в різноманітних сферах зовнішньоекономічної діяльності;
• брокерські фірми, контори і окремі брокери, які займаються посередницькою діяльністю;
• некомерційні банківські установи, які забезпечують валютне обслуговування зовнішніх зв’язків;
• державні установи, основне місце серед яких займають центральні банки та державні скарбниці окремих країн.

Статистика, яка визначає щорічні обсяги операцій на валютному ринку, відсутня. За існуючими оцінками нинішній оборот валютних ринків досягає 100 трлн. доларів на рік. Найбільші валютні центри знаходяться у країнах, де валютні обмеження зведено до мінімального рівня. Такими центрами є валютні ринки в Нью-Йорку, Лондоні, Парижі, Цюріху, Торонто, Токіо. На цих ринках обсяги валютних операцій можуть досягати 100 млрд. доларів в день і більше.

Найбільша частина валютних операцій припадає на долари США (2/3 загального обсягу).

У практиці функціонування валютного ринку застосовуються 2 групи валютних операцій. Це, по-перше, операції, що здійснюються на умовах «СПОТ».

Валютні цінності обертаються на валютному ринку в найрізноманітніших формах. Йдеться про обіг міжнародних засобів платежу, у яких здійснюються відповідні розрахункові операції.

В період становлення валютного ринку провідним засобом міжнародних розрахунків були комерційні переказні векселі (тратти). Почали існувати з 2-ї половини XVI ст. і існують сьогодні.

Переказний вексель, що використовується у зовнішній торгівлі, являє собою розпорядження, що вимагає від банку, який представляє імпортера, заплатити експортерові в обумовленій валюті певну кількість грошей. Переказний вексель може бути оплачений негайно або протягом певного часу. Якщо його оплата відстрочується, він може бути реалізований на відкритому ринкові цінних паперів.

З 50-60-х років XX ст. у структурі міжнародного валютно-кредитного обміну найбільшого поширення набули телеграфні перекази. Вказані операції проводять банківські установи різних країн, які підтримують взаємні кореспондентські відносини, відкриваючи для цього один одному поточні рахунки — авуари. Переказ грошових ресурсів здійснюється не пізніше другого дня після проведення торгівельної операції.

В останні роки у практиці міжнародних валютних переказів почали широко використовуватися кредитні картки та інші види електронних грошей. В 1977 р. було започатковано міжнародну угоду системи «Віза», у якій взяло участь 12 тис. банків 55 країн світу. Нині кредитні картки системи «Віза» є найбільш досконалою та ефективною формою електронних переказів валюти. До системи «Віза» приєднались і деякі комерційні банки України.